Оцінка фінансової стійкості

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємств – стабільність його діяльності в світлі довгострокової перспективи. Вона пов’язана з загальною структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Так, багато бізнесменів, включаючи представників державного сектору економіки, бажають вкладати в справу мінімум власних коштів, а фінансувати його за рахунок грошей, взятих в борг. Однак, якщо структура “власний капітал – позичкові кошти” має значний перекіс в бік боргів, підприємство може збанкротувати, якщо кілька кредиторів одночасно вимагатимуть свої гроші назад в “незручну” годину.

Запорукою виживання і основою стабільності стану підприємства є його стійкість. На стійкість підприємства впливають різні фактори:

• стан підприємства на товарному ринку;

• виробництво і випуск дешевої продукції, що користується попитом;

• його потенціал в діловому співробітництві;

• ступінь залежності від зовнішніх кредиторів і інвесторів;

• наявність неплатоспроможних дебіторів;

• ефективність господарських і фінансових операцій і т. п.

Таке різноманіття факторів поділяє і саму стійкість за видами. Так, стосовно до підприємства вона може бути залежно від факторів, що впливають на неї, - внутрішньою і зовнішньою, загальною (ціновою), фінансовою.

1. Внутрішня стійкість– це такий загальний стан підприємства, при якому забезпечуються стабільно високі результати його функціонування. В основі її досягнення лежить принцип активного реагування на зміну внутрішніх і зовнішніх факторів.

Зовнішня стійкість підприємства зумовлена стабільністю економічного стану, в межах якого здійснюється його діяльність. Вона досягається відповідною системою управління ринковою економікою в масштабах всієї країни.

2. Загальна стійкість підприємства - це такий рух грошових потоків, що забезпечує постійне перевищення надходження коштів (доходів) над їх витрачанням (витратами).

3. Фінансова стійкість є відображенням стабільного перевищення доходів над видатками, забезпечує вільне маневрування грошовими коштами підприємства і шляхом ефективного їх використання сприяє безпосередньому процесу виробництва і реалізації продукції. Тому фінансова стійкість формується в процесі всієї виробничо-господарської діяльності і є головним компонентом загальної стійкості підприємства.

Аналіз стійкості фінансового стану на ту або іншу дату дозволяє відповісти на питання: наскільки правильно підприємство управляло фінансовими ресурсами протягом періоду, що передує цій даті. Важливо, щоб стан фінансових ресурсів відповідав вимогам ринку і потребам розвитку підприємства, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до неплатоспроможності підприємства і відсутності у нього коштів для розвитку виробництва, а надлишкова – перешкоджати розвитку, ускладнюючи витрати підприємства надлишковими запасами і резервами. Таким чином, суть фінансової стійкості визначається ефективним формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, а платоспроможність виступає її зовнішнім проявом.

Фінансова стійкість підприємства – це такий стан фінансових ресурсів, їх розподіл і використання, який забезпечує розвиток підприємства на основі зростання прибутку і капіталу при збереженні платоспроможності і кредитоспроможності в умовах припустимого рівня ризику.

На фінансову стійкість підприємства впливає величезне різномаїття факторів:

за місцем виникнення – зовнішні і внутрішні;

за важливістю результату – основні і другорядні;

за структурою – прості і складні;

за часом дії – постійні і тимчасові.

Внутрішні фактори залежать від організації роботи самого підприємства, а зовнішні не підвладні волі підприємства.

Розглянемо внутрішні фактори.

Стійкість підприємства насамперед залежить від складу і структури продукції, що випускається і послуг, що надаються, в нероздільному зв’язку з витратами виробництва. Тут також важливе співвідношення між постійними і змінними витратами.

Іншим важливим фактором фінансової стійкості підприємства, тісно пов’язаним з видами створюваної продукції і технологією виробництва, є оптимальний склад і структура активів, а також правильний вибір стратегії управління ними. Мистецтво управління поточними активами полягає в тому, щоб утримувати на рахунку підприємства лише мінімальну необхідну суму ліквідних коштів, що потрібна для поточної оперативної діяльності.

Значним внутрішнім фактором фінансової стійкості є склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір стратегії і тактики управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, перед усім прибутку, тим спокійніше воно може себе почувати. При цьому важлива не тільки загальна маса прибутку, але і структура її розподілу, особливо та частка, що спрямовується на розвиток виробництва.

Суттєво впливають на фінансову стійкість підприємства грошові засоби, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Чим більше грошових коштів може залучити підприємство, тим вище його фінансові можливості, проте зростає і фінансовий ризик – чи спроможне буде підприємство вчасно розрахуватися зі своїми кредиторами.

І тут значну роль покликані відігравати резерви як одна з форм фінансової гарантії платоспроможності господарюючого суб’єкта.

Отже, внутрішніми факторами, що впливають на фінансову стійкість є:

• галузева належність суб’єкта господарювання;

• структура продукції, що випускається, її частка в загальному платоспроможному попиті;

• розмір сплаченого статутного капіталу;

• величина витрат, їх динаміка у порівнянні з грошовими доходами;

• стан майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси і резерви, їхній склад і структура.

Крім того, вплив всіх цих факторів багато в чому залежить від компетенції і професіоналізму менеджерів підприємства, їх вміння враховувати зміни внутрішнього і зовнішнього середовища.

До зовнішніх факторів відносять вплив економічних умов господарювання, панівну в суспільстві техніку і технологію, платоспроможний попит і рівень доходів споживачів, податкову і кредитну політику Уряду України, законодавчі акти з контролю за діяльністю підприємства, зовнішньоекономічні зв’язки, систему цінностей в суспільстві та ін.

Фінансова стійкість визначається раціональною забезпеченістю по­треб підприємства фінансовими ресурсами для ефективної діяльності в ринкових умовах. Вона характеризується системою абсолютних і відносних показників. Абсолютні показники фінансової стійкості.

1. Наявність власного оборотного капіталу (ВОК), яку визнача­ють як різницю власного капіталу підприємства (ВК) та суми необо­ротних активів (НА): ВОК = ВК – НА. Нестача або зменшення суми власних оборотних засобів призводить до збільшення величини за­лученого капіталу і посилення фінансової залежності підприємства.

2. Наявність власного оборотного і довгостроково залученого капіталу, який називається перманентним (ПК) і визначається як сума власного оборотного капіталу та довгостроково залученого капіталу (ДЗК):

ПК = ВОК + ДЗК

3. Загальна величина капіталу для формування запасів і витрат (ЗК_зв), яку визначають як суму перманентного капіталу та короткостроково залученого капіталу (КЗК):

ЗК_зв = ПК + КЗК

ЗК_зв = ВОК + ДЗК + КЗК.

Визначаючи фінансову ситуацію, можна використати триком­понентний показник:

С_сер. = [С₁(+ВОК), S₂(+ДЗК), S₃(+КЗК)],

де функцію визначають так:

С_сер.(х).

За цими розрахунками можна виділити чотири типи фінансо­вих ситуацій на підприємстві (табл. 2.2).

С_сер. (х) {(1, якщо ≥ 0) / (0, якщо ≤ 0)}

Абсолютна і нормальна стійкість фінансового стану характери­зується прибутковістю господарювання та відсутністю порушень фінансової дисципліни. Нестійкий фінансовий стан пов'язаний з порушеннями платіжної дисципліни та зниженням рентабельності капіталу. Кризовий фінансовий стан свідчить про потенційну мож­ливість банкрутства.

Таблиця 2.2.

Типи стійкості фінансового стану підприємства

Типи стійкості фінансового стану	Значення коефіцієнту
	ВОК	ДЗК	КЗК	Ссер.
Абсолютна стійкість	≥ 0	≥ 0	≥ 0	1,1,1
Нормальна стійкість	< 0	≥ 0	≥ 0	0,1,1
Нестійкий фінансовий стан	< 0	< 0	≥ 0	0,0,1
Кризовий фінансовий стан	< 0	< 0	< 0	0,0,0

Автор роботи [4 о.л.] виявляє чотири типи фінансової стійкості

Абсолютна стійкість фінансового стану, якщо запаси і витрати (З) менше суми власного оборотного капіталу (ВОК) і кредитів банку під товарно-матеріальні цінності (КБ_тмц)

З < ВОК + КБ_тмц ,

а коефіцієнт забезпечення запасів і витрат джерелами засобів більше одиниці

К_ззв = (ВОК + КБ_тмц) / З > 1

2. Нормативна стійкість, при якій гарантується платоспроможність підприємства, якщо

З = ВОК + КБ_тмц,

К_ззв= (ВОК + КБ_тмц) / З = 1

3. Несталий (передкризовий) фінансовий стан, при якому порушується платіжний баланс, але зберігається можливість поновлення рівноваги платіжних засобів і платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел коштів (Д_тч) в оборот підприємства

З = ВОК + КБ_тмц + Д_тч

К_ззв = (ВОК + КБ_тмц + Д_тч) / З

При цьому фінансова стійкість вважається припустимою, якщо забезпечуються такі умови:

а) виробничі запаси плюс готова продукція рівні або перевищують суму короткострокових кредитів і позичених коштів, що беруть участь у формуванні запасів;

б) незавершене виробництво рівне або менше суми власного оборотного капіталу.

Якщо ці умови не виконуються, то має місце тенденція погіршення фінансового стану.

4. Кризовий фінансовий стан (підприємство знаходиться на межі банкрутства), при якому

З > ВОК + КБ_тмц + Д_тч

К_ззв = (ВОК + КБ_тмц + Дтч) / З < 1

Рівновага платіжного балансу в даній ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів з оплати праці, кредитів банку, постачальників, бюджету і т. д. Фінансова стійкість у довгостроковому плані характеризується співвідношенням власних і позичкових коштів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. Тому в світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблена система показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власників підприємства в загальній сумі коштів, авансованих в його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово стійке, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позичкового) капіталу – їх сума дорівнює одиниці (або 100%). З приводу ступеню залучення позичкових коштів в іноземній практиці існують різні, інколи протилежні думки. Найбільш поширена думка, що частка власного капіталу достатньо велика. Вказують і нижню межу цього показника – 0, 6 (або 60%). У підприємство з високою часткою власного капіталу вкладають кошти більш охоче, оскільки воно з більшою ймовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Навпаки, багатьом японським компаніям притаманна висока частка залученого капіталу (до 80%), а значення цього показника в середньому на 58% вище, ніж, наприклад, в американських корпораціях. Справа в тому, що в цих двох країнах інвестиційні потоки мають цілком різну природу – в США основний потік інвестицій поступає від населення, в Японії – від банків. Тому високе значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу свідчить про ступінь довіри до корпорації з боку банків, а значить, про їх фінансову надійність, навпаки, низьке значення цього коефіцієнту для японської корпорації свідчить про їх неспроможність одержати кредити банку, що є певним попередженням інвесторам і кредиторам.

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Ріст цього показника в динаміці означає збільшення частки позичкових коштів в фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до одиниці (або 100%), це значить, що власники повністю фінансують своє підприємство. Інтерпретація показника проста і наочна: його значення рівне 1,25 означає, що в кожній 1,25 грн., вкладеній в активи підприємства, 25 коп. позичкові. Даний показник широко використовується в детермінованому факторному аналізі.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може відчутно варіювати залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства.

Логіка розрахунку коефіцієнта структури довгострокових вкладень основана на припущенні, що довгострокові кредити і позички використовуються для фінансування основних засобів і інших капітальних вкладень. Коефіцієнт показує, яка частина основних засобів і інших позаоборотних активів профінансована зовнішніми інвесторами, тобто (в деякому розумінні) належить їм, а не власникам підприємства.

Коефіцієнт довгострокового залучення позичкових коштів характеризує структуру капіталу. Ріст цього показника в динаміці – в певному розумінні – негативна тенденція, означає, що підприємство все більше і більше залежить від зовнішніх інвесторів.

Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів, як і деякі з вищенаведених показників, дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Він має досить просту інтерпретацію: його значення, рівне 0,179, означає, що на кожну гривню власних коштів, вкладених в активи підприємства, припадає 17,8 коп. позичкових коштів. Ріст показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке пониження фінансової стійкості, і навпаки.

Необхідно ще раз підкреслити, що не існує якихось єдиних нормативів для розглянутих показників. Вони залежать від багатьох факторів: галузевої належності підприємства, принципів кредитування, структури джерел коштів, які склалися – оборотності оборотних коштів, репутації підприємства та ін. Тому придатність значень цих коефіцієнтів, оцінка їх динаміки та напрямів зміни можуть бути встановлені лише в результаті просторово-часових співставлень за групами споріднених підприємств. Можна сформулювати одне правило, яке “працює” для підприємств будь-яких типів: власники підприємства (акціонери, інвестори та інші особи, які зробили внесок в статутний капітал) надають перевагу розумному росту в динаміці частки позичкових коштів; навпаки, кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, які надають короткострокові кредити, і інші контрагенти) надають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу, з більшою фінансовою автономністю.

Ліквідність, фінансова сталість, ділова активність, рентабельність підприємства оцінюється системою показників (коефіцієнтів). Основні з цих показників та методика їх визначення за фінансовою звітністю наведені у дод. 1.

Показники	Звітні періоди

Рис. 2.2 Схема таблиці “Основні показники, що характеризують фінансовий стан підприємства”

В процесі виконання завдання слід визначити величину фінансових коефіцієнтів, склавши для цього аналітичні таблиці за схемою, наведеною на рис. 2.2, порівняти їх значення з оптимальними, що наведені у додатках 2 і 3 та зробити аналітичні висновки.

При написанні висновків за результатами аналітичних розрахунків рівня та динаміки фінансових коефіцієнтів слід керуватися наступним.