2. Класифікація різновидів тахілалій

Патологічно прискорений темп нерідко поєднується з іншими порушеннями мовлення лексико-граматичного і фонечного характеру. Для позначення таких комбінацій до кінця XIX століття було запропоновано велику кількість термінів: battarismus poltern, angophasia, paraphasia, glottering, tumultus sermonis, brudeln, balbutiement, praeceps, tachiphemia та ін.

У вітчизняній літературі для узагальненого означення таких мовленнєвих порушень інколи використовується термін спотикання. Це неправомірно, оскільки спотикання визначає тільки необгрунтовані зупинки, паузи, запинки, а в даному випадку в основі мовленнєвих порушень лежать перш за все аграматизми а фоні патологічно прискореного мовлення.

Баттаризм (парафазія) — неправильне формування фрази як наслідок особливого порушення мовленнєвої уваги, важких розладів темпу мовлення. Часто поєднується з іншими порушеннями мовлення.

Як причини і механізми виникнення можна розглядувати соматичні, психогенні чинники і звичку. Неврологічні дослідження указують на зміни у фізіології і анатомії мозку, які або свідчать про пренатальні порушення, або вони успадковані як конституціональна особливість.

А. Лібманн (1900) уважав, що парафазія з'являється в результаті переважання моторних або переважно сенсорних розладів уваги, схожих з його порушеннями при відповідних формах афазії. На думку М. Надолечни, квапливість в мовленні обумовлена невідповідністю між бажанням говорити і мовленнєво-моторними можливостями. Ця мовленнєва атаксія властива особам зі швидким і неспокійним характером, з недостатньо чіткою пам’ятю словесних норм і розладом уваги. Центр тяжіння все-таки падає на чисто моторно-артикуляційну складність слова, причому наступне слово вклинюється в попереднє, а концентрація уваги децентралізується. М. Зєєман вбачає причину порушення в стріопаллідарній системі. Крім того, він указує на органічні зміни в мозку і на зв'язок прискореного мовлення з епілепсією. З психічних чинників слід назвати недостатню концентрацію уваги, невідповідність темпу мислення і мовлення. Механізм баттаризму з анатомо-фізіологічних позицій також можна пояснити переважанням процесу збудження над процесом гальмування унаслідок аномалій центральної нервової системи. М. Надолечни визначає його як парартрію і вважає, що дане порушення виражається в проковтуванні і перестановці складів і слів, в зупинках в мовленні. Е. Фрешельс пояснює парафразію з позицій механізму правильного мовлення. У нормі завдяки увазі процес перебігу думки прямує у відповідності з моторною гнучкістю мовлення. Цим досягається відома відрегульованість психомоторних процесів. Даний механізм порушується при швидкому перебігу думки. Подальше поняття нерідко перевершує силу попереднього до того, як воно буде вимовлено, і саме передчасно уклинюється в мовлення. Виходить картина парафазії. На думку Ю.А.Флоренської, порушується регулююча функція мовленнєвої уваги. Унаслідок цьогого не відбувається мимовільної перебудови мовленнєвого потоку. Втрачається концентрація уваги в логічно важливих частинах мовленнєвого потоку, і тому мовлення стає таким, що спотикається, неохайним, хаотичним, воно містить повторення, пропуски, змішення, обмовки, включення у фразу неадекватного за сенсом мовленнєвого матеріалу і так далі.

З лінгвістичної точки зору парафазію можна розглядати як синтаксичний розлад (А. Гутцман, 1885; X. Пік, 1913). Обмовляння, пропуски, змазаність мовлення А. Гутцман відносить за рахунок дискоординації між швидкістю перебігу думки і мовленнєвомоторною функцією. У цьому мовленнєвому порушенні він бачить не стільки розлад темпу, скільки розлад синтаксичного порядку, який виражається в порушенні правильного розпорядку слів при розгортанні фрази. Провідне значення в мовленні X. Пік надавав слову. Поєднання слів представляє певну фразу в процесі мовлення. При порушеннях мовлення саме ця фаза може страждати. Розлад правильного словесного оформлення думки приводить до виникнення аграматизмів, які представляють неправильну мовленнєву побудову в структурі речення. Наближення парафазії до своєрідних форм синтаксичних аграматизмів або до розладів мовлення органічного характеру приводить до необхідності виділення основних і вторинних порушень в структурі дефекту.

Ю.А. Флоренськая вважала, що механізми парафазії і афазії однакові. Основний розлад при афазії і парафазії пов'язаний з утрудненням довільного знаходження слів і виражається як порушення правильного перебігу синтаксичного складу мовлення, рихлість речення, мимовільна вставка в мовлення додаткових елементів, порушення буквеного складу слова, наявність літеральних парафазій.

Полтерн (спотикання) — патологічно прискорене мовлення з наявністю уривчастості темпу мовлення несудомного характеру (запинками, спотиканням, паузами). Характеризується порушенням загальної і мовленнєвої моторики. Часто поєднується з іншими порушеннями мовлення.

Розпочинаючи з робіт Арістотеля полтерн розглядається в групі різних розладів органічного і функціонального походження. З кінця XIX ст. він виділений як самостійне мовленнєве порушення. Експериментальні дослідження спрямовані на відмежування спотикання, перш за все від заїкання. А. Куссмауль (1879) виділив діалогічні розлади мовлення, або дизфразії, обумовлені порушенням змістовної сторони мовлення, і спазматичні лалоневрози, до яких відніс заїкання як чисто артикуляційний розлад мовлення. Він першим вказав на можливість змішування спотикання із заїканням і запропонував спосіб розрізнення цих розладів: приверненням уваги до мовлення біля тих, що заїкаються підсилює судомність, біля особи із спотиканням — покращує мовлення люди із заїкуванням в домашніх умовах говорять краще, а люди із спотиканням — гірше.

Аналіз ознак полтерну і заїкання показує, що в першому випадку люди зазвичай не усвідомлюють свого недоліку, тоді як люди із заїкуванням від нього страждають. При концентрації уваги при полтерні і парафазії мовлення поліпшується, а при заїканні — погіршується. У присутності деяких людей або у відповідальній обстановці діти з парафразією і полтерн говорять краще, ті що заїкаються — гірше. Під час невимушеної розмови симптоми полтерн і парафазії посилюються, симптоми заїкання зменшуються.

У 30-50-х роках XX століття було проведено електроенцефалографічні дослідження, що підтверджують різницю між заїканням і спотиканням.

Французькі дослідження Pichon і Borel-Maisonny (1964) виділяють порушення мовлення, яке вони називають мимренням (bredouillment). Автори підкреслюють, що мимрення відрізняється від спотикання тим, що воно стосується розладу темпу і ритму тільки зовнішньої сторони мовлення, а при спотиканні одночасно страждає зовнішнє і внутрішнє мовлення. В даний час визнана класифікация D. Weiss (1964), який розрізняє дві форми: чисті форми спотикання і спотикання-синдром.

Чисті форми спотикання обумовлені вродженими конституційними аномаліями розвитку. Мовлення при спотиканні носить поверхневий і одночасно абстрактний характер і є рубаним, нечітким по сенсу висловлювання і способі артикулювання. У ньому проявляются елементи аграматизму і порушень синтаксису (провали повторення, телескопування, порушення узгодження слів у фразі), відображають внутрішній розлад мислення. Мовлення недостатньо виразне із-за аритмії, захлинань. D. Weiss чисті форми спотикання ділить на наступні групи:

Перша група — з моторними розладами, основними симптомами порушення є прискорене мовлення і відхилення в артикулюванні звуків мовлення.

Друга група — з сенсорними розладами, у клініці спотикання переважає трудність знаходження необхідних слів, є порушення слухової уваги.

Третя група — із спільною трудністю формулювання мовлення не дивлячись на достатній запас слів.

Четверта група — із спотиканням, при якому мовлення супроводжується розтягуванням окремих голосних (а-а, е-е) або вставлянням вигуків, що відображають постійні труднощі у виборі слів або спільних формулювань мовлення.

Полтерн спостерігається при хореї, псевдобульбарному параліче, дистрофуючих органічних захворюваннях головного мозку, а також при психопатії, психічних захворюваннях, олігофренії. Симптоми полтерн дозволяють відрізняти його від нормального мовлення, а також від мовлення тих, що заїкаються.