67. Правотворчість: поняття та види;

Нормативні правові акти є продуктом особливого роду діяльності — нормотворчості (правотворчості). Нормотворчість — основний шлях впливу на суспільні відносини, головний засіб додання праву юридичної чинності.

Нормотворчість в правовій сфері — це в принципі і головним чином державна діяльність, що завершує процес формування права, що означає зведення державної волі в закон. Споконвічне право формується історично, до і незалежно від діяльності законодавця. Початкова стадія в процесі правоутворення — виникнення об'єктивне обумовленої потреби в юридичному регулюванні суспільних відносин. Ця потреба в кінцевому рахунку обумовлена економічним базисом, але найближчими факторами, її живильними, є соціально-політичні, класові й інші суспільні інтереси. На завершальній стадії правоутворення здобуває велике значення спеціальна цілеспрямована діяльність компетентних органів по вираженню суспільної потреби і відповідних інтересів у загальнообов'язкових правилах поведінки. Ця діяльність, що конституює правоутворення у формально визначені розпорядження загального характеру, і є правовою нормотворчістю. Розрізняються три способи такого нормотворчісті: 1) безпосередня правоустановча діяльність повноважних державних органів; 2) санкціонування державними органами норм, що склалися незалежно від них у виді звичаю (ділового звичаю) чи вироблені недержавними організаціями (наприклад, кооперативами, громадськими організаціями); 3) безпосереднє правотворчість народу, проведене у формі всенародного голосування (референдуму). В усіх трьох випадках нормотворчість відрізняється і своїми цілями, і тими принципами, на яких воно ґрунтується. Загальними принципами нормотворчість є: науковість, демократизм, законність, інтернаціоналізм. В окремі періоди розвитку тієї чи іншої держави мали місце відступу від якого-небудь принципу, але вони не можуть похитнути необхідність пошуку і твердження відповідних початків законодавчої діяльності. Правотворчість діяльність так чи інакше зв'язана з проявом державної волі. Це положення багаторазове доведено світовою історією. Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у виді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленої цими визначеними відносинами, загальне вираження у виді державної волі, у виді закону. Правотворчість може виражатися у виді прийняття одиничного акта, що містить окремі юридичні норми, і у виді систематизованого (кодифікаційного) акта, що містить визначені сукупності, групи норм. Найбільш розвитим видом є кодифікаційна нормотворчість. З його допомогою закладаються основи законодавчої системи в ціпом і по галузях права, а потім здійснюється подальший розвиток законодавства. За допомогою одиничних актів права-творчості вносяться доповнення і зміни в кодифіковане законодавство. У ході поточної правотворчості усуваються протиріччя і пробіли в законодавстві.

 

68. Принципи правотворчості;

Принципи правотворчості:

законність;

демократизм;

науковість;

професіоналізм;

гласність;

плановість.

Законність правотворчості припускає, що втримування, форма нормативно-правового акту, процедура його прийняття (зміни, скасування) відповідають вимогам законодавства. Так, наприклад, згідно ст.8 Конституції України: «Закони й інші нормативно-правові акти принанимаются на основі Конституції України й повинні відповідати їй».

Демократизм правотворчості характеризується участю суб'єктів права (громадян, профспілок і ін.) у правотворческом процесі (наприклад, обговорення проектів нормативних актів, висування альтернативних проектів нормативних актів, референдуми - вищий прояв демократизму правотворчості); вираженням у встановлених нормах права (правилах поведінки) волі більшої частини населення (з урахуванням прав інтересів меншостей); участю (безпосереднім, непрямим) всіх галузей державної влади в правотворческой діяльності (наприклад, підготовка законопроектів урядом, пропозицій по вдосконалюванню законодавства судовими інстанціями, правозастосовними органами).

Науковість правотворчості припускає підготовку проекту нормативного акту на основі щирих знань про об'єктивні потреби розвитку суспільства, і держави, про реальної політичної, соціально-економічної й т.п. ситуації в країні, про можливості, межі, доцільність і т.д. правового регулювання відповідних суспільних відносин.

Професіоналізм правотворчості пов'язаний з участю в правотворческой діяльності на всіх її стадіях компетентних фахівців (юристів, економістів, соціологів, керівників, політологів і т.п.), професійні знання яких сприяють підвищенню якісного рівня створюваних нормативних актів (наприклад, проводиться правова експертиза нормативного акту фахівцями Мін'юсту). Антипод правотворческому професіоналізму - правотворческий дилетантизм.

Гласність правотворчості виражається в його інформаційній відкритості для суспільства, висвітленні правотворческой діяльності засобами масової інформації (однак, у ряді випадків, в інтересах суспільства й держави, національної безпеки проводяться відповідно до вимог законодавства, наприклад, закриті засідання Верховної Ради України, приймаються постанови уряду із грифом «секретно»).

Плановість правотворчості пов'язана з наявністю державного плану законодавчих робіт (наприклад, в Україні постановою Верховної Ради України від 15.08.1999 р. №976-XIV затверджена «Державна програма розвитку законодавства України до 2002 року). Правотворческое планування вказує на офіційні пріоритети в роботі Законодавця, усуває правотворческую поспішність, спричиняється продуману, погоджену підготовку законів і підзаконних актів якісно більше високого рівня. Плановість правотворчості не виключає оперативне прийняття нормативних актів у зв'язку з несподіваною актуалізацією тих або інших проблемних питань життєдіяльності країни.