Теоретичні основи проблем вивчення стимулювання до занять в художній гімнастиці

1. МотиваціЯ в підвищенні ефективності спортивної діяльності

Мотивація в художній гімнастиці передбачає наявність факторів і процесів, що спонукають гімнасток до дії або бездіяльності в різних ситуаціях. У спортивній діяльності важливим є вивчення причин, які детермінують перевагу конкретних осіб займатися .

Як відомо, в даний час виділяють три групи мотивів: фізіологічні (біологічні), психологічні і соціальні. Джерелами мотивації можуть бути зовнішні (заохочення, нагороди) і внутрішні (потреба у визнанні, самоствердженні).Найважливіша роль мотивації полягає у можливості здійснення «керованого тренування» та формування поведінки гімнастки за допомогою використання структурних компонентів мотивації.

Оптимізацію поведінки гімнастки може проводити тренер, використовуючи для його кореляції систему заохочень і покарань. Це надзвичайно дієвий фактор, інтенсивність впливу якого збільшується, якщо заохочення або покарання спортсменки отримує в присутності своїх товаришів по команді .

Здатність тренера донести до гімнасток розуміння того, що високий сенс спортивної діяльності полягає у самовдосконаленні, самоствердженні власного я, в перемозі не тільки суперників, а й власних слабкостей, забезпечить один із потужних важелів позитивної мотивації до спортивної діяльності. Спортсменка повинна глибоко усвідомити, що пізнання життя і себе можливо тільки через подолання складнощів: боротися, щоб навчитися долати будь-які перешкоди, вміти піддавати себе напруженням, успішно переносити труднощі і домагатися успіху - це всі потужні мотиви до спортивної діяльності.

В нестримному прагненні до перемоги тренер повинен навчити гімнасток поважати думку, бажання і потреби колег і оточуючих їх людей. Придбання, в процесі тренувань, великого спектра руховий можливостей забезпечує спортсменкам більш гарантований (ніж у не спортсменів) успіх в інших видах діяльності та в різних життєвих ситуацій. Це положення, при вмілому піднесенні його спортсменам, буде служити досить сильним мотивом до занять спортом.

Максимальне використання своїх фізичних та інтелектуальних здібностей вчить гімнасток прагненню до досконалості, виховує повагу до праці, отримання задоволення не тільки від результату (виграшів, перемог), а й від процесу (наполегливих тренувань).

Високо мотивуючим аспектом у спортивній діяльності є престиж спортсменки високого класу, чемпіонки, в суспільстві. Досягнення престижу, популярності, є одним з головних умов повноцінної самореалізації людини.

  Заняття спортом дозволяють відчути потребу суспільства у своїй діяльності, відчути себе частиною колективу, отримати можливість довести, що ти не останній у ньому .

Мотивація гімнастки в значній мірі визначає рівень її спеціальної підготовки, яка є однією з основних складових її спортивних успіхів. Справа в тому, що сила і стійкість мотивації багато в чому визначається можливостями суб'єкта задовольнити себе в конкретному виді спортивної діяльності, а рівень спеціальних знань, умінь і навичок детермінує можливості спортсмена.

Тому зрозуміло, що в спортивних досягненнях мотивація відіграє певну роль, тому що вона диктує ступінь прояву можливостей спортсмена. Саме у зв'язку з цим стає зрозумілим, що між мотивацією і успіхом у спортивній діяльності проявляється принцип зворотного зв'язку.

Враховуючи зазначене вище, тренеру і гімнасткам слід прагнути до формування мотивації досягнення високих результатів у своїй спортивній діяльності. Тому тренер зобов'язаний будувати навчально-тренувальний процес з урахуванням індивідуальної мотивації кожної спортсменки. Структуру мотивації гімнастки за ступенем взаємозв'язку зі спортивними результатами можна розділити на три групи.

У першу групу входять компоненти, що відображають принципову орієнтацію на художню гімнастику, як вид спорту і діяльності самої гімнастки. Вони мають прямий зв'язок з її спортивними результатами і тому тренер повинен зробити все, щоб ставлення до даного виду діяльності у спортсменки було максимально позитивним.

До другої групи належать компоненти, що відображають потреби спортсменки у сприятливому соціально-особистісному мікрокліматі, в придбанні спеціальних умінь і навичок, у відсутності больових відчуттів, а також негативних психогенних впливів умов змагань.

У третю групу компонентів входять чинники, що відображають матеріальну орієнтацію і матеріальні потреби гімнастки, а також інформація про її майбутніх суперниць.

 Таким чином, можна підкреслити, що знання особливостей мотиваційної сфери особистості спортсменки дозволяє цілеспрямовано готувати її до досягнення високих результатів. Саме у зв'язку з цим практичне застосування принципів мотивації спортивної діяльності є тим резервом, за рахунок якого ми можемо зробити якісний стрибок у справі підготовки спортсменів. Змінивши ставлення до тренувань і змагань може значно підвищити мотивацію.

Таким чином, мотивація – внутрішня сила, енергія, яка визначає всі аспекти нашої поведінки, це також впливає на те, як думати, відчувати і взаємодіяти з іншими. У спорті, висока мотивація є загальновизнаною і необхідною умовою в отриманні спортсменами здатності реалізувати свій потенціал.

2. Теорії мотивації досягнення у спортивній діяльності

Мотивація досягнення – це орієнтація гімнастки на прагнення до успішного виконання завдання, наполегливість у разі невдач та відчуття гордості за виконання.

Оскільки мотивацію досягнення вважають особистісним фактором, спортивні психологи розглядають її поступово переходячи від моделі характерних особливостей до комбінованої моделі, яка підкреслює цілі досягнення а також їхній вплив на ситуацію та вплив ситуаційних факторів на них. У спортивному світі мотивацію називають змагальністю.

Мотивація досягнення та змагальність стосуються не тільки остаточного результату або прагнення до досконалості .

Змагальність і мотивація досягнення впливають на широке коло думок, поведінки відчуттів, охоплюючи:

• вибір діяльності (пошук рівних суперників, аби позмагатися)

• зусилля для досягнення цілей (наприклад, як часто ви тренуєтесь)

• інтенсивність зусилля для досягнення цілей ( інтенсивність роботи на тренуванні)

• наполегливість у разу невдачі або за присутності глядачів

Існує три теорії тлумачення того, що мотивує (спонукає) людей до дії:

• теорія потреби досягнення;

• теорія атрибуції;

• теорія досягнення мети;

Теорія потреби досягнення становить собою комбіновану модель, що враховує як особистісні, так і ситуаційні фактори як важливі показники поведінки. Цю теорію утворюють 5 компонентів:

• особистісні фактори та мотиви;

• ситуаційні фактори;

• результуючі тенденції;

• емоційні реакції

• поведінка, пов’язана з досягненням

Відповідно до теорії потреби досягнення, кожному з нас властиві два основні мотиви досягнення: досягнення успіху та уникнення невдач.

Мотив до досягнення успіху визначається як можливість відчути гордість або вдоволення від виконання, тоді як мотив до уникнення невдачі – як здатність відчути сором або приниження в наслідок невдачі. За цією теорією, наша поведінка визначається рівновагою цих мотивів.

Зокрема, людям, які досягають великих успіхів властива висока мотивація до здобуття успіхів і незначна мотивація до уникнення невдач. Їм подобається оцінювати власні здібності, і вони не переймаються думками про невдачу. А людям, які не мають великих успіхів, властива низька мотивація до здобуття успіху й висока – до уникнення невдач. Вони бояться невдачі, постійно думають про неї.

Теорія не дає можливості робити чіткий прогноз стосовно людей із середніми та іншими рівнями кожному впливу. Поведінка досягнення як компонент теорії потреби досягнення показує як взаємодія всіх інших компонентів впливає на поведінку.

Атрибутивна теорія - це теорія яка ґрунтується на тому, як люди тлумачать власні успіхи та невдачі. Відповідно до теорії тисячі всіляких тлумачень успіху та невдачі можна поділити на декілька категорій.

Головними категоріями є стабільність та причинність (внутрішній чи зовнішній фактор) та контроль. Успіх або невдачу учасника можна витлумачити безліччю різноманітних факторів.

Наприклад, вигравши змагання з художньої гімнастики та приписати цей успіх:

• стабільному фактору чи не стабільному фактору;

• внутрішній причині або зовнішній причині;

• фактору який можете контролювати, або фактору, який вами не контролювався

Або можна облишити заняття гімнастикою і приписати свою невдачу:

• стабільному фактору(наприклад, брак таланту), або нестабільному фактору (наприклад, не подобається тренер);

• внутрішній причині (наприклад, слабкій спині) або зовнішній причині( скажімо, зал для занять розміщується далеко від домівки)

• фактору, який можна контролювати (наприклад, брак зусиль з вашого боку), або фактору, який вами не контролюється (скажімо, вас не влаштовує плата за заняття за програмою) .

Характерні ознаки атрибуції впливають на очікування майбутніх успіхів або невдач та на емоційні реакції. Приписування результатів певним типам стабільних факторів пов’язане з очікуванням майбутнього успіху. Скажімо, спортсменка приписує власний успіх стабільній причині, вона очікуватиме такого самого результату в майбутньому, що підвищить її мотивацію та впевненість в собі. А інша спортсменка, яка тлумачить свій успіх нестабільною причиною, не може очікувати його регулярного повторення і, отже, рівень мотивації та впевненості в своїх силах залишається тим самим. Невдача також може бути приписана стабільній причині, що знизить рівень мотивації та впевненості в своїх силах.

Приписування успіхів або невдач внутрішнім факторам, а також факторам, які контролюються нами, часто призводить до таким емоційних реакцій, як гордість та сором.

Наприклад, спортсмен буде пишатися (у разі успіху) або соромитися (у разі невдачі), приписуючи результат внутрішнім факторам, а не фортуні або майстерності суперника.

Останнім часом психологи (зокрема і спортивні) для з’ясування відмінностей у досягненні стали розглядати цілі досягнення. За теорією досягнення мети, три фактори взаємодіючи, визначають мотивацію людини: цілі досягнення, сприйнятливість і поведінку досягнення.

Щоб зрозуміти мотивацію спортсмена, треба з’ясувати, що для неї означають успіх та невдача.

Найкращий спосіб зробити це - вивчити цілі досягнення цього спортсмена та те, як вони взаємодіють із його сприйняттям або сприйманою здатністю компетенції(самооцінки).

Така орієнтація може «захистити» людину від розчарувань, знервованість та браку мотивації, коли її результат переважають інші.

Оскільки зосередженість на власному виступі забезпечує більший контроль, ми не стаємо більш мотивованими та більш наполегливими в разі невдач.

Люди з орієнтацією на завдання обирають завдання середньої складності або реальні, а також суперників з якими можна позмагатися. Вони не бояться невдач, а оскільки їхні сприйнятливість заснована на власних результатах, їм легше бути впевненим в собі та демонструвати високу компетентність, ніж людям, орієнтованим на результат .

Негативні наслідки орієнтації на результат:

• поразка спричиняє зниження компетентності;

• поразка призводить до зменшення зусилля;

• уникнення змагальних ситуацій;

• надмірне хвилювання в оцінюваних ситуацій;

Вважається, що розвиток мотивації досягнення та змагальності відбувається за три послідовні етапи:

• Етап автономної компетентності

На цьому етапі, який можна вважати, триває до 4 – річного віку, дитина

концентрує свою увагу на власному оточенні та самооцінці.

• Етап соціального порівняння

На цьому етапі, що починається приблизно в 5-річному віці, дитина головним чином порівнює свій рівень діяльності з рівнем діяльності інших.

• Інтегрований етап

Становить собою поєднання двох попереднім. Людина, яка доволі повно здійснює таку інтеграцію, знає коли наступає влучний момент для змагання та порівняння себе з іншими, а коли належить використати для порівняння свої попередні результати. Цей етап, інтегруючи компоненти двох попередніх етапів, є найбільш придатним для досягнення. Люди досягають цього етапу в різному віці .

Таким чином, до основних теорій мотивації досягнення відносять мотивацію досягнення – орієнтація гімнастки на прагнення до успішного виконання завдання, наполегливість у разу невдач та відчуття гордості за виконання, атрибутивна теорія – це теорія яка ґрунтується на тому, як люди тлумачать власні успіхи та невдачі.

3. Роль мотивації на основних етапах спортивної підготовки в художній гімнастиці

Багаторічна підготовка гімнасток здійснюється в ДЮСШ, СДЮШОР, ДСО, ШВСМ, спортивних регіональних інтернатах, ВУЗах, Центрах олімпійської підготовки.

Багаторічну підготовку гімнасток прийнято ділити на 8 етапів:

• початкової підготовки

• попередньої базової підготовки

• спеціалізованої базової підготовки

• підготовки до найвищих досягнень

• максимальної реалізації індивідуальних можливостей

• збереження найвищої спортивної майстерності

• поступового зниження досягнень

• вихід із спорту вищих досягнень

Етап початкової підготовки охоплює дошкільний вік (5-6 років) і молодший шкільний вік (7-8 років).

Головною метою ранніх занять художньою гімнастикою є створення міцної основи для виховання здорового, сильного і гармонійного розвитку молодшого покоління.

Мета етапу початкової підготовки в художній гімнастиці - виявити обдарованих дітей і закласти міцний фундамент для подальшого заняття художньою гімнастикою.

Основні завдання початкової підготовки:

• Зміцнення здоров’я і гармонійний розвиток всіх органів та систем організму гімнасток.

• Формування правильної постави і гімнастичного стилю(школи) виконання вправ.

• Різностороння, збалансована загальна і спеціальна фізична підготовка

• Освоєння базових навиків на простих елементах хореографії, без предметів та з предметами

• Розвиток специфічних якостей : танцювальності, музичності, виразності та творчої активності

• Прищеплення інтересу до занять художньою гімнастикою виховання дисциплінованості, акуратності та старанності.

• Участь в показових виступах, контрольних уроках дитячих змаганнях .

На етапі початкової підготовки головною мотивацією є виховання здорової дитини на прищеплення любові до спорту.

На етапі попередньої базової підготовки вік гімнасток складає 8-11 років.

Метою етапу попередньої базової підготовки гімнасток 8-11 років є створення надійної бази рухових вмінь та навичок.

Основні завдання етапу попередньої базової підготовки:

• Гармонійний розвиток спеціальних фізичних здібностей: координації і спритності, гнучкості і рівноваги, бистроти та стрибучості в рамках вікових можливостей.

• Закріплення базових навичок на основі вправ без предмета та з предметами, хореографічних та танцювальних.

• Детальна хореографічна підготовка середнього рівня складності.

• Базова технічна підготовка - освоєння базових елементів середньої складності по видам багатоборства.

• Формування вмінь розуміти музику, розбиратися в основах музичної грамотності

• Базова психологічна підготовка : розвиток психологічних функцій і якостей, психологічне навчання.

• Початкова тактична та теоретична підготовка

• Регулярна участь в змаганнях і показових виступах.

На етапі спеціалізованої базової підготовки вік гімнасток складає 11 - 13 років.

Метою етапу спеціалізованої базової підготовки являється плавний перехід від спокійно текучої учбової роботи до інтенсивних тренувальних занять, від помірних технічних вимог до складних і надскладних елементів.

На цьому етапі повинні тренуватися тільки перспективні гімнастки і в умовах які відповідають меті.

Основні завдання етапу спеціалізованої базової підготовки:

• Удосконалення спеціально фізичної підготовленості гімнасток, особливо активної гнучкості і швидкісно - силових якостей.

• Поступове підвищення функціональної підготовленості: планомірне освоєння тренувальних навантажень, які вдвічі перевищують змагальні.

• Підвищення надійності виконання базових елементів.

• Освоєння складних та надскладних елементів.

• Підвищення якості виконання всіх хореографічних форм – класичних, народних, сучасних, в ускладнених об’єднаннях.

• Пошук індивідуального виконавчого стилю, активізація творчих здібностей.

• Поглиблена тактична і теоретична підготовка

• Активна змагальна підготовка на змаганнях все більш і більш крупного масштабу: місто, країна, міжнародні турніри і офіційні змагання.

На етапі підготовки до найвищих досягнень вік гімнасток складає від 14 років і вище.

Метою етапу підготовки до найвищих досягнень гімнасток є виконання високих нормативів : майстра спорту, майстра спорту міжнародного класу, а також досягнення високих спортивних результатів в крупних офіційних змаганнях, чемпіонатах України, Європи, Світу, Олімпійських іграх.

Основні завдання етапу підготовки до найвищих досягнень :

• Подальше удосконалення спеціальної фізичної підготовленості у всіх аспектах

• Періодичні досягнення найвищого рівня тренованості, освоєння максимальних фізичних навантажень.

• Постійних пошук і освоєння нових оригінальних рухів

• Максимальне розкриття індивідуальних особливостей, майстерності, віртуозності і виразності

• Поглиблення психологічних і тактичних знань і умінь, досягнення максимального рівня психологічної та тактичної готовості до змагань.

• Досягнення максимально можливих спортивних результатів на змаганнях високого рангу.

Для даного віку характерна висока степінь функціональної досконалості, і тому саме в цьому віці можна очікувати інтелектуальну і емоціональну зрілість, пластичність, музичність більш складне в образному відношенні виконання .

На етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей вишукуються можливості для подальшого підвищення майстерності гімнасток і росту спортивних результатів.

Основною особливістю підготовки спортсменок являється підвищення результатів за рахунок якісних сторін системи спортивної підготовки. Об’єм тренувальної роботи і змагальної діяльності або стабілізуються на рівні, досягнутому на попередньому етапі багаторічної підготовки або можуть трохи збільшитися або знизитися.

Основне завдання цього етапу - знайти скриті резерви організму спортсменок в різних сторонах її підготовленості та забезпечити їх прояв в тренувальній та змагальній діяльності.

Особливу увагу потрібно приділяти на пошук резервів в сфері тактичної і психологічної підготовленості, в тих аспектах майстерності, результативність в яких визначається досвідом спортсменки, знанням слабкий та сильних сторін основних суперників .

Етап збереження вищої спортивно майстерності характеризується індивідуальним підходом.

Для етапу збереження досягнень характерно прагнення зберегти раніше досягнутий рівень функціональних можливостей основних систем організму при такому ж або навіть меншому об’ємі тренувальних навантажень .

Необхідно враховувати, що спортсменки які знаходяться на даному етапі багаторічної підготовки, добре адаптовані до найрізноманітніших засобів тренувальних впливів.

Як правило варіанти тренувального планування, які застосовувалися раніше методами та засобами не вдається домогтися не тільки прогресу, але й утримати спортивні результати а попередньому рівні.

Тому на цьому етапі, потрібно прагнути до зміни засобів та методів тренування, застосовувати комплекс вправ які раніше не використовувались, використовувати нові тренажери, неспецифічні засоби які стимулюють працездатність.

Етап поступового зниження досягнень характеризується зниженням сумарного об’єму тренувальної та змагальної діяльності, індивідуальним підходом до будування процесу підготовки., підвищеною увагою до загальної підготовки, що повинно загальмувати процес утрати базових компонентів підготовленості .

Важливим моментом підготовки на даному етапі багатолітнього удосконалення може бути перехід на систему побудови річної підготовки з меншою кількістю циклів.

Збільшенню терміну заключного етапу спортивного шляху сприяє якісне медичне забезпечення підготовки спортсмена.

Етап виходу із спорту вищих досягнень. Специфіка кожного виду спорту породжує необхідність специфічних програм фізичних навантажень, медико-біологічного контролю, управління реакціями деадаптації на цьому етапі .

У випадку раціонального будування можливий ефективний перехід спортсменок до життя, в період якого або нейтралізуються негативне в плані здоров’я спортсменки, наслідків спорту вищих досягнень або навіть реалізуються сильні сторони спортивної підготовки, що забезпечує високу якість життя .

У випадку якщо спортсмена різко залишає спорт і переходить до пасивного способу життя, в більшості випадків в окремих періодах неминучі негативні наслідки занять спортом, які проявляються в нераціональному протіканні процесів деадаптації і негативно відображаються на здоров’ї спортсменок.

Таким чином, багаторічна підготовка гімнасток здійснюється в ДЮСШ, СДЮШОР, ДСО, ШВСМ, спортивних регіональних інтернатах, ВУЗах, Центрах олімпійської підготовки. багаторічну підготовку гімнасток прийнято ділити на 8 етапів: початкової підготовки, попередньої базової підготовки, спеціалізованої базової підготовки, підготовки до найвищих досягнень, максимальної реалізації індивідуальних можливостей, збереження найвищої спортивної майстерності, поступового зниження досягнень, вихід із спорту вищих досягнень. Кожен етап підготовки характеризується різною направленістю підготовки

Висновки до розділу

Мотивація – внутрішня сила, енергія, яка визначає всі аспекти нашої поведінки, це також впливає на те, як думати, відчувати і взаємодіяти з іншими. У спорті, висока мотивація є загальновизнаною і необхідною умовою в отриманні спортсменами здатності реалізувати свій потенціал.

Знання особливостей мотиваційної сфери особистості спортсменки дозволяє цілеспрямовано готувати її до досягнення високих результатів. Саме у зв'язку з цим практичне застосування принципів мотивації спортивної діяльності є тим резервом, за рахунок якого ми можемо зробити якісний стрибок у справі підготовки спортсменів. Змінивши ставлення до тренувань і змагань може значно підвищити мотивацію.

До основних теорій мотивації досягнення відносять мотивацію досягнення – орієнтація гімнастки на прагнення до успішного виконання завдання, наполегливість у разу невдач та відчуття гордості за виконання, атрибутивна теорія – це теорія яка ґрунтується на тому, як люди тлумачать власні успіхи та невдачі.

Мотивація відіграє значну роль на кожному етапі багаторічної підготовки гімнасток. Багаторічна підготовка гімнасток здійснюється в ДЮСШ, СДЮШОР, ДСО, ШВСМ, спортивних регіональних інтернатах, ВУЗах, Центрах олімпійської підготовки.

Багаторічну підготовку гімнасток прийнято ділити на 8 етапів: початкової підготовки, попередньої базової підготовки, спеціалізованої базової підготовки, підготовки до найвищих досягнень, максимальної реалізації індивідуальних можливостей, збереження найвищої спортивної майстерності, поступового зниження досягнень, вихід із спорту вищих досягнень. Кожен етап підготовки характеризується різною направленістю підготовки.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЯ

1. Методи дослідження

При виконанні дипломної роботи були застосовані такі методи досліджень:

• Аналіз науково - методичної літератури

• Анкетування

• Педагогічне спостереження

• Психодіагностика мотивації

• Методи математично - статистичної обробки отриманих даних.