2. В Античній культурі можна нарахувати 6 великих періодів і епох:

1. Крито-мікенський період- з 2 тис. до н.е. до 12-13 ст. до н.е.

Про нього вчені дізнались відносно недавно. У 1900 році англійський археолог лорд Еванс розпочав на острові Крит розкопки, знайшовши цивілізацію, центрами якої були великі палацеві споруди. Найбільший палац Кносс мав 4 поверхи, де знайшли системи водопостачання і каналізацію, фрески, предмети ужиткового мистецтва. Цивілізація Криту не знала сильного рабства, тут було розвинене мореплавство, торгівля. У 1967 були здійснені масштабні розкопки на острові Тіра, неподалік Криту. Саме на цьому острові у 1500 році до н.е. відбулось виверження вулкану Санторіно, після чого цивілізація острова Крит занепадає. З під вулканічної лави перед археологами постали нові невідомі міста і палаци, прекрасні предмети вишуканого критського мистецтва. Критську цивілізацію називають також Мінойською, оскільки самі греки пов’язували її з ім’ям легендарного критського царя Міноса.

Давньогрецький письменник 8 ст. до н.е. Гесіод перший оповідач цього міфу, розповів, як Зевс, закохавшись у дочку фінікійського царя Європу, перетворився на бика і на своїй спині перевіз царівну через море на Крит. Від їх шлюбу народився Мінос, що став правителем острова. Згодом у самого Міноса народився син, якого назвали Мінотавром. Це була страшна потвора з головою бика і тілом чоловіка, яку Мінос заховав у підземному лабіринті свого палацу. Як страшну данину Міносу греки щороку змушені були приносити на пожертву Мінотавру 7 юнаків і 7 дівчат. Лише афінський царевич Тесей зумів убити Мінотавра і вийти з лабіринту завдяки клубку ниток Аріадни, дочки Міноса, закоханої в нього. Вся ця історія була б лише красивою казкою якби Еванс не знайшов у справжніх лабіринтах Кносса голови биків з криці, а також дволезові ритуальні сокири (по-грецьки лабріси). Вочевидь, на Криті бик був священною тотемною твариною, а давня міфологія складалася з переплетіння фантазій з дійсними подіями.

Після занепаду мінойської цивілізації, Крит стає колонією Ахейського царства, а згодом він був підкорений дорійськими племенами з пелопонесу. Мікенська, або ахейська доба тривала понад 300 років. Її історію також оповідають переважно легенди і міфи. В “Іліаді” Гомера розповідається, як ахейські вожді на чолі з царем Агамемноном взяли в облогу Трою, а через 10 років здобули її завдяки хитрощам Одіссея і Троянському коню.

Німецький археолог Г.Шліман за описами Гомера знайшов не лише Трою ( 1870 ), але і Мікени ( 1874). Його розкопки підтвердили існування мікенської цивілізації, дали науці численні скарби не лише золота і коштовностей, але багатої матеріальної культури предків давніх греків. Розкопки Трої сучасними археологами показали, що тут було 16 нашарувань різних періодів існування міста, тобто 16 міст, що зникали внаслідок катастроф і війн і знову поновлювались на протязі сотень років.

2. Гомерівський період ( приблизно 1100 – 800-750 рр. до н.е.).

Цей період називають «темними віками», бо після мікенської доби настає занепад культури. Греки живуть розрізненими родовими общинами, випасають худобу, виробляють прості знаряддя праці та посуд. В цю добу жив легендарний Гомер і саме з його творів ми можемо скласти певну уяву про грецьке суспільство.

3. Архаїчний період ( сер. 8 – 6 ст. до н.е.)

Доба архаїки – час величезних, якісних змін у житті Стародавньої Греції. Власне це перший період античності коли закладались її фундаментальні основи, підвалини «грецького дива». Грецький термін (archaio – стародавній). визначає становлення, розвиток, перехід від нерозвиненої до класичної стадії. Це не зрілість, а юність грецької культури цінність якої у пошуках, виробленні власної картини світу, неповторного образу, подекуди простого і наївного, але щирого і відвертого. Серед багатьох знавців і поціновувачів античного мистецтва у наш час архаїці віддається навіть перевага над класикою.

У побутовому мовленні під архаїкою розуміють нерозвиненість, недосконалість, погляд у минуле, шанування старих звичаїв і традицій, обережне ставлення до новацій. Втім, якщо порівняти культурні здобутки початку і завершення архїчного періоду, то тут зміни очевидні (див. Таблицю 1).

Таблиця 1. Порівняння здобутків Давньогрецької цивілізації на початку та в кінці архаїчного періоду

Роки	Територія	Соціальна організація	Економіка	Релігія, міфологія, культура
800 р. до н.е.	Острови Егейського моря Південь Балкан Західне узбережжя малої Азії	Родова і дрібна сільська община Переважно селяни Незначний прошарок багатої аристократії і рабів	Натуральне господарство Обмін продуктів Нерозвинені товарно-грошові відносини	Відсутність храмів, театрів Епос, фольклор, міфи до 560 р. Усні фіксації поем Гомера
500 р. до н.е.	Все узбережжя Середземного моря, Чорного моря. «Велика грецька колонізація»	Міста-поліси, соціальне розшарування: аристократія – вільні громадяни – раби. Форми правління у полісі : монархія, олігархія, тиранія, республіка. Соціальні конфлікти. Боротьба за демократію і свободи. Етнічна свідомість.	Широка торгівля, грошова система, великий асортимент товарів експорту і імпорту. Ринок,використання залізних знарядь праці і підвищення її продуктивності	Громадські і культурні заклади - театри, музеї, храми, поява архітектурних стилів (ордерів) поява скульптури, розвинена міфологія, пантеон богів, натурфілософія, поезія, трагедія, комедія. Розписна кераміка (чорнофігурна і червонофігурна) Виникнення алфавітного письма

Коментуючи таблицю, слід підкреслити, що за вказані роки у грецькому суспільстві відбулись значні зміни. З невеликих поселень на Пелопонесі виросли численні полісні громади по всьому Середземномор’ю та берегах Чорного моря. Від натурального господарства і безгрошового товарообміну здійснюється перехід до широкої торгівлі, наповнення ринку грошима, товарами і послугами. В культурі від збирання фольклору і міфів, греки перейшли до використання алфавіту, створення літератури і поезії. З’являється особливий вид світогляду – філософія. Великі зрушення сталися у мистецтві: поява архітектурного ордеру, скульптурні зображення кори (дівчина-жриця) і куроса (юнак-атлет), зводяться храми, театри, стадіони, з’являється розписна кераміка. Визначними представниками доби архаїки є натурфілософи (віддавали перевагу вивченню природи – по грецькому natura) : Анаксімандр, Анаксімен, Фалес, Геракліт, серед поетів Тіртей, що прославляв войовничість спартанців, Феогнід, в поезії якого звучать ноти ностальгії за часами благородних аристократів, Архілог – син аристократа і рабині, що відтворив у творчості своє сповнене пригод і труднощів життя. Хто не чув про Сапфо, поетесу «прекрасну, з посмішкою ніжною»? В центрі її творчості жінка, яка страждає від кохання, яку терзають муки ревнощів, або мати, що ніжно любить своїх дітей. Останнім великим поетом архаїки був Анакреонт. Він віддавав свою музу красі життя, оспівував дружбу, веселощі і ніби не помічав усіх тих негараздів, який так багато було в той час. Молодий Олександр Пушкін вважав Анакреонта своїм учителем і охоче декламував друзям по ліцею, перекладені ним вірші грека.

4. Класичний період (500– 338 р до н.е.)

Час найвищого піднесення грецької культури. Архаїчну Грецію перетворив на класичну не простий і ніби непомітний процес культурної еволюції, а бурхливий розвиток суспільства, усі сили якого були напружені у боротьбі за виживання. Суворим випробуванням стали для греків війни з могутньою Перською державою (бл. 500 – 450 рр. до н.е.). Перські армії прагнули завоювати країну, підкорити її царю деспоту, що вимагав від греків «землі і води». У тривалій і кривавій боротьбі грецька демократія довела свою повну перевагу над деспотією. Знаменитими подіями війни були битва при Марафоні (490 р. до н.е.), Саламіні (480 р. до н.е.), геройський подвиг 300 спартанців на чолі з царем Леонідом, що всі до одного поклали своє життя на вівтар свободи у фермопільській ущелині (480 р. до н.е.). Перемоги греків сприяли не лише утвердженню, але і вдосконаленню тої системи цінностей і поглядів на світ, які були притаманні демократії. Вони знайшли вираз у грецькій класиці, що мала своїм підгрунтям громадянський патріотизм і демократизм. Класичний стиль творився за певними правилами і законами. Його золотим числом або модулем є ідеальна пропорція людського тіла. Митці шукали її, створюючи скульптури переможців Олімпійських ігор, знаменитих атлетів і воїнів, архітектори, проектуючи театри, храми і палаци дбали про те, щоб людина у їх оточенні почувалася вільно, піднесено, незалежно. Найважливіші риси класики - врівноваженість, симетрія, пропорційність – золота середина між раціональним і емоційним, динамічним і статичним. Давня мудрість говорить – нічого зайвого. Порушення цього закону у той чи інший бік руйнує класичний твір. Людина, природа і культура в ньому виступають як єдине ціле. «Мир отвечал размерам человека и человек был мерой всех вещей» - писав про Грецію Максиміліан Волошин.

Характер грецької культури та всі її особливості визначались полісною системою суспільної організації. А саме:

- Поліс є колективом повноправних і рівноправних громадян, кожен з яких володіє своїм майном і землею;

- Право власності в полісі дорівнюється праву громадянства. Громадянином полісу є лише той, хто має власність, відповідає за неї, платить податки;

- Вирішення всіх питань полісу відбувалося шляхом зборів і голосування громадян;

- Поліс є засобом забезпечення панування вільних над рабами або полоненими, але його процвітання не ґрунтується лише на рабській праці. Греки віддають перевагу ремеслам, торгівлі, землеробству;

• Вища мета грека – благо поліса, його свобода і процвітання. Найбільший злочин – зрада полісу, вона карається не смертю, а довічним вигнанням з міста.