Просвітництво. Енциклопедизм.

У другий чверті 18століття бароко, ще залишається мистецьким образом епохи, починає поступатись Просвітництву. Передові ідеї і винаходи дедалі більше поширюються в суспільстві, картина світобудови починає впорядковуватись і перестає бентежити розум. Найбільш помітними нові тенденції були у Франції і Англії. Сам термін ПРОСВІТНИЦТВО вперше зустрічається в працях філософів і вчених кінця 18-19 ст. Вольтера, Гердера, Канта. В науці його характеризують як вік розуму, філософів.

Сутність Просвітництва можна звести до наступного :

1) Епоха поширення знань, освіти серед широких суспільних верств. просвітительство. Спираючись на науку, раціональні методи пізнання, просвітителі намагаються реформувати систему освіти, вирвати її з під впливу церкви і схоластики, зробити широко доступною усім верствам суспільства. З'являються перші, утримувані державним коштом школи - інженерні, політехнічні, ремісничі де могли навчатися усі діти віком до 14 років. Починають діяти перші публічні бібліотеки.

2) Послідовна критика основ феодального ладу, станових привілеїв, кріпосницьких порядків. Ідея суспільної рівності і відповідальності усіх перед одним законом. На противагу "божественній владі монарха" висувається ІДЕЯ СУСПІЛЬНОГО ДОГОВОРУ- юридично оформленої угоди між монархом і всіма станами суспільства(фактично конституційна монархія), тако ж ідея освіченого абсолютизму, тобто форм правління які спираються не на насильництво і примху, волю монарха, а на поради філософів, науковців, об'єктивні закони розвитку.

3) Просвітництво, яке вже згадувалось, проголошувало розум основою буття людини, вся поведінка і мораль якої будується на принципах здорового глузду і "розумного егоїзму". Останній, основним критерієм суспільного служіння і доброчинності індивіда вважає насамперед "любов до себе". Героями нової доби стають люди розумні, розсудливі, винахідливі, підприємливі та ініціативні. В літературі такий образ втілений у Робінзоні Крузо Даніеля Дефо(1719), Гулівері Джонатана Свіфта(1726), численних персонажах Д.Дідро, Вольтера, Прево, Річардсона, Бомарше та інших.

4) Що ж до світогляду, то просвітництво проголошує свободу совісті, віротерпимість, які, однак, поєднуються з гострою критикою церковної ієрархії, релігійних забобонів та фанатизму.

Значним поштовхом в розвитку європейського Просвітництва у др. половині 18 ст. стала підготовка і видання французької Енциклопедії (Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел), що виходила протягом 1751-1772рр. Головним редактором Енциклопедії був Дені Дідро(1713-1784)- видатний мислитель, письменник, людина надзвичайного темпераменту., пристрасті і енергії, блискучий організатор. Геній Дідро творив епоху. Його статтями до енциклопедії, такими як "Людина", "Громадянин", "Тиран", "Привілеї", "Законодатель" захоплювались усі мислячі люди Європи від вчених до монархів. Навіть Катерина II , прагнучи бути освіченим монархом, запросила мислителя у Петербург, як дорадника і головного бібліотекаря, заплативши жалування на 50 років уперед.. Щоправда, після двох років, проведених у Петербурзі(1773-1774), Дідро, пізнавши справжню суть російської монархії , повернувся додому.

Навколо видання Енциклопедії Дідро об’єднав інтелектуалів Франції. Членами редколегії та авторами багатьох статей були математик Д'Аламбер, історик Тюрго, архітектор Блондель, скульптор Фальконе, природознавець Гольбах, знавець права Монтеск’є(загалом 183 автори). Центральними постатями Просвітництва серед енциклопедистів були Вольтер і Руссо. Марі Франсуа Аруе Вольтер(1694-1778) драматург, прозаїк, науковець, філософ. Його роль у просвітництві можна порівняти з Леонардо да Вінчі у Ренесансі. Гострий критичний розум, в'їдлива іронія та гумор з якими він викривав вади феодального суспільства забезпечили йому славу і шанування серед численних прибічників від Англії до Росії, а також ненависть у феодально-клерикальних колах. Вольтерівскі сентенції " роздавіть гидоту","якщо бога не було б , його слід було б вигадати" стали ідейним закликом до переустрою суспільного ладу не тільки Франції, але і всієї Європи.

Жан-Жак Руссо(1712-1778)- письменник і філософ, що висунув теорію суспільного договору, парадоксально поєднує в своєму світогляді природу і Бога, деїзм і атеїзм. Гострій критиці він піддавав сучасну йому цивілізацію засновану на нерівності, марнотратстві природних ресурсів, розбещенні людей." Плоди земні належать всім,- казав Руссо,- земля ж-нікому." Про величезний вплив ідей Руссо на суспільну свідомість свідчить вже те, що після смерті філософа, його пам'яті і праху у Пантеоні поклонялись як королева Марія Антуанетта, так і вождь революції Робесп'єр, або імператор Наполеон.

Незважаючи на заборони цензури, невдоволення короля і церкви, численні судові процеси і переслідування Дідро та його однодумці видали 28 томів Енциклопедії(17 текстових, 11- карти та ілюстрації) тиражем 4 тис. примірників, які, попри досить високу ціну, розійшлись вмить. До 1789р. вийшло ще 5 видань більшими накладами, але доступніші і дешевші, що стало потужним засобом розповсюдження передових просвітницьких ідей.

Отже Просвітництво започаткувало новий етап в історії і культурі людства. Воно підготувало грунт для Великої Французької революції(1789), війни за незалежність у Північній Америці(1775-1783), сприяло створенню перших європейських конституцій, його ідеї і практика заклали фундамент сучасної освіти, науки, демократії.

В епоху Просвітництва в європейській художній культурі крім бароко виникають течії рококо і класицизму. Батьківщиною Rococo(від фр. rocaille-мушля) була Франція. Нова художня течія відповідала потребам королівського двору і аристократії, характеризуючи їх світогляд і стиль життя. В рококо практично відсутні релігійні пристрасті і героїка, натомість оспівується приватність, камерність та інтимність, культ кохання і галантні манери. Естетика нового стилю базувалась на декоративності, вишуканості, екзотиці і манірності. В моду входять так звані шінуазері,- східні китайські та японські порцеляна, меблі, живопис на шовку, гобелени. Основним стильовим елементом стає рокайль-декоративна мушля, або манірно вигнуте стебло рослини. яскраві фарби замінюються ніжними пастельними тонами. В садах і парках з’являються казкові печери, гроти, мисливські будиночки для усамітнення і розваг. В живописі набуває популярності пастораль(сцени з "пастухами і пастушками", що віддаються флірту і коханню на природі).

Серед видатних живописців епохи рококо французи Антуан Ватто(Паломництво на острів Кифера), Франсуа Буше(виконавець численних замовлень Людовика 15 та придворної знаті), Огюст Фрагонар(учень і послідовник Буше), італійці Джамбаттіста Тьєполо, Антоніо Каналетто та Франческо Гварді - співці казкової Венеції з її буднями, святами і карнавалами.

Попри всю здавалося б камерність, рококо стало значним явищем в історії культури, що не мало прототипів і справило вплив на розвиток архітектури, живопису, скульптури, декоративно-ужиткового мистецтва багатьох європейських країн - Німеччини(палаци Сан Сусі у Потсдамі та Цвінгер у Дрездені,мейсенська порцеляна), Франції(Версаль), Росії(Царськосільський, Петергофський та Оранієнбаумський палаци), Австрії, Польщі, України. У другій половині 18-го ст. в середовищі європейської аристократії рококо виходить з моди. На зміну йому приходить класицизм.

Під класицизмом(у Західній Європі послуговуються терміном неокласика) слід розуміти епоху розвитку і художній стиль які встановлюють свою спорідненість з класикою античності, вважаючи її взірцем як суспільного розвитку, так і мистецької досконалості. Ми вже знаємо, що у переломні епохи розвитку європейських країн класика неодноразово виступала чинником стабілізації, збирання сил нації, втілення суспільних ідеалів, навіть гегемоністських претензій правителів. Такими були епоха Ренесансу в Італії, епоха Людовика 14-ого у Франції. Навіть в період розквіту бароко, при дворі Короля-Сонця класичним взірцям віддавалась перевага за їх строгу ієрархічність і впорядкованість, підконтрольність владі. Прикладом драматургії була творчість П. Корнеля, Ж.Расіна, Мольєра, в мистецтві - живопис Н.Пуссена та К. Лоррена. Але в період панування Просвітництва, класика вже не могла бути лише примхою влади, чи модою аристократії, вона живилась потребами суспільства, підґрунтям якого ставали раціоналізм, антропоцентризм і демократія. Величезний вплив на цивілізованих європейців справили археологічні відкриття античних міст Помпеї та Геркуланума,(1750р), вихід "Історії мистецтв" Й.Вінкельмана (1764) " Розмов про мистецтво" Ж.Ж.Руссо, трактату "Лаокоон " Г.Лессінга, "Салонів" Дідро. У названих працях мистецтво перетворювалось на науку, а античні твори на взірці суспільно-громадського звучання і виховання.

Класицизм, як явище загальноєвропейське набув розвитку вже на рубежі нового 19-ого століття(про це йде мова в наступній темі), але і у 18 столітті залишив чимало шедеврів. В архітектурі - ансамбль паризької площі Concorde ("Згоди"), палац Малий Тріанон у Версалі(Ж.Габріель), паризький Пантеон(Ж,Суфло),т.зв." Катерининський класицизм " у Петербурзі і Москві(ціла плеяда видатних імен архітектури - Чарльз Камерон, Юрій Фальтен, Василь Баженов, М.Казаков; скульптори - М.Козловський, Ф.Шубін, Е.Фальконе, художники-Ф,Рокотов, Д.Левицький, В.Боровиковський, Ф.Щедрін та ін.).

В Англії провідником неокласики в архітектурі був Р.Адам, в мистецтві майстерно поєднували класику з реалізмом Уільям Хогарт, Джошуа Рейнольдс. Унікальну серію офортів у 4 томах під назвою"Римська давнина" створив італієць Джованні Баттіста Піранезі(1720-1778). Гравюри Піранезі справжня симфонія класичних форм - мостів, гробниць, скульптур, колон, храмів. Окрім зображення давніх руїн, майстер своєю фантазією відтворює зниклі пам’ятки, надає їм подекуди грандіозної величі, пробуджуючи ностальгію за великим минулим. Послідовниками Піранезі були художник Гюбер Робер(1733-1808), театральний декоратор Пієтро Гонзага(1751-1831). Їх капричіо (італ. capriccio - фантазія, каприз, примха) на античні теми викликали загальне захоплення у просвітницьких колах.