7.1. Формування та суть ринкового господарства

В другій половині ХVІІ – першій половині ХІХ століть в країнах Європейської цивілізації відбулися суттєві зміни у всіх сферах суспільного життя: політичній, духовно-культурній, господарській та соціальній. Найбільш повно вони проявилися у ході демократичних, промислових та освітніх революцій. Серцевиною цих змін стало формування приватної власності, що спричинило виникнення нових відносин в суспільстві, призвело до глобальних модифікацій в економічних системах країн Європейської цивілізації та формування ринкового господарства.

7.1.1. Роль демократичної, промислової та освітньої революцій у формуванні ринкового господарства.

Просвітництво

В духовно-культурній сфері європейського суспільства в зазначений період продовжує утверджуватись усвідомлення нової ролі та місця людини в суспільстві, розпочате в осьовий час та відновлене в епоху Відродження (середина ХІV- середина ХVІІ ст.ст.) та Реформації (ХVІ ст.). В епоху Відродження суспільство звернулось до ідей та інститутів, які виникли ще в період Античності: громадянство, справедливість, право на власність і т.п. Протестантизм, який виник внаслідок модифікації християнства, проповідував головну ідею християнської релігії – рівності всіх перед Богом, заклав основи «протестантської етики», нових суспільних цінностей і взаємин між людьми. Зміни, які відбулися в суспільстві під впливом цих історичних епох, вплинули на господарське життя Європи, сприяли становленню нового господарської системи – ринкової.

Просвітництво^- інтелектуальний та духовний рух кінця ХVІІ- початку ХІХ ст. в Європі та Північній Америці – це природне продовженням ідей гуманізму^Відродження, протестантизму періоду Реформації та раціоналізму початку Нового часу. Його світогляд: відмова від релігійного світорозуміння (схоластичного^) і звернення дорозумуяк єдиного критерію пізнання людини і суспільства - стало поворотним моментом у використанні наукових знань у розвитку суспільства.

Протягом всього розвитку Просвітництва в центрі міркувань його ідеологів – Вольтера (Ф.М.Аруе), Д.Дідро, І.Ньютона, Р.Декарта, Ф.Кене, А.Р.Тюрго, Г.Д.Фаренгейта, А.Цельсія, Г.В.Лейбніца, К.В.Глюка, А.Л.Лавуазьє та ін. - знаходилась ідея раціоналізму (від лат.ratio– розум).Розум, в уявленні просвітників, дає людині розуміння як суспільного устрою, так і самої себе. І те, і інше можна змінити на краще, можна удосконалити. Таким чином обґрунтовувалася ідеяпрогресу, який уявлявся як незворотний хід історії від тьми невідомого до царства розуму. Найвищою формою діяльності розуму вважалосьнаукове пізнання. Отже, пізнання навколишнього світу розпочинаючи з періоду Просвітництва почало спиратись на авторитет науки та експеримент, що дозволяло встановити закономірності функціонування і розвитку людини та суспільства. Так мислителями та вченими Просвітництва, були закладені основи класичної загальнонаукової парадигми Декарта-Ньютона, що майже протягом трьох століть відігравала важливу методологічну роль в наукових дослідженнях різних галузей знань.

Характерною ознакою наукового мислення Просвітництва було і те, що воно орієнтувалося на практичне використання досягнень наукив інтересах суспільного розвитку. Раціональний підхід став застосовуватись до всіх сфер суспільного життя людини: релігії, політики, економіки, мистецтва, природничих наук, права та ін. Одним з прикладів використання такого підходу стала «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел» (1751-1783), що вийшла друком за редакцією французьких вчених Д.Дідро (1713-1784) та Ж.Д’Аламбера (1717-1780) і стала першоюнауковоюенциклопедією. В ній автори, формулюючи основні поняття фізико-математичних наук, природознавства, економіки, політики, інженерної справи та мистецтва, прагнули подати суспільству всі накопичені на той період знання в доступній, зрозумілій та зручній формі.

Суспільне мислення поступово звільнялось від тотального впливу католицької релігії, ставало світським, набувало рис національної самосвідомості, прагнуло до особистої свободи, рівності членів суспільства. В Англії – батьківщині Просвітництва - були сформульовані основні поняття просвітницького вчення: «загальне благо», «природне право», «суспільний договір» та ін. У вченні про природне право, яке було викладене у праці Д.Локка (1632-1704) «Два трактати про державне правління» (1690), були обґрунтовані основні права людини: свобода, рівність, недоторканість особистості і власності, які є природними, вічними та невід’ємними. А для забезпечення цих прав, людям необхідно добровільно заключати суспільний договір, на основі якого створюється відповідний орган - держава, з відповідними функціями та повноваженнями.

Вчення Д.Локка про правову державу продовжив французький просвітник Ш.Л.Монтеск’є (1689-1755). В трактаті «Про дух законів» (1748) ним був сформульований принцип розділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. А А.П.Гольбах (1723-1789) у своїй праці «Священна зараза або природна історія марновірства» розкрив ідеологію функціонування монархічної держави. Він зазначав, що ідея божественного походження влади королів, «які є представниками і подобою Бога на землі» в практичному плані слугували виправданням могутності, безконтрольності влади, свавілля монархів та їх найближчого оточення у всіх сферах життя суспільства.

Найбільш визначним популяризатором ідей Просвітництва був Ж.-Ж.Руссо (1712-1778), який в трактаті «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» висунув ідею народного суверенітету. За нею, уряд отримує владу з рук народу у вигляді доручення, яке він зобов’язаний виконувати у відповідності з народною волею. Якщо представники уряду цю волю порушують, то народ може обмежити, змінити або відібрати дану їм владу, навіть шляхом насильницького усунення уряду. Ідеї Руссо знайшли свій подальший розвиток в теорії та практиці ідеологів Великої французької революції.

Німецькі просвітники сприяли ідеї англійських та французьких мислителів, але в їх творах ці ідеї трансформувались та отримали глибоко національний характер. У формуванні ідей Просвітництва важливу роль відіграли твори Ф.Шиллера (1759-1805) та І.-В.Гьоте (1749-1832) (особливо його твір «Фауст»), відкриття Г.В.Лейбніца (1646-1716) (диференціальне та інтегральне числення), філософія І.Канта (1724-1804) (ідея прогресу у праці «Критика чистого розуму») та ін.

Таким чином, погляди просвітників, які базувались на раціональному підході, формували нову ідеологію побудови держави на основі демократичних та правових засад. Ці засади лягли в основу формування суспільства під час демократичних революцій.

Велику увагу просвітники приділяли питанням виховання та освіти народу. Звідси – сильне дидактичне(повчальне) начало, яке проявилося не тільки в наукових працях, але й в літературі, музикальному мистецтві, театрі. Як істинний прагматик, що надавав велике значення дисциплінам, які були необхідні для розвитку промисловості та торгівлі, виступив засновник Просвітництва Д.Локк у трактаті «Думки про виховання» (1693). Романом, що присвячений проблемі виховання, можна вважати «Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо» (1719) Д.Дефо (1660-1731), в якому була представлена модель поведінки розумного індивіда та показано значення знань і праці в житті окремої особистості. Історичний та міфологічний живопис Відродження поступився місцем в епоху Просвітництва картинам на побутові та повчальні теми. В театрі виникає новий жанр драми і комедії, в яких виводиться новий герой, представник третього стану.Вершиною музикальної культури стає творчість І.С.Баха (1685-1750), В.А.Моцарта (1756-1791), Ф.Й.Гайдна (1732-1809), твори яких відрізняє ідея розуму, світла, уявлення про людину як вінець Всесвіту.

Представники Просвітництва, впроваджуючи раціональний підхід у всі сфери суспільства, формували усвідомлення необхідності зміни його розвитку на користь всього суспільства, а не окремих верств населення. Найкращим шляхом до такої зміни вони вважали отримання загальної та професійної освіти, підвищення рівня матеріального та духовного розвитку індивідів. Таким чином, просвітницький рух створив передумови для освітніх та наукових революцій, вплинув на формування мотивації життєдіяльності членів буржуазного суспільства Західної цивілізації з ринковою економікою.

Маючи зазначені вище загальні основні принципи, просвітницький рух розвивався в різних країнах не однаково. Його становлення в кожній державі було пов’язано з її політичними, соціальними та економічними умовами, а також з національними особливостями.

Демократичні революції

Демократичні (буржуазно-демократичні) революціїдокорінно змінили політичну та соціальну системи суспільства. Як правило, ініціювала та очолювала революції буржуазія^, яка не мала можливості в умовах ієрархічного суспільства (політика якого була побудована на користь короля і дворян) здійснювати свою підприємницьку діяльність. Єдиним виходом з даної ситуації була зміна політичної системи суспільства шляхом приходу до влади буржуазії. Легітимність влади останньої забезпечувалась залученням до боротьби за зміну політичної системи всіх верств населення проти привілеїв аристократії, за утвердження соціальної рівності. Боротьба велася за відміну феодальних повинностей, кріпацтва, інших форм особистої залежності і часто супроводжувалась національно-визвольною боротьбою.

Демократичні революції були направлені на зміну існуючої системи влади. Вони передбачали:

• участь народу у політичній системі суспільства, тобто становлення його демократичних^засад;

• створення незалежних гілок влади - законодавчої, виконавчої та судової. В результаті демократичних революцій в державах Європейської цивілізації створюється найвищий виборний орган законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни^;

• формування громадянського суспільства^;

• особисте звільнення людей, ліквідацію привілеїв. Суспільство перейшло від особистої до економічної залежності, що знаменувало утвердження приватної власності, яка стає основою функціонування вільного індивіда. Виникнення приватної власності означало відокремлення політичної сфери держави від сфери економічної, власності від влади, що є однією з головних умов функціонування ринкової системи. Тільки така умова дає можливість сформувати якісно інший владний (економічний) центр та змінити статус індивідів в суспільстві, які починають діяти якекономічні суб’єкти.

• створення умов для господарської діяльності незалежних індивідів. Забезпечення суспільних інтересів (а не тільки інтересів привілейованої аристократії і монарха) стало головним в діяльності держави як економічного центру. Засобом реалізації такої діяльності стало створення низки інститутівринкової економічної системи.

• прояв раціонального індивідуалізму,тобто реалізацію здібностей вільних членів суспільства.

• формування національнихдержавна основі раніше сформованих централізованих (абсолютистських) монархій. Основою взаємовідносин в національній державі стало формуваннянації^,як суспільного суб’єкта, що діє на засадахсолідарності, на відміну від станових відносин владарювання-підпорядкування. Національна держава виникає на основі спільної культури, мови та етнічної своєрідності особисто незалежних людей. В ній має місце:

• суверенітет нації, відсутність іноземного господарювання, національна незалежність;

• Наявність національного ринку, що об’єднує всіх учасників господарських процесів;

• функціонування державних органів і ведення діловодства на державній мові;

• відображення національних особливостей у законодавстві;

• участь держави у відтворенні національної ідентичності, наявність спільних символів тощо.

Під впливом демократичних революцій, які проголосили в країнах Європейської цивілізації свободу і рівність громадян, докорінно змінюється соціальний статус індивідів. На відміну від феодального суспільства, в якому він залежав від походження, місця в ієрархії васальної залежності, в буржуазному суспільстві визначальну роль відіграє майновий статус. В залежності від власності на робочу силу чи капітал, індивіди набувають статусу найманого працівникаабопідприємця.

Нова соціальна структура суспільства та нові принципи побудови влади, взаємовідносини між громадянами і державою стали одною з основних умов становлення та подальшого розвитку ринкової економіки. А зазначені вище загальні закономірності демократичних революції мали в різних країнах Європейської цивілізації свої особливості.

Французька буржуазно-демократична революція.Класичним варіантом буржуазно-демократичної революції вважається Велика французька революція 1789 року, яка задекларувала свободу і рівність всіх громадян держави. Теоретичною основою та ідеологічним обґрунтуванням революційного руху у Франції стали погляди Ж.-Ж Руссо. Будучи прихильником природного права (природної рівності), він вважав, що існуючу протиприродну нерівність в суспільстві необхідно усунути за допомогоюреволюційних заходіві привести до повної відповідності споконвічній природі людини – природній рівності. На базі вчень Руссо виник лозунг французької революції «Свобода, рівність і братерство». Буржуазно-демократична революція у Франції була одною з самих радикальних революцій в Західній Європі.

Англійська буржуазно-демократична революція.Внаслідок Реформації в суспільстві Англії більшість представляла собою пуритан, які вели поміркований спосіб життя, покладалися на свою працелюбність, проповідували рівність перед Богом, шанобливо ставились до сім’ї монарха. Але політика монарха на користь дворянства, розходилась з інтересами більшості громадян країни, особливо представників великого капіталу, тому в Англії протягомХVІ-ХVІІ ст. поступово обмежувався вплив монарха на господарську сферу суспільства. Під час буржуазно-демократичної революції 1640-1659 рр. було встановлено конституційну монархію, яка офіційно допустила до влади представників буржуазії та середнього класу. Ця революція носила поміркований характер. Небажання короля кардинально змінювати політичну систему влади призвело до «Славної революції» 1688-1689 рр. – державного перевороту в Англії, який остаточно відсторонив абсолютизм і закріпив в політичному житті досягнення боротьби революційних сил країни в 40-60-ті роки ХVІІ ст. Основним наслідком перевороту стало встановлення в Англії конституційної монархії, в якій вищою владою, яка здійснювала волю значної частини земельної аристократії і великої буржуазії, став парламент. Результати «Славної революції» були закріплені в 1689 р. «Біллем про права».

Німецька буржуазно-демократична революція.Головою метою буржуазно-демократичної революції 1848 р. було перетворення Німецького союзу у конституційну федеративну монархію, лібералізація економіки та захист інтересів нижчих верств населення. Але феодальна роздробленість країни, неузгодженість дій політичних сил, боротьба між королями Прусії та Австрії за можливість стати центром єднання нації призвели до планомірного придушення революційних дій. Наслідком революції стало створення конституційної федеративної монархії, яка спиралась на юнкерів (які були водночас і великими землевласниками і професійними військовими). Прихід до влади військової еліти довгий час визначав шлях розвитку країни, направлений на її мілітаризацію, створення військових союзів, ведення війн з іншими країнами.

Буржуазно-демократична революція в США. На відміну від держав Західної Європи буржуазно-демократична революція в США проходила в два етапи. Перший був пов’язаний з війною за незалежність (1775—1783). Згідно з затвердженою конституцією в країні була встановлена федерація штатів з республіканською формою правління, а також створена правова система, яка сприяла розвитку ринкових відносин.Другий етап припав на громадянську війну 1861-1865 рр., коли було скасовано рабство на Півдні та створені однакові політичні, соціальні, економічні умови розвитку всіх штатів Америки.

Промислові

революції

Промислова революція (промисловий переворот) стала наступною складовою масштабних змін, що відбулися в суспільстві Європейської цивілізації другої половини ХVІІІ – ХІХ ст.

Суть промислової революції полягає у переході від ручної праці до великого машинного виробництва, від мануфактури до фабрики. Машинне виробництво передбачає виготовлення товарів за допомогою техніки - робочої машини (вона поєднувала у собі декілька спеціалізованих знарядь праці), яка приводиться в дію машиною-двигуном (паровим двигуном), енергію якої передає до робочої машини передавальний пристрій. У становленні машинного виробництва виокремлюють три етапи: 1-й етап – поява робочої машини (спочатку в текстильній промисловості, а потім в інших галузях); 2-й етап – винахід парової машини як двигуна для робочих машин; 3-й етап – створення робочих машин для виробництва інших робочих машин.

Машинне виробництво, в якому робоча машина приводилась в дію машиною-двигуном, стало основою нової господарської форми - фабрики. Фабрика – форма господарства з машинним виробництвом та кооперацією найманих робітників. Фабричне виробництво формувало працівника принципово нового типу. Він вже не виготовляв своїми руками товар від, а виконував біля машини одноманітні операції, постійно працюючи пліч-о-пліч з іншими найманими робітниками. Після промислової революції колективний (кооперативний) характер праці стає обов’язковою складовою виробничого процесу.

Використання робочих машин та енергії пари на фабриці призвели до появи масових, стандартизованих товарів повсякденного вжитку: посуду, одягу, взуття, годинників та ін. Створення парової машини дозволило ліквідувати залежність виробництва від джерела енергії, таких як протічна вода, вітер та ін. та підвищити їх виробничі можливості. Машини стали заміняти велику кількість робочої сили та дозволяли виготовляти набагато більше товарів, ніж могла зробити одна людина. Все це призвело до підвищення продуктивності праці та зниження собівартості фабричних товарів. З’являється ринок предметів масового споживання, тепер більша частина суспільства могла дозволити собі купувати більш дешеві та якісніші товари. Так з’явився феноменмасового виробництва, в основі якого лежало масштабне машинне виробництво на фабриці.

Перехід до машинного виробництва викликав глибокі зміни в класовій структурі суспільства. Висока продуктивність машинної праці і, як наслідок нижча вартість фабричних товарів спричинили масове розорення дрібних товаровиробників, що не витримали конкуренції: селян, ремісників, дрібної буржуазії. Вони перетворились у найманих робітників на капіталістичних фабриках.

Отже, промислова революція не становила простого витіснення ручної праці машинною, дрібного виробництва – великим. Машина виступила як нова уречевлена форма капіталу, більш могутня, ніж ручні знаряддя праці. Саме з цієї причини промислова революція по-різному впливала на класи буржуазного суспільства. Підприємцям та фабрикантам вона несла значне зростання багатства, зміцнення її економічних і політичних позицій в боротьбі з залишками феодальних відносин. Для найманих робітників промислова революція означала підвищення інтенсивності праці: збільшення робочого дня, введення нічних змін (цього вимагала необхідність інтенсивного, безперервного використання дорогої машинної техніки, особливо виготовленої ремісниками), погіршення умов праці, втягування в процес виробництва жіночої і дитячої робочої сили, яка була дешевшою і не вимагала великої фізичної сили і високої кваліфікації (як у ремісників).

Ще одним фундаментальним результатом промислового перевороту, окрім парового двигуна, стало використання нових методів обробки металу - пудлінгу та прокату чавуну з використанням коксу, які звільнили чорну металургію залежності від деревного вугілля, ціни на який зростали в міру вирубки величезних лісових масивів. Об’єднавши всі ці операції на одному підприємстві, як правило, поруч з місцем видобування вугілля, металурги досягли значної економії на масштабах виробництва, в зв’язку з чим випуск заліза з допомогою кам’яного вугілля зріс у величезній мірі. І якщо деревне паливо було символом аграрної економіки і ручної праці в промисловості, то кам’яне вугілля з кінця ХVІІІ ст. стає символом промислового перевороту. Темпи переведення чорної металургії господарств провідних країн Західної цивілізації на ці методи виробництва були показниками швидкості ходи промислової революції. Винятком були США, оскільки вони мали величезні запаси деревного палива.

Таким чином потреби промисловості призвели до розвитку добувних галузей і інтенсивного використання природних ресурсів - кам’яного вугілля, залізної руди тощо. Та місцеві джерела промислових ресурсів виснажувалися. Це стимулювало систематичний пошук нових джерел ресурсів, який згодом став однією з причин колоніальної експансіїпромислово розвинутих країн.

Епоха великої промисловості настає, коли машини почали виготовляти не ремісники, а машини і виникає машинобудівна галузь. А коли основний капітал переміщується в центр бізнесу з’являється ринок засобів виробництва [20,с.182]. Утвердження машинного виробництва у машинобудуванні призвело до перебудови усього господарства країн, до його індустріалізації.

Під індустріалізацією розуміють перехід економіки на промисловий шлях розвитку – виробництво, яке здійснюється за допомогою системи машин, а їх створення забезпечується розвитком важкої промисловості. Промислова революція суттєво змінила галузеву структуру господарств країн Європейської цивілізації. Масштаби переведення економіки на машинне виробництво, відсоток галузей важкої промисловості в порівнянні з іншими галузями, кількість виготовлених промислових товарів стали показниками рівня індустріалізації країни. В результаті промислової революції відбувся перехід від аграрного суспільства до промислового (індустріального).

Під час промислової революції постійно зростала необхідність інтенсифікації перевезень як сировини і готових виробів (вугілля, руди, заліза, машин), так і пасажирів. Коні та повільні судна з вітрилами не могли справитись із цією проблемою. Економіка потребувала нового транспорту з застосування парового двигуна і дешевих та ефективних засобів зв’язку.

Зі створенням та впровадженням нових видів транспорту, з використанням парового двигуна промислова революція вступає у заключну стадію. Будівництво залізниць стало одним з провідних факторів економічного піднесення і одним з показників промислової революції. Винятком були Сполучені Штати Америки, які мали велику кількість річок, озер і довгий час зосереджували увагу на будівництві мережі каналів, які їх поєднували. Використання нових транспортних засобів, комунікацій прискорило обіг товарів, здешевило вартість їх перевезень, що сприяло розвитку внутрішнього і зовнішнього ринків.

Паралельно з розвитком промисловості відбувалися зміни в сільському господарстві. Набувають поширення ферми- форма сільського господарства, в яких використовувалася наймана праця, нова техніка і технології ведення сільськогосподарських робіт. Фермерські господарства, підпорядковуючи свою діяльність вимогам ринку, сприяли комерціалізації сільського господарства.

Фермерські господарства забезпечували масове виробництво продуктів харчування, а більш ефективне використання кожної ділянки землі дозволяло прогодувати більшу кількість людей. В той же час, застосування техніки і нової технології ведення сільськогосподарських робіт дозволяло вивільнити частину людей, що працювали на землі. Так з колишніх селян формувався клас найманих робітників для промисловості. Виникає феномен демографічного двигуна: промислова революція забезпечує умови для зростання обсягів сільськогосподарської продукції, що, в свою чергу, сприяє збільшенню робочої сили для промисловості.

Рухливість робочої сили, яка стала можливою після звільнення селян від феодальної залежності, а також індустріалізація суспільного виробництва призвели до концентрації населення в містах, до розростання старих та виникнення нових великих промислових центрів, модернізації комунікацій, інфраструктури міст. Географічна і соціальна мобільність економічних суб’єктів, заснована на приватній власності, контракті, силі закону, відкрила небачені раніше умови для більшого динамізму розвитку економічної сфери суспільства.

Під час промислової революції буржуазія отримала значний економічний та політичний вплив на розвиток суспільства. Вона сприяла утвердженню індустріального суспільства, лібералізації (лат. libera - свобода) економіки – звільненню економіки від впливу держави, переходу від політики протекціонізму до фритредерства (анг. free trade - вільної торгівлі).

Основними класами промислового суспільства стають підприємцітанаймані робітники.Мотивацієюдіяльності підприємців в нових (фабрики, заводи) і в удосконалених (біржі, банки, акціонерні компанії, фермерські господарства тощо) господарських одиницях промислового суспільства стає більш ефективне використання приватної власності (власності на капітал і робочу силу) для отримання прибутку.

В період промислової революції створювались інститути, які більш повно реалізували право приватної власності, розвивали контрактні відносини. Розширювалась і набувала суспільного визнання кредитна сфера, банківська діяльність. Акціонерні форми господарства обумовили бурхливий розвитокринку цінних паперів, який сприяв розвитку капіталомістких галузей економіки, зокрема транспортної та добувної галузей промисловості у першій половині ХІХ ст. У 1801 р. в Лондоні з’являється перша в світі регульована фондова біржа, в якій було створена збалансована і гнучка система управління. Ця дата вважається днем народження сучасної фондової біржі.

Зміни у фінансовій сфері суспільства вели до формування ринку капіталів. Нагромаджений в банках капітал став могутнім джерелом приватних інвестицій в найбільш прибуткові галузі. Завдяки цьому розвиток отримали капіталомісткі галузі промисловості, зокрема, транспортна інфраструктура, без якої неможливе функціонування національного ринку, будувалися індустріальні гіганти, кошти на які можна було зосередити лише завдяки розвинутим кредитним відносинам у суспільстві.

Зростання масштабів виробництва, розвиток інфраструктури та фінансово-кредитної сфери призвели до формування національного ринку. Він характеризувався величезним зростанням обсягів особистого та промислового споживання, що виступило вагомим засобом стимулювання розвитку виробництва і могутньою рушійною силою становлення господарської системи в рамках національної держави, яка функціонує на ринкових засадах.

Відбулися суттєві зміни у суспільному поділі праці, що переступив рамки національних господарств і перетворив країни в ланки єдиного відтворювального процесу. Звідси - безупинно поглиблюються міжнародний поділ праці, спеціалізація, інтернаціоналізація виробництва, вільне переміщення в геоекономічному просторі товарів і капіталів.

Класичним і найбільш раннім прикладом промислової революції вважається Англія кінця ХVІІІ - першої третини ХІХ ст. Соціально-економічні та політичні передумови для його здійснення визріли в цій країні у середині XVIII ст.: буржуазно-демократична революція, яка привела до влади буржуазію, обезземелення селянства, патентна система, яка сприяла створенню винаходів, попит в світі на англійські товари, існування ринку капіталів, тощо. Надзвичайно сприятливими для промислового перевороту було географічне розташування Великобританії та природноекономічні умови країни — водні комунікації, зручні гавані, великі поклади залізної руди та вугілля, наявність сировини для текстильної промисловості. Більшість технічних інновацій виникли в Англії, їх використовували в інших країнах, що прискорювало і полегшувало перехід цих країн на індустріальний шлях розвитку. Першість проходження промислової революції в Англії перетворила країну у «майстерню світу», «світового перевізника», «володарку світу», могутню колоніальну державу, світовий фінансовий центр. Перехід від політики протекціонізму до фритредерства остаточно перетворило країну в лідера світового економічного простору. Англія - країна, яка після промислового перевороту із аграрної країни швидко перетворилась в індустріальну.

Промисловий переворот у Франції відрізнявся від аналогічного процесу в Англії. По-перше, розпочався він пізніше (1810-1820-ті рр.) і мав затяжний характер (завершився у 1850-1860-х рр.). По-друге, не зважаючи на радикальність буржуазно-демократичної революції 1789 р. у Франції довго викорінювалася феодальна економіка, вона остаточно поступилася новій господарській системі лише після революції 1848р. По-третє, війни Наполеона І відволікали велику кількість людських ресурсів і коштів, необхідних для розвитку країни. По-четверте, континентальна блокада на довгий період відсторонила Францію від англійських товарів, особливо техніки. По-п’яте, французька влада не створила соціальних умов для розвитку інженерної думки, та її запровадження у підприємницьку діяльність.

Промисловий переворот у Франції характеризувався низьким рівнем концентрації виробництва: в її промисловості було мало потужних індустріальних гігантів. Саме під час промислової революції у країні сформувалась верства населення рантьє – людей, які вкладали свої капітали в цінні папери і жили виключно на відсотки від цих паперів. У Франції зберігалась структура господарства, зорієнтована на виробництво товарів для вищих верств суспільства, буржуазії, а також на експорт: модного одягу та взуття, парфумерії, ювелірних виробів та ін. Після завершення промислової революції Франція стала другою країною в світі після Англії і перетворилася з аграрної на аграрно-індустріальну.

Промисловий переворот у Німеччині розпочався в 1830-х рр. і тривав до 1870-х р. Найважливішими причинами такого відставання від Англії і Франції була наявність феодальних середньовічних порядків у сільському господарстві, збереження цехів у промисловості, політична роздробленість країни, панування великих землевласників у політичній та економічній владі навіть після демократичної революції 1848р., ізольованість країни від світових торгівельних шляхів, відсутність власного флоту, недостатня кількість ресурсів, відсутність колоній. Особливістю запізнілого промислового перевороту в Німеччині було й те, що незважаючи на використання передових світових технологій, він базувався на основі вітчизняного машинобудування, на власних інженерно-технічних досягненнях. У Німеччині відразу будувалися величезні на той час машинобудівні підприємства, оснащені найновішим обладнанням, залишивши далеко позаду ті верстати і механізми, які стояли не одне десятиріччя на заводах і фабриках Англії. Саме це забезпечило небачені у другій половині XIX ст. темпи промислового виробництва. Структура німецької фабричної промисловості теж вигідно відрізнялася від англійської та французької. У Німеччині успішно розвивалися хімічна, електротехнічна, металургійна галузі промисловості. Важливу роль в німецькому перевороті зіграли державні військові замовлення. Німеччина вела агресивну військову політику під гаслом розширення «життєвого простору». Промислове піднесення, яке відбулося після демократичної революції, дозволило поступово ліквідувати промислову відсталість, перетворило країну з аграрної на аграрно-індустріальну. Завершення промислової революції в Німеччині стало однією з передумов її стрімкого піднесення в кінці ХІХ століття.

Розвитку промислової революції у США (початок ХІХ ст. – 80-ті рр. ХІХ ст.) сприяла низка передумов: вигідне природно-географічне розташування (віддаленість від Європи, що давала можливість уникати європейських конфліктів) та кліматичні умови (сприяли розвитку різноманітних галузей народного господарства); великі запаси природних ресурсів; значний приріст та урбанізація населення (викликані не обезземеленням селян, а в основному імміграцією, як правило, кваліфікованих робітників); відсутність феодальних пережитків; створення патентної системи і потужного ринку капіталів; цілий ряд технічних винаходів; Війна за незалежність (1775—1783), яка зіграла роль першої буржуазно-демократичної революції .

Американська промислова революція пройшла в два етапи – спочатку вона відбулася на Півночі країни, а після громадянської війни (1861-1865) революція охопила Південь. Така ситуація була викликана історично: з початку виникнення країни Північ спеціалізувалася на промисловості, а Південь на аграрній галузі з використанням праці рабів. В 1860 р. США займали четверте місце у світі по випуску промислової продукції, а на останньому етапі промислової революції (буде розглядатись в наступній темі як одна з передумов завершення індустріалізації країни наприкінці ХІХ ст.) у 1873 р. випередили Великобританію і зайняли перше місце. Наприкінці революції США стали індустріально-аграрною країною.

Освітня революція

Зміни в політичній та соціальній сферах відкрили можливості, а промислова революція обумовила необхідність у здійсненніпершоїосвітньої революції, яка припадає на кінець ХVІІІ – середину ХІХ ст.ст. Освітня революція була підготовлена епохою Просвітництва. ЇЇ суть полягає у переході від майже суцільної безграмотності до масової початкової освіти, виникнення й розвитку професійної та вищої професійної освіти, поширенні знань серед широких верств населення.

Потреби нового суспільства вимагали підняття рівня освіти всього населення, підготовки кваліфікованих спеціалістів для нових політичних, соціальних, економічних, духовно-культурних організацій.

Безграмотність, низька кваліфікація та переважно фізична праця стали гальмом не лише у розвитку виробництва, а й здібностей кожної людини, у зростанні її добробуту. Національна держава та принципи солідарності передбачали доступ до освіти всіх верств населення. Освіта надавала можливість нещодавно звільненим селянам стати кваліфікованими найманими працівниками в інших галузях господарства. В країнах, де на рівні держави вирішувалось питання розвитку освіти, особливо професійної, темпи розвитку суспільства були вищими (США, Німеччина).

Освіта вплинула на всі підсистеми суспільства: підняла рівень культури суспільства, стала однією з причин виникнення середнього класу, змінила культуру взаємовідносин держави і суспільства, дала поштовх до стрімкого розвитку науки і техніки. Щодо економічної підсистеми, то масштаби і характер змін були ще суттєвішими - підняття рівня кваліфікації економічних суб’єктів, покращення добробуту населення, запровадження нової техніки і технологій, культури управління господарств, формування більш досконалого інституційного середовища і т. ін.

Таким чином, до виникнення ринкової економічної системи, яка могла забезпечити реалізацію вищевикладених суспільних змін у господарській сфері, призвело одночасне поєднання фундаментальних змін в суспільствах Західноєвропейської цивілізації, що проявилося у наступних подіях:

• революційні перетворення в системі влади та соціальному стані людей, становлення національної держави;

• докорінне оновлення господарського життя внаслідок промислової революції та проникнення машинного виробництва у всі галузі господарства;

• отримання кожною людиною прав приватної власності на певні ресурси;

• зміна особистісного рівня розвитку індивідів внаслідок масової початкової освіти, поширення знань і розвитку науки;

• формування національного ринку капіталів, ресурсів.