10.3. Український національний рух другої половини хіх ст.

Під час підготовки до буржуазних реформ в імперії значно послабився тиск на особисту свободу громадян (тоді, зокрема, досить популярними були вислови про доцільність “гласності”) що спричинило пожвавлення українського національного руху. У кінці 1850-х рр. із заслань до Петербургу повернулися колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства – М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський, а також великий український поет Т. Шевченко (помер 1861 р. у Петербурзі). Російська столиця не деякий час стає центром українського визвольного руху в імперії. Там було створено українську громаду, яка у 1861 – 1862 рр. видавала першій український журнал “Основа” (журнал містив статті, написані українською та російською мовами, що висвітлювали різни аспекти життя України, редактором був В. Білозерський, спонсорами видання – поміщики В. Тарнавський та Г. Галаган, вийшло лише 22 номера журналу). За зразком петербурзької громади такі самі організації виникли в Києві, Харкові, Полтаві. Чернігові, Одесі. Найзначнішу Київську громаду очолив історик Володимир Боніфатійович Антонович (1834 – 1908 рр.), лідер так званих “хлопоманів”. Напередодні польського повстання 1863 р. він разом зі своїми товаришами вийшов з польського руху, проголосивши себе українцем і написавши з цього приводу статтю в “Основі” під назвою “Моя сповідь”. Хлопомани ідеалізували народну говірку, звичаї, одяг, вони викладали українською мовою у недільних школах для народу.

У зв’язку з польським повстанням царський уряд був занепокоєний посиленням і українського руху. 1863 р. міністром внутрішніх справ П. Валуєвим було видано таємний циркуляр, спрямований проти української мови та культури (заборонялося викладання українською мовою в школах, видання літератури, окрім художніх творів і взагалі проголошувалося, що ніякої української мови “не було, нема і не може бути”). Після Валуєвського циркуляру український рух на деякий час занепав, проте в кінці 1860-х громади в українських містах знов відроджують свою активну роботу. Члени “Старої громади” Києва, що її продовжував очолювати В. Антонович викупили газету “Киевский телеграф”, де друкували українофільські статті, заснували в Києві Південно-західний відділ Російського географічного товариства. У відповідь на активізацію українського руху царем Олександром ІІ було видано сумнозвісний Емський указ 1876 р., за яким заборонялося не тільки друкування, але і ввезення з-за кордону книжок українською мовою, значно обмежено діяльність українських театральних труп, закрито газету “Київський телеграф” та Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. З університетів звільняли викладачів-українофілів. Звільнений з Київського університету викладач Михайло Драгоманов емігрував до Женеви, де на кошти членів Київської громади почав видавати часопис “Громада”. Однак захоплення Драгоманова та інших членів його українського женевського гуртка (М. Зібера, С. Подолинського та ін.) соціалістичними, марксистськими ідеями призвело до його розриву з Київською громадою та припинення видання журналу.