Проблема смертно! кар»
Смертна кара як вид покарання за вчинений злочин з давшх час! в досить широко використовуеться в державах, яК1 належатЬ до різних рёпошв та цившзацш планети. ;
Ниш у 59 кратах свгту (США, деяю краУйи Африки, Швденно-СхщноТ Ази та деяк1 шип) вищою мгрою покарання е смертна кара. * 1
У еучасному світі практично вся Свропа вщмовилася в1д застосув!аНня смертно! кари. Однак, Бшорусь - «дина краша у Сврош, де дос! можуть засудити до смертноТ кари. Зокрема, за даними Атпез1у 1п{ета1юпа1, у 2011 р. у Бшоруа стратили двох ос!б.
Саме европейсыа краТни рашше за шип почали вщмовлятися В1Д цього покарання. Одними з перших европейських держав, яю скасували смертну кару, були Португалия (1867 р.) 1 Нщерланди (1870 р.). Шзнппе до них приедналися Норвепя (1905 р.) та Швещя (1921 р.). У Сан-Марино смертна кара була скасована в 1865 р., а останнш вирок був виконаний ще у 1468 р. В 1сландп юридично смертна кара була скасована у 1929 р., але остання вщбулася ще у 1830 р. У Лихтенштейн! остання смертна кара в1дбулася ще у 1785 р., хоча юридично це покарання було скасоване лише у 1987 р.
Бшышсть так званих демократичних краТн В1дмшили смертну кару лише останшми роками: Бельпя - в 5996 р.; Швейцар!я — в 1992 р.; 1тал1я - в 1994 р.; 1спашя - в 1995 р.; Великобриташя - в 1998 р.; Франщя - в 1981 р.; №меччина - в 1987 р.; Грещя - в 1993 р. П!ЗН1ше за шших смертну кару в Сврош скасувала Албашя (2007 р.).
Вступ Украши до Ради Свропи у 1995 р. зумовив скасування такого покарання, як смертна кара. В останш десятил1ття ця тенденщя стала характерною для бшьшосп краш Захцщо'Г Свропи; там смертна кара скасована повшстю, або не застосовуеться у мирний час. Цьому сприяв вступ держав до Ради Свропи, визнання частиною национального законодавства Протоколу № 6 до Конвенцп про захист прав людини » основоположних свобод, який стосуеться скасування смертноТ кари на територп держав-учасниць (Протокол набув чинност1 1 березня 1985 р.; УкраУна подписала Протокол 5 травня 1997 р.).
Однак цш подн не можна надати однозначноУ позитивно'1 ощнки. Прикладом може слугувати справа Онопр1енка, названого «найстращшшим убивцею XX ст.». Анатол1я Онощменка обвинувачували у вбивств1 52 оаб. Так, лише у сел) Браткович1 Льв1вського району машяк убив б1льше людей, шж загинуло у ньому за Велико! ВггчизняноУ вшни. Вбивав с1м’ями, не жашючи малолтньх Д1тей. Незважаючи на оголошений мораторий на смертну кару, Президент Украши публично заявив, що не бачить шшого покарання для сершного вбивц! Анатол1я Онопр1енка, кр1м винесення смертного вироку. Офщшш особи Ради Свропи шсля цього неодноразово наголошували, що у випадку в1дмови Украши вщ моратор1ю на смертну кару буде поставлено питания про ГГ членство у Рад1 Свропи 60.
Скасування смертно! кари стало необхідною умовою при прийнятт1 до Ради Свропи також для 1нших держав. Так, при встуш до Ради Свропи у 1996 р. Росшська Федерац1я прийняла на себе ряд зобов’язань, у тому числ1 скасувати смертну кару не лише дефакто, але й де-юре щдписати вщповщний протокол (на сьогодш не ратиф1кований). Починаючи із 1996 р., у РФ смертн1 вироки до виконання не приводились, покарання у вид| смертно'Г кари в РФ в1дпов1дно до постанови Конституц1Йного Суду 1999 р. не призначаеться, у листопад! 2009 р. Конституцшний суд Росшсько'ГФедераци подовжив мораторш на смертну кару на- невизначений термш. За офщшними даними, у краУнах - членах Ради ввропи з 1997 р. не була страчена жодна людина 61.
Скасування смертней кари у Сх1днш 1 Захщнш Сврош спричинило те, що в багатьох крашах набагато б1лыые злочинщв засуджуються до дов1чного позбавлення воль Ця тенденция особливо помггна у Великобританп, де засуджених до дов1чного позбавлення вол! бшьше, шж у вс!х шших захщноевропейських краУнах. Якщо 30 роюв тому у Великобританп було 730 ос!б, яю в1дбували дов1чне позбавлення вол1, то сьогодш Ух бшьше 4500. У Канад], Швеци також набагато зросла кшыйсть засуджених до дов1чного позбавлення вол1 62.
Але громадсьюсть невдоволено сприйняла дов!чне позбавлення вол1, проявом чого стала сустльна думка, яка тдтримувала збереження, а школи 1 розширення сфери застосування смертноУ кари. Посилання на громадську думку е досить розповсюдженим доказом приб1чниюв смертноУ Кари.
У будь-якій кра'Уш смертна кара - це не лише поняття криминального права, не лише шструмент криминально'! политики, це - феномен соцюкультурний. Ставлення до цього явища е шдикатором пануючих у сусшльств! умонастроУв. Воно формуеться на основ! складноУ взаемодй юторичних, культурних, полгсичних, правових ! багатьох шших сощальних фактор1в. У силу цього соцюлопчш дослщження ще не дозволяють розкрити механ!зми, ям формують шдивщуальш установки 1 ставлення до смертноУ кари на рвн! груповоУ I масовоУ сусшльноУ свиомосп. Але неприпустим1сть скасування смертноУ кари громадською думкою - один із основних аргумеьтв приб!чншав щеУ мри.
Виправдання смертно! кари сусшльством бшьше засновало на. недостатньому розумшш вщповщних факпв. Посадовг особи, ; вщповщальш за пол1тику в цЩ сферь зобов ’язаш не лише прислухатися до громадсысосп, але 1 забезпечувати ловну Г! пошформоващсть. Бшышсть опитуваних, якби мали повж у явления про факти, що стрсуються смертно! кари та цричин, за якими вона повинна застосовуватися, висловилися б проти и застосування 63. Людина може помилятися, тому школи виносяться дискримшацшш чи випадков1 смертш вироки 1 пщлягають страт1 засуджеш, у вщношенш яких була допущена помилка. Цьому сприяють погано шдготовлений захист, вщсутшсть документе або навггь р1шення слщства приписати вину обвинуваченому,
ГВдводячи шдсумок, слщзазначити, що ниш питания про смертну кару поставлено на порядок денний розвитку свггових пештенщарних систем. Ця проблема не може бути вир1шена в однозначному порядку 1 потребуе глибокого дослвдження з урахуванням правових, психолопчних, содально-культурних та шших фактор1в.