31

ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

3.Можливості застосування світового досвіду для розвитку і удосконалення регіонального управління в Україні. 20

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30

ВСТУП

Управління є функцією організованих суспільних систем, що забезпечує збереження їхньої структури, підтримку режиму діяльності, досягнення поставленої мети.

Метою управління є організація спільної діяльності людей, окремих груп та організацій, забезпечення координації взаємодії між ними, а його суттю - здійснення керуючого впливу на відповідні об'єкти.

Необхідність здійснювати управління з'являється там, де потрібно об'єднати і скоординувати зусилля двох і більше людей. Фізичний примус, насилля стали початковою формою здійснення управління у відносинах «панування - підкорення». Водночас уже в рабовласницькому суспільстві виникає власне «державне управління» - управління як необхідність узгодження, підпорядкування приватних, часткових (групових) інтересів більш загальному інтересу - спільному. Незважаючи на соціальну диференціацію, розмаїття інтересів та уподобань у суспільстві завжди існує те, що вигідне всім: забезпечення порядку і безпеки, дотримання правил взаємодії, прийнятне й можливе за певних умов вирішення соціальних суперечностей, здобуття знань про навколишній світ, удосконалення умов життя людини тощо. Спільний, загальний інтерес є найвищим і найважливішим, порівняно з приватним та груповим і вимагає утворення механізмів його забезпечення за допомогою державного управління.

У сучасній теорії управління та економічній практиці поряд з терміном “територіальне управління” широко застосовують і поняття “регіональне управління”. Слід зазначити, що ці поняття є синонімами, а відмінність полягає лише у визначенні самого терміну регіону.

У найзагальнішому вигляді регіональне управління - це регулювання поведінки керованого об'єкта (державного і недержавного) регіональними органами, організаціями, посадовими особами з метою, які встановлюються державою і регіоном, напрям діяльності об'єкта шляхом застосування самих різних засобів: економічних, адміністративних, ідеологічних, правових і не правових, шляхом стимулювання, вимог, заборон і т. д.

Регіональне управління вивчає управління окремим регіоном: формування об'єктивних передумов економічного розвитку регіону, управління виробничою структурою, соціальною сферою, забезпеченням умов життя, розселення та розміщення господарства, формування механізму функціонування та управління економікою, соціальною сферою та екологією. Предметом вивчення, крім елементів внутрішньої структури управління регіоном, повинні бути зв'язок даного регіону з іншими регіонами країни, державами - членами СНД та зарубіжними країнами.

Регіональне управління вивчає управління окремим регіоном: формування об'єктивних передумов економічного розвитку регіону, управління виробничою структурою, соціальною сферою, забезпеченням умов життя, розселення та розміщення господарства, формування механізму функціонування та управління економікою, соціальною сферою та екологією. Предметом вивчення, крім елементів внутрішньої структури управління регіоном, повинні бути зв'язок даного регіону з іншими регіонами країни, державами - членами СНД та зарубіжними країнами.

У системі регіонального управління визначальне місце займають його мети. Найбільш загальними цілями в сучасних умовах є безпека, життєзабезпечення, цілісність і впорядкованість економічної та соціальної системи. Ці цілі повинні узгоджуватися з загальнолюдськими цінностями: поліпшенням якості життя; гарантією прав і розвитку особистості; забезпеченням демократії; соціальною справедливістю; соціальним прогресом суспільства.

Якщо говорити про завдання регіонального управління то, як і у будь-якого іншого виду управління, воно полягає у досягненні мети, тобто бажаного стану об’єкту у майбутньому, завчасно визначених цілей.

Цілі регіонального управління класифікуються:

а) за змістом – економічні, політичні, екологічні, науково-технічні;

б) за часом – довгострокові (10–15 років), середньострокові (3–5 років), короткострокові (на рік);

в) за рівнем, на якому вони визначаються і досягаються: загальнодержавні та адміністративно-регіональні одиниці.

1. Сутність та особливості регіонального управління в Україні

Використання регіональних основ управління обумовлене конституційним розподілом об'єктів підлеглості і повноважень між центром і територіями. У ст. ст. 132 і 133 Конституції України визначається, що територіальне облаштування України грунтується на принципах єдності і цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації в здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. У законодавстві під регіоном розуміється частина території України, що має сукупність природних, соціально-економічних, національних, культурних і інших умов. Межі регіону можуть співпадати, а можуть і не співпадати з межами.

Зрозуміло, що галузеве управління не ізольоване від міжгалузевого і регіонального, вони доповнюють один одного, тісно взаємодіють при реалізації загальнодержавних і регіональних програм і здійсненні органами виконавчої влади своїх функцій у відповідних сферах.

Що стосується державного управління в недержавному секторі, то воно відбивається головним чином у визначенні загального правового режиму діяльності комерційних і некомерційних організацій, створенні відповідних умов підприємницької діяльності. Характерним для регіонального управління є те, що його здійснюють місцеві виконавчі органи, що діють виключно в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Так, відповідно до Конституції АРК її виконавчі органи - Рада міністрів, міністерства, республіканські комітети, місцеві державні адміністрації та ін. - самостійно здійснюють виконавчі функції на території автономії з питань, які віднесені законодавством АРК і України до їх компетенції. Обласні, районні, міські в Києві і Севастополі державні адміністрації виконують функції регіонального управління на підлеглих їм територіях, забезпечують реалізацію в області, районі, місті завдань соціально-економічного розвитку, виконання на місцях законів і актів, прийнятих Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України, а також зв'язок з органом місцевий самоврядування.

Діяльність місцевих державних адміністрацій грунтується на таких регіональних началах: забезпечення однакового застосування законів на підпорядкованій території, особиста відповідальність керівників за стан соціально-економічного розвитку регіонів, об'єднання загальнодержавних і місцевих інтересів, надання необхідної інформації громадянам, їх організаціям.

З метою правового, організаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності місцевих державних адміністрацій створюються секретаріат, управління, відділи і інші структурні підрозділи, які входять до їх складу за принципом обліку особливостей місцевої інфраструктури. Приблизний перелік управлінь, відділів і інших служб місцевих адміністрацій, а також типові положення про них розробляє Кабінет Міністрів України, остаточну структуру апарату визначає сама адміністрація, яка теж є однією з основ регіонального.

Принципи регіонального управління проявляються в компетенції органів самоврядування відносно місцевих державних адміністрацій, які їм підзвітні і підконтрольні, в частині прийнятих останніми до виконання делегованих ним повноважень. До регіональних органів управління відносяться виконавські комітети місцевих органів самоврядування, їх відділи, управління, інші підрозділи. У їх компетенцію входить широке коло власних (самоврядних) повноважень регіонального значення

На регіональному рівні виконують свої функції підприємства і установи. Їх адміністрація безпосередньо, з урахуванням особливостей адміністративно-територіальних одиниць, здійснює управління трудовими колективами, направляє їх діяльність на виконання завдань виробничого, соціального і іншого характеру

Сутністю регіонального управління є також оцінка його ефективності. Ефективність регіонального управління - це досягнення мети управління з мінімальною затратою ресурсів та управлінської енергії в можливо короткий термін і з можливою повнотою.

В системі територіальної організації влади виділяється чотири територіальні рівні управління:

• загальнодержавний;

• регіональний (область, Автономна Республіка Крим, місто-регіон);

• субрегіональний (середньої ланки): район, міський округ, район у місці;

• первинний (низова самоврядна адміністративно-територіальна одиниця).

Управління на загальнодержавному рівні здійснюється через систему вищих та центральних органів державної влади відповідно до принципу поділу праці.

Управління на регіональному рівні здійснюється обласними асоціаціями територіальних громад, органами місцевого самовряду­вання регіонального рівня — обласними радами та їх виконавчими органами, відповідними органами АР Крим, міст-регіонів, держав­ними адміністраціями (префектурами), регіональними органами дер­жавної влади.

На середньому рівні:

1) в районі — районними асоціаціями територіальних громад, ра­йонними радами та їх виконавчими органами. В районі також функціонують місцеві органи судової влади та прокуратури, мі­сцеві органи окремих міністерств та інших центральних відом­ств, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України;

2) в міському окрузі — територіальною громадою округу та її ор­ганами і посадовими особами. В міському окрузі також функці­онують місцеві органи судової влади та прокуратури, місцеві органи окремих міністерств та інших центральних відомств, пе­релік яких затверджує Кабінет Міністрів України;

3) в районі у місті — районною у місті радою та її виконавчими органами (у разі їх створення за рішенням міського представни­цького органу місцевого самоврядування) або відповідними ра­йонними департаментами загальноміських органів місцевого самоврядування. В районі у місті також функціонують місцеві органи судової влади та прокуратури, місцеві органи окремих міністерств та інших центральних відомств, перелік яких за­тверджує Кабінет Міністрів України.

З метою забезпечення адміністративного контролю на серед­ньому рівні можуть створюватися департаменти державної адміні­страції (субпрефектури).

На первинному рівні управління здійснюється виключно через систему місцевого самоврядування, тобто в самоврядних адміністра­тивно-територіальних одиницях де створюються місцеві органи ви­конавчої влади, судові органи та інші органи державної влади.

З метою ефективного виконання окремих повноважень місцево­го самоврядування територіальні громади міських округів та інших самоврядних адміністративно-територіальних одиниць можуть утво­рювати добровільні об'єднання територіальних громад та створюва­ти відповідні спільні органи управління.

Організація управління в містах-регіонах матиме певні особливос­ті — ці міста одночасно виступають як самоврядні територіальні одиниці та території, в межах яких здійснюються завдання та функції міс­цевого самоврядування регіонального рівня. Відповідно в цих містах створюється регіональна структура органів виконавчої влади, а міські органи місцевого самоврядування набувають також повноважень від­повідних органів місцевого самоврядування регіонального рівня.

В цілому державне регіональне управління можна охарактери­зувати як звужений рамками регіону окремий вид суспільного управління, що не завжди відповідає регіональним потребам. У концептуальному плані управління регіонами повинно грун­туватись на таких засадах:

• розгляду регіону як цілісного та складного механізму, якому притаманні відповідні соціально-політичні й економічні процеси;

• ієрархії наявних у регіоні об'єктів і суб'єктів управління.

Регіон - це складова частка народногосподарського комплексу, основою існування якого є забезпечення балансу загальнодержавних інтересів з інтересами населення регіо­нів і територіальних громад, ґрунтуючись на засадах унітарності держави та цілісності її території. Тому має бути досягнуто опти­мальне співвідношення децентралізації і централізації влади, забез­печена збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів, враховано їх історичні, економічні, екологічні і соціальні особливості. Все це досягається на основі прийняття ефективних державних і регіональних управлінських рішень. Щодо основних суб'єктів, які визначають зміст процесів управління, то до них належать:

• органи регіонального управління як ієрархічна ланка державно­го управління;

• органи місцевого самоврядування;

• населення;

• регіональні структури підприємців, підприємства комунальної і державної власності;

• представники регіональної інфраструктури;

• фінансова та ринкова інфраструктура;

• міжнародні організації, регіональні громадські організації.

Вказані суб'єкти взаємодіють з органами державного управлін­ня, з іншими регіонами України, транснаціональними корпораціями, із зарубіжними діловими колами, зарубіжними організаціями. Взає­модія цих суб'єктів призводить до процесу утворення регіонального економічного простору, середовища взаємодії суб'єктів, що веде до формування основних напрямків розвитку регіону.

Ринкова система господарювання стає неможливою без форму­вання відповідного механізму регіонального управління, який має складатися з елементів, здатних впливати на всі складові соціально-економічної системи регіону, основними з яких є передусім продук­тивні сили, до якої входять засоби виробництва і люди як основна продуктивна сила. Ефективність використання засобів виробництва залежить від діяльності людей в процесі управління, її узгодженості, основу яких складають цільові установки управління (місія), завдан­ня, принципові підходи, функції та інструменти (важелі) механізму управління.

Цільовими установками механізму регіонального управління можуть бути, зокрема:

• досягнення збалансованості економічного і соціального розвит­ку регіонів;

• підвищення рівня самозабезпеченості регіонів за рахунок влас­них ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових);

• удосконалення територіального поділу праці для забезпечення виробництва продукції;

• стабілізація відтворювального процесу;

• стимулювання розвитку науково-технічного прогресу за раху­нок використання наявного інтелектуального потенціалу;

• забезпечення політичної стабільності тощо.

Виходячи з цільових установок механізму регіонального управління формуються відповідні завдання. Останніми можуть бути:

• підвищення рівня соціального розвитку;

• мобілізація фінансових ресурсів для самозабезпечення;

• удосконалення структури виробництва власної продукції;

• розробка програми з питань відтворення економічного потенціалу;

• розробка заходів з питань підвищення ефективності використання інтелектуального потенціалу;

• оптимізація розподілу повноважень між різними територіальни­ми рівнями тощо.

Механізм регіонального управління, як будь яка організаційна система, має свої специфічні функції і принципові підходи. До функцій же регіонального управління за визначенням вчених економістів регіоналістів відносяться, перш за все, загально відомі функції: планування, регулювання, організація, координація, мотивація, об­лік і контроль. Принципові же підходи регіонального управління до­статньо обгрунтовані в працях А. Г. Мазура. Ними, зокрема є:

• поєднання політичного і господарського керівництва;

• поєднання демократії і економічного централізму;

• погодження інтересів індивіда і цілей господарювання;

• поєднання права господаря і участі працівників в управлінні;

• науковості, ефективності, оптимальності і стимулювання, управління.

В структурі механізму регіонального управління особливе міс­це посідають основні його елементи, які включають в себе — правові, економічні і організаційні важелі.

Правові важелі механізму регіонального управління, перш за все, передбачають чітке розмежування компетенцій між різними рівнями регіонального управління; побудову моделі самоврядування і самофінансування регіонів за принципом «знизу-догори», з наданням прав низовим регіональним ланкам. Нижні суб'єкти управління повинні делегувати свої функції, права і повноваження на вищий рівень, якщо вони не спроможні їх виконати безпосередньо. Такий розподіл функцій між різними рівнями місцевих рад означатиме відхід від поділу рад за принципом вертикальної підпорядкованості і сприятиме утвердженню їх повної рівноправності у межах реалізації функцій, властивих конкретному рівневі.

Економічні важелі регіонального управління передбачають сукупність економічних регуляторів регіональних процесів, зокрема:

• раціональне використання природних ресурсів в умовах самоврядування та удосконалення економічних нормативів (податок за землю, воду, лісові ресурси тощо);

• управління процесами регіональної концентрації виробництва та видів діяльності з метою створення якісно нової територіаль­ної структури виробництва і громадською обслуговування. Економічні нормативи цієї групи регуляторів повинні грунтуватися на ресурсній основі (плата за трудові ресурси, податок з основних та оборотних фондів);

• комплексний розвиток регіональних структур як високоефективних економічних та територіальних спільнот. Важелями управління в цьому напрямку виступають такі основні нормативи: податок з населення і підприємств, відрахування з прибутку та фонду розвитку підприємств;

• відповідність витрат і результатів в умовах економічної самостійності, які слід розглядати з позиції відтворювального про­цесу, що пов'язується з використанням національного доходу, нагромадження, споживання.

Організаційні важелі регіонального розвитку управління означають, що кожна адміністративно-господарська одиниця повинна виробляти і реалізувати комплекс організаційних заходів щодо створення сприятливих умов для розширеного економічного відтворення. По великому рахунку, мова йде про створення відповідного інвестиційного клімату, привабливості об'єктів регіональної економіки, пошук інвестиційних джерел.

Отже, конструктивний підхід до вирішення проблеми економічної самостійності регіону полягає в створенні такого механізму управління регіональною економікою, при якому у регіонів залиша­ється достатньо ресурсів для здійснення розширеного економічного відтворення, а також оперативного вирішення поточних проблем на­селення. При цьому головним фактором виступають економічні відносини між суб'єктами господарської діяльності, вибір раціонально­го способу їх реалізації в конкретних регіональних умовах.

Державне регіональне управління слід скеровувати, насампе­ред, на вирішення соціальних проблем, яке вимагає відходу від вузькогалузевої структури управління. Слід посилити міжгалузеву ви­робничу координацію всередині територіально-виробничих комплексів, забезпечити повноту їх енерговиробничих циклів та збіль­шити на цій основі випуск необхідної для населення і господарства країни кінцевої продукції. Регіональні органи управління зарубіжних країн цих питань не вирішують в цей час, коли в нинішній пере­хідній економіці України це стало об'єктивною необхідністю. Тому територіальні органи управління повинні будуватись з врахуванням сучасної економічної і соціальної ситуацій.

Забезпечення потреб населення регіонів товарами широкого вжитку, об'єктами соціальної інфраструктури, робочими місцями, за­безпечення правопорядку і законності, нормальної економічної і еко­логічної безпеки — це основне завдання на регіональному рівні. Для цього має бути використано весь набір економічних і організаційних методів управління, зокрема на рівні місцевого самоврядування.