1.2. Суїцидальна поведінка у підлітковому віці як соціально-педагогічна проблема

Однією з актуальних соціальних проблем сучасного суспільства є зростання кількості випадків суїцидальної поведінки серед підлітків та молоді.

Дослідниками встановлено, що акт самогубства зазвичай обумовлений цілим рядом факторів: соціальних, економічних, політичних, філософських, психологічних, релігійних тощо. Але в цілому рівень самогубств і його динаміка виступають важливими індикаторами соціального благополуччя того чи іншого соціального середовища, а також показниками психічного та духовного здоров’я суспільства.

На сьогоднішній день викликає занепокоєння стан здоров’я підростаючого покоління. Підлітки та молоді люди стали менш упевненими у собі і мало довіряють оточуючим, частіше перебувають у депресії, більш чутливі і не настільки прив’язані до своїх сімей, як їхні ровесники кілька десятиліть тому. Аналіз причин підліткових самогубств дозволив згрупувати їх у вигляді трьох основних факторів:

– стосунки з батьками, що залежать від ступеня розуміння ними своїх дітей, співчуття, нормативності відносин;

– проблеми у школі, пов’язані з особистістю вчителя, статусом підлітка у класі і власним відношенням до своєї успішності;

– взаємовідносини з однолітками, спілкування з друзями та особами протилежної статі.[9]

Специфіка організації соціально–педагогічної роботи з особами, схильними до суїциду, полягає у проведенні заходів, що сприятимуть зміні соціальної ізоляції людини і зменшенню суїцидальних тенденцій. Основними напрямками роботи в боротьбі з даним видом девіантної поведінки є проведення профілактичних і реабілітаційних заходів.

Психологічні відхилення можуть бути викликані різними причинами й обставинами, тому у концептуальному плані в заходах щодо профілактики суїцидів виділяються наступні підходи:

1) інформаційний – ґрунтується на тому, що одним з головних напрямків роботи повинне стати інформування людей про способи рішення проблем, виходу з депресій, скрутних станів;

2) соціально–профілактичний – як основну мету розглядає виявлення, усунення й нейтралізацію причин і умов, що викликають суїцидальні думки й наміри;

3) медико–біологічний – його сутність полягає в попередженні можливих відхилень від соціальних норм цілеспрямованими мірами лікувально–профілактичного характеру стосовно осіб, що страждають різними психологічними відхиленнями;

4) соціально–педагогічний – полягає у відновленні або корекції якостей особистості, особливо моральних і вольових.[16]

У роботі з неповнолітніми, схильними до самогубств, слід розрізняти також такі види реабілітації, як: медична, психологічна, професійна, побутова, соціально–педагогічна, соціально–економічна, соціальна.

Основними методами реабілітаційної допомоги суїциденту є: проведення індивідуальних бесід; включення клієнтів у тренінгові групи з метою корекції негативних емоційно значимих ситуацій; переорієнтація індивідуальних і групових інтересів; оволодіння соціальними навичками, способами ефективного спілкування, взаємодії з оточуючими, конструктивною поведінкою в конфліктних ситуаціях; рекомендації з вивчення спеціальної літератури; залучення фахівців – психологів, юристів, соціальних педагогів, медичних працівників, психотерапевтів і т.д.

Ефективна реалізація зазначених заходів можлива при дотриманні трьох умов: високої мотивації всіх учасників реабілітації; соціально–психологічної компетенції фахівців і керівників реабілітаційної установи; координації діяльності різних державних служб – освіти, охорони здоров'я, правоохоронних органів та ін.

Таким чином, технології соціально–педагогічної роботи з людьми, схильними до самогубства, спрямовані на те, щоб поставити дану форму девіантної поведінки під соціальний контроль, що включає наступні заходи:

– по–перше, заміщення, витіснення суїцидальної поведінки суспільно–корисною або нейтральною поведінкою;

– по–друге, спрямування соціальної активності суїцидента в суспільно схвалюване або нейтральне русло;

– по–третє, створення державної суїцидологічної служби допомоги даній категорії населення.[4]