Розділ 1 господарство первісних суспільств ранніх цивілізацій (до vііі ст. До н. Е.) Тема 2. Природа та еволюція первісно- общинного суспільства

В попередній лекції були розглянуті загальні підходи до вивчення курсу історії економіки і економічних учень, визначені методологічні засади аналізу матеріалу наступних тем. Історико-економічні дослідження передбачають звернення до історичних витоків економічних явищ і процесів. Тому суть господарства та його історичних типів і форм, закономірностей їх розвитку розпочинається з розгляду господарської сфери первісного суспільства. Осмислення матеріалу попередньої теми дає можливість стверджувати, що господарство є підсистемою суспільства завдання якої — створення матеріальних благ і послуг, необхідних для задоволення суспільних потреб. Разом з тим формування, розвиток і функціонування господарської системи відбувається у взаємодії природних, соціальних і духовно-культурних середовищ суспільства.

Завдання даної теми розглянути процес історико-економічного розвитку господарства, його типів і форм з притаманними йому зв’язками та відносинами, способами організації господарських спільнот первісного суспільства. Вирішення даного завдання потребує окреслення об’єкту і предмету вивчення господарств первісних суспільств. Об’єктом тут виступає господарська система родового суспільства, в якому індивіди об’єднані природними, кровнородинними зв’язками і які визначають особливості їх господарської діяльності. Предметом – історичні факти і події, що відображають натуральне господарство з реципрокностним обміном і общинно-родовою організацією. Серед цих фактів і подій ключове значення має прояви первісних форм суспільного поділу праці та власності на засоби виробництва, що обумовлюють господарську залежність людини первісних суспільств.

План

2.1. Господарство первісного суспільства. Неолітична революція.

2.2. Господарське життя первісного суспільства. М. Зібер про общинну організацію первісного суспільства.

2.3. Господарство та господарська діяльність суспільств первісної історії України.

2.1. Господарство первісного суспільства. Неолітична революція

Історія господарства та господарської діяльності людина нерозривно пов’язана з еволюцією первісного суспільства. Період його розвитку найбільш тривалий в історії людства — від появи першої людини (близько 2,5 млн років тому) — до виникнення перших протодержавних утворень, які в Азії та Африці утворилися на межі IV та III тис до н.е., в Америці — в І тис до н.е., в інших частинах ойкумени — ще пізніше. В даній темі розглядається зародження господарських процесів, факторів та інститутів під впливом яких відбувалася еволюція господарства первісного суспільства. Саме історія первісного суспільства дає ключ до розуміння багатьох явищ людського життя і господарської діяльності більш пізніх періодів. Зокрема, способи добування їжі, житла та одягу, землеробство і тваринництво, суспільний поділ праці, сім’я, релігійні вірування та наукові знання, техніка та технологія, мораль і закон, власність і влада були започатковані в цей період.

Сучасні уявлення про походження людини і становлення первісного суспільства спираються на історичні джерела — дослідження і відкриття в галузі археології, етнології, історичної антропології, геології, палеографії, фізики, хімії, лінгвістики та ін. В первісному суспільстві беруть свої витоки основи усіх наступних матеріальних і духовних досягнень людства.

Це суспільство як ніяке інше залежало від природного середовища. Зміни клімату, ландшафту рослинного та тваринного світу змушували первісні людські спільноти вести рухливий спосіб життя, шукати найбільш сприятливі умови для існування. Проте, протягом десятків тисяч років, в первісному суспільстві поряд з природними формувалися і соціально-культурні фактори розвитку: мова, система релігійних вірувань, примітивні знаряддя праці і культура.

З

Зародження господарської діяльності

ародження господарської діяльності людини хроно­логічно співпадає з кам’яним віком. Назва цієї історичної доби пов’язана з археологічною* періодизацією первісної історії, критерієм якої є відмінності в матеріалі і техніці виготовлення знарядь праці. Саме каміння було сировиною, яку обробляла первісна людина, котрому ударами свідомо надавати певної форми, щоб обробляти предмети праці або використовувати як зброю.

Кам’яний вік поділяється на певні періоди:

• палеоліт — період давньокам’яного віку (3 млн — ХІІ тис. до н. е.);

• мезоліт — період середнього кам’яного віку (ХІІ—ІХ тис. до н. е.);

• неоліт — період новокам’яного віку (VІІІ—ІІІ тис. до н. е.).

Періодизація та хронологічні межі кам’яного віку доволяють розглянути основні та визначальні зміни у формуванні людини та суспільства в процесі антропосоціогенезу¹, що виникають з появою цілеспрямованого виготовлення знарядь праці та господарського життя. Здобутками останнього стають освоєння вогню, вдосконалення техніки обробки каменю, будівництво житла, розвиток первісних типів господарства.

Розгляд наявних в науковій і навчально-методичній літературі концепцій та фактів засвідчує, що перша стадія розвитку первісного суспільства характеризується пануванням привласнюючого типу господарства. За своєю структурною побудовою, формами функціонування привласнююче господарство включало в себе мисливсько-збиральницьку та деякою мірою рибальську діяльність первісних людей. Лише природне середовище було джерелом задоволення матеріальних потреб людини (їжа, житло, одяг), а засобом їх задоволення свідома і цілеспрямована діяльність людини, яка і виділяла людину з тваринного світу.

Феномен зародження привласнюючого господарства означав виникнення такої форми зв’язку в системі «природа — людина», яка формувалася з приводу задоволення матеріальних потреб людини і була боротьбою первісних спільнот людей з стихійними силами природи з метою створення захисту і розширення умов власного життєзабезпечення. Так, їжа і одяг рослинного і тваринного походження, прості знаряддя праці з кісток, дерева і каміння, земляні та печерні укріплення і помешкання мали природне походження, були природними дарами, які людина навчилася спрямовувати на власні потреби. Сприятливі природні умови та засоби існування, вміння первісних людей користуватися ними заклали основи розвитку привласнюючого господарства. На ранній стадії розвитку первісного суспільства людина як біологічний вид могла існувати тільки за рахунок привласнення, а не виготовлення матеріальних благ.

Привласнюючий характер первісного господарства передбачав досить рухливий, мобільний спосіб господарського життя. Невеликі спільноти людей ранньопервісного суспільства, яких об’єднували переважно кровнорідні зв’язки, вели кочовий спосіб життя. Маршрути їх переміщень були детерміновані природно-кліматичними умовами: змінами клімату, холодними та теплими періодами, переміщенням тварин, визріванням рослинної їжі, нерестом риби. На основі привласнюючого господарства ранньопервісна людність забезпечувала себе необхідними харчовими продуктами і чисельно зростала. Так, навіть за умов високої смертності, короткотривалості життя, нерегулярності забезпечення їжею, постійних змін місцеперебування, відбувається зростання чисельності населення. Археологічні дослідження засвідчують, що 2 млн років тому населення Землі не перевищувало 125 тис. чол., 300 тис років тому його кількість зросла до 1 млн, а 25 тис років тому людей було вже 3340 тис [8, с. 52].

В період пізнього палеоліту, близько 11—12 тис років тому, практично усі придатні для господарського життя території від Арктики до Південної Африки, Австралії та Вогняної Землі були заселені малочисельними і непостійними спільнотами людей.

В процесі розширення господарського простору в мисливсько-збиральницьких общинах виникають нові форми господарського опанування природного середовища. Серед них важливе значення мало зародження осілого способу господарського життя. За археологічними даними його перші ознаки з’являються в Палестині X — IX тис до н.е. та деяких районах Середземного моря біля гори Керман. На відміну від кочового способу ведення господарства, осіле характеризується поглибленням спеціалізації мисливства, рибальства та збиральництва, а також виникненням виробничої господарської діяльності ранніх землеробів та скотарів. Від використання дарів природи людина первісного суспільства поступово переходить до їх самостійного вирощування, що поряд з вдосконаленням техніки обробки каменю (його шліфовка і свердління), як основного засобу праці, створює матеріальні основи переходу від привласнюючого до виробничого господарства. Ця стадія розвитку людства періоду неоліту отримала назву «неолітична революція».

В

Неолітична революція

наш час «неолітична революція» вважається однією з трьох головних революційних змін в історії економіки поряд з промисловою та науково-технічною революцією. Про зміст причини і наслідки неолітичної революції в наукових дослідженнях висловлюються різні підходи і погляди. Про те важливо, що майже після 3 млн років нестійкого існування за рахунок привласнюючого господарства людина первісного суспільства починає опановувати якісно новий — виробничий тип господарства.

В науки про суспільство поняття «неолітична революція» ввів видатний археолог, професор Вір Гордон Чайлд (1892—1957). Він народився в Австралії, закінчив Оксфордський університет, а його наукова діяльність була пов’язана з Великобританією. Завдяки його дослідженням проблеми неолітичної революції стали важливим компонентом історичного знання. Г. Чайлд вважав головним змістом неолітичної революції перехід від привласнюючого господарства з його спеціалізованими формами (мисливство, збиральництво, рибальство) до виробничого типу господарства з принципово новими формами спеціалізації господарської діяльності людини (землеробство і тваринництво).

Перехід, зміна типу господарської діяльності — від привласнюючого до виробничо-відтворювального, що відбувався в первісному суспільстві на межі 12—10 тис. до н. е., потребує відповіді на питання про причини переорієнтації господарської діяльності від збирання до виробництва благ.

Обґрунтування необхідності освоєння нових природних ресурсів і переходу до виробничого господарства, лише недостатньою продуктивністю мисливсько-збиральницької діяльності, суперечить археологічним фактам. Так, в епоху мезоліту засоби і методи мисливства були достатньо продуктивні, щоб забезпечувати існування первісних общин. Але за певної продуктивності мисливсько-збиральницьке господарство по своїй природі, характеризується як не стабільне. Внаслідок різких змін клімату, екологічних катастроф відбувається руйнування господарського простору рослинного світу, зменшення чисельності стад тварин. Привласнююче господарство втрачає засади свого існування, а общини первісних людей зазнають смертельного впливу голоду, який іноді продовжувався по декілька років. Ця обставина була досить сильним стимулом пошуку нових джерел їжі і переходу до виробничого господарства. До факторів, що уможливлюють переорієнтацію мисливсько-збиральницької діяльності на землеробсько-тваринницьку, потрібно віднести і невичерпні можливості людини первісного суспільства накопичувати і вдосконалювати господарський досвід, вміння створювати і використовувати знаряддя праці, елементи організації господарської діяльності. Як відмічає український історик Ю. В. Павленко, різні типи ранньопервісних господарсько-культурних систем передбачали і різну якість індивідуальності людини як суб’єкта історичного процесу, поряд з об’єктивними факторами особливостей клімату, тваринного і рослинного світу. Обсяг і характер знань людини первісного суспільства її діяльно-творчий потенціал в поєднанні з сприятливими природними умовами (м’який клімат, наявність багатих рибою водоймищ, а також видів рослин і тварин, придатних до доместифікації¹) заклали основи переходу до більш складних, в тому числі і виробничих форм життєзабезпечення, ніж мисливство і збиральництво [7, С. 189—190].

Серед найголовніших змін в господарській сфері первісного суспільства, які надали можливість людині контролювати запаси продовольства необхідні для власного існування, був розвиток землеробства і скотарства. До сучасності людство продовжує вдосконалювати ці види господарської діяльності, які почали формуватися ще в період неоліту. Важливо підкреслити, що саме землеробсько-скотарські господарські спільноти на відміну від збиральницько-мисливських (які існували поряд з ними) мали переваги в досягненні більш високого і стійкого харчового самозабезпечення. Зерно і скот виявилися такими матеріальними благами, які в результаті власної господарської діяльності людина могла тривалий час зберігати, накопичувати, відчужувати, обмінювати і тим самим забезпечувати потенціал подальшого господарського розвитку первісного суспільства. Цей потенціал забезпечувався можливостями господарської сфери первісного суспільства створити умови для відносно надійного і стійкого виробництва не тільки прожиткового мінімуму, але і надлишкового продукту за рахунок землеробства і тваринництва.

Таким чином, вплив неолітичної революції на історичний розвиток господарської сфери первісного суспільства полягав в наступному:

• Зародження осілого способу господарського життя.

• Відбувається перехід до виробничого типу господарства та розвиток його спеціалізованих форм у вигляді землеробства і скотарства, ранніх форм ремесла і обміну.

• Зростання обсягу і характеру знань людини як суб’єкта господарсько-історичного процесу.

• Створюються умови для збереження матеріальних запасів (надлишкового продукту).

• Формуються нові види суспільної діяльності пов’язані з господарсько-культурним середовищем людини (система, вірувань, норм, традицій, мистецтво та ін.).