3.Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

Довгостроковий період – це період, в якому всі витрати є змінними, тобто відсутній поділ витрат на постійні і змінні. Останнє пов’язано з тим, що протягом такого періоду підприємство може змінювати обсяги залучення всіх ресурсів. Отже, у довгостроковому періоді всі витрати є змінними.

Зазвичай при зміні постійних витрат, тобто при збільшенні виробничих потужностей, фірма може перейти до прогресивніших методів виробництва та заощаджувати при цьому на змінних витратах. На великих підприємствах у довгостроковому періоді можливе застосування поточних і конвеєрних ліній, а також технологій, ґрунтованих на автоматизації виробництва. Це призводить до підвищення капітальних витрат, але одночасно зменшує застосування живої праці у виробничих процесах і веде до скорочення середніх витрат виробництва.

Крива середніх сукупних витрат у довгостроковому періоді LАТС (LAC) має також U-подібну форму, як і крива АТС (АС) у короткостроковому періоді, але причини їх однакової динаміки різні. У короткостроковому періоді форма АС залежить від дії закону спадної віддачі.

В довгостроковому періоді на форму LАС спочатку діє зростаючий ефект масштабу і величина середніх сукупних витрат зменшується. Але зі зростанням обсягів виробництва цей ефект вичерпується і певний час розширення обсягів випуску відбувається при незмінних сукупних середніх витратах. Після досягнення певного критичного обсягу випуску починає діяти спадний ефект масштабу і подальше розширення виробництва супроводжується поступовим зростанням середніх витрат (рис. 8.3).

Ефект масштабу – це залежність між приростом витрат виробництва (ΔTC) та приростом обсягів виробництва (Δ Q).

Розрізняють три види ефекту масштабу: зростаюча, незмінна та від’ємна (спадна) віддача від масштабу. Розглянемо їх:

1) Економія від масштабу (або зростаюча віддача від масштабу) має місце, коли довгострокові середні витрати фірми спадають зі збільшенням випуску продукції (на рис. 8.3 – перехід від 0 до Q1). Тобто приріст сукупних витрат є меншим за приріст обсягів виробництва. Δ TC < Δ Q → “ + ” (8)

2) Незмінна віддача від масштабу має місце, коли величина довгострокових середніх сукупних витрат не залежить від обсягу випуску продукції (на рис. 8.3– перехід від Q1 до Q2). Тобто прирости сукупних витрат та обсягів виробництва є однаковими.

Δ TC = Δ Q → “const” (9)

3) Від’ємна (спадна) віддача від масштабу має місце, коли довгострокові середні сукупні витрати зростають зі збільшенням обсягу випуску (на рис. 8.3 – обсяги випуску, що перевищують Q2). Тобто приріст сукупних витрат є більшим за приріст обсягів виробництва.

Δ TC > Δ Q → “ – ” (10)

У випадку зростаючої економії від масштабу виробництва підприємству необхідно нарощувати обсяг виробництва через те, що це призведе до відносної економії наявних ресурсів. Зменшуючи економія від масштабів свідчить про те, що мінімально ефективний розмір підприємства вже досягнутий та подальше зростання обсягів виробництва недоцільне.

Фактори, що впливають на дію зростаючої віддачі від масштабу:

- спеціалізація праці;

- спеціалізація управлінського персоналу;

- ефективне використання капіталу;

- виробництво побічних продуктів, комплексне використання відходів.

Фактори, що впливають на дію від’ємної віддачі від масштабу:

- збільшення моменту некерованості великих підприємств;

- ризики підприємницької діяльності.

(Зауважимо, що) Навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка А на рис. 8.4).

У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю. Їх не слід брати до уваги при економічному аналізі подальшої поведінки підприємства.