Література

1. Барахтян М. Специфіка творчої професійної діяльності соціального педагога / М. Барахтян // Директор школи. Україна . - 2006. - № 10. – С. 62-68.

2. Естетичне виховання школярів : методичні рекомендації, розробки з предметів естетичного циклу, сценарії позакласних заходів. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 352 с. – ( Серія «Естетичне виховання»).

3. Конович А. А. Театрализованные праздники и обряды в СССР : науч.-попул. / А. А. Конович. - М. : Высш. шк., 1990. – 208 с.

4. Режисура шкільних свят / [упоряд. М. Голубенко, О. Шатохіна]. – К. : Шк. світ, 2009. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).

5. Технології соціально-педагогічної роботи : навчальний посібник / [за заг. ред. проф. А. Й. Капської]. – К., 2000. – 372 с.

2.2. Лекція 2 історичні аспекти генезису театралізованих заходів

1. Театралізовані дійства і свята Давньої Греції та Давнього Риму.

2. Театральні елементи в українських іграх та обрядах.

3. Різновиди театралізованих дійств у радянський період.

4. Виникнення сучасної драматургії масових театралізованих видовищ

Театралізовані свята і видовища мають багату історію, яка сягає своїм корінням у глибину віків, у давні народні обряди. Багатоденні святкові дійства, які виникли на вулицях міст-держав Давньої Греції, тріумфальні ходи Давнього Риму, середньовічні містерії Західної Європи, яскраві карнавали Італійського Відродження, традиційні театралізовані ходи по вулицях середньовічних міст представників гільдій та цехів, святкування французької революції, старослов’янські «ігрища», сучасні масові дійства – усе це той чи інший різновид театралізованих дійств, які роками супроводжували і супроводжують сьогодні всі значимі події в житті народу.

Короткий історичний огляд театралізованих дійств ми розпочнемо зі святкувань античного світу.

Театралізовані дійства і свята Давньої Греції та Давнього Риму

У всіх народів з давніх часів існують свята, пов’язані зі щорічними циклами вмирання й відродження природи, зі збором урожаю. Такі свята дали життя драмі й театру Греції та Риму.

На батьківщині театру – у Стародавній Греції, особливо популярними були народні свята на честь наймолодшого і найпопулярнішого з олімпійських богів – Діоніса (або Вакха), покровителя виноградарства, а пізніше й театрального мистецтва. Діоніса зображували у вигляді гарного, оповитого плющем юнака, якого везли або несли цапоногі створіння – сатири. Свята на честь Діоніса супроводжувалися драматичними виставами. Ці вистави розповідали про урочисте прибуття Діоніса із-за моря на кораблі, який римляни пізніше прозвали корабельним возом, - «каррус навалис» (звідси – карнавал), про те, як Діоніс приніс до Греції виноградну лозу, про його боротьбу з ворогами, загибель, воскресіння і перемогу над супротивниками.

Існувало чотири щорічні свята Доніса. Малі (або Сільські) Діонісії у грудні – січні були присвячені першій пробі молодого вина. У ці дні влаштовувалися веселі процесії з піснями й танцями, іграми та жартами, перевдяганнями.

Друге свято Діоніса – Лінеї (січень – лютий) схоже за характером з першим, але було більш урочистим і проводилося в Афінах декілька днів поспіль.

Третє свято Діоніса – Анфестерій (лютий – березень) продовжувалося три дні. Перший день – був присвячений дітям. Усі афіняни з дітьми поспішали на площу, де відкривався базар іграшок. Діти отримували в цей день подарунки. Проводилися веселі ігри. Другого дня усі жителі Афін влаштовували імпровізовані процесії ряджених – здебільшого героїв міфів. Третій день свята мав зовсім іншу тональність – він був присвячений мертвим.

Найголовнішим було четверте свято Великих Діонісій (березень). Саме під час останніх святкувань відбувалися і святкові ходи, і змагання хорів, і масові гуляння, і триденні драматичні змагання. Великі Діонісії тривали тиждень.

У перший день Великих Діонісій святкова хода заповнювала все місто. Починалась вона від храму Діоніса. Далі процесія рухалась до парку Академа, де біля статуї Діоніса виступали хори хлопчиків. Змагання дитячих хорів продовжувалось увесь день. Із заходом сонця – і учасники свята, і глядачі – з піснями поверталися в місто. Уночі, при світлі факелів місто співало і танцювало. По вулицях ходили веселі гурти ряджених, влаштовуючи різноманітні розваги. А вранці починався новий етап святкувань – дводенні змагання чоловічих хорів у виконанні гімнів на честь Діоніса – дифірамбів. Хор-переможець у такому «конкурсі» отримував нагороду – символ Діоніса – чорного цапа. Вважають, що слово «трагедія» – пов’язане з дифірамбічним заспівом і складається з двох слів – «трагос» (цап) і «оде» (пісня). Тобто «цапина пісня», «пісня за цапа». Щоправда існує й друга версія: під час Діонісій учасники маскарадів і виконавці пісень одягали, щоб нагадувати сатирів, цапині шкури – «трагеди».

Далі йшли драматичні змагання поетів і виконавців. Згодом усі ці змагання переросли у великі драматичні вистави (трагедії та комедії).

Слід зазначити, тяга до театральності в античному світі була настільки великою, що і поминальні дні також перетворювалися на театралізовані вистави, до складу яких входили і Елевсинські містерії.

В основу одного із сумних обрядів Елевсинських містерій було покладено міфічну історію про пошуки богинею Деметрою своєї зниклої дочки. Уявіть собі багатотисячний натовп людей, який рухається до нічного моря з факелами в руках. Звучать сумні співи та стони плакальниць, які зливаються із шумом моря. Це масове дійство не могло не справляти величезного емоційного враження. Тут все – і сценарій (пошуки зниклої дочки), і час дійства (ніч), і місце – (берег моря), і художнє оформлення (хода з факелами) – було продумано і , звичайно, досягало своєї мети.

Організація античних свят завжди відзначалась високим смаком і винахідливістю тодішніх режисерів. А в тому, що всі свята кимось продумувалися і розроблялися (сценарій), а потім реалізовувались (постановка), не може бути ніяких сумнівів, тому що незліченна кількість свят, обрядів, ходів, пісень і танців і величезні маси народу – буквально все населення Афін та грецьких міст - повинні були обов’язково організовуватись, направлятись. Звичайно, керівники грандіозних античних святкувань не називалися в ті часи режисерами-постановниками, але є свідчення, які підтверджують існування античної режисури масових свят.

Отже, родовід сучасних масових театралізованих святкувань доцільно вести саме з часів народних святкувань, які відбувалися в Афінах на честь Діоніса, і датуються VІ ст. до н. е. Дослідники відзначають, що Діонісії були організованими святкуваннями, регламентовані різноманітними обрядами і звичаями, гармонійно поєднаними один з одним. Це були і урочисті ходи через усе місто, і культові церемонії, і спеціально передбачені моменти для безпосередньої участі народу в розвагах, де кожному із присутніх надавалася повна свобода самовияву, і ціла серія змагань: музичних спортивних, хорових і в кінці – драматичних.

Багато різновидів і постановочних рішень масових народних дійств, знайдених за часів розквіту мистецтва в Стародавній Елладі, використовувалися в різних країнах і в подальші століття.

До Стародавнього Риму також прийшов досвід еллінських святкувань, зокрема римляни святкували «п'ятирічні ігри» за зразком Олім­пійських та інших старогрецьких ігор. До обрядових свят, з багатьма карнавальними елементами, можна віднести свято Сатурналій – на честь італійського божества Сатурна. Особливістю цього свята було «перевертання» звичних суспільних відносин. Багатії на час свята ставали «рабами», а раби «панами».

Проте у святкуваннях Стародавнього Риму було багато і своєрідних рис, обумовлених державною політикою і ладом. Мабуть, найбільш істотною відмінністю була якісна зміна суті святкування. Якщо головною дійовою особою масових святкувань Стародавньої Еллади був народ, то в Римі у масових спектаклях просто неба народу відводилася більш пасивна роль: тепер це була не єдина святкова народна маса, а доволі-таки відокремлені один від одного виконавці і глядачі. У ряді масових видовищ, що продовжують цю лінію, слід відзначити і римські тріумфи. Це були масові традиційні паради, паради-спектаклі, де народ брав участь лише як глядач.

З погляду видовищного сприйняття в тріумфальному римському ритуалі багато що було цікаво придумане і здійснене. Тріумфи завжди були пов'язані з перемогами над ворогом і були масовими спектаклями, що прославляють республіку, її силу й могутність, мужність її бойових легіонів.

Цим святкуванням надавалося велике значення, і відбувалися вони після спеціальних ухвал римського сенату. Центральною, фігурою параду-спектаклю, де використовувалися музика, пісні, вірші, ходи, танці, ілюмінація, був тріумфатор, на честь якого і влаштовувалося свято. Усе було побудовано так, що увага глядачів зосереджувалася на героях дня. Перед урочистою колісницею тріумфатора, як правило, вели переможених воїнів на чолі з царем (членами його династії) переможеної країни або ж вождями ворожих племен. Це ніби слугувало документальним підтвердженням перемоги римського воїнства.

Обов'язковий компонент тріумфу - участь у ньому римських легіонів - військовий театралізований парад, який був однією з основних ланок масового спектаклю.

Організатори тріумфів були невичерпні на вигадки. Римський історик і письменник Светоній розповідає про те, як після одного з тріумфів Цезаря весною 46 року до н. е. увечері жителі Риму були вражені незвичайною ілюмінацією: незліченна кількість факелів, встановлених на спинах низки слонів, освітлювали тріумфаторові шлях до Капітолію...

Светоній пише про Цезаря: «Видовища він влаштовував найрізноманітніші: і битву гладіаторів, і театральні вистави по всіх кварталах міста і на всіх мовах, і скачки в цирку, і змагання артистів, і морський бій... Атлети змагалися протягом трьох днів на тимчасовому стадіоні, навмисне спорудженому поблизу Марсового поля. Для морського бою було викопано озеро на малому Кодетському полі: у бою брали участь биреми, триреми, квадриреми тирийського та єгипетського зразків з великою кількістю бійців. На всі ці видовища звідусіль стікалося стільки народу, що багато приїжджих ночували в наметах на вулицях і в провулках».

Усе в святкуванні тріумфу було побудовано на тому, щоб засліпити, здивувати глядачів, переконати їх в силі і могутності тріумфатора. І це дійсно вдавалося.

Популярними були і «малі тріумфи» — овації, під час яких тріумфатор входив у місто пішки, а не в'їжджав на колісниці, як у великому тріумфі.

В оваціях були спеціальні групи учасників, які під час ходу бігли навколо тріумфатора, голосно аплодуючи йому. Очевидно, з того часу до вжитку увійшло слово «овація», що стало синонімом довгих, галасливих оплесків.

У числі масових святкувань Стародавнього Риму слід зазначити «сторічні святкування», які відхзначалися кожні 100 років. Підготовка до цих святкувань починалася задовго. Цілі групи поетів і композиторів створювали спеціальні твори.

Давньоримські масові дії з тих, що відомі нам за документами тієї епохи, були останнім явищем подібного роду в стародавні часи. Потім у Європі надовго наступило затишшя. Можливо, у різних європейських країнах і виникали масові святкування, але вони не стали вагомим суспільним явищем і не залишили сліду в історії розвитку і становлення жанру.