1.2.Методи оцінки й формування економічного потенціалу підприємства

Аналізуючи наукові здобутки в сфері оцінки потенціалу підприємства, можна виокремити кілька напрямків цього процесу: з точки зору стратегічного управління підприємством та з погляду зміни вартості грошей в часі.

Перший (стратегічний) напрям виділяється виходячи з того, що рівень реалізації поточних і потенційних можливостей безпосередньо впливає на досягнення оперативних, тактичних і стратегічних цілей діяльності підприємства. Тому виникає об'єктивна необхідність у його визначенні та визначенні його якості, тобто оцінці потенціалу підприємства. На основі цією потреби вітчизняним науковцем Шершньовою З.Є. були сформовані три основні підходи до практичної оцінки потенціалу підприємства [4]: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

Ресурсний підхід (або обліково-звітний), зорієнтований на визначення потенціалу підприємства як сукупності виробничих ресурсів, оцінює його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих складових. Оцінюючи потенціал підприємства, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси з окремим дослідженням знарядь та засобів праці; трудові ресурси; енергетичні й інформаційні ресурси; фінансові ресурси. Кожен з окремих видів ресурсів має свій внесок у формування кінцевих результатів. Як наслідок потрібно враховувати, вивчати та формувати структуру складових потенціалу підприємства з метою досягнення максимальних результатів.

Структурний підхід (функціональний) зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства. Він визначає його величину, виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, які задаються найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремими підсистемами підприємства, що використовуються в галузі.

Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу поставленим цілям. Він визначає його величину як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеальному, уявленню про склад, структуру та механізми його функціонування, для виготовлення конкурентоспроможної продукції. Він знаходить відображення в нормативному "дереві цілей" ("дереві проблем") з широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів та взаємозв'язків. Рівень виробничого потенціалу визначається в процесі його використання й оцінюється з точки зору його результативності, тобто ступеня задоволення (порівняно з конкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену продукцію (надані послуги).

Цей напрямок є більш вузьким і засновується порпередніх аналізах поточного стану потенціалу підприємства. Його недолік в тому, що майбутній потенціал в формі невикористаних можливостей оцінюється в неповному вигляді. Ці можливості лише виявляються, однак не визначається та користь від їх використання, що підприємство може отримати в майбутньому з врахування впливу певних факторів.

Тому напрямок оцінки потенціалу підприємства з погляду зміни вартості грошей в часі є більш доцільнішим. Відповідно до цього напрямку виділяють такі підходи як дохідний, витратний і порівняльний.

Кожен підхід дозволяє підкреслити певні характеристики об'єкта. Так, в процесі оцінки з позиції доходного підходу основним фактором, що визначає вартість об'єкта, виступає доход, який цей об'єкт здатний генерувати. Чим більший доход, принесений об'єктом оцінки, тим більша величина його ринкової вартості за інших рівних умов.

Сутність методу доходного підходу полягає в прогнозуванні майбутніх доходів від використання об'єкта на один або кілька років з наступним перетворенням цих доходів у поточну вартість об'єкта. При цьому мають значення тривалість періоду одержання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, що супроводжують даний процес.

Перетворення майбутніх доходів у величину поточної вартості здійснюється за допомогою спеціальних коефіцієнтів – ставки дисконту або коефіцієнта капіталізації, що розраховуються за даними ринку.

Ставка дисконту – необхідна інвесторам ставка на вкладений капітал у порівнянні за рівнем ризику об'єкта. Вона має розраховуватися з урахуванням впливу трьох факторів [8]:

1)наявності у багатьох підприємств різних джерел залучення капіталу, які вимагають різних рівнів компенсації;

2)необхідності урахування для інвесторів вартості грошей у часі;

3)фактора ризику або ступеня ймовірності одержання очікуваних у майбутньому доходів.

Існують різні методи визначення ставки дисконту, найбільш розповсюдженими з них є:

-Модель середньозваженої вартості грошей (WACC – Weighted Average Cost Capital) – для грошового потоку всього інвестованого капіталу;

-Модель оцінки капітальних активів (CAPM – Capital Asset Pricing Model) – для грошового потоку власного капіталу;

-Метод куиулятивної побудови (для грошового потоку власного капіталу).

Розрахунок ставки дисконту за методом середньозваженої вартості капіталу здійснюється за формулою:

r = B_пк * (1-ПП) * w_пк + В_вкw_вк ,(1.1)

де r – ставка дисконту;

B_пк, В_вк – вартість залучення позикового та власного капіталу відповідно;

ПП – ставка податку на прибуток підприємства;

w_пк, w_вк – відповідно частка позикового та частка власного капіталу в структурі капіталу підприємства.

Відповідно до моделі оцінки капітальних активів ставка дисконту розраховується за формулою:

r = R_f + β * (R_m – R_f) + S_i ,(1.2)

де R_f – безризикова ставка доходу;

β – коефіцієнт бета, який характеризує рівень систематичного ризику, пов'язаного з макроекономічними та політичними процесами, що відбуваються в країні;

R_m – загальна прибутковість ринку в цілому;

S_i – різні надбавки, пов'язані з ризиками інвестування в даний об'єкт.

Безризикова ставка доходу на капітал відображає гарантований доход, який може бути отриманий від інвестування з низьким рівнем ризику.

Коефіцієнт β може бути отриманий двома способами:

1)шляхом проведення статистичниго аналізу зміни прибутковості акцій найбільших підприємств галузі;

2)на етапі проведення фінансового аналізу оцінюваного підприємства, виявлення й оцінки ризиків, пов'язаних з його фінансовим положенням.

В процесі використання кумулювативного методу базою розрахунків є ставка дисконту за безризиковими цінними паперами, до якої додаються надбавки на альтернативні витрати, пов'язані з ризиком інвестування в даний об'єкт. Визначення таких надбавок передбачає внесення поправок на дію кількісних і якісних факторів ризику, пов'язаних зі специфікою оцінюваного об'єкта.

Ставка (коефіцієнт) капіталізації – це коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об'єкта виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому. Ставка капіталізації характеризує норму доходу на інвестований капітал (власний і позиковий) і норму його повернення.

Ставка капіталізації для підприємств виводиться зі ставки дисконту шляхом відрахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується). Таким чином, для того самого підприємства ставка капіталізації звичайно нижча, ніж ставка дисконту.

Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник – користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чином, методи цієї групи передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.

У найзагальнішому вигляді логіка методів витратного підходу така [1]:

-витрати на створення об’єкта;

-витрати на побудову (купівлю) об’єктів нерухомості;

-витрати на купівлю машин та обладнання;

-витрати на персонал;

-витрати на створення (купівлю) нематеріальних активів;

-витрати на організацію бізнес-процесів.

Найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проектна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт тощо.

Традиційно виділяють три рівні кошторисів:

1)локальні кошториси – документи, які фіксують повні витрати (незалежно відносять їх на собівартість чи ні) на виконання окремих робіт, проведення окремих комерційних угод, купівлю та монтаж певних об’єктів.

2)об’єктні кошториси – зведені документи, які акумулюють інформацію локальних кошторисів у розрізі цілісних об’єктів.

3)зведені кошториси – це загальні звіти про суму повних витрат на створення (використання), які включають дані об’єктних кошторисів та дають змогу оцінити суму витрат у цілому по підприємству.

Для складання кошторисів усіх рівнів використовують такі методи визначення витрат:

-ресурсний метод – розрахунок окремих елементів кошторису, що необхідні для реалізації управлінського рішення, через облік витрат у поточних чи прогнозних цінах і тарифах.

-ресурсно-індексний метод – поєднання ресурсного методу з системою вартісних індексів, які використовуються виробником чи будівельником об’єкта. Індекси вартості - це відношення поточних (прогнозних) вартісних характеристик об’єкта до базових аналогів-ресурсів.

-базисно-індексний метод – перерахунок витрат, понесених власником у різні часові терміни реалізації проектного рішення, з базового до поточного рівня за допомогою коригувальних коефіцієнтів.

-базисно-компенсаційний метод –облік окремих елементів кошторису та визначення додаткових витрат на компенсацію їх змін під впливом цінових (тарифних) факторів.

-метод аналогових об’єктів передбачає наявність значної бази даних щодо реалізованих проектів та їх кошторисів, а також потребує визначення причин та розміру відхилень планових значень від фактичних протягом порівнянного проміжку часу.

Порівняльний підхід припускає визначення вартості об'єкта власності за результатами порівняння його характеристик із характеристиками аналогічних об'єктів, угоди купівлі-продажу за якими вже здійснилися, а ціна цих угод відома. Основою ефективного застосування методів порівняльного підходу є якісний вибір повної і достовірної інформації про об'єкти-аналоги, яка є доступною в умовах існування активного ринку порівнюваних об'єктів власності. Така інформація повинна включати: фізичні характеристики, час продажу, місце розташування, умови продажу та фінансування тощо. Ефективність порівнюваного підходу знижується, якщо кількість угод незначна, моменти їх здійснення й оцінки розділяє тривалий період або якщо ринок знаходиться в аномальному стані і швидкі зміни на ринку призводять до викривлення показників.

Тобто даний підхід заснований на застосуванні принципу заміщення, а вартість об'єкта власності за ним визначається мінімальною вартістю об'єкта з аналогічною корисністю.

Таким чином, видно, що напрям оцінки потенціалу пов'язаний зі зміною вартості грошей в часі є більш ефективнішим, так як він дає можливість більш ширше, всесторонньо оцінити як ресурси, що використовуються, так і ті можливості, що ще не були задіяні в господарській діяльності. Однак інколи оцінка потенціалу з цих двох аспектів є недостатньою, особливо при визначенні позиції підприємства на ринку та формуванні його стратегічного плану розвитку. З цією метою є доцільним визначення конкурентоспроможності підприємства, застосовуючи методику стратегічного аналізу потенціалу підприємства.

У процесі проведення стратегічного аналізу об'єкта зазвичай застосовуються такі прикладні прийоми і методи [2]:

1)STEP-аналіз;

2)SWOT-аналіз;

3)SPACE-аналіз;

4)GAP-аналіз;

5)метод аналізу LOTS;

6)PIMS-аналіз;

7)вивчення профілю об'єкта;

8)модель GE/McKinsey.

Застосування цих методів доцільне в процесі розробки програми стратегії підприємства, виявлення сильних і слабких позицій у формуванні та реалізації елементів потенціалу.

В процесі оцінки і формування потенціалу підприємства важливу роль відіграє вибір методики оцінки окремих складових потенціалу підприємства.

Виробничий потенціал являє собою сукупність всіх факторів виробництва, до складу яких за класичною схемою відносяться капітал, праця, земля, підприємницькі здібності та інформація. Тобто оцінюючи виробничий потенціал, необхідно виходити з аналізу наявності цих п'яти чинників в їх синергетичному зв'язку, який буде спрямована на виробництво продукції.

Найпоширенішим підходом в оцінці виробничого потенціалу є групова методика, що складається з аналізу таких показників як: коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності основних засобів, коефіцієнт оновлення та вибуття, коефіцієнт приросту основних засобів, фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості ОЗ в майні підприємства, рентабельність основних засобів [3].

Оцінюючи інноваційний потенціал теж враховуються класичні фактори виробництва, однак самі по собі вони не будуть нести інновативності в діяльність підприємства. Окрім цього необхідно враховувати, що інноваційний потенціал повинен мати внутрішню рушійну силу, яка б забезпечувала спрямування наявних ресурсів на результативний інноваційний розвиток. Ця рушійна сила повинна бути закладена в стратегії розвитку підприємства та мати чіткий механізм її використання і доцільності в загальній діяльності підприємства.

Це спричинює те, що оцінка інноваційного потенціалу здійснюється на основі кількох складових, які представлено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

Методика оцінки інноваційного потенціалу ПрАТ «КЗБН «Росинка».

№ п/п	Показники	Формула розрахунку
1.	Фінансова складова
1.1.	Частка внутрішніх затрат на НДДКР і придбання технологій в загальних затратах виробництва	К=(Знддкр+Зтехнол.)/Ззаг.
1.2.	Наукоємність продукції, що випускається	К=Знддкр/Vзаг.
2.	Кадрова складова
2.1.	Частка зайнятих дослідженнями і розробками в загальній чисельності персоналу підприємства	К=Чнддкр/Чзаг.
2.2.	Забезпеченість кадрами вищої кваліфікації	К=Чвк/Чнддкр
3.	Матеріально-технічна складова
3.1.	Частка прогресивного обладнання	К=Опрог./Озаг.
3.2.	Модернізація обладнання	К=Омод./Озаг.

Оцінка фінансового потенціалу повинна здійснюватися на основі аналізу платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства, розрахунок показників якої представлено в таблиці 1.3 [1].

Таблиця 1.3.

Показники оцінки фінансового потенціалу підприємства

№ п/п	Показник	Розрахунок
1.	Коефіцієнт платоспроможності (автономії)	К=Власний капітал/Валюта балансу
2.	Коефіцієнт фінансової залежності	К=Позиковий капітал/Валюта балансу
3.	Коефіцієнт фінансування	К=ПК/ВК
4.	Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	К=ПК/Активи

Оцінювати ефективність використання інформаційний потенціал необхідно виходячи з розмірів можливих втрат, які б мали місце в разі отримання недостовірно, неповної чи несвоєчасної інформації. Іншими словами, інформаційне забезпечення повинно бути максимально рефлексним і відображати всі зміни в оточуючому середовищі, які можуть вплинути на діяльність підприємства. Основними показниками при оцінці інформаційного потенціалу є:

-коефіцієнт повноти інформації (К=обсяг загальної інформації у розпоряджені спеціалістів/обсяг інформації, необхідної для проведення дослідження);

-коефіцієнт точності інформації (К=обсяг релевантної інформації/обсяг інформації, доступної спеціалістам).

При оцінці використанні інфраструктурного потенціалу підприємства повинні максимально враховуватися місце розташування підприємства з точки зору політичного, економічного, соціального, геологічного та екологічного точок зору. Підприємство повинно максимально використовувати можливості, які дає місце його розташування. Наприклад, якщо підприємство знаходиться в (або біля) великого міста, то необхідно розглядати його населення як джерело трудових ресурсів, але й як потенційних споживачів.

Оцінюючи науково-технічний потенціал підприємства, необхідно в першу чергу зробити глибокий аналіз трудового потенціалу підприємства, його фінансові можливості та виробничі потужності. Ця складова потенціалу підприємства має значний вплив на конкурентоспроможність продукції. Тобто підприємство повинно бути завжди активним в сфері вдосконалення старої продукції та розробці нової.

Основними показниками оцінки науково-технічного потенціалу підприємства є [7]:

-коефіцієнт плинності працівників-новаторів (К=чисельність працівників-новаторів/загальна чисельність працівників даної кваліфікації);

-коефіцієнт винахідницької активності (К=кількість зареєстрованих винаходів та раціоналізаторських пропозицій/загальна чисельність персоналу).

Маркетинговий потенціал повинен завжди бути націлений на моніторингу споживчого ринку з метою швидкої реакції на зміни вподобань і бажань споживачів. З цією метою доцільно проводити постійні опитування серед споживачів щодо їхнього ставлення до вироблюваної продукції підприємством, шукати шляхи вирішення в разі незадоволеності продукцією. Окрім цього маркетинговий відділ повинен завжди нагадувати споживачам про підприємство, впроваджуючи рекламні акції, беручи участь в соціальних заходах, змінюючи вигляд пакувань тощо.

Кадровий потенціал можна оцінювати, використовуючи один або кілька методів представлених в таблиці 1.4 [1].

Таблиця 1.4.

Методи оцінки кадрового потенціалу ПрАТ «КЗБН «Росинка».

№ п/п	Назва методу	Сутність методу
1.	Метод анкетування	Трудовий потенціал працівників оцінюється на основі заповнених ними самими анкет, розроблених оцінювачем і де фіксуються всі істотні позитивні та негативні характеристики
2.	Описовий метод	Оцінювач самостійно визначає й описує позитивні та негативні характеристики працівників, які зумовлюють розмір їх трудового потенціалу
3.	Рейтенговий метод	Трудовий потенціал працівників визначається на підставі оцінювання їх істотних трудових якостей за оціночними шкалами, які розробляються оцінювачем за певними критеріями (залежно від мети аналізу)
4.	Тестування	Трудовий потенціал працівника визначається за результатами вирішення психологічних, фізіологічних та кваліфікаційно-освітніх завдань (тестів)

Висновки до першого розділу:

Механізм за своєю суттю є сукупністю заздалегідь визначених послідовних етапів, що здійснюється для досягнення поставленого завдання. Механізм за своєю суттю є сукупністю заздалегідь визначених послідовних етапів, що здійснюється для досягнення поставленого завдання. Весь потенціал підприємства можна поділити на суб'єктивний і об'єктивний. Також він може бути такий, що вже використовується в господарській діяльності, і такий, що - ні.

В сфері оцінювання вартості потенціалу підприємства існує два підходи: з точки зору стратегічного управління підприємством та з погляду зміни вартості грошей в часі.