1.2. Ретроспективний аналй та сучасний стан пор1вняльно- правових дослщжень у галузі кримінально-виконавчого права

Пор1вняльний анализ кримінально-виконавчого законодавства зарубіжних країн - внесок у розвиток теорп поргвняльного правознавства в умовах створення нових М1ждержавних об’еднань, одним із яких е СНД. Зютавлення позитивного 1 негативного законодавчого досвіду заруб1жних краУн робить висновки бшьш обгрунтованими. Воно закладае основу нового наукового напряму, в межах якого можна визначити шляхи удосконалення кримінально-виконавчого законодавства України та зарубіжних країн, пщвищення рол! институту покарання в боротьб1 зі злочиншстю. Пор1вняльний аналіз нормативно-правових акпв у сфері виконання та вщбування кримшальних покарань мае 1 прикладне значення. Вш може пщказати шляхи, форми та методи, як1 доцшьно використовувати при реформуванш национального законодавства. Висновки, зроблеш за результатами порівняльного аналізу вщповщних норм кримінально-виконавчого законодавства та законодавчих акпв заруб 1жних краУн, дозволяють внести необхщш змши 1 доповнення в роздши, глави 1 стагп вщповщних законів.

Але без ретроспективного аналізу пор1вняльно-правових досящжень у галуз1 кримінально-виконавчого права неможлйво скласти повну картину Ух сучасного стану.

Розглядаючи 1стор1ю вивчення питания порівняльного кримінально-виконавчого права, насамперед слщ назвати роботу 1тал1Йського вченого ЛуУдж! Дзуппета «Повний курс порівняльного кримшального законодавства», видану в 1852 р. Автор пров1в пор1вняльний аналіз систем покарань у Франц)!, Австрп, Сицилп та шших краУнах.

Продовженням розвитку цього вчення стало двотомне видання «Сучасне кримшальне законодавство в пор1вняльному викладо> (1894, 1899, Н1меччина). У ньому викладалася система кримшальних покарань як европейських, так 1 не европейських краТн.

1сторГУ системи установ виконання покарань у поровняльному аепеюп присвячена робота Е. Карпентера «Тюрмй, полщ1Я та покарання». Описуючи ютор1ю каральноТ системи, вш робить висновок про те, що сусшльство прийшло до необх1дност1 виправлення злочинця. «Если боязнь наказания устрашает некоторое число людей, которые еще никогда не были в тюрьме, то как она действует на тех, которые уже были там? Ответ - повторение проступка, и как следствие этого - преступники обратно возвращаются в тюрьму». «Привычка к преступлению отнимает даже страх перед тюрьмой. Как бы жестока ни была тюрьма, все-таки она, наконец, порождает свой собственный тип арестанта, который приспособился к тому, что его окружает» ’⁴, - вщзначае Е. Карпентер.

В умовах реформи пештенщарно'У системи, що проводиться ниш в УкраУш, видаеться 1стотним висновок, зроблений автором щодо рол1 пращ. Пор1внюючи оргашзащю пращ ув’язнених в Англп 1 Росшськш 1мперп, В1н вказуе, що ув’язнення в тюрму 1 даремна праця (характерна для англшських тюрем) породжують тшьки мстиве почуття, яке прагне зробити з нього закореншого, невиправного злочинця ¹³.

До робот цього напряму б1льш пізнього перюду належить багатотомне видання «Сучасне заруб1жне крим1нальне право» (1955, Захщна Имеччина). із праць заруб1жних авюр1в инця XX - початку XXI ст. сл1д назвати монографию у двох томах вщомого французького пештенщарюта . Ж. Праделя «Пор1внялъне кримщальне право» (1995, 2002). Пор1вняльному кримшально- виконавчому праву присвячеш робота таких сучасних зарубюкних учених, як; Н. Кр1стп, М. Плате, Р. Кшг, В. Стерн.

Слщ зазначити, що у дореволюцшнш юридичнш наущ1стор1я кримшальних покарань у порівняльно-правовому аспект! мае досить давню юторда: О. Ф. Кютяювський, М. Д. Сергеевський, I. Я. Фойницысий, М. С. Таганцев.

, Зазначимо, щр дореволющйне законодавство РосшськоУ 1мпери у сфер! застосування покарань певною м1рою реципйовало пештенщарний досвід заруб1жних краш. Зокрема, Кримшальне уложення 1903 року передбачало короткоетрокове ув’язнення в тюрм1 за одиночною системою та довгострокове у виправному будинкуза умови тримання протягом перших мюящв в одиночтй камер1, пот)м - роз’еднання на шч та на час, вшьний В1Д робота.

Зазначеш нормативш положения не були випадковими у тогочасному криминальному законодавств1, оскшьки наприкшщ XIX ст. втчизняна пештенщарна наука дшшла висновку про те, що одиночче ув’язнення засуджених е найбшьш ефективним у справ! 'Їх виправлення, оскшьки дозволяє найоптимальшшим способом здшснювати диференщащю та шдив1дуалізащю виконання покарання у вид1 позбавлення вол1. Зауважимо, що зазначене питания продовжуе залишатися актуальним 1 в умовах сьогодення, оскшьки перебування ос1б в умовах М1сць позбавлення вол1 «радянсько-казарменого» типу у примвденнях по 30-100 ос1б сприяе збшьшенню юлькосп професшних злочинщв ¹⁶.

Спираючись на заруб1жний досвід кримшально-виконавчо! д1яльност1, В1тчизнян1 вчеш С. В. Познишев та С. П. Мокринський значну увагу у своЇх працях прид!ляли науковому обгрунтуванню одиночно! системи тримання арештант1в. Так, на думку С. П. Мокринського, одиночне ув’язнення: 1) краще всього вщповщае цшям покарання - залякуванню, спокутуванню вини

Пузирьов М. С. Справеддивйсть у иен!тешЦари1й систем! / I. В. Ьмиьков, М. С. Пузирьов [Едектронний ресурс]. - Режим доступу до статт! : ЬКр: / /шгаЛета.Ь.па/рг1п(/5788.Ыш1.через страждання, попередженню злочишв та виправленню; 2) дозволяє вивчати шдивщуально кожного арештанта 1 застосовувати заходи тюремноУ д1яльност1 з урахуванням особистост1, умов 1 особливостей кожного; 3) виключае будь-яю зносини М1ж арештантами, попереджуе безладця та змови проти начальства; 4) робить неможливим взаемне розбешення арештатлв, 1 якщо не встигае виправити арештанта, то, в усякому раз1, не випускае його із тюрми бшьш розбещеним; 5) попереджуе знайомства у тюрм) \ тим самим утворення злочинних товариств М1ж зв1льненими з М1сць ув’язнення; 6) бшьш або менш швидко приборкуе найнепоюршпп характери, ставить арештанта поза спроможносп чинити зло, вщкривае йому шлях до добра 1 власного виправлення; 7) звшьняе тюремне начальство В1Д неприемноТ необх1дносТ1 вдаватися до допомоги шпигунства; 8) робить позбавлення вол1 надзвичайно репресивним 1 виправним, дозволяє зменшити строки покарання 1 таким чином скорочуе державш витрати на утримання арештант1в ¹⁴.

3 метою практичноУ реалізац11 теоретичних напрацювань зі серпня 1887 р. були затверджеш Правила про порядок тримання ув’язнених у тюрмах, улаштованих за одиночною системою. У них детально регламентувались умови розм1щення ув’язнених та обладнання одиночних камер; заходи дисциплшарного покарання та порядок Ух застосування 1 т. п. ^!".

Прихильники одиночного ув’язнення стверджували, що за такоУ системи арештант зберйае свою людську Г1дн1сть, почуття чест1 та 1ндив1дуальноУ в1дп0в1дальн0ст1, що неможливо при загальному триманн1. Професор С. В. Познишев, пщтримуючи цю точку зору, вважав, що розм1щення арештагтв трупами у загальних камерах е найпроспшим, але Ц1лком непридатним способом.

Згубний, розбещуючий вплив такого порядку не викликав сумщву. За таких умов, на думку С. В. Познишева, неминуче розвиваеться статева розпуста, процв1тае арештантський «майдан» ¹⁵та гра у карта¹⁶.

Визнаючи шдив1дуалізац1ю покарання необхідною умовою виправного впливу тюрми, С. П. Мокринський звертав увагу на нереальшсть рёалізацп ще! ще! у росшських тюрмах. Поснлаючись на досвід буд1вництва ПетербурзькоТ одиночно! тюрми вшськовог,о вщомства, при якому вартють обладнання одиночно! камери обшшлася понад 2000 рубл1в, вш вказував, що при еередньодобовому склад» тюремного населения у 100 тис. оыб переведения на режим одиночного тримання буде вимагати витрат у 225-300 млн. рубл1в; забезпечення ж тримання максимального складу ареШтанпв в окремих прим!щеннях складе 340-450 млн. рубЛ1'в ¹⁷.

Переконливим супротивником одиночного тримання свого часу виступав Ф. М. Достоевський. Вш писав: «Я твердо уверен, что знаменитая келейная система достигает только ложной, обманчивой, наружной цели. Она высасывает жизненный сок у человека, нервирует его душу, ослабляет ее, пугает ее, и потом нравственно иссохшую мумию, полусумасшедшего представляет как образец исправления и раскаяния» ¹⁸.

Описуючи типи тюремних установ, М. Д. Сергеевський формулюе низку висновюв, яю й ниш являють штерес, зокрема: «1) новейшая одиночная тюрьма имеет мало общего с тем ее первичным типом, который сложился в конце XVIII - начале XIX в.; в целом одиночное тюремное заключение оказалось не только не исправительным, но и вредным в .физическом и нравственном отношениях; 2) на обломках старой построена новая система одиночного заключения с обязательными работами в кельях; 3) для русского крестьянина-земледельца келейное заключение приносит не исправление, а одно лишь озлобление, чувство вражды и ожесточения; 4) не говоря о громадных денежных затратах, которые потребуются для постройки келейных тюрем, очевидно, что всякая ошибка в их устройстве может подорвать все дело; 5) из европейских тюрем изгнана система общего заключения. Разрешение вопроса о преимуществах той или другой системы размещения принадлежит будущему» .

Зауважимо, що негативш висновки щодо наслдав одиночного тримання засуджених були зроблеш вченими за тих час1в, коли В1тчизняна пенггенщарна система ще не знала розгулу тюремно'Т субкультури, ГУЛАГу та шших фзномешв «казармено- таб1рно'1» системи виконання та вщбування покарання.

Суворе дотримання.та реашзац1я у национальной кримшально- виконавчш полггищ вимог м1Жнародних стандарте поводження із засудженими до позбавлення вол! на певний строк пов’язане із нагальною та актуальною проблемою . буд1виицтва нових пенітенціарних установ, якими, на нашу думку, 1 спираючись на позитивций заруб1жний та у певшй . мр» В1тчизняний (доревсшюцшний перюд, теля реформи 1879 р.) досвід, мають стати тюрми. Але тюрми, влаштоваш по систем! одиночного тримання, за певними виключеннями (наприклад, пщ час залучення засуджених до сустльно корисноТ пращ, пщ час проведения сощально-виховно! робота, в шших необх!дних випадках, що сприяють досягненню мети 1х виправлення 1 ресощалізац1'1).

1снуюча система виправних колонш зі , збереженими елементами радянськоУ «загоново!» системи лише на папері називаеться виправною. Оцшивши реальшсть сьогодення В1тчизняно\ кримінально-виконавчої (пештенщарноО системи із властйВою Для М1сць позбавлення вол1 криминальною су бкультурой, важко не погодитись з тезою про те, що за усю свою 1стор1й> ця система шкого не виправила (якщо вести мову про моральне, а не юридичне виправлення), на вщмшу В1Д незл1ченно! к1лькост1 скал1чених та втрачених для суспшьства душ 1 зламаних доль.

Перевага тюрми над виправною колошею полягае перш за всё у максимальному наближенш досягнення мети виправлення засуджених, що ставиться перед кримшальним покаранням, а особливо - у вид1 позбавлення воль Тримання засуджених у тюрмах по-одному (одиночне тримання) дозволить вивчити шдивщуально кожного засудженого та застосовувати засоби виправлення 1 ресощалізаци в обсяг&х та порядку, найб!льш сприятливих 1ндив1дуальним особливостям КОЖНОГО із них. Перевага тюрми перед виправною колошею полягае 1 в тому, що кнування цього Типу пештенфарних установ дозволить повною м1рою реалізувати принцип шдив1дуалізацп виконання покарання, що базуеться на дотриманш таких правил: а) вщбуванш засудженими покарання у вид1 позбавленш вол1 в мбжах областг, б) вщбуванш засудженими усього строку покарання в одн1Й пен1тенц1арн1й установ1. В силу цього, ниш реалзащя принципу шдивщуалгзацЙ виконання покарання у вид1 позбавленш вол1 залишаеться досить проблематичною, що викликано в1дсутн1стю на територп певних областей системи пенітенціарних установ, визначеноТ ст. 11 КВК України.

' У шдтримку нашШ позицп наведемо точку зору Заслуженого д1яча науки Рос1йськоТ Федерацй, професора Ю. М. Антоняна. Будучи прихильником переходу вщ колонш до тюремного режиму, в!н спростував думку, що тривале перебування у камер1 сприяе втрат1 у людини соц1альйих 1нтерес1в 1 ц1нносТей. «Абсолютно нет. Необходимое общение у заключенного в тюрьме будет. Он сможет смотреть телевизор, ходить на прогулку, в баню. Но при этом, в отличие от колоний, тюремное содержание предоставляет человеку определенную независимость. Если в отряде с ним круглосуточно находятся несколько десятков человек, то в камере его соседями станут не больше 3—4 осужденных. Человек будет ориентироваться только на себя, а не думать о том, какое мнение о нем сложилось у других арестантов. Ведь принцип отрядногр содержания осужденных придуман на заре советской власти, когда стало понятно, что тюрьмы, давно переполнены, а всех врагов не уничтожить. Тогда это была вынужденная мера», -г-, наголосцв учений¹⁹. . .. . ....

Думки про необхщшсть реформуваныя вггчианяноУ Пештендоарно! системи у напрям1 скасування «казарменого .типу» умов тримання засуджених та доцшьнос,Т1 одиночного тримання зустр1чаються 1 серед практичних прац1вник1в системи. У зв’язку з цим, начальник сектора сощально-виховноУ роботи управления ДДУПВП у Запорізькш област1 Павло Кравчук вщзиачае: «Коротая подобным образом время, арестанты обмениваются бесценным опытом преступной деятельности ц думают во сто голов о путях развития уголовной среды. Казарма способствует этому, ей чужда нравственность. Она создана для порядка. Л'е из осужденных, кто поумнее, изучают на расстоянии вытянутой руки слабости своих сотоварищей. В нужный, час, за решеткой или на- воле, эти уязвимые места обязательно станут предметом спекуляций... Вполне возможно защитить свое достоинство перед лицом одного варвара, но если тебе противостоит целая шайка, ты обречен» ²⁰.

Продовжуючи порушену проблему доцшьносп шртитуту одиночного тримання, наведемо влучш слова практика: «В дореволюционную эпоху данная проблема была понята и осмыслена. В результате развитие получила концепция одиночного содержания преступников. Она умело подрывала абсолютную власть тюремного коллектива над личностью. Образцовым воплощением идеи одиночного заключения стали архитектурные ансамбли центральных тюрем в Петербурге (1892 г.) и Одессе (1894 г.). Их талантливый автор Антоний Томишко умело обратил гуманные помыслы современников в практичность камня. Никогда более человеколюбие тюремного ведомства не проявлялось в таких масштабах. В силу исторических катаклизмов отечественная тюрьма деградировала в лагеря и колонии. Казарма взяла верх” ²¹.

Враховуючи викладене вище, в основу реформи вггчизняно! пештенщарно! системи повинно бути покладено перегляд ставлення вггчизняного кримінально-виконавчого законодавства в частиш розм1щення засуджених по «загоновШ модел1». У майбутньому реформа повинна передбачати лжвщацпо виправних колошй та перехщ В1Д «колошйсько!» до «тюремно!» системи виконання покарання у вид1 позбавлення вол1 на певний строк, а також йпровадження принципу суворого дотримайня ще! сепарацй, тобто роздшьного тримання оаб з разним ступеней сусшльно! небезпечност1. Зазначений принцип вщображатиме класифшащю засуджених не лише при призначенн! виду установи виконання покарання, але 1 в процес1 виконання покарання шляхом розширення видхв режиму вщбування покарання. Запропоноваш нововведения, за нашим переконанням, мають знизити негативний взаемовплив засуджених 1 привести до лшвщаци неформально! субкультури серед засуджених ²¹.

Слщ зазначити, що перил спроби у цьому напрям1 позитивно вщобразилйся у Концепцп державно! пол1тики у сфер! реформування Державно! кримшально-виконавчо! служби Украши. Зокрема, одшею зі складових розв’язання проблеми е «забезпечення переходу вщ тримання засуджених у гуртожитках казарменого типу до блочного (камерного) Ух розмщення зі збшьшенням норми жило! площ1 на одного засудженого шляхом техшчного переоснащения 1 реконструкци установ виконання покарань, бущвництва нових та реконструкци кнуючих слщчих ізоляторГв, упровадження енергозберогаючих технолопй» ²². •

Продовжуючй ретроспективний анашз пор1вняльно-правових досл1джень у галуз! кримінально-виконавчого права, зазначимо, що докладна пор1вняльно-правова характеристика систем покарань у Росшсьюй 1мперп та заруб1жних крашах мктиться у «Вченш про покарання» (1888 р.) I. Я. Фойницького. У зазначенш робот1 описуються римська, канонична, давньогрецька, англшська, зах1дноевропейськ1 континентальш системи покарань. Двтор зазначае: «Многообразие карательных мер появляется, под влиянием идеи о необходимости внешнего или внутреннего соответствия между наказанием и родом преступного деяния, наказанию подлежащего. Идея внешнего соответствия, или талиона, свойственная эпохам более ранним, идея внутреннего соответствия - эпохам позднейшим: у нас согласно нау Екатерины II преступник должен быть лишаем того именно блага, которое он хотел отнять своим преступлением. Новое время выставило противоположный взгляд, по которому наказание должно соответствовать не роду преступления, а только тяжести его... Выбор карательных мер определяется состоянием культуры, государственными и общественными условиями данной эпохи» ²³.

Роботи, присвячеш пор1вняльному кримшально-виконавчому праву, е у вщомого росшського та украшського вченого А. А. Пюнтковського²⁴. У них викладаеться1Стор1я та сучасний стан умовного засудження в Америщ, Австрали, Англа, Норвегп, ГОвшчшй Америц]. Умовне звшьнення розглядаеться стосовно €вропи, Балканського швострова, Фшляндн, Мексики, ГПвшчно- Американських Сполучених Штатов, Уругваю, БразилЙ, Японп.

Аналізуючи шститут умовного засудження, автор визнае його ОДНИМ із ДОЩЛЬНИХ ЗаСОбВ боротьби зі ЗЛОЧИНШСТЮ. «При построении этого института... включение его в карательную систему могло бы содействовать улучшению последней, целесообразному построению дела борьбы с случайным преступным людом» ²⁵, - зазначае А. А. Пюнтковський.

Допускаючи можливкть \ необхщшсть запровадження институту умовного звшьнення В РоСШСЬКШ 1мперп, А. А. Пюнтковський пропонував покласти в його основу таи заеаДй: «1)допустйть применение условного освобождения при присуждении к лишению свободы свыше одного года; 2) предоставить право этого применения суду; 3) поставить возможность этого применения в зависимость от следующих условий: а) отбытие определенной части назначенного заключения, б) согласие осужденного, в) такое поведение осужденного в карательном учреждении, которое могло бы служить ручательством, что он, по освобождении, не вступит снова в коллизию с законом, г) возмещение осужденным, по мере возможности, причиненного его преступной деятельностью вреда и д) возможность для заключенного устроиться по освобождении; 4) установить для условно-освобожденных обязательное место жительства; 5) продлить период условной свободы для присужденных к срочному заключению до истечения срока причитающегося заключения, с тем однако, чтобы этот период не был менее двух лет, и допустить в исключительных случаях возможность сокращения продолжительности этого периода; 6) определить продолжительность условной свободы для присужденных к пожизненному заключению в 10 лет; 7) связать возможность обратного возвращения в карательное учреждение с совершением в период условной свободы нового преступного деяния, самовольным оставлением назначенного места жительства, уклонением от возмещения причиненного вреда; 8) связать с обратным возвращением в карательное учреждение отбытие полностью не отбытой еще части заключения; 9) право возвращения в карательное учреждение предоставить суду; 10) допустить примененйе условного освобождения к молодым преступникам, содержащимся в исправительно-воспитательных учреждениях, предоставив право этого применения всецело усмотрению администрации этих учреждений; 11) подчинить молодых преступников в период условной свободы специальному надзору и руководству признать их дурное поведение достаточным основанием для обратного возвращения их в места заключения» ²⁶. При цьому автор зазначае, «что принятие условного освобождения задержит рост и развитие преступности, так как этот рост и развитие обусловливаются главным образом недочетами в условиях социальной среды, устранение которых путем мер карательного свойства немыслимо; нельзя думать, что принятие условного освобождения устранит все недостатки карательного механизма и тем вполйе обеспечит успех непосредственной борьбы с преступностью, так как карательный механизм - механизм сложный, и в интересах его успешного функционирования необходимо, чтобы каждая из еГо частей соответствовала своему назначению, условное освобождение вовсе, например, не касается тех частей этого механизма, которые предназначаются для борьбы со случайным преступным людом; тем не менее принятие условного освобождения - крупное явление в эволюции карательного механизма, заметный шаг в прогрессивном его развитии.

Если условное освобождение не в состоянии предохранить человека от вступления на путь преступлений, то оно в состоянии, по крайней мере, содействовать возрождению павшего, уничтожению присущих ему преступных наклонностей, усилениюего добрых намерений и тем предохранению его в будущем от рецидива» ²⁷.

Розглядаючи різш види покарань, М. С. Таганцев здшснив !х пор1вняльний аналіз, Зокрема, вш наводить способи розмщення арештант]в, дострокове звшьнення, тюремш робота, порядок утримання арештант1в.

Пор1внюючи систему покарань у ргзних країнах, умови !х вщбування, автор формулюе висновки, що до правильно влаштовано! сучасно! тюрми можна ставити вимоги не лише негативш, щоб вона не була школою пороку 1 злочишв, не випускала злочинця пршого 1 зшсовашшого, шж вш був, але й позитивна - хорошого впливу на ув’язненого; тюрма може привчити арештант1в до порядку, належного розподшу свого часу, фізично! охайност1 та морально'! порядносп, до пращ; навчити арештанта волод1ти собою, дисциплінувати його; розширити його розумовий 1 моральний кругоз1р шляхом повчання, школи, розумно пщ!браного читання.

М. С. Таганцев вважав, що режим знеособлюе злочинця, стирае його шдивщуальшсть, робить його пасивним виконавцем чужо! вол1, тюремно! регламентацп, в силу чого вплив тюрми е немщним, скоропроходящим, але це не мае принципового характеру: його може бути якщо не усунуто, то ослаблено введениям перехщних тюрем, патронатства, дострокового звшьнення. На думку вченого, позбавлення вол1 може 1 повинно збер!гати свое репресивне значення. Це полягае не Т1льки в самому факт! позбавлення вол!, але 1 в умовах утримання.

Видаеться сучасним 1 судження М. С. Таганцева стосовно того, що тюрма втратила характер покарання, а е привабливим м1сцем для вс1х безпритульних. В1н вважав, що прихильники ще! ПОЗИЦ1! надм1рно узагальнюють поодинок1 випадки ²⁸.

Позитивно оц1нюючи тенденци гуман)зац1! покарань та приведения процесу !х виконання у вщповщшеть до м1жнародних вимог, не варто забувати про кару як сутшсть покарання, особливо у вид! позбавлення воль Свого часу зщомий представник росшськоУ дореволюцшноУ правовой науки, тюрмознавець Д. В. Крашський з цього приводу дуже влучно застер1гав: «По природе своей тюрьма являлась наказанием и следовательно в направлении филантропическом должен быть известный предел, с нарушением которого тюрьма могла бы превратиться из карательного учреждения в богадельню» ²⁹.

Питания порівняльного кримінально-виконавчого права знайшли свое м1сце у працях С. В. Познишева³⁰. У шдручнику з криминального права1909 р. ним викладено короткий юторичний нарис стану тюрем на Заход1 та в Росшськш 1мперп до початку XIXст.: организация тюремного'ув’язнення, арештантська праця, тюремна осв1та, тюремне управлшня, патронат та шип аспекта. Вчений д1йшов висновку про те, що на розвиток тюремноУ системи в Сврош вплинули пештенфарш системи Америки: пенсильванская, фшадельфшська 1 оборнська.

Для радянського часу було характерним, що порівняння систем покарання, порядку Ух вщбування, оргашв I установ виконання покарань проводилося, як правило, за такими трупами краУн: буржуазш краУни; краУни, що розвиваються; краУни сощалютичноУ сп 1вд ружносп.

До одшеУ із перших наукових роб1т з порівняльного кримінально-виконавчого права за радянських чаав слщ вщнести дослщження професора П. I. Люблшського «Умовне засудження в шоземному та радянському прав1» ³¹. Надаючи великого значення застосуванню пор1вняльно-правового методу при проведенш

дослщжень у галуз1 пенггенщарного права, пшменований вчений третину зазначеноТ науково! пращ присвятив аналізу умовного засудження в Америщ, Англи та законодавств1 крага континентально! Свроли.

За напрямом пор1вняяьна-правових дослщжень у пештенщарнш сфер! радянського перюду слщ вщзначити роботу О. I. Бажанова, М. О. Стручкова, I. Б. Ускова «Обговорення пештенщарних проблем на М1Жнародному р1внЬ> (1977 р.). Узазначещй робот1 мгстяться положения, яю пояснюють необхвдшсть м1жнародного сшвробггництва не тальки на момент п видання, а й ниш. «Зарождению международного сотрудничества по пенитенциарным проблемам в какой-то мере способствовали структура и динамика преступности. В условиях империализма, как известно, преступность быстро и неудержимо растет, превратилась в событие, волнующее все страны, она стала всеобщим явлением в капиталистическом обществе». На зарождение международного сотрудничества по пенитенциарным проблемам оказал свое влияние и объективный процесс сближения законодательства разных стран... Международное сотрудничество в области исполнения наказания и пенитенциарного дела позволяет использовать основные силы и. средства, которыми располагают разные страны, в интересах предупреждения преступности, выработать общие критерии а борьбе с преступностью и правонарушениями... Обсуждение проблем исполнения наказания на международном уровне обогащает национальный опыт. Вместе с тем научный подход к этому делу позволяет предупредить отдельные ошибки, имевшие место в борьбе с преступностью в той или иной стране» ³².

Досл1дження з,порівняльного кримінально-виконавчого права на різних етапах розвитку Украшсько! держави 1 заруб!жних краТн знайшли свое продовження' в пострадянський перюд. Серед \'х

автор1в О. С. М1ХЛ1Н ³³, В. О. Уткш³⁴, В. С. Квашис³⁵, М. Л. Греков³⁶, С. С. Тарабрша³⁷. Слщ назвати пор1вняльно- правове дослщження, проведене групою автор1в у 2003 р.³⁸, а також робота украшських учених В. А. Льовочюна³⁹, А. В. Савченка⁴⁰, М. I. Хавронюка^4?. .

Шдводячи шдсумок 1сторичного екскурсу в пештенщарну компаративистику щодо покарань, сл1д констатувати, що у вггчизнянш науковш Л1тератур1 вщсутш дослщження, як1 мали б узагальнюючий характер 1 комплексно розкривали в пор1вняльному плаш кримшально-виконавч! засади покарань у зарубтжних краУнах.

ТЕМА 2 , • ■■ . - . ■

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО В КОНТЕКСТ! М1ЖНАРОДНИХ ПРАВОВИХ АКТ1В

1. Загальна декларащя прав людини

1сторичний досвід 1 практика свщчать, що мета 1 змют кримшального покарання, як правило, перебувають у тюному взасмозв’язку з конкретними умовами та епохою, загальним устроем держави, станом економ1ки та сусшлыю-поЛ1Тичним ладом, поглядами, звичаями, а також щеолопчними стереотипами; що склалися в сустльствь

Поновивши у 1991 р. свою незалежнють, УкраТнська держава проходить складннй шлях перебудови 1 переоцшки матеріальних та духовних цшностей. Цей процес обтяжуеться тим, що населения протягом ЩЖОЛ1ИБ ВИХОВуВЭЛОСЯ . у ТраДИЦ1ЯХ СОЦ1ЭЛ1СТИЧНОГО св1тосприйняття, що передбачало шше ставлення до багатьох категорий сусшльства. , •

’ ' Захйст прав людини е одшею з основ дёмократн, а захист прав засуджених оаб е шдгрунтям для зд1Йснення демократично? пен1Тенц1арно'1 пол1тНки. ¹

Протягом багатьох десятишть людство працюе над тим, щоб засуджеш збериали своУ права як члени суспшьства, а також набували цевних специф1чних прав. 3 щею метою була црийнята низка м1жнародних правових акпв, як1 носять М1ждержавний характер. Вони сгабшьш, на них не розповсюджусться д1я сощально'1 кон’юнктури, яка втддзеркалюе полпичш, щеол'опчш, еКОНОМ1ЧН1, реЛ1ПЙН1, ЮТОрИЧШ такримшодончш фактори.

М1жнародн1 правош акти е чггким ор1ентиром для розвитку кримінально-виконавчого законодавства України та застосування його норм у механізм1 виконання та вщбування покарань.

Загальне розумшня характеру м!жнародних правових акпв щодо захисту прав 1 свобод людини мае велике значення Для повного виконання зобов’язань вс!ма державами, яю ратиф!кувал

ищ акти.

Не е винятком 1 У краУна, яка у 1995 р. зробила свш вибр входженням до Свропейського правового поля, коли взяла на себе правов! зобов’язання щодо безумовного дотримання ратифжованих Верховною Радою У краши найважливодих м1жнародних правових акт1в. М1жнародш правов1 акти - це врегульоваш м1жнародним правом норми, принципи, яю мають рекомендаций ний характер у галуз1 виконання та вщбування покарань.

Загальна декларащя прав людини - це перший в ктори м!жнародних відносин акт, у якому проголошено широке коло основних свобод 1 прав людини, що пщлягають загальнш поваз1 1 дотриманню.

Пщгрунтям и розроблення 1 прийняття стало бажання людства створити такий свгг, у якому люди будуть мати свободу слова 1 переконань та будуть вшьш вщ страху 1 нужди. Реалізащя щеУ мети передбачае сприяння розвитку дружных відносин м1ж народами, охорону права людини силою закону, забезпечення прав людини, ГЩНОСТ1 Й ЦШНОСТ1 ЛЮДСЬКОУ ОСОбИ, р1ВНОПраВНОСТ1 ЧОЛОВ1К1В 1 Ж1НОК, полтшення умов життя в умовах бшьшоУ свободи.

Окремим напрямом декларацп е зобов’язання держав-члешв сприяти сшвробггництву з Оргашзащею Об’еднаних Нацш. Загальне розумшня характеру цих прав \ свобод мае величезне значення для повного виконання цього зобов’язання.

Дотримуватися ЗагальноУ декларацп прав людини повинш вс1 народи 1 вс1 держави. Декларащя сприяе поважанню цих прав \ свобод 1 забезпеченню Ух дотримання через нащональш й м!жнародн1 прогресивш заходи, визнанню 1 здшсненню Ух як серед держав-члешв ООН, так 1 серед територш, що перебувають пщ Ух юрисдикщею.

Вщповщно до норм ЗагальноУ декларацп вс1 люди народжуються вшьними 1 р1вними у сво’Уй пдносп та правах незалежно вщ раси, кольору шюри, стат1, мови, релтУ, пол1Тичних або шших переконань, нащонального чи сощального походження, майнового стану.

Кр1м того, кожна людина мае право на життя, свободу 1 особисту недоторканшсть. ЛЬсто не повинен бути в рабств! або у пщневшьному сташ; рабство I работорпвля забороняються в ус1х \х видах. Н1хто «е повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського або такого, що принижуе його гщшсть, поводження 1 покарання. '

Це положения передбачае,- що вс1 люди ргвш перед законом 1 мають право, без будь-яко1 різнищ, на рвний \'х захист законом, право на р1вний захист вщ яко! б то не було дискримшацп, що порушуе цю-Декларацию. Шхто не може зазнавати безпщставног© арешту, затримання або вигнвння.

Кожна людина, для визначення и прав 1 обов’язюв \ для встановлення обгрунтованосп пред’явленого Тй кримшального обвинувачення, мае право, на осн©в1 повно'Г р1вносп, на те, щоб и справа була розглянута прилюдно 1 з додержанням ус1х вимог справедливости незалежним 1 безстороншм судом.

Людина, обвинувачена у вчиненш злочину, мае право вважатися невинною доги, поки и виншсть не буде встановлена в законному порядку шляхом оприлюдненого судового розгляду, при якому 1й забезпечують уа можливосп для захисту. Кр1м того, шхто не може бути засуджений за злочин на пщставг вчинення будь- якого даяния або за бездяльнють, яю пщ час Їх вчинення не становили злочину за нацюнальними законами або за м1жнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче вщ того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.

Людина як член сусгальства мае право:

-на сощальне забезпечення 1 на здшснення необх1Дних для П1дтримання И ПДНОСТ1 1 для вшьного розвитку п особи прав у економ1чн1й, соц!альн1Й 1 культурней галузях за допомогою нацюнальних зусиль 1 мжнародного ствроб1тництва та вщповщно до структури 1 ресурс!В кожно'1 держави;

• на працю, на вшьний виб1р роботи, на справедлив! 1 спрйятлив1 умови пращ та на захист вщ безробптя;

на р1вну оплату за р1вну працю;-на справедливу \ задовшьну винагороду, яка забезпечуе пдне людини 1снування, ц само'1 та й ам’У, 1 яка в раз1 необхідносп доповнюеться іншими засобами сощального забезпечення;

-на вщпочинок 1 дозвшля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перюдичну вцщустку;

-на такий життевий р1вень, включаючи Ужу, одяг, житло, медичний догляд та необхщне сощальне обслугоЕ;ування, який е необхщним для шдтримання здоров’я 1 добробуту н само! та и с1м’1, 1 право на забезпечення в раз1 безроб1ття, хвороби, швалщнрсп, вд1вства, старост! чи шшого випадку втрати засоб1в до кнування,через незалежш вщ неТ обставини.

Материнство 1 дитинство дають право на особливе шклування 1 допомогу. Вс1 Д1ти, народжеш у шлюб1 або поза шлюбом, ПОВИНН1 користуватися однаковим сощальним захистом;

• на освіту. Осв1та повинна бути , безоплатною, хоча б початкова 1 загальна. Початкова осв1та повинна бути обов’язковою. Техшчна 1 професшна осв1та повинна бути загальнодоступною, а вища осв1та повинна бути однаково доступною для вс1х на основ! зд]бностей кожного.

. Осв1та повинна бути спрямована на повний розвиток людсько! особи 1 збшьшення поваги до прав людини 1 основних свобод. Осв1та повинна сприяти взаеморозумшню, терпимост! 1 дружб1 М1Ж ус1ма народами, расовими або рел'|пйними трупами 1 повинна сприяти Д1Яльност1 Оргашзацп Об’еднаних Нацш щодо шдтримання миру;

• В1ЛБНО брати участь у культурному ЖИТТ1 суспшьства, вт1шатися мистецтвом, брати участь у науковому прогреа 1 користуватися його благами;

• на захист ГУ моральних 1 матеріальних штерес1в, що е результатом наукових, Л1тературних або художшх праць, автором яких вона е;

• на сощальний \ мжнародний порядок, при якому права 1 свободи, викладеш в цш Декларацп, можуть бути повшстю ЗДШСНеНЬ

Кр1м прав кожна людина мае обов’язки перед суспшьством, у якому "ПЛЫСИ Й МОЖЛИВИЙ ВШЬНИЙ 1 повний розвиток п особи. При здшсненш своУх прав 1 свобод кожна людина повинна зазнавати Т1лыси таких обмежень, яю встановлеш законом виключно з метою забезпечення належного визнання 1 поваги прав I свобод шших та забезпечення справедливих вимог моралт, громадського порядку 1 загалъного добробуту в демократичному сустльств!.

Зд1йснення цих- прав 1 свобод ш в якому раз1 не повинно суперечити щлям 1 принципам ОргашзацЙ Об’еднаних Нащй.

Зазначеш в Декларацп норми не можуть бути витлумачеш як надання будь-яюй держав1, груш оетб або окремим осЬбам права займатися будь-якою д1яльшспо або вчиняти ди, спрямован! на знищення прав \ свобод, викладених у цШ Декларацп.

Отже, знання ЗагальноХ деХПарацИ Нрав яюдини допоможе курсанту (слухачу) вйкористовувати и положения у практичнш

робой Та у ВЛаСНОМу ЖИТТ1.

2. МЬкнародний пакт про громадянсью та нсыптичш права

Вщповщно до норм М1ж#ародного пакту вс1 народи мають право на самовизначення. На пщстав1 цього права вони в1л'ьно встановлюють СВ1Й пол1тичний статус 1 в1льно забезпечують св!й еКОИОМ1ЧНИЙ, СОЦ1аЛЬНИЙ 1 культурний розвиток. Ок|)1М того, для досягнення своЇх цшей народи можуть вшьно розпоряджатися своТми природними багатствами 1 ресурсами без гйкоди для будь- яких зобов’язань, що випйивають з мжнародйого економ1чного сп1вроб1тництва, яке базуеться на прйнциш взаемноУ вигоди, та з м)жнародного права. Жоден народ не може бути позбавлений належних йому засоб1В 1снування.

Держави, яю беруть участь у Пакп, у тому числ1 Т1, що несуть в1дпов1дальн1сть за управлшня несамоврядними 1 пщошчними територ1ями, в1дпов1дНо до положень Статуту Оргашзацп Об’еднаних Нацш повинш заохочувати здшснення права на самовизначення 1 поважати це право.

Порад із тим держава, яка бере участь у Пакп, зобов’язуеться поважати 1 забезпечувати вам, хто перебувае у межах п територп та шд п юрисдикщею, права, визнаш в цьому Пакт1, без будь-яко\' РізНИЦ1 ЩОДО раси, кольору ШК1РИ, стат, МОВИ, реЛ1Г11, ПОЛ1ТИЧНИХ чи шших переконань, нацюнального.чи сощального походження, майнового стану, народження чи шшо? обставини. ,

Якщо це не передбачено юнуючими законодавчими чи іншими заходами, держава-учасниця Пакту зобор’язуеться вжити необхщних заходш вцщовщно до, сво1х конститущйних процедур 1 для здшснення прав, эизнаних у цьому Пакт1.

Кожна держава, яка бере участь у Пакт1, зобов’язуеться: -забезпечити будь-якій особ1, права 1 свободи якоТ, визнаш цим Пактом, порушено, ефективний зас1б правового захисту, нав1ть коли це порушення було вчинене особами, що Д1яли як особи офщШш;

-забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-яко! особи, яка потребуе такого захисту, встановлювалося компетентними судовими, адмшктративними чи законодавчими органами влади або будь-яким щшим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, \ розвивати можливост! судового захисту;

-забезпечити застосування компетентними властями засоб1в правового захисту, коли вони надаються.

Держави, яю беруть участь у Пакп, зобов’язуються забезпечити р1вне, для чоловшв 1 жшок право користування вама громадянськими 1 полггичними правами, передбаченими в цьрму Пакп,

Шд час надзвичайного стану в держав1, коли життя нацп перебувае шд загрозою, про наявшсть якого офщшно оголошуеться, держави-учаснищ Пакту можуть вживати заход1в на в!дступ В1Д сво1х зобов’язань за цим нормативним актом тшьки такою м1рою, яку диктуе гострота становища, за умови, що таи заходи не е несумюними з 1х іншими зобов’язаннями за м1жнародним правом 1 не тягнуть за собою дискримшацп виключно на основ1 раси, кольору шюри, стат1, мови, рел1гп чи сощального походження.

Це положения не може бути пщставою для якихось вщстутв в1д статей 6, 7, 8 (п. 1, 2), 11, 15, 16 1 18.

Будь-яка держава, що бере участь у цьому Пакл 1 використовуе право вщступу, повинна негайно шформувати 1НШ1 держави, яю беруть участь у Пакп, за посередництвом Генерального секретаря Оргашзацп Об’еднаних Нацш, про положения, вщ яких вона вщступила, 1 про причини, що спонукали до такого ршення. Мае бути також зроблено повщомлення через зазначеного посередника про дату, коли держава припиняе такий вщступ.

Окр1м того, шщо в цьому Пакп не може тлумачитись як таке, що означав, що якась держава, група чи особа мае право займатися будь-якою Д1яльн1стю або чинити будь-як] дй, спрямован1 на знищення яких-небудь прав чи свобод, визнаних у Пакп, або на обмеження Їх б1льшою м1рою, Н1ж передбачаеться в цьому нормативному акп.

Жодне обмеження чи принижения будь-яких основних прав людини, визнаних або юнуючих в якій-небудь держав]-учасниц1 Пакту на шдстав1 закону, конвенц1й, правил чи звичаУв, не припускаеться П1д там приводом, що в цьому Пакп не визнаються так1 права або що в ньому вони визнаються в меншому обсяз1.

Право на життя е нев1д’емним правом кожно!^- людини. Це право охороняеться законом. Шхто не може бути свавшьно позбавлений життя.

У крашах, як1 не скасували смертно!' кари, смерти 1 вироки можуть ВИНОСИТИСЯ Т1ЛЬКИ за НаЙТЯЖЧ1 ЗЛОЧИНИ В1ДПОВ1ДНО до закону, який д!яв П1д час вчинення злочину 1 який не суперечить постановам Пакту 1 Конвенцп про запобгання злочинов1 геноциду 1 покарання за нього. Це покарання може бути здшснене Т1льки як виконання остаточного вироку, винесеного компетентним судом.

Коли позбавлення життя становить злочин геноциду, сл1д мати на уваз!, що шщо в цш статт! не дае державам-учасницям

Пакту права яким би то не було чином вщступати вщ будь-яких зобов’язань, прийнятих злдно з постановами Конвенцы про запоб1гання злочинов! геноциду 1 покарання за нього.

Кожен, кого заеуджено до смертно! кари, мае право просити про помилування чи про пом’якійення вироку. Амшст1я, помилування або замша смертного вироку можуть бути дарован! в ус1х випадках.

Смертний вирок не виноситься за злочини, вчинещ особами, молодшими за вгамнадцять роюв, 1 це виконуеться щодо ваптних

Ж1Н0К. ,

Ищо не може бути пщставою для вщ строчения або недопущения скасування смертно! кари будь-якою державою- учасницею Пакту.

Н1КОГО не може бути гаддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижуе гщшсть, поводженню чи покаранню. Зокрема, жодну особу не може бути без й вшьноУ згоди пщдано медичним чи науковим дослщам.

Н1кого не можуть тримати в рабств1 (рабство I работорг1вля забороняються в ус1х 1х видах),, в П1днев1льному стан1, приневолювати до примусово! чи обов’язковоТ пращ. Поряд із тим, якщо в крашах, де у вида покарання за злочин може призначатися позбавлення вол1, пов’язане з каторжними роботами, цей пункт не вважаеться перешкодою для виконання каторжних робгг за вироком компетентного суду, що призначив таке покарання.

Кожна людина мае право на свободу та особисту недоторканшсть. Шкого не може бути шддано свав1льному арешту чи триманню пщ вартою. Нгкого не може бути позбавлено воль шакше, як на пщстаэах I вщповщно до такоУ процедури, як1 встановлено законом. Тому кожному заарештованому повщомляються пщ час арешту причини його арешту 1 в терм1Н0В0му порядку пов1домляеться будь-яке пред’явлене йому обвинувачення.

Заарештована або затримана за кримшальним обвинуваченням особа в терм1Н0В0му порядку доставляеться до судд! чи шшо'1 службовоТ особи, якій належить за законом право здайснювати судову владу, 1 мае право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звшьнення. Тримання шд вартою оаб, як1 чекають судового розгляду* не мае бути загальним правилом, але звшьнення може ставитись у залежнють В1Д подання гарантш явки до суду, явки на судовий розгляд у будь-якій його стада I, в раз1 необх1дност1, явки для виконання вироку.

Кожному, хто позбавлений вол1 внаслщок арешту чи тримання шд вартою, належить право на розгляд його справи у суд1, щоб цей суд м1г невщкладно винести постанову щодо законност1 його затримання 1 розпорядитися про його звшьнення, якщо затримання е незаконним.

Кожен, хто був жертвою незаконного арешту чи утримання шд вартою, мае право на компенсащю, яюй надано позовноТ сили.

Ус1 особи, позбавлеш вол1, мають право на гуманне поводження 1 поважання пдноеп, властивоТ людськш особ1; у випадках, коли немае виняткових обставин, обвинувачуваш розташовуються окремо В1Д засуджених 1 ‘ш надаеться окремий режим, що вдповгдае Їхньому статусу незасуджених оаб.

Обвинувачен! НеПОВНОЛ1ТН1 ВЩОКреМЛЮЮТЬСЯ В1Д ПОВНОЛ1ТН1Х 1

в найкоротший строк доставляються до суду для винесення рипення.

Пен1тенщарною системою передбачаеться режим для ув’язнених, тстотною метою якого е Їхнс виправлення 1 соц1альне перевиховання. Неповнол1тш правопорушники в1докремлюються В1Д ПОВНОЛ1ТШХ, 1 1М НаДЭСТЬСЯ режим, ЩО В1ДПОВ1Дае Гхньому В1ку 1 правовому статусу.

Шхто не може бути позбавлений вол1 на Т1й лише шдстав1, що В1н не в змоз1 виконати якесь догов1рне зобов’язання.

Кожному, хто законно перебувае на територп будь-якоТ державй, належить право на вшьне пересування 1 свобода вибору М1сця проживания у межах Ц1е'1 територп. Тому людина мае право покинути будь-яку крашу, включаючи свою власну.Перераховаш вище права не можуть бути об’екстом нЬпсих обмежень, кр1м передбачених законом, як» € необхщнйми для охорони державно! безпеки, тромадського порядку! здоров’я чи моральное населения або прав та свобод 1нших * е сумгсними з іншими правами, визначеними в Пакп. Таким чином, шхто не може бути свашльно тюзбавлений права на в’Тзд у свою власну крашу.

Особа, яка законно перебувае на територп будь-яко! держави- учасНиц'1 Пакту, може бути вислана за рйненням оргатв в1дпов1Дно до закону.

Вс1 особи е р1вними перед судами' 1 трибуналами. Кожен мае право при розгляд! будь-якого криминального обвпнув&чення, що пред’явлене йому, або пряг визначенш його прав та обов’язмв у будь-якому цив1льному процесГ на справедливый 1 публ!чний розгляд справи компетентним, незалежним 1 б&зсторонюм судом, створеним на пщстав! закону. Преса 1 публжа можуть не допускатися на весь судоВяй розгляд або чаетину його з М1ркувань мораш, громадського порядку чи державно! безпеки в демократичному суспшёств», або коли того вимагають лнтереси приватной життя Сторш, -або - т>ек> М1р6ю, як»ю це, на думку суду, е строго необх1Дним, - при особливйх обставйнах, коли публ1чшсть може порушуватй штереси • правосуддя; однак будь-яка судова постанова в кримшальнш або цившьнтй справ! повинна бути публ!чною, за винятком тих випадк!в, коли 1йтересй неповнолггшх вимагають шшого чи коли справа стосуеТься матримошальних споргв або отки над дггьми.

Кожен обвинувачений в крнмшальному злочиш мае право вважатися невинним, поки виншсть йога не буде доведена зпдно з законом. - -

Кожен мае право при розгляд! будь-якого пред’Зеленого йому кримшального обвинувачення на основг щлковито! р1внос^,п‘ як мш1мум на таю гарант»:

-бутй термшово 1 докладно повщомленим мовбю, яку вш розум1е, про характер 1 тдставу пред’явленого йому обвинувачення;

• мати Д0СТаТН1Й час 1 МОЖЛИВОСТ1 ДЛЯ ПОДГОТОВКИ свого

захисту 1 сшлкуватися з обраним ьим самим захисником;

—захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника;

• мати призначеного йому захисника, в будь-якому раз1, коли штереси правосудия того вимагають, безоплатно для нього в усякому такому випадку, коли у нього немае достатньо коптв для оплати цього захисника;

• допитувати свгдив, що свщчать проти нього, або вимагати Гх допиту, а.також вимагати виклику 1 допиту свщюв з його боку на тих самих умовах, що 1 свщав, яю свщчаэъ проти нього;

• користуватися безоплатною доломогою перекладача, якщо вш не розум!е мови, використову вано! в суд1, або не говорить щею мовою; -

-не бути приневоленим до давання свщчень проти самого себе чи до визнання себе винним. .

Щодо неновноштн1х процес повинен бути таким, щоб враховувались 1ХН1Й Д1к 1 бажання сприяти перевихованню.

Кожен, «ого засуджено за будь-який злочин, мае право на те, щоб його засудження 1 вирок були переглянут1 вищестоящою судовою шстанщею згцщо з законом.

Якщо будь-яку особу остаточним решениям було засуджено за крим1нальний злочин 1 -якщо винесений ш вирок був пот1м скасований або Тй було даровано помилування на тш п1дстав1, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечно доводить наявшсть судово'Г помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результат! такого засудження, одержуе компенсацию згщно з законом, якщо не буде доведено, що зазначена неВідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з и вини.

Ыхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який вш уже був остаточно засуджений або виправданий в1дпов1дно до закону 1 крим1нально-процесуального права кожноУ краТни.

Кр1М того, Н1Хто не може бути визнаний винним у вчинешп будь-якого кримшального Злочину внасщцок якогось Д1яння, яке згщно з Дпочим на момент його вчинення внугршньодержавним

_ . • . ■ ' УН- •' I'

законодавством або м1жнародним правом, не було кримшальним злочином. Так само не може призначатися бшьш тяжке покарання, шж те, яке пщлягало застосуванню на момент вчинення

. - • г ; ; • . •. •*, г , •

кримшального злочину. Якщо шсля вчинення злочину законом встановлюеться йлып легке покарання, д1я цього закону поширюсться на даного злочинця.

Шхто не може перешкоджати вщцанню шд суд 1 покаранню

' . - ~ I \ V- ¹ • *

будь-яко! с»соби за будь-яке д1яння чи упущения, що на момент

* ' ‘^- < * . 7 ■ *■ , • .

вчинення було кримшальним злочином зпдно з загальними принципами права, визнаними м1жнародним товариством.

Кожна людина, де б вона не перебувала, мае право на визнання н правосуб’ектносп:

-право на захист, як передбачае ст. 17, В1Д свав1льного чи незаконного втручання в ц особисте 1 С1мейне життя;

• право на захист вщ посягань на недоторканнють и життя або таемнйцю и кореспонденцп чи незаконних Посягань на и честь 1 репутац1ю; ¹

-право на захист закону вщ такого втручання чи таких посягань;

• право на свободу думки, сошсп 1 рел1П1. Це право включае свободу мати чи прнймати рел1пю або переконання на св1й виб!р 1 свободу спов1дувати свою релпчю та переконання як одноос1бно, так 1 СП1ЛЬНО 3 1НШИМИ, ПубЛ1ЧНО чи приватно, у В1ДПраВЛеНН1 культу, виконанш рел1Г1Йних 1 ритуальних обрядав та вчень;

-право безперешкодно дотримуватися своЇх погляд!в, тобто в1Льно передавати погляди. Це право включае свободу шукати, одержувати 1 поширювати будь-яку шформащю та щеТ, незалежно вщ державних кордон1в, усно, письмово чи за допомогою друку або художн1х форм вираження або в 1нший споаб на СВ1Й вибгр.

См’я е природним 1 основним осередком суешльства 1 мае право на захист з боку сусп!Льства 1 держави. Чолов1ки 1 Ж1нки, яю

досягли шлюбного вжу, мають право на одруження 1 право заснувати сш’ю. Жоден шлюб не може бути укладений без втьно! 1 цшковиТо! згоди тих, хто одружуеться.

» ' .: О * " • * ' . .

Держави, яю беруть участь у зазначеному Пакп, повинш вжити належних заход1в для забезпечення р1вност1 прав 1 обов’язюв обох з подружжя щодо одруження шд час перебування в шлюб11 за умови його роз1рванн1. В раз) розрвання шлюбу мае передбачатися необхщний захист у ах дггей. Дитина без будь-яко! дискримшацп за ознакою раси, кольору шюри, стат1, мови, релт!, нащонального чи социального походження, майнового стану або народження мае право на таю заходи захисту, яю е необхщними через Н становище як малол1тньо! з боку С1м’!, суспшьства 1 держави. Кожна дитина повинна бути зареестрована негайно теля п народження 1 повинна мати 1м’я.

Ус1 люди е р1вними перед законом 1 мають право на р1вний захист закону. Будь-яка дискримшащя повинна бути заборонена законом, 1 закон повинен гарантувати вам особам р1вний 1 ефективний захист проти дискримшацп за будь-якою ознакою, як- то: раса, кол1р шюри, стать, мова, рел1пя, полггичш чи шип переконання, нацюнальне чи сощальне походження, майновий стан, народження чи шин обставини.

У тих кра'шах, де юнують етшчш, рел1гшш та мовш меншини, особам, яю належать до таких меншин, не може бути вщмовлено в прав! разом з іншими членами таких груп користуватися своею КуЛЬТурОЮ, СПОВЩуваТИ СВОЮ реЛ1ПЮ 1 ВИКОНуваТИ В1ДПОВ1ДШ обряди, а також користуватися рудною мовою.

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що зазначений м1Жнародний правовий документ е документом прямо! дп для вс1х держав, яю беруть участь у Пакп, в тому числ! 1 для У кра!ни.Право кожноТ людини на життя захищаеться законом. Жодна людина не може бути умисно позбавлена життя шакше шж на виконання смертного вироку суду, винесеного теля визнання п винною у вчиненш злочину, за який законом передбачено таке покарання.

Позбавлення життя не розглядаеться як порушення щеГ стагп, якщо воно е наслщком виключно необхідного застосування сили:

• для захисту будь-яко'1 людини вщ незаконного насильства;

• для здшснення законного арешту або для запоб1гання втеч! особи, яку законно тримають тд вартою;

• при вчиненш правом1рних дш для придушення заворушення або повстання.

Таким чином, жодна людина не може:

• зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижуе п гщнють, поводження чи покарання;

• бути в рабств! або у шдневшьному сташ; .

• бути приневолена до примусово'1 чи обов’язково'1 пращ;

-бути позбавлена вол! шакше як у випадках 1 вщповщно до

процедури, встановлених законом.

Законним е ув’язНення людини теля а засудження компетентним судом.

Законним е арешт або затримання людини за невиконання законного р1шення суду або для забезпечення виконання будь- якого обов’язку, передбаченого законом.

Законним е арешт або затримання людини, здшенене з метою забезпечення п присутност! перед компетентним юридичним органом на шдстав1 обгрунтованоУ пщозри у вчиненн1 злочину або якщо обгрунтовано визнаеться за необх1дне запоб1гти вчиненню нею злочину або п втеч) псля його вчинення.

Законним е затримання неповнолггнього на пщстав1 законного р1шення з метою застосування наглядових заходов виховног

охарактеру або затримання неповнолггнього з метою забезпечення його присутносп перед компетентним правоохоронним органом.

Законним е затримання ос1б для запоб1гання розповсюдженню шфекцшних захворювань, псюачно хворих ошб, алкоголшв або наркомашвчи бродяг. .

Законним е арешт або затримання людини, здшснеш з метою запоб!гання ГГ незаконному в’Узду в крашу, або людини, щодо якоТ вживаються заходи з метою депортацн або екстрадици.

Кожна ‘ заарештована людина негайно повщомляеться зрозумшою для не! мовою про пщстави ц арешту 1 про будь-яке обвинувачення проти не'Г, а також мае бути негайно поставлена перед суддею чи шшою службовою особою, якій закон надае право здшснювати судову владу, 1 мае право на судовий розгляд протягом розумного термшу або на звшьнення до початку судового розгляду. Таке звшьнення може бути обумовлене гарантиями явки до суду.

Кожна людина мае право:

• при визначенш и громадянських прав 1 обов’язк1в або у раз1

I»!

будь-якого криминального обвинувачення проти не! на справедливий 1 вщкритий розгляд протягом розумного термшу незалежним 1 безсторонн1м судом, створеним в1дпов1Дно до закону. Судовё р1шення оголошуеться прилюдно, але преса 1 в)дв1дувач1 можуть не допускатися до зали засщань протягом усього судового розгляду або яко'юь його частини з метою збереження морал1, громадського порядку або нац10нальн01 безпеки в демократичному сусп1льств1, якщо того вимагають 1нтереси малол1тн1х чи захисту конфщенцшност! особистого життя сторон або у раз1 крайньо\' необх1Дност1, якщо, на думку суду, в особливих випадках привселюдшсть розгляду може зашкодити штересам правосуддя;

-при обвинуваченн1 у вчиненш кримшального злочину вважати невинною доти, поки и виннсть не буде доведена зг1дно з законом.

Обвинувачена у вчиненш кримгнального злочину особа мае щонайменше таю права:

• бути негайно 1 детально пошформованою зрозум1лою для неУ мовою про характер 1 причини обвинувачення, высунутого проти неТ;

-мати достатньо часу й можливостей для подготовки свого захиСту;

• захищати себе особисто або використонувати правову допомогу захисника на Свш йиб1р або, якщо вона не мае контв для оплати правовой допомоги захисника, одержувати таку допомогу безкоштовно, коли цього вимагають штереси правосуддя;

• допитувати свщюв, обвинувачення або вимагати Ух допиту, а також вимагати виклику 1 допиту свщюв захисту на тих самих умовах, що 1 св]дюв обвинувачення;

-отримувати безкОштовну допомогу перекладача, якщо вона не розум1е 1 не розмовляе мовою, яка використовуеться у сущ.

Кожен мае право на повагу до свого особисюго 1 Ымейною життя, житла 1 таемнищ листування.

Держава не може втручатися в здшснення цього права шакше як зпдно з законом 1 у випадках, необхщних в демократичному сусшльств! в интересах национально! 1 громадськоТ безпеки або економ!чного добробуту краУни, з метою запобггання заворушенням 1 злочинам, для захисту здоров’я або морал1 чи для захисту прав ) свобод шших л!одей.

Цтею Конвенцкю визначено також таю свободи:

-свобода думки, СОВ1СТ1 1 рел1гн; це право включае свободу змшювати свою релтю або своУ переконання, а також свободу сповщувати свою рел1пю або переконання як одноособово, так 1 разом з ташими, прилюдно чи приватно, шд час богослужшня, навчання, виконання рел1пйних 1 ритуальних обряд!в. Свобода спов!дувати релтю або переконання пщлягае лише таким обмеженням, як! встановлеш законом \ е необхщш в демократичному сусшльств1 в интересах громадськоУ безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я чи морал1 або для захисту прав 1 свобод шших людей;

-свобода вираження погляд1в. Це право включге свободу дотрймуватися сво1Х погляд1в, одержувати I передавати шформащю та ще? без втручання держави 1 незалежно вщ кордоша Зазначена норма не перешкоджае державам вимагати дщензування дгяльносп радюмовних, телевшйних або кшематограф1чних пщприемств. Здшснення цих свобод, оскшьки воно пов’язане з обов’язками 1 вщповщальшстю, може пщлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкщям, яю встановлеш законом 1 е необхщними в демократичному сусшльств1 в штересах национально!, територ1ально1 цшсносп, або громадсько! безпеки, з метою запобГгання заворушенням або злочинам, для охоррни здоров’я чи мораш, для захисту репутацп або прав шших оаб, для запоб1гання розголошенню конфщенцшноУ шформацн, або для шдтримання авторитету 1 неупередженоеп правосудия;

-свобода мирних збор1в 1 свобода асощацп з іншими, що включае право створювати профсшлки 1 вступати до них для захисту сво1х штереав.

Здшснення цих прав не пщлягае шяким обмеженням, за винятком тих, як) встановлеш законом 1 необхщш в демократичному сусшльств1 в штересах нацюнально! або громадсько! безпеки, з метою запоб1гання заворушенням 1 злочинам, для захисту здоров’я або мораш чи з метою захисту прав 1 свобод шших людей. Кр1м того, зазначеш права не перешкоджають запровадженню законних обмежень на здшснення ци* прав особами, що входять до складу збройних сил, полщп або органов державного управления.

Викладене вище дае можливкть зробити висновок, що здшснення прав 1 свобод, викладених в цш Конвенцй, гарантуеться без будь-яко! дискримшацп за ознакою стат1, раси, кольору шюри, мови, рел1гн, пол1тичних чи шших переконань, национального або сощального походження, належност1 до нацюнальних меншин, майнового стану, народження або шших обставин.

Кр1м того, шщо в Конвенцй не може тлумачитися як таке, що надае будь-яюй держав!, груш або особ! право займатися будь-якою

Д1яльшстю або вчиняти будь-яку Д1Ю, спрямовану на скасування будь-яких із тих прав \ свобод, що викладеж в Конвенцп, або на Їх обмеження в большому обсяз1, шж передбачено в цьому нормативному акт1.

4. Мшмальш стандартна правила ООН поводження з ув’язненими

Сьогодн) кнують ус1 тдстави для ствердження, що М1н1мальн1 стандартш правила разом з іншими документами, прийнятими в рамках ООН з пенітенціарних проблем, складають м(Жнародно-правовий ш статут захисту прав людини, засудженоУ в умовах позбавлення вол1, як елемент единоУ системи м1Жнародного права, единого М1жнародного механізму Ух решйзацп, а також В1д1грають значну роль у справ 1 П1двищення поваги до демократичних прав 1 свобод, у змщненш миру та демократ».

3 огляду на розмашсть юридичних, соц1альних, економгчних 1 географ1чних умов зрозумшо, що не вс1 правила можна застосовувати повсюди 1 водночас. У щлому вони вщображають тг м1н1мальн1 умови, як1 Орган ізац1я Об’еднаних Нащй вважае прийнятними.

3 шшого боку, ц1 стандартн1 правила не перешкоджають проведению експеримент1в 1 введению новоУ практики, яю е сумкними з викладеними в них принципами 1 спрямованими на досягнення окресленоУ в них мети.

В ус1х м1сцях ув’язнення треба мати реестр у вигляд1 журналу з пронумерованими сторшками, куди повинн1 заноситися щодо кожного в’язня таи дан1:

• В1ДОМОСТ1 про особу;

• причини, за якими його ув’язнено, 1 найменування урядового органу, що прийняв р1шення про його ув’язнення;

• день 1 година його прибуття, а також виходу з мкця ув’язнення.

№кого не можна прийматадо в’язнищ без офвдйного наказу про ув’язнения, подробищ якого попередньо заносяться в реестр.

Тримаються засуджеш в різних закладах або в резнях частийах одного й того самого закладу, з урахуванням УхньоТ стат», вису, попередньоУ судимость юридичних причин Ух ув’язнення та нормативно визначеного характеру поводження з ними.

Так, чодовпси та Ж1Нки повинш, якщо це можливо, утримуватися в різних закладах. Якщо вони утримуються в одному й тому самому заклад1, то жшок слщ розташовувати в абсолютно окремих прим!щеннях. Кр1м того, засуджених вперше в’язшв слщ розмщувати окремо вщ шших засуджених.

Ос1б, засуджених за невиконання боргових зобов’язайь, та шших в’язшв, засуджених за цив1льними справами, слщ розташовувати окремо вщ оаб, яю вчинили кримшальний злочин.

Неповнол1тн1Х правопорушниюв слщ утримувати окремо вщ дорослих.

Стосовно примгщенъ, у яких тримаються ув’язнеш, мають бути виконаш таю умови: там, де в’язш ночують у камерах або юмнатах, кожен з них повинен мати окрему камеру або юмнату. Якщо ж з особливих причин, таких як тимчасове перевантаження тюрми, центральному в’язничному управлшню необхідно вщмовитися вщ цього правила, вое одно розмщеннядвох в’язшв в одн1й 1Т1Й самш юмнат1 е небажаним.

Там, де е загальж камери, в’язшв, яких в них розм1щують, треба ретельно вщбирати, аби переконатйся, що вони здатш жити разом у таких умовах. КожноУ ноч! слщ здШснювати посййний наглед, вщповщно до характеру закладу.

Вс1 примщення, якими користуються В’ЯЗШ, особливо спальш, мають вщповщати вам саштарним вимогам, причому належну увагу слщ звертати на юпматичш умови, особливо на кубатуру цих примпцень, на Ухню мш}мальну площу осв1тлення, опалення 1 вентилящю.

Примщення, де живуть 1 працюють ув’язнеш мають вщповщати таким вимогам:

• вжна повинш мати достатш розм1ри для того, щоб в’язш могли читати I працювати при денному СВ1ТЛ1, 1 повинш бути сконструйоваш так, щоб забезпечувати доступ св1жого пов1тря, незалежно вщ наявносп штучноУ системи вентиляцп;

-штучне осветления мае бути достатшм для того, щоб в’язт могли читати I працювати без шкоди для зору.

Саштарш вузли повинш бути достатш для того, щоб кожен в’язень М1Г задовольнити своУ природм потреби, коли йому це потр!бно, в умовах чистоти 1 пристойносп’.

Окремо треба зупинитися на рол1 /икаря в пенггенщаршй установи Про фізичне 1 псих1чне здоров’я в’язшв зобов’язаний пжлуватися лгкар, який повинен щодня приймати або вщвщувати вс1х хворих, а також вах, хто скаржиться на хворобу, та тих, на кого вш звернув особливу у вагу.

Щоразу, коли л1кар вважае, що фзична або розумова р!вновага в’язня була порушена чи загрожуе бути порушеною в результат! його ув’язнення або у зв’язку з якимись умовами ув’язнення, вш доповщае про це директоров!.

Лжар зобов’язаний регулярно здшснювати шспекщю 1 доповщати директоров! з таких питань:

• кшьюсть, яюсть приготування 1 умови розподшення ню;

• ппена 1 чистота установи та оаб, яю там утримуються;

• саштар1я, опалення, освгглення й вентилящя установи;

• придатнють 1 чистота одягу та постел1 в’язшв:

-дотримання правил, що стосуються фпкультури 1 спорту, в

тих випадках, коли це не покладено на спещал!зований персонал.

Директор тюрми зобов’язаний брати до уваги допов1Д1 1 поради, що надае йому лжар, 1, якщо вш згоден з рекомендашями останнього, повинен негайно вжити заходов для втшення IX у життя; якщо ж ц! рекомендацп виходять за межи його компетенцп або якщо вш з ними не згоден, то вш мусить негайно подати до вищих оргашв як свою власну доповщь, так 1 рекомендацп лжаря.

Да держав щодо цих правил. Ус1 держави, де норми захисту вс!х ос|б, як1 пшлягали будь-якій форм! затримання або тюремного ув’язнення, не вщповщають Мппмальним стандартним правилам поводження з в’язнями, приймають щ правила. Мйймалыц стандартш правила втшюються в нацюнальне законодавство та шпн положения з урахуванням, якщо це необхідно, Гх адаптацй до чинних законов 1 культури, але без шкоди для духу 1 мети цих Правил. Мипмальш стандартш правила надаються в розпорядження вах ос1б, зокрема в розпорядження посадових оаб, що займаються шдтриманням правопорядку, 1 персоналу виправних закладгв для того, щоб вони могли застосовувати I виконувати гх у систем 1 карного правосуддя. Мшмальш стандарти! правила, втглеш в нацюнальне законодавство та в шип положения, доводяться також до Відома 1 роз’яснюються серед усгх в’язшв \ всгх затриманих оаб пщ час Їх прийняття до вщповщних заклад1в 1 в перюд ув’язнення.

Держави шформуватимуть Генерального секретаря Оргашзацп Об’еднаних Нацш один раз на п’ять роюв у форм! вщповщей на питания анкети, яку направлятиме до них Генеральний секретар, про масштаби здшснення заход1в 1 досягнутий прогрес в плаш застосування Мшмальних стандартних правил, а також про наявш фактори 1 трудноцу, що впливають на !х застосування. Така анкета мае бути подготовлена вщповщно до особливо! схеми, бути вибгрковою 1 обмежуватися спещально П1Д1браними питаниями, щоб забепечувати глибокий огляд 1 досл1дження окреслених проблем.

Генеральний секретар, беручи до уваги доповда урядгв, а також шшу вщповщну шформащю, доступну в межах системи Оргашзацп Об’еднаних Нацш, у свою чергу здшснюватиме подготовку окремих доповщей, що стосуються застосування Мшмальних стандартних правил. Для пщготовки цих звтв Генеральний секретар може також сшвпрацювати зі спецгалгзованими установами та іншими вщповщними м1журядовими та неурядовими оргашзащями, що мають консультативний статус при Економ1чнш 1 Сощальнш Радь Генеральний секретар буде передавати зазначеш доповщ! на

розгляд у Комггети з профшактики злочинносп й боротьби з нею, з ТИМ щоб ОСТаННШ вдавався ДО В1ДП0В1ДНИХ Д1Й.

Зпдно з положениям про передачу шформащУ, що згаДувалося ранше, держави передають Генеральному секретаревк

-копи або витяги з ус1Х законодавчих положень, правил 1 адмшютративних норм про застосування Мш1мальних стандартних правил до оаб, яю перебувають в ув’язненш, а також до м!сць ув’язнення; '

• будь-як1 даш та матертали описового характеру про програми поводження з правопорушниками, про персонал, який працюе у виправних закладах, 1 кшьюсть оаб, що були в будь-як1й форм1 ув’язнеш, а також статистичш матергали, якщо так! е;

• будь-яку шшу вщповщну шформащю про застосування Правил, а також даш про можлив! трудноцц шд час Гх здгйснення.

Генеральний секретар розповсюджуе Мшмальш стандартйг правила 1 зазнйчеш процедури застосування на ЯкомЪга бшышй к1Лькост1 мов 1 забезПечуе доступ до них уах Держав, защкавлених мпжурядових 1 неурядових оргашзацж, з тим щоб добитися максимально широкого розповсюдження Правил 1 процедур Їх застосування. -

Генеральний секретар розповсюджуе ’свог ДОПОВ1Д1 стосовно застосування Правил включно з коротким аналггичним викладом перюдичних огляд1В, з доповщями Ком1тету профилактики злочинносТ1 та боротьби з нею, з допов1дями, шдготовленими для конгрессе Оргашзацп Об’еднаних Нацш з профшактики злочинносТ1 та поводження з правопорушниками, а також з доповщями конгреав, науковими публйсащями й Шшою, гЦо стосуеться справи, документащею, що чае В1д часу може бути необхідною для сприяння застосуванню Мш1мальних стандартних правил.

Генеральний секретар забезпечуе найчастще звернення до тексту Мш1мальних стандартних правил 1 використання \х в уах В1ДПОВ1ДНИХ програмах Оргашзацп Об’еднаних Нацш, у тому чиСл!

стосовно д1яльносп, спрямованоУ на здшснення техшчного сшвробтшцтва.

У межах сво'Ух програм техничного сшвроб1тництва й розвитку Оргашзащя Об’еднаних Нацш:

• надае на прохання урядив допомогу у створенш та змщненш всеохоплюючих та гуманних виправних систем;

• надае урядам, за Ух проханням, послуги експерЇхв 1 репональних та м1жрепональних радниюв з питань профшактики злочинност1 та карного правосуддя;

• сприяе оргашзацп репональних 1 нацюнальних семшар1в та шших нарад на професшному й непрофесшному р1внях з метою сприяння поширенню Мшмальних стандартних правил 1 процедур Ух застосування;

-розщирюе значну шдтримку репональним дослщницьким 1 навчальним шститутам у галуз! попередження злочинност1 та карного правосуддя, пов’язаним з Оргашзащею Об’еднаних Нацш.

Комтет профшактики злочинностг ООН'.

• регулярно проводить перегляд М1шмальних стандартних правил з метою розроблення нових норм, стандарт! в 1 процедур, що застосовуються для поводження з особами, позбавленими волц

• здшснюе контроль за виконанням процедур застосування Правил, в тому числ1 подае перюдичш доповъвд зпдно з визначеною процедурою;

• надае належну допомогу Генеральнш АсамблеУ, Економ1чшй 1 Сощальнш Рад1 та вс1м шшим органам Оргашзацп Об’еднаних Нацш, що займаються питаниями прав людини, при пщготовщ рекомендацш за доповщями спещальних комюш для проведения обстеження щодо питань, пов’язаних із застоеуванням 1 виконанням М1шмальних стандартних правил;

• бере участь у процедурах застосування Правил, як1 не повинш тлумачитися як таю, що виключають застосування будь- яких шших заход1в чи засоб1в правового захисту, що надаються зпдно з м1Жнародним правом або встановлеш іншими органами й установами Оргашзацп Об’еднаних Нацш;

• з метою усунення випадюв порушення прав людини, включаючи процедуру, що стосуеться систематичних грубих порушень прав людини, викладену в резолюцп 1503 (ХЬУШ) Економ1чноТ 1 Соц1ально1 Ради вщ 27 травня 1970 р., розглядае повщомлення, викладеш у Факультативному протокол! до МАжнародного пакту про громадянсью та пол1тичн1 права \ у Конвенцп про лжвщацш вах форм расово! дискримшацп.

Викладене вище дозволяв зробити висновок, що Мгшмальш стандартш правила поводження з ув’язненими за своУм зщстом мають скор1ше рекомендацшний характер, але Гх врахування позитивно вплине на процедуру виправлення 1 ресощалізацп засуджених.