Тихомирава, лекції з PR

Розділ ІІІ. Напрями та методи зв’язків з громадськістю

221

ною концентрацією. Примружений погляд завжди наявний у проникливому погляді.

Закриті очі (без напруги) пов’язані з бажанням уникнути зовнішніх впливів, зосередитися на самому собі. Вони свідчать про ізоляцію з метою ретельного обдумування, насолоду почуттями на концерті, доповіді тощо.

Існують деякі інші рівні відкритості очей або їх сполучення, які можуть інтерпретуватися певним чином і свідчити про психологічні особливості людини та про її внутрішній стан.

Направлення погляду

Прямий погляд обличчя, повністю повернутого до співрозмовника, свідчить про повний, неподільний інтерес до іншого і до справи, увагу та визнання партнера, природну довіру, відкритість, готовність до прямої взаємодії.

Погляд, направлений у невизначену даль, може бути проявом концентрації думок та інтересів на чомусь далекому.

Погляд "крізь” партнера – підкреслена неувага до нього. Зведення очей, спрямованих ніби на конкретну ситуацію, –

це прояв конкретного мислення, практичних установок, спостережливості.

Погляд повз співрозмовника на якусь точку у просторі означає розмову з самим собою, направленість на себе.

Погляд збоку кутками очей — відсутність повної віддачі, непомітне таємне спостереження, скепсис, недовіра.

Погляд знизу (при нахиленій голові) свідчить про покірність, послужливість, свідомо прийняту позу стосовно зовнішнього світу, приховану ворожість і навіть агресивну готовність до боротьби і дій.

Погляд зверху вниз (при закинутій голові) інтерпретується як почуття вищості, гордості, зарозумілості, зневаги, пошук панування.

“Небесний погляд” – при нормальному положенні голови означає звернення до ―високих‖ думок, зачарованість або спробу зобразити ―високі‖ думки.

Погляд убік — невпевненість, боязливість, скромність або боязнь, почуття вини.

Рух погляду

222	Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю

Твердий фіксований погляд трактують як однозначну спрямованість до мети (―дивиться фактам в очі‖), упевненість у собі та своїх діях, високу самосвідомість, усвідомлення своїх сил та можливостей.

Поперемінний контакт очі в очі, який підтримують спів-

розмовники, означає підтвердження уваги, взаємну повагу до співрозмовника, довіру до нього, появу відкритості та вільного виразу всіх суперечливих позицій.

Фіксований (надто твердий) прямий і одночасно звужений погляд найчастіше супроводжує таємні наміри (зокрема і злочинні), агресивність, жорстокість, безцеремонність, негативне ставлення до співрозмовника.

Спокійний млявий погляд супроводжує спо-

кійну врівноваженість або загальмованість.

Жвавий занепокоєний погляд свідчить про зацікавленість або неспокій, відсутність вольової визначеності, хворобливу чутливість, збудженість.

Завершуючи аналіз оптико-кінетичних знакових систем, потрібно зупинитися ще на одній

– пантомімі.

Пантоміма – це мото-

рика тіла. Уміння приймати оптимальну позу в комунікаційному процесі та ―читати позу людини‖, з якою вступає в контакт, свідчить про професіоналізм інформаційного працівника.

Деякі фахівці стверджують, що мова тіла

– це 95% повідомлення. Гадаю, що не менше половини припадає саме на позу. ―Живий голос іде від живого тіла, – зазначають дослідники. – Якщо у вас мляве, втомлене, апатичне тіло, то ви своє повідомлення зробите негативним‖ [23, 64].

Поради, як поводити себе, виступаючи перед публікою

Розділ ІІІ. Напрями та методи зв’язків з громадськістю

223

Не використовуйте пози "фігового листочка". Стояти, тримаючи руки на рівні промежини, зовнішньою стороною долоні до слухачів – це найгірший імідж із усіх можливих.

Недоцільно тримати руки за спиною. Спереду здається, що у промовця відсутні руки і немає долонь. Якщо виникне необхідність використати жест, його важко буде реалізувати.

Не варто схрещувати ноги у кісточках та розхитуватися впе- ред-назад. Слухачів не зацікавить те, що говорить оратор. Вони просто будуть чекати, коли він упаде.

Схрещування рук на грудях, тримання їх на стегнах та ходьба вперед-назад викликають почуття допиту. На думку фахівців, ці пози є проблемними у політиків і військових.

Перебирання в кишені монет та ключів свідчить, що промовець нервує.

Уявлення впевненої в собі людини має той оратор, який стоїть перед аудиторією рівно, на двох ногах, не засовує рук у кишені.

Промовець повинен бути зацікавленим у тому, про що говорить, навіть якщо він говорив це сотні разів [23, 64-65].

§3. Фонаційні та графічні засоби невербальної комунікації

Фонаційний різновид НВК найтісніше пов’язаний з вербальними засобами, без них він не може існувати. Фахівці відзначають, що фонаційні засоби комунікації "озвучують слова в мовному контексті, надають висловлюванням комунікативної завершеності та виразності. У той же час вони виконують і певні комунікаційні функції. У такій специфічній формі інформація передається, наприклад, певною промовою, експресивно виражається наголосом або тоном, регулююча функція пов’язана з паузами, голосністю тощо.

Проаналізуємо окремі фонаційні засоби, які можуть поліпшити процес комунікації з громадськістю.

Голос

Голос є засобом, який озвучує наші думки. І які б вони не були цікаві та змістовні, нас не зрозуміють, якщо голос буде ти-

224	Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю

хим, окремі звуки будуть ніби ковтатися, якщо він буде різким або гугнявим.

Голос складається з п’яти основних елементів: 1) звучності, 2) темпу, 3) висоти, 4) тембру та 5) артикуляції (разом із промовою).

Звучність – це не тільки голосність, як іноді вважають. Голосність повинна супроводжуватися виразністю, яка досягається наголосами на складах або словах, упевненістю в собі, зацікавленістю тим, про що йдеться в розмові. Голосність і виразність залежать також від фізичної основи звучання голосу – правильного дихання. Саме тому для поліпшення звучання голосу рекомендують вправи, які поліпшують дихання.

Темп голосу виражається швидкістю мови, тривалістю звучання окремих слів, інтервалами та тривалістю пауз. Швидкість мови залежить як від особливостей оратора, так і від змісту промови та специфіки ситуації, у якій мова має місце. Вважають, що більшість ораторів промовляє від 120 до 150 слів на хвилину. Тривалість звучання окремих слів залежить від їхнього значення, почуттів, які вони виражають. Паузи під час промови не тільки бажані, але й корисні. Вони полегшують дихання, дозволяючи зрозуміти, до якої думки слід переходити, є засобом підкреслення важливих моментів промови.

Інтервалами та тривалістю пауз виражається ритм промови. Вважають, що плавна мова показує впевненість у собі. Фахівці зазначають: ―Якщо ритм порушений через те, що ви підбираєте слова чи боретеся з ними, прагнучи сказати правильно, слухачі помітять ваші проблеми. Надто повільний ритм може тлумачитися як невпевненість‖ [23, 62].

Фахівці зазначають, що основа ритму – сполучення звучання та пауз. Цицерон вказував на існування трьох видів пауз: малих, середніх та великих. Малі паузи пропонують ставити після слів або словосполучень, що виражають єдине поняття. Середня пауза після простих речень або логічних частин великого речення (головне або підрядне речення). Велика пауза – після відносно закінченої думки [94, 238].

Висота голосу відповідає показникам і визначається частиною коливань голосових зв’язок за хвилину. Фахівці відзначають, що коли ми сердимося, хвилюємося або радіємо, голос стає вищим. Коли ми пригнічені чи втомлені, голос стає нижчим. Це

Розділ ІІІ. Напрями та методи зв’язків з громадськістю

225

свідчить, що висота голосу нас видає навіть тоді, коли ми намагаємося приховати наш настрій та почуття.

Висота голосу не може бути однаковою, коли ми промовляємо речення. Вона змінюється залежно від почуттів, які речення повинно виражати або які почуває промовець, від смислових наголосів тощо. Мову на одній висоті називають монотонною, вона погано сприймається і втомлює слухача.

Тембр – це певне забарвлення голосу. Вважається, що повністю змінити тембр голосу неможливо, проте поліпшити – реально. Для цього потрібно мати позитивний психологічний настрій, промовляти зрозумілі та ясні ідеї, систематично тренуватися (вправи для дихання, голосових зв’язок, гортані). Усе це дозволить подолати недоліки тембру. Їх називають п’ять: задишка, хрипота, різкість, гортанність, гугнявість.

Промова та артикуляція. Артикуляція – це членороздільна промова, її роль у правильній промові дуже велика. Фахівці радять критично прислуховуватися до своєї мови і тренуватися у чіткості та членороздільності вимови. Вони ж зазначають, що слухачі позитивно реагують на багатий, глибокий, добре поставлений і динамічний голос, який несе в собі переконання і заслуговує на довіру. Повідомлення, незважаючи на всю його важливість, буде зіпсоване, якщо голос промовця неприємний для аудиторії. Недоліки голосу можуть зруйнувати чи знизити привабливий імідж. Як це не парадоксально, вони можуть позбавити оратора авторитета та переконливості. Ось деякі з недоліків голосу людей, з якими обов’язково треба боротися.

1.Гугнявість. Вона з’являється, коли людина говорить у ніс.

2.Верескливість, скрипучість, пронизливість. Вони пов’язані з напруженістю шиї, підборіддя.

3.Слабкість, придушеність. Такий голос обумовлений слабкістю голосових зв’язок, небажанням напружувати їх.

4.Недостатність дихання.

5.Бурмотіння.

6.Напруженість рота, яка не дозволяє йому вільно відкриватися, щоб випустити звук.

7.Монотонність. Вважають, що немає нічого гіршого за монотонний голос – мовлення на одній ноті. Нормальна мова містить від 12 до 20 ―нот‖. Дехто вживає лише до п’яти. У такому випадку голос нагадує погано закритий кран – з нього капає, капає, а потім монотонно дзюрчить.

226	Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю

8.Зависока швидкість або повільність. Оскільки середня шви-

дкість мовлення – 150 слів на хвилину, то будь-які відхилення погіршують сприйняття.

9.“Вусата” промова. ―Вусами‖ мови прийнято називати неактуальні додатки. Це неправильна вимова, паузи між словами,

незакінчені фрази, некоректні звуки, заповнювачі пауз.

10.Діалекти та акценти [23, 53-63].

Графічні (наочні) засоби НВК – це те, що бачить аудито-

рія і що допомагає їй краще зрозуміти промовця, що вносить ясність в теоретичні викладки, оживляє аудиторію, сприяє більшій довірі до оратора, стимулює уявлення слухачів, підвищує рівень уваги, збільшує запам’ятовування до 95%.

Відеоматеріали Діафільми

Схеми	Аудіозаписи	Дошка

Графіки	Різновиди		Слайди	Діапроектор
		наочних
Діаграми		засобів	Плакати
		НВК		Комп’ютер
Карти			Схема-книжка	Телевізор
	Роздаткові матеріали
Фотографії		Малюнки

Вважають, що цей засіб НВК використовують тоді, коли: важко подумки уявити ідею або концепцію (наприклад, філософію фірми, концепцію її перебудови, програму дій); існують різні думки, які бажано порівняти (демонструється позиція фірми та її конкурентів, переваги продукції чи послуг тощо);

Розділ ІІІ. Напрями та методи зв’язків з громадськістю

227

застосовуються цифрові дані (вони на слух сприймаються погано, їх легко сплутати), які характеризують потенціал фірми, динаміку розвитку, потужності, інвестиції; обговорюються інженерні деталі або виробничі процеси (схема виробництва, технологія вироблення продукції фірми); наводяться факти чи характеризуються процеси (динаміка

зростання темпів виробництва, схема поширення товарів чи філії фірми); дається характеристика структури фірми, продукту, послуг;

PR-мен прагне підвищити рівень запам’ятовування інформації.

Вимоги до графічних (наочних) засобів НВК

1.Візуальні засоби аудиторія повинна добре бачити.

2.Вони повинні бути виготовлені професійно, акуратно.

3.При можливості варто використовувати кольорові наочні засоби, яскраву та чітку графіку.

4.Аудіозасоби аудиторія повинна добре чути.

5.Рівень їх звучання повинен враховувати розміри приміщення та його акустику. Надто тихе або надто голосне звучання дратує, погіршує сприйняття вербальної інформації.

6.Усі наочні засоби мають узгоджуватися з темою спілкування: вони повинні допомагати, а не заважати сприймати інформацію.

7.Вони повинні з’являтися там і тоді, де їхня поява буде особ-

ливо потрібною.

Як правильно використовувати наочні засоби для візуаліза-

ції інформації? Фахівці зазначають низку правил, яких варто дотримуватися під час публічних виступів. Назвемо деякі з них.

1.Кожному наочному засобу необхідне словесне обрамлення. Причому розказати слухачам про те, що вони побачать, варто до того, як з’явиться наочний засіб. Але не слід поспішати говорити після того, як він показаний. Радять рахувати до трьох. Лише після цього можна починати говорити з приводу того, що там зображено.

2.Демонструючи наочний засіб, треба стояти збоку від нього, не опускати голови низько, не відвертатися вбік, не поверта-

228	Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю

тися до слухачів спиною, не стояти довго мовчки біля наочного засобу.

3.Варто направляти увагу слухачів, використовуючи ручку, указку або інший предмет. При використанні кодоскопів можна закривати непотрібні частини слайдів, акцентуючи на найважливіших моментах.

4.Наочний засіб не слід залишати перед очима слухачів після закінчення роботи з ним. Небажано їх тримати відкритими впродовж усього виступу.

5.Доцільно планувати порядок застосування наочних засобів, тренуватися їх використовувати, бути готовим до відмови від застосування засобу, якщо аудиторія занадто збуджена, якщо промовець не вкладається в регламент і починає спішити.

Ж.Данкел і С.Парнхем дають такі поради промовцям, які планують використовувати наочність: ―Деякі виступи відбуваються без зусиль, аудиторія йде слідом за оратором. Інші провалюються. Удача багато в чому залежить від ефективності використання наочних засобів. Адже зорова пам’ять сильніша за слухову. Давні мудреці говорили: ―Око – це мозок, винесений назовні‖. Наочність доводить інформацію до слухача швидше, однак вона не повинна вас замінювати. Для того, щоб усе відбулося вдало, пам’ятайте:

Промовець повинен бути презентабельним. Починайте свій виступ, буквально ―зробивши крок‖ назустріч своїм слухачам. Ефектно говоріть, не жестикулюйте, посміхайтеся! (підкреслено авторами цитованого твору). Не торкайтеся засобу без потреби.

Говоріть, переходячи від одного наочного засобу до іншого, використовуючи словесні переходи. Говоріть слухачам, що вони зараз побачать, у той час, як прибираєте один засіб правою рукою і ставите інший лівою.

Закінчивши роботу з наочністю, виключіть обладнання. Зробіть так, щоб ваші останні фрази мали сильний вплив.

При використанні проектора зі слайдами, закінчивши показ, вимкніть прилад, запаліть світло і станьте перед слухачами. Якщо ви використовували інше обладнання, вимкніть його і підійдіть уперед, щоб виступити зі своїми заключними думками. Користуючись схемою-книжкою, закрийте останню сторінку і ві-

Розділ ІІІ. Напрями та методи зв’язків з громадськістю

229

дійдіть від неї, щоб підвести підсумки. Закривайте її з почут-

тям!‖ [23, 48].

§4. Ситуативні змінні невербальної комунікації

Важливою складовою НВК є ті невербальні комунікації, які умовно можна назвати ситуативними змінними. Вони включають у себе кілька компонентів. Дослідники називають:

Ситуативні змінні

Проксеміка (від лат. proximus – “найближчий”) – дистанція, що обирається співрозмовником; Орієнтація – певне положення, позиція співрозмовників стосовно один до одного; Часовий фактор – тривалість погляду, рукостискання;

Послідовність – хто першим починає кланятися чи подає руку; одяг, колір одягу.

Усі ці змінні мають значення як для адекватного сприйняття інформації, так і для встановлення міжособистісних стосунків комунікантів. І перше, і друге важливо для працівника ПР.

Організація простору

Серед невербальних засобів важлива роль належить просторовим – обрання тієї чи іншої дистанції під час спілкування. Учені називають чотири зони спілкування:

―відкрита‖ зона (від 4 до 8 м) – може використовуватися під час спілкування з великими групами людей – збори, пресконференції тощо; соціальна зона (від 1,5 до 4 м) – вона обирається під час спіл-

кування з незнайомими та малознайомими людьми у міжособистісному спілкуванні; особиста зона (від 40 см до 1,5 м) – її можна використовувати

лише при спілкуванні дуже близьких людей на офіційних прийомах та дружніх вечірках;

230	Тихомирова Є.Б. Зв’язки з громадськістю

інтимна зона (від 0 до 40 см) – її використання можливе між тими, хто знаходиться в тісному емоційному контакті (у сім’ї, при спілкуванні родичів, друзів).

Є люди, які інтуїтивно дотримуються цих параметрів, навіть не знаючи їх. Але є й інші – це ті, хто прагне ―захопити‖ чужий життєвий простір: вони дуже близько (занадто близько) підходять до співрозмовника, беруть його за руку, іноді навіть хапають щось таке, що належить співрозмовнику (ручку із нагрудної кишені), шепчуть на вухо тощо. Така неповага до співрозмовника може зруйнувати навіть уже встановлені контакти. Від поваги до особистого простору залежить не тільки успіх у особистих справах, але і в професійних. Ось як описує свої спостереження за дотриманням дистанцій спілкування у діловій сфері А.Піз: ―Нещодавно на конференції я помітив, що коли зустрілися та вели бесіду два американці, вони стояли на відстані 90 см і зберігали цю дистанцію протягом усієї розмови. Коли ж розмовляли японець і американець, то вони повільно рухалися по кімнаті. Американець постійно відсувався від японця, а японець постійно наступав, наближаючись до нього. Таким чином кожен з них робив спробу пристосуватися до зручного та звичного для нього простору спілкування. Японець, чия інтимна зона складає 25 см, постійно робить крок уперед, щоб звузити простір. Відеозапис цього епізоду, відтворений із прискоренням, справляє враження танцю, у якому японець постійно веде свого партнера. Стає зрозумілим, чому при бізнес-переговорах азіати та американці поглядають один на одного з деякою підозрою. Американці вважають, що азіати ―фамільярні‖ і занадто ―тиснуть‖, азіати ж переконані в тому, що американці ―холодні та занадто офіційні‖ [19, 199].

Учені вважають, що обрання певної дистанції залежить як від національних та культурних традицій народів, так і від вікових, демографічних та деяких інших параметрів. Зокрема, висока людина завжди прагне обирати більшу дистанцію, мала – якомога меншу. Жінки у спілкуванні між собою обирають інтимну зону, для чоловіків це не характерно. Інтроверти схильні до порівняно більших дистанцій у розмові, ніж екстраверти. Урахування цих природних закономірностей — необхідна умова успіху в спілкуванні з людьми.

Зовнішній вигляд (охайність одягу, взуття тощо) виражає самоповагу та повагу до оточуючих. Існує думка, що ―за допо-