- •56. Матеріальне та процесуальне право. Співвідношення;
- •56. Матеріальне та процесуальне право. Співвідношення;
- •57. Принципи права та їх класифікація;
- •58. Норми права у системі соціальних норм;
- •59. Система соціальних норм;
- •60. Ознаки правової норми;
- •61. Норма права. Поняття та види;
- •62. Норма права та її структура;
- •63. Диспозиція правової норми. Поняття та види;
- •64. Санкція правової норми. Поняття та види;
- •65. Гіпотеза правової норми. Поняття та види;
- •66. Елементи правової норми;
- •67. Правотворчість: поняття та види;
- •68. Принципи правотворчості;
- •69. Функції правотворчості;
- •70. Стадії законодавчого процесу;
- •71. Сутність поняття форми (джерела) права;
- •72. Джерела (форми) права;
- •73. Нормативно - правовий акт: поняття та види;
- •74. Види правових актів;
- •75. Поняття та види законів;
- •76. Підзаконний нормативно-правовий акт: поняття та види;
- •77. Види нормативних актів України;
- •78. Співвідношення права і закону;
- •79. Дія нормативно-правових актів у часі;
- •80. Дія нормативно-правових актів у просторі;
- •81. Дія нормативно-правових актів за колом осіб;
- •82. Система права та її елементи;
- •83. Галузь права;
- •84. Критерії поділу права на галузі;
- •85. Інститут права. Класифікація інститутів права;
- •86. Підгалузі права. Поняття та сутність;
- •87. Система законодавства та її структура;
- •88. Структура вітчизняного законодавства;
- •89. Відмінність системи права від системи законодавства;
- •90. Систематизація законодавства та її види;
- •91. Галузі законодавства. Поняття та сутність;
- •92. Кодифікація законодавства. Поняття та сутність;
- •93. Інкорпорація законодавства. Поняття та види;
- •94. Правові відносини: поняття та класифікація;
- •95. Юридичний зміст правовідносин.
- •96. Фактичний зміст правовідносин;
- •97. Зміст правовідносин;
- •98. Юридичний обов'язок;
- •99. Суб'єкти правовідносин: поняття та види;
- •101. Дієздатність. Поняття та сутність;
- •102. Деліктоздатність. Поняття та сутність;
- •103. Об'єкти правовідносин: поняття та види;
- •104. Юридичні факти: поняття та класифікація;
- •105. Реалізація норм права. Поняття та форми;
- •106. Використання права.
65. Гіпотеза правової норми. Поняття та види;
Гіпотеза — це частина норми права, в якій визначаються умови, за яких настає чинність правил, що встановлені у диспозиції. Завдяки гіпотезі, абстрактний варіант поведінки "прив'язується" до конкретної життєвої ситуації, до конкретної особи. Призначення гіпотези — визначити сферу та межі регулятивної дії диспозиції та норми права в цілому.
Види гіпотез:
1. За ступенем визначеності:
• визначена — вичерпно визначає ті умови, за наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;
• відносно визначена — обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.
2. За формою вираження:
• абстрактні — умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;
• казуальні — визначаються умови дії норми, за використання більш вузьких, спеціальних родових ознак, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.
3. За складом:
• прості — містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;
• складні — містять дві або більше обов'язкових обставин, з якими пов'язується дія правової норми;
• альтернативні — чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.
66. Елементи правової норми;
Елементами правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція.
Диспозиція — це частина норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Це — центральна, основна частина правової норми, яка, власне, вказує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єкта.
а) визначена диспозиція — це така диспозиція, яка закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть діяти тільки так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливостей для вибору іншої поведінки;
б) частково визначена диспозиція — вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права і обов'язки самостійно;
в) відносно визначена диспозиція — вказує на права і обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їхнього уточнення, залежно від конкретних обставин.
Гіпотеза — це частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна або необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини охоплюються поняттям юридичні факти. Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.
Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? за якої умови?
а) визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає в дію правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми;
б) частково визначена гіпотеза містить формулювання у загальній формі типу “у необхідному випадку”, а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами;
в) відносно визначена гіпотеза обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.
Санкція — це частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Завдання санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.
Види санкцій:
1. залежно від наслідків:
а. штрафна (каральна) — санкція, основним завданням якої є покарання правопорушника та запобігання вчиненню нових правопорушень (наприклад, штраф, позбавлення волі, догана тощо).
б. відновлювальна — санкція спрямована на відновлення попереднього стану, порушених прав і законних інтересів, виконання правопорушником покладених на нього і невиконаних або неналежно виконаних обов’язків (наприклад, поновлення незаконно звільненого працівника, відшкодування завданої шкоди тощо).
2. За ступенем визначеності:
а. визначена санкція вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника.
б. відносно визначена санкція вказує на кілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається, виходячи з особливостей конкретної справи.