Київська держава за князювання Ольги та Святослава

Хронологія подій

945 – 964 рр.	Князювання княгині Ольги
957 рр.	Подорож княгині Ольги до Константинополя
964 р.	Початок князювання Святослава
964–965 рр.	Походи Святослава проти волзьких булгар та Хозарського каганату
967–968 рр.	Перший Балканський похід князя Святослава
969–971 рр.	Другий похід Святослава на Дунайську Болгарію. Війна із Візантією
972 р.	Загибель Святослава у битві з печенігами

Особистість

Святослав Ігорович (бл. 939 – 972 рр.) – великий князь київський (945–972 рр.). Син князя Ігоря та княгині Ольги. Всі державні заходи Святослава Ігоревича ніби заперечували Ольжині: княгиня була ревною християнкою, а Святослав уперто тримався язичництва; за часів Ольги не сталося жодного протистояння із сусідами, Святослав же постійно воював; Ольга дбала про внутрішні справи держави, а Святослав нехтував ними, за що дорікали йому кияни: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш про неї, а свою полишив…» Та попри це літописець оповідав про Святослава із надзвичайною симпатією, схиляючись перед його полководницьким хистом, мужністю, лицарською звитяжністю й щирістю: «Сам був хоробрий і легкий. Ходячи, яко пардус, багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні казана не брав, ні м’яса не варив, але, потонку нарізавши конину, або звірину, або воловину і на вуглях спікши, це він їв. Навіть шатра він не мав, а пітник слав і сідло клав у головах. Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до інших земель послів, кажучи: «Хочу на вас іти». Саме Святославові вкладено в уста вислови, яким судилося стати крилатими: «Мертві сорому не знають», «Не посоромимо землі Руської» тощо. Цікаві свідчення про Святослава бережуть і чужоземні джерела. Приміром, візантійський історик Лев Диякон залишив словесний портрет руського князя: «Імператор згодився на переговори в позолоченій зброї, на коні приїхав до берега Дунаю в супроводі великого загону вершників, що виблискували зброєю. Святослав переїздив через ріку в човні і, сидячи за веслом, гріб разом з іншими без ніякої різниці. На вигляд він був такий: середній на зрісті, не дуже високий, не дуже низький, з густими бровами, з блакитними очима, з плоским носом, з голеною бородою і з густими вусами. Голова в нього була зовсім гола, а тільки з одного боку її висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия кремезна, міцна, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він здавався похмурим і диким. В одному вусі стриміла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами, з рубіном, посеред них установленим. Одяг на ньому був білий, нічим, крім чистоти, від інших не відмінний».

1. Початок володарювання Ольги

• Трагічна смерть князя Ігоря змусила перебрати державне кермо його дружину – княгиню Ольгу: адже Ігорів син, князь Святослав, за свідченням літопису, був іще надто малим.

• На думку вчених, смерть Ігоря була пов’язана з прагненням союзів племен, зокрема деревлян, позбутися влади Рюриковичів і утвердити в Києві власну династію.

• Щоби покласти край домаганням деревлянської знаті, Ольга мусила діяти розважливо й рішуче.

• До сьогодні не збереглося жодних подробиць про те, як саме Ольга подолала антирюриківські настрої деревлян. Перемога київської влади й остаточне підкорення деревлян втілено в легендарних розповідях літописця про три помсти княгині Ольги.

Двічі приходили до Ольги посли від деревлян, прагнучи посватати свого деревлянського князя Мала – і двічі знаходили в Києві смерть. Потім Ольга хитрістю здолала деревлянське військо, а Іскоростень (деревлянську столицю) взяла в облогу. Врешті наклала на переможених іскоростенців данину легку – по кілька горобців і голубів від двора. Деревляни не збагнули, у чому сенс цієї загадки мудрої Ольги, – і зазнали остаточної поразки.

Ольга вперше в історії Руської держави вдалася до заходів, що передбачали ліквідацію місцевих княжінь: вона скасувала правління деревлянського князя Мала, підпорядкувавши деревлянську землю безпосередньо Києву.