11.5. Українські землі в роки Першої світової війни. Національно-визвольний рух в умовах війни

1 серпня 1914 р. вибухнула Перша світова війна. Її розпочали два імперіалістичні угруповання держав: Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) і Антанта (Англія, Франція, Росія). Метою війни була анексія чужих територій, здобуття ринків збуту та джерел сировини, розорення конкуруючих націй. Водночас уряди воюючих країн намагалися на хвилі шовінізму відвернути увагу народних мас від внутрішніх проблем.

Україні судилося повною мірою пережити трагедію цієї війни: її сини гинули по обидва боки фронту, територія Галичини перетворилася на театр воєнних дій і чотири рази переходила з рук в руки. У вересні 1914 р. російські війська проводять вдалий наступ у Галичині, захопивши фортецю Перемишль та більшість краю. У квітні 1915 р. німецькі армії генерала Макензена відбили Перемишль та розвили наступ на Львів. У червні 1916 р. російські війська під командуванням генерала О. Брусилова провели операцію прориву, внаслідок якої знов зайняли Галичину та Буковину. У липні 1917 р. внаслідок потужного наступу австро-німецьких військ вони знов здобули Галичину. Всі ці військові операції супроводжувалися численними жертвами, в тому числі серед мирного населення.

Воєнні дії супроводжувалися репресіями щодо місцевого населення з боку військових адміністрацій. Австрійська влада звинувачувала у своїх провалах “зрадників-москвофілів”. Вона пам’ятала, що напередодні війни секретні плани австрійського генштабу видав Росії полковник А. Редль, русин за походженням. Десятки тисяч галичан були кинуті в концтабори, страшніший з яких Телергоф був в 1916 р. закритий через втручання міжнародного Червоного хреста. Не відставали і союзники з Антанти. У Канаді в концтаборах було ув’язнено близько 25 тис. юнаків – вихідців з Галичини. Російська військова адміністрація проводила в західноукраїнських землях насильницьку русифікацію. Десятки уніатських священиків (зокрема митрополит А. Шептицький) були ув’язнені в монастирях на півночі Росії.

У своїх діях російська влада опиралась на “Карпато-русский освободительный комитет”, утворений галицькими москвофілами (В. Дудикевич) у Києві на початку війни.

У свою чергу, австрійська влада мала підтримку в організації “Союз визволення України”, що була створена у Відні членами УСДРП (А. Жук, В. Дорошенко) та лідерами “Спілки” (М. Меленевський, О. Скоропис та ін.). На боці австрійської армії виявила бажання воювати значна частина галицької молоді, вихована у військово-спортивних, пожежних та юнацьких організаціях “Сокіл”, “Січ” та “Пласт”. З 16 тис. добровольців було сформовано 2-тисячний легіон Українських січових стрільців (УСС). Погано озброєні, без належного командного складу (у чині сотника тут числився Василь Вишиваний – Вільгельм Габсбург, претендент на український трон), січові стрільці обороняли від царських військ Тужицький перевал у Карпатах, гору Маківку. Великих втрат вони зазнали під час боїв з українцями з Кубанського козачого корпусу. Потрапивши в російський полон, січові стрільці згодом відіграли значну роль у подіях 1918 – 1920 рр. в Україні. Подібну роль відігравали також сформовані в Австрії та Німеччині з військовополонених українців Синьожупанна та Сірожупанна дивізії.