Ист Укр СРС НагайникСТАЦ

2).Походження, розселення, суспільний лад слов,янських племен. Протодержавні об,єднання східнослов,янських племен.

3).Утворення держави Київської Русі та її розквіт. Внутрішня і зовнішня політика найвидатніших київських князів. Місце Київської Русі в історичній долі українського народу.

Реферати:

1).Походження історичних слов,ян. Витоки українського народу; 2).Історія заснування і раннього періоду розвитку Києва; 3).Теорії походження назви “Русь”, держави Київської Русі та назви

“Україна”; 4).Християнізація Київської Русі та її значення;

5).Данило Галицький і його роль в історії Галицько-Волинського князівства – держави.

Методичні рекомендації. При розгляді першого питання необхідно передусім засвоїти навчальний матеріал про найтриваліший в історії людства, в тому числі й в історії України, період, що охоплює час з появи перших предків людини (мавполюдей-приматів) на Землі, а після того, як мине ще кілька мільйонів років – і з появи перших людей на українських землях до кінця первісної епохи. Ознайомитися з відомостями про найдавніші речові археологічні пам,ятки, котрі дають можливість простежити еволюційний процес – поступове перетворення мавполюдини в людину сучасного виду (homo sapiens), її фізичний і розумовий розвиток, становлення і розвиток первісного людського суспільства (від первісного людського стада до родової общини і племені), про основні заняття первісних людей, зародження у них образотворчого мистецтва і релігій (анімізму, магії, тотемізму, фетишизму).

Дійти суті процесу “неолітичної революції” – переходу племен в епоху неоліту від привласнюючих до відтворюючих форм господарювання. Отримати повні уявлення про заняття, побут, духовне життя племен трипільської культури, котрі були одним із найцивілізованіших етносів неолітичної і енеолітичної доби. Вияснити, коли існували на території Північного Причорномор,я кіммерійці, таври, скіфи, сармати, давньогрецькі колонії, які були у них заняття, побут, духовне життя, державний устрій та як вони впливали на формування матеріальної і духовної культури праслов,янських і слов,янських племен.

При вивченні другого питання важливо передовсім, на основі ознайомлення з відомостями про найдавніші археологічні пам’ятки й писемні джерела про праслов,ян і слов,ян, з,ясувати, на яких широких просторах розміщувалася слов,янська прабатьківщина, коли слов,яни появилися на історичній арені та в процесі розселення на північний схід, схід, захід, південний захід і південь повільно розпалися на три гілки: східну, західну і південну. Маючи знання про заняття, побут, вірування,

соціальну організацію слов,янських племен, добре усвідомити витоки історичного життя українського народу.

Розглядаючи третє питання треба насамперед вияснити соціальноекономічні й етнокультурні передумови та географічні, внутрішньо- і зовнішньополітичні фактори виникнення держави Київської Русі. Зробити висновок, що перша спроба утворити протодержавне об,єднання на українських землях відноситься до часів слов,янських племен антів і пов,язана з Наддніпрянщиною, і особливо з Середнім Подніпров,ям, де в У ст. засновано Київ і де згодом місце антів поступово почало займати політичне об,єднання - полянський союз племен, яке на грані У111 і 1Х ст. перетворилося в перше державне об,єднання східних слов,ян – Київське князівство, котре й заклало основи Руської землі, чи Русі – першої у східних слов,ян великої держави Київської Русі. Дуже важливо відзначити, що вже на той час стосовно до Полянської землі з центром у Києві, що лежала в ареалі гідронімів з коренем рос – типу Рось, Росава, Роставиця і т.д., у розвитку тривалого періоду закріпилася назва “Русь”. Відомі ж дві форми цього слова – “рос” і “рус”. Найдавніші пам,ятки надавали перевагу першій формі (“роські письмена”, “Правда роська” і т.д.). Треба в подальшому основуватися на незаперечних історичних фактах: в 882 р. князь Олег приєднав північний центр східних слов,ян до південного і таким чином зробив наступний крок щодо розширення

Давньоруської		держави –	Київської Русі, а	найбільшого	розквіту
і	могутності вона досягла		в результаті проведення мудрої внутрішньої
і	зовнішньої	державної	політики Володимира	Великого,	Ярослава

Мудрого, Володимира Мономаха.

Література.

Студенту надається повна воля дії при виборі лише певної, але ж достатньої кількості книг, в тому числі навчальних посібників, а також наукових статей із рекомендованих до даної теми семінару; дивіться вказані їх номери: 3, 7, 16, 21, 24, 38, 44, 47 (основ.); 8, 9, 21, 27, 31, 38, 46

(додат.).

Тема 2. Насильницька литовсько-польська колонізація

українських земель. Виникнення і розвиток українського козацтва. Українські землі під владою Речі Посполитої.

План
1). Загарбання українських земель Литвою,	Польщею й іншими
сусідніми державами. Причини виникнення,	джерела формування
і розвиток козацтва.

2). Люблінська унія 1569 р. і подальше посилення експансії польських феодалів на українські землі. Поява загрози повного національного знищення українського народу.

3) Козацько-селянські повстання під проводом К.Косинського і С.Наливайка.

4). Берестейська церковна унія 1596 р. і посилення національнорелігійного гніту.

5). Боротьба запорізьких козаків проти турецько-татарської агресії. Антипольські народні повстання 20-30-х рр. ХУ11 ст. під проводом гетьманів М.Жмайла, Т.Федоровича, І.Сулими, П.Бута і Я.Острянина; їх наслідки.

Реферати:

1).Запорізька Січ – християнська козацька республіка. Символіка козацтва;

2).Історичний портрет козацького ватажка Северина Наливайка;

3).Петро Конашевич Сагайдачний - гетьман українського козацтва, патріот, суспільний діяч;

4).Петро Могила – політичний і культурний діяч, церковний письменник, митрополит Київський і Галицький.

Методичні рекомендації. Приступаючи до розгляду першого питання, слід пригадати, що ще в Х1 ст. Угорське королівство загарбало Закарпаття, а на початку 40-х рр. Х111 ст. у степовій зоні України запанувала монголо-татарська Золота Орда. Потім перейти до вивчення нового періоду в житті українського народу – литовсько-польському (з 40-х рр. Х1У до середини ХУ11 ст.). Вияснити, яким чином і чому

Велике князівство Литовське	до 60-70-х рр. Х1У ст. насильно
колонізувало більшу частину	українських земель (Волинь, Ліво -

і Правобережну Україну, Поділля) і утримувало їх до 1569 р., а Польське королівство в середині Х1У ст. захопило Галичину і вже з 1569 р. до нього

перейшли	всі литовські володіння в Україні; як Молдавське князівство
в Х1У ст.	приєднало українську Буковину (Північна Буковина протягом

певного часу перебувала під владою Польського й Угорського королівств, а з початком ХУ1 ст. разом з Молдавським князівством потрапила у васальну залежність від Османської імперії).

Приділити належну увагу вивченню унікального явища в історії нашого народу і світової цивілізації – українського козацтва, що виникло і сформувалося як протест проти все зростаючого соціального, національного та релігійного гніту, а також Запорізької Січі як християнської козацької республіки, що зайняла значне місце в державотворчих процесах України.

Переходячи до другого питання, треба передусім вникнути в зміст Люблінської унії 1569 р., результатом котрої було створення єдиної Польсько-Литовської держави ( з домінацією Польщі) – Речі Посполитої, в якій українським землям відводилося місце внутрішніх колоній з населенням повністю денаціоналізованим і закріпаченим польськими магнатами.

При розгляді третього питання потрібно виходити з розуміння того, що постійне наростання соціального, національного і релігійного

гноблення викликало протест, який виявився у формі козацько-селянських повстань; найбільші з них – під проводом К.Косинського 15911593 рр. і С.Наливайка 1594-1596 рр.

Розглядаючи четверте питання, важливо насамперед збагнути те, що від часу запровадження християнства на Русі усі східні слов,яни сповідували християнство в православному варіанті. Загарбання ж українських земель феодалами Угорщини, Литви, Польщі проклало туди шлях католицизму. Однак український народ противився відкриттю католицьких храмів (костьолів) і монастирів, що слугували в руках окупантів знаряддям національного й культурного поневолення, відмовлявся зрадити віру батьків і дідів. Релігія в ті часи була не лише ідеологією; вона визначала тип культури. Українська культура з самого початку створювалася і завжди розвивалася як культура православна. Ось чому спроби колонізаторів змінити православну релігію мали негативні наслідки для українського народу.

Дійти суті змісту і наслідків Берестейської церковної унії 1596 р., яка посіяла великий розбрат серед українців, привела до розколу їх православної конфесії на дві частини і появи таким чином 2-х конфесій; вона відкрила можливість для розширення впливу Папи Римського на українських землях, для окатоличування українського народу, посилення над ним духовного гніту Речі Посполитої. Плодом Берестейської унії стала уніатська (греко-католицька) церква, що захищала інтереси Ватікану і діяла в розріз з інтересами українського і білоруського народів.

Приступаючи до вивчення п,ятого питання, важливо мати на увазі, що в мирний час українські козаки, головно, займалися промислами й скотарством, але їх святим обов,язком, патріотичною справою був захист рідної землі від ворогів – турецьких і татарських нападників; козаки завдавали й запобіжні удари туркам і татарам, послаблюючи їх боєготовність, боєздатність, звільняючи багато тисяч рабів-невільників. Запорізькі козаки здійснювали воєнні походи в турецькі володіння; виходили в Чорне море на 130-150 суднах-чайках і вступали у відкриті бої з турецькими галерами; нападали на гарнізони й міцні фортеці турків і татар: Варну, Очаків, Ізмаїл, Кілію, Кафу, Трапезунд, Синоп, Стамбул. Такими сміливими походами козаків керували Петро Сагайдачний, інші славні гетьмани чи кошові отамани.

На завершення треба ознайомитися із цілями і змістом антипольських народних повстань. Побачити, що більшість з них відбувалися під знаменами і гаслами боротьби проти польської шляхти, проти католицизму і уніатства, за православну віру, за творення нового суспільного ладу. Нові козацько-селянські повстання під проводом гетьманів М.Жмайла 1625 р., Т.Федоровича (Трясила) 1630 р., І.Сулими 1635 р., П.Бута (Павлюка) 1637р., Я.Острянина 1638 р. знаменували собою найвище піднесення визвольного руху в 1-й половині ХУ11 ст. Набутий у цих повстаннях досвід було використано в ході Визвольної війни

українського народу, що почалася в січні 1648 р. на Запорізькій Січі; її очолив гетьман Б.Хмельницький.

Література.

Дивіться вказані номери: 2,7,14, 25, 26, 32,39, 51 (основ.); 13, 44, 59

(додат.).

Тема 3. Визвольна війна українського народу під проводом

Б.Хмельницького. Утворення козацько-гетьманської держави. Об,єднання з Росією. Період “Руїни”. Часи І.Мазепи.

План 1).Причини і рушійні сили Української національно-визвольної

війни. Роль гетьмана Б.Хмельницького у розгортанні її. Перші перемоги, подальші успішно виграні битви та невдачі. Народні герої М.Кривоніс, Д.Нечай, І.Богун.

2).Створення органів влади й управління Української держави. Переяславська Рада, вироблення договірних принципів об,єднання України з Росією. “Березневі статті” (1654 р.).

3). “Руїна” в Українській козацькій державі. Боротьба проти іноземних агресорів. Гетьманство І.Мазепи. Гетьман на вигнанні П.Орлик та його “Конституція”.

Реферати:

1).Б.Хмельницький – видатний полководець, дипломат, державний

діяч;

2).Іван Сірко – славний кошовий отаман Низового Війська Запорізького;

3).Гетьман І.Мазепа – людина, політичний і державний діяч; 4).Останні гетьмани Лівобережної України – Д.Апостол та

К.Розумовський.

Методичні рекомендації. При вивченні першого питання потрібно насамперед вияснити, що до середини ХУ11 ст. у різних сферах українського суспільства (політичній, національно-релігійній, соціальноекономічній, психологічній) визріли і різко загострилися всі протиріччя, породжені існуючим пригнобленим становищем України під владою Речі Посполитої. Усвідомити, що селяни, міщани, козаки, частина дрібної шляхти, нижче православне духовенство (тобто переважна більшість українського населення) втрачали терпіння колоніального гніту і вже були готові у відповідний момент виступити й звільнитися від іноземного панування і зберегти себе як народ. Ці ж соціальні групи населення України незабаром перетворилися в рушійні сили війни; головною ж її рушійною і керівною силою зарекомендувало себе козацтво. Звернути увагу на те, що вище православне духовенство спочатку виявляло вагання і непослідовність у боротьбі за національне визволення; переважна

ж більшість шляхти, незалежно від віросповідання, все уніатське духовенство зганьбили себе служінню феодально-католицькій реакції.

Відзначити, що війна, котра почалася в 1648 р. проти польського магнатсько-шляхетського панування в Україні носила загальнонародний, справедливий, революційний, національно-визвольний характер. На чолі її став великий син українського народу гетьман Б.Хмельницький.

Треба побачити ту надзвичайну роль, яку Б.Хмельницький відіграв в розширенні і піднесенні цієї Визвольної війни українського народу, чи Національної революції, в згуртуванні навколо себе цілої когорти визначних козацьких ватажків-полковників (справжніх народних героїв М.Кривоноса, Д.Нечая, І.Богуна та ін.), в здобутті славних перемог у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Батогом, Жванцем. Переконатися, що, незважаючи на поразку через зраду з боку союзника-кримського хана Іслама-Гірея ΙΙΙ під Берестечком, гетьман Б.Хмельницький виявив у всіх битвах свій полководницький геній, уславився дійсним новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві.

Переходячи до другого питання, слід передусім вникнути в суть вироблених гетьманом Б.Хмельницьким основних принципів політики козацької державності. Потім засвоїти знання про те, як організовувалася Українська козацька держава і здійснювалася її внутрішня і зовнішня політика. Вищезазначене розглянути в такій площині: поділ відвойованих

українських земель на козацькі полки, котрі стали військовими	й
адміністративно-територіальними одиницями; створення органів влади	й
управління; розвиток якісно нового типу господарства, подібного	у

майбутньому до фермерського; розв’язання соціальних проблем; вирішення гетьманом Б.Хмельницьким завдань зовнішньої політики по визнанню Європою Української держави як суб’єкта міжнародного права.

Прагнучи по можливості більше дізнатися про велич діянь гетьмана Б.Хмельницького, належить особливу увагу приділити такій історичній події, як Переяславська Рада 1654 р., 350-річчя котрої наша країна в 2004 р. урочисто відсвяткувала у відповідності до Указу Президента України. Переяславська Рада виробила загальні договірні принципи своєрідного державного союзу України з Росією, союзу “під високою рукою царягосударя Росії”. В тих дуже складних міжнародних умовах через нестачу власних сил для збереження Української держави Б.Хмельницький всі роки Визвольної війни прагнув до державного об,єднання з Росією і своєї мети він досяг. В результаті переяславсько-московських переговорів у березні 1654 р. був укладений договір, названий вічним, на основі якого відбулося об,єднання України з Росією. Переяславсько-Московський договір не позбавляв суверенних прав України як держави, а надавав їй політичну автономію у складі Росії. Гетьман Б.Хмельницький зробив все можливе, щоб врятувати український народ і православ’я від знищення, щоб Україна не зникла з географічної карти Європи, а знайшла хоч і далеку перспективу здобути свою державну незалежність. Це був подвиг

достойний генія української нації. З огляду ж на величезний особистий вплив на події середини ХУ11 ст., які привели до утворення Української держави і змінили хід української та всієї східнослов’янської історії, переважна більшість вчених і народу вважає гетьмана Б.Хмельницького найвидатнішим військовим і політичним діячем України. Безумовно, він належить до плеяди найвеличніших особистостей історії всіх часів і народів.

Вивчаючи третє питання, необхідно простежити боротьбу трьох старшинських угруповань за владу після смерті Б.Хмельницького, що дуже ускладнила становище в Українській козацько-гетьманській державі, потім стала однією з головних причин, яка довела її до руїни. Побачити, що ця руїна в Українській козацькій державі почалася ще з приходом до влади І.Виговського, потім продовжувалася при інших гетьманах, котрі часто міняли свою зовнішньополітичну орієнтацію. Причинами руїни були також постійні агресії чи втручання у внутрішні справи козацької України з боку Речі Посполитої, Туреччини, Кримського ханства … Наслідками руїни стали розкол козацької України на Лівобережну і Правобережну, ліквідація державних інституцій у Правобережній Україні, втрати її населення (понад 90%), занепад господарського і культурного життя.

Розглянути боротьбу українського народу в той трагічний період проти татарсько-турецьких та інших іноземних агресорів. Звернути особливу увагу на талановитого військового керівника цієї боротьби І.Сірка як славного кошового отамана Низового Війська Запорізького.

Осмислюючи часи гетьманування І.Мазепи, його внутрішню і

зовнішню політику, котра зазнала краху,		важливо розібратися, яким цей
гетьман	був борцем за українську	державність. На завершення

ознайомитися з діяльністю сподвижника і послідовника І.Мазепи, гетьмана на вигнанні П.Орлика, глибоко вникнути в зміст основних положень Конституції, названої його іменем.

Література.
Дивіться вказані номери: 2, 5, 7, 15, 23, 40, 42,	44 (основ.); 13,	26,
30, 50, 51, 52 (додат.).
Тема 4. Соціально-економічне і політичне	становище	на

українських землях під владою Російської та Австрійської (з 1867 р. Австро-Угорської) імперій. Українське національне відродження. / Кінець ХУ111 - Х1Х ст./.

План 1). Розклад і криза феодально-кріпосницької системи та посилення

соціального й національного гніту на українських землях. Формування, утвердження і розвиток капіталістичних відносин.

2). Піднесення соціального руху. Зародження суспільно-політичного руху. Декабристський рух в Україні. Розгортання боротьби за українське національне відродження. Кирило-Мефодіївське товариство, його

керівники і програмні документи. Зачинателі українського національного відродження в Галичині; «Руська трійця». Головна Руська Рада; ГалицькоРуська матиця.

3).Національно-ліберальний, революційно-демократичний і робітничий рухи.

Реферати:

1).Заснування Одеси. Місце її у розвитку економіки і культури півдня України;

2).Участь українського населення у Вітчизняній війні Росії 1812 р.; 3).Устим Кармалюк – визначний керівник антикріпосницької

боротьби селян Поділля, Київщини, Волині, Бессарабії в 10-х – середині 30-х рр. ХΙХ ст.;

4).Економічне становище Західної України у складі АвстроУгорської імперії. Трудова еміграція за кордон.

5).Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі України (друга половина ХΙХ ст.)

Методичні рекомендації. Приступаючи до розгляду першого питання, важливо передовсім пригадати, що ще в 60-80-х рр. ХУ111 ст. російський царизм остаточно скасував автономію Української козацькогетьманської держави, почавши з ліквідації гетьманства (1764 р.), продовживши знищенням Запорізької Січі (1775 р.), закінчивши ліквідацію полкового військового і адміністративно-територіального устрою і створенням губерній (1781-1782 рр.). Ці акції царизму надовго зумовили перебування України у складі Російської імперії на правах звичайної провінції. У 1783 р. юридично оформлено запровадження кріпосного права в Україні. В результаті великих перемог Росії у війнах з Туреччиною (1768-1774 і 1787-1791 рр.) Кримське ханство було ліквідовано; у квітні 1783 р. був підписаний Маніфест про прийняття Криму до складу Російської імперії, а в червні того ж року населення Криму присягнуло на вірність Росії. Визволені були від турецько-татарського панування і в подальшому заселені й освоєні всі землі Південної України; відкритий був шлях до Чорного й Азовського морів і побудований Чорноморський флот.

У другій половині ХУ111 ст. в результаті 3-х поділів Речі Посполитої Австрією, Прусією і Росією між собою доля українських земель (що були раніше під владою польсько-литовської держави) склалася таким чином:

-за першим поділом (лютий 1772 р.) до Австрії відійшла Галичина (у 1774 р. Австрія захопила і Буковину, яка перебувала до того в складі Османської імперії; з кінця ХУ11 ст. вона тримала під своєю владою і Зака гетьмку Україну, котра була загарбана Угорським королівством ще в Х1 ст.);

-за другим поділом (січень 1793 р.) були возз’єднані землі Правобережної України (Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина) з українськими землями в складі Росії;

-за третім поділом (жовтень 1795 р.) Західна Волинь була возз’єднана з українськими землями в складі Росії.

Отож, після поділів Речі Посполитої близько 90% українських земель увійшло до складу Росії; інші історично українські землі – Галичину, Закарпаття, Буковину – загарбала Австрійська монархія (з 1804 р. – Австрійська імперія).

Виясняючи поставлене питання, треба вникнути в зміст розробленої й запровадженої правлячими колами Росії на українських землях (на початку Х1Х ст.) адміністративно-територіальної структури, яка мала забезпечувати експлуатацію людських і матеріальних ресурсів та полегшувати нещадне придушення будь-яких виявів національновизвольної боротьби і суспільно-політичної думки. З,ясувати, що в політичному і соціально-економічному житті того часу домінували віджилі феодально-кріпосницькі відносини: феодали-поміщики мали право на дарову примусову працю – панщину по 5-6 днів на тиждень, а то й у неділю, на майно і особистість селян-кріпаків, які їм належали; селяни ж крім панщини мусили виконувати й інші різноманітні повинності, а також здавати грошові і натуральні податки. Політичний режим самодержавства та кріпосницькі порядки вкрай негативно впливали на стан продуктивних сил у сільському господарстві та гальмували розвиток індустрії, оскільки довго був відсутній і ще тільки почав складатися ринок робочої сили. Проте слід зазначити, що тоді одночасно на українських землях спостерігалася не тільки деградація економіки, заснованої на підневільній праці селян-кріпаків, а вже стали все інтенсивніше розвиватися нові, більш прогресивні капіталістичні відносини. В сільському господарстві це проявлялося перш за все у спрямованості поміщицьких і заможних селянських господарств виробляти продукцію на ринок та засновувати промислові підприємства. Відбувалося руйнування натурального чи простого товарного господарства і становлення капіталістичного товарного господарства (виробництва). Одним з найважливіших показників розкладу і посилення кризи старої, феодально-кріпосницької системи й зміцнення в її надрах капіталістичного укладу був подальший розвиток промисловості (почався промисловий переворот). Розвиток капіталістичної промисловості супроводжувався створенням ринку найманої праці. Цьому сприяло і розшарування селянства. В умовах становлення капіталістичного товарного виробництва відбувалося зародження нових класів і соціальних верств, передусім буржуазії та найманих робітників.

Приступаючи до розгляду другого питання, треба спочатку упевнитися, що посилення кріпосницького гноблення в перші десятиліття Х1Х ст. закономірно викликало у селян гнівний протест, який виявлявся у різних формах – від скарг на поміщиків, адресованих урядовим

установам й особисто цареві, до місцевих виступів, масових втеч, великих повстань. (Проаналізувати фактичний матеріал про це). Отож, селяни

піднімалися	на антифеодальну боротьбу, спрямовану на знищення
кріпосницького ладу.
Важливо разом з тим зрозуміти високопатріотичний вчинок,
здійснений	позбавленим національної державності і підданим жорстокому

кріпосницькому гнобленню українським народом з настанням Вітчизняної війни Росії 1812 р. проти агресії наполеонівської Франції. Мудрий український народ навіть в умовах страшного поневолення зміг побачити, що ця війна дійсно зачіпала і його подальшу історичну долю. Тому він, перейнявшись почуттям обов’язку перед майбутніми поколіннями борців за свободу і незалежність своєї Батьківщини, взяв активну участь у війні, зробив значний внесок у перемогу над небезпечним ворогом. Про це слід завжди пам’ятати.

Далі потрібно замітити, що після війни Росії проти наполеонівської агресії кріпосницьке гноблення не зменшилося. Воно продовжувало викликати протест вже не тільки з боку селян, а й передових представників дворянства та інтелігенції, що народжувалася. Довести, що виявлений у Вітчизняній війні 1812 р. героїзм російського, українського та інших народів імперії і закордонні походи російських військ в 18131814 рр., які давали можливість ознайомитися з європейською дійсністю (характерними для неї певними завоюваннями свободи, передовими ідеями суспільно-політичної думки), сприяли зростанню їх національної самосвідомості; все це також стало безпосереднім поштовхом до зародження дворянсько-революційного руху, вплинуло на формування ідеології майбутніх декабристів. Проаналізувати діяльність перших таємних організацій в Україні, що виникли після Вітчизняної війни 1812р.:

з1818 р. – масонські ложі у Києві (“Об’єднані слов,яни”) і Полтаві

(“Любов до істини”), філія Союзу благоденства у Тульчині; з 1821р. – Південне товариство у Києві (мало філії в Тульчині, Кам,янці і Василькові)

зпрогресивною програмою перетворень та ін.; з 1823р. – Товариство об’єднаних слов,ян у Новгороді-Волинському. Виділити основні вимоги декабристських організацій в Україні. Показати, що Україна поряд із Санкт-Петербургом стала головним полем діяльності декабристів – у цих двох центрах декабристського руху дійшло до відкритого збройного виступу проти самодержавства; хоча виступ декабристів і провалився, але справив великий вплив на всі кола населення.

Прослідкувати подальше наростання масового антикріпосницького

руху селян, в який почали вплітатися ще нечисленні тоді виступи найманих робітників. Разом з тим з,ясувати, що від декабристів, польського повстання 1830-1831 рр. і діяльності таємної політичної організації Кирило-Мефодіївського товариства розпочався в імперії національно-визвольний рух. Докладно вивчаючи програмні цілі і завдання Кирило-Мефодіївського товариства, побачити, що діяльність його була першою спробою української інтелігенції перейти від культурного до