Трансляційна симетрія.

Трансляційною симетрією називають симетрію щодо паралельного перенесення у певному напрямку на певну відстань. Трансляційну симетрію мають ґратки. Граничним випадком трансляційної симетрії є однорідність простору. Однорідний простір накладається сам на себе при довільному зміщенні.

Асиметрія - принцип організації, який грунтується на динамічній врівноваженості елементів, на враженні руху їх в межах цілого.

Асиметрія - це відсутність симетрії. Але це зовсім не означає, що при цьому може бути відсутнім і рівновагу композиції. Форми - їх характер, розміри, розташування в просторі повинні бути підпорядковані зоровому рівноваги. Якщо симетрична форма сприймається легко і відразу, то асиметрична читається поступово.

Асиметрична форма для одних виробів - настільки ж об'єктивний результат рішення функціональної завдання, яким є форма симетрична для інших. Однак між двома цими властивостями форми існує принципова різниця.

Колір - одна з властивостей об'єктів матеріального світу, сприймане як усвідомлене зорове відчуття. Той або інший колір "привласнюється" людиною об'єктам в процесі їх зорового сприйняття.

Ко́лір (ба́рва) — суб'єктивна характеристика світла, яка відображає здатність людського зору розрізняти довжину хвилі електромагнітних коливань у області видимого світла. Сприйнятий колір (випромінювання або об'єкта) залежить від його спектру та від психофізіологічного стану людини.

Розрізняють спектральні і неспектральні хроматичні кольори (наприклад, пурпурний або коричневий колір), а також ахроматичні кольори (білий, сірий, чорний).

Неоднозначність поняття «колір».

Поняття колір має 2 сенси: воно може стосуватися як психологічного відчуття, викликаного відбиттям світла від певного об'єкта (помаранчевий апельсин), так і бути однозначною характеристикою самих джерел світла (помаранчеве світло). Тому слід зауважити, що в тих випадках, коли ми хочемо дати кольорову характеристику джерел світла, деяких назв кольору просто не існує — так, немає сірого, коричневого, бурого світла.

Відома метамерія кольору — фізіологічно еквівалентне відчуття кольору можна викликати різними наборами світлових стимулів.

Фізіологія сприйняття кольору

Відчуття кольору виникає в мозку при збудженні і гальмуванні світлочутливих клітин — рецепторів очної сітківки людини або іншої тварини, колбочках. Вважається (хоча на сьогоднішній день так ніким і не доведено), що у людей і приматів існує три види колбочок, що розрізняються за спектральною чутливістю — ρ (умовно «червоні»), γ (умовно «зелені») і β (умовно «сині»), відповідно.[1] Світлочутливість колб невисока, тому для гарного сприйняття кольору необхідна достатня освітленість або яскравість. Найбагатші колірними рецепторами центральні частини сітківки.

Кожне колірне відчуття у людини може бути представлено у вигляді суми відчуттів цих трьох кольорів (т. зв. «трикомпонентна теорія колірного зору»). Встановлено, що рептилії, птахи та деякі риби мають ширшу область відчутного оптичного випромінювання. Вони сприймають ближній ультрафіолет (300—380 нм), синю, зелену і червону частину спектра. При досягненні необхідної для сприйняття кольору яскравості найчутливіші рецептори сутінкового зору — палички — автоматично відключаються.

Психологічно суб'єктивне сприйняття кольору залежить також від яскравості, адаптації ока до фонового світла (див. кольорова температура), від кольору сусідніх об'єктів, наявності дальтонізму та інших об'єктивних факторів; а також інших, ситуативних, психологічних моментів.

Спектральні і неспектральні кольори .

Неперервний спектр кольорів можна спостерігати на дифракційної решітці. Хорошою демонстрацією спектру є природне явище веселки.

«Основні» кольори .

Вперше неперервний спектр на сім кольорів розбив Ісаак Ньютон. Це розбиття умовне і багато в чому випадкове. Швидше за все, Ньютон знаходився під впливом європейської нумерології і ґрунтувався на аналогії з сімома нотами в октаві (також на той час було відомо лише 7 планет сонячної системи). Опубліковані у книзі «Optics» (1704), мовою оригіналу ці кольори мали такі назви — red, orange, yellow, green, blue, indigo та violet. В українській термінології основними кольорами спектру називають червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій та фіолетовий. Втім проблема відповідності кольорів в українській та англійській термінології ускладнюється тим, що сучасна англійська мова не розрізняє блакитного і синього кольорів, і обидва позначає кольором.

«Додаткові» кольори».

Колірне коло

Поняття «додатковий колір» було введено за аналогією з «основним кольором». Було встановлено, що оптичне змішання деяких пар кольорів може давати відчуття білого кольору. Так, до тріади основних кольорів Червоний —Зелений—Синій додатковими є Голубий —Пурпурний —Жовтий-кольори. На колірному колі ці кольори розташовуються опозиційно, отже, кольори обох тріад чергуються. У поліграфічній практиці використовують різні набори «основних кольорів».

Людина спостерігає монохроматичне випромінювання у рідкісних випадках, більша частина світлового потоку, що поступає в око людини з навколишнього середовище містить різні довжини хвиль. На відміну від акустичних коливань, які при додаванні можуть утворювати враження множинності звуків, на чому ґрунтується можливість музичного мистецтва оперувати різноманітними співзвуччями, електромагнітні коливання при змішанні зливаються в певний єдиний колір, в якому людське око не може виділити складові[3]. Проблема змішання кольорів вперше була поставлена І. Ньютоном, який довів, що білий колір являє собою суміш кольорів спектру, а багатоманіття кольорів, що сприймаються оком не вичерпуються кольорами спектру.

Так, у спектрі відсутні такі кольори, як пурпуровий чи малиновий, що утворюються змішанням червоного і фіолетового спектральних кольорів. Змішуванням кольорів утворюються і так звані «ахроматичні» кольори — відтінки сірого і білого кольорів, а також бляклі кольори, які можна отримати змішуванням спектральних кольорів з білим кольором.

Ахроматичні кольори [ред.]

Відтінки сірого (в діапазоні білий — чорний) носять парадоксальну назву ахроматичних кольорів (від грец. α- заперечення, протиставлення + χρωμα — колір, тобто безбарвних) кольорів. Найяскравішим ахроматичним кольором є білий, найтемнішим — чорний. Можна зауважити, що при максимальному зниженні насиченості розрізнення тону (відношення до певного кольору спектру) відтінку стає неможливим.

Колір широко застосовують, як засіб для управління увагою людини. Деякі поєднання кольорів вважають привабливішими (наприклад, синій + жовтий), інші — менш (наприклад, червоний + зелений). Психологія сприйняття коліру пояснює, чому ті чи інші сполучення здатні сильно впливати на сприйняття та емоційний стан людини. [4]

Колір в цифрових технологіях [ред.]

У цифрових технологіях, як і в аналоговому телебаченні, застосовують RGB-системи. При цьому кожен компонент кольору представляється за допомогою цілих чисел у межах деякого діапазону, як правило, від 0 до степеня числа 2 мінус один (2 N — 1), що відповідає максимально можливій кількості значень, що може бути закодована певною кількістю бітів.

Найбільше поширення отримала технологія «truecolor», що передбачає 24-бітне кодування кольору. Інтенсивність кожного компоненту в цій системі кодується за допомогою 8 бітів і, таким чином, може приймати 256 значень — від 0 до 255. Загалом же «truecolor» дозволяє представити 16 777 216 (тобто 224) кольорів для кожного пікселя, що вважається достатнім для реалістичного зображення кольору.

2.Послідовність роботи дизайнера інтер’єру: робота дизайнера безпосередньо з замовником; робота над проектом: розробка плану з елементами зонування, розміщення меблів та обладнання, ескізів та розгорток організації внутрішнього простору, аксонометрії приміщень; авторський нагляд.

Робота дизайнера інтер’єру над проектом складається з таких обов’язкових етапів:

• робота з замовником (підготовчий етап);

• безпосередня розробка проекту;

• дизайнерський надзор.

Дизайнер, працюючи над інтер'єром, розробляє різні варіанти рішення внутрішнього простору, враховуючи його функціональні особливості та можливості даного приміщення, побажання замовника, підбирає потрібну колірну гамму і фактуру, яка буде найбільш виграшно представляти інтер'єр.

При формуванні інтер'єру дизайнер повинен враховувати духовну культуру людини, послідовно вивчити її звички і світ захоплень. Саме в діалозі з замовником, в роботі над інтер'єром народжується той ключовий образ, який згодом стає концепцією вирішення всього внутрішнього простору будинку. Саме тому першим етапом в роботі над проектом є робота з замовником.

Із замовником визначається принципіальна схема розміщення всіх приміщень (бажано й тих, що не потрапляють до розгляду в проекті); принципіальна схема кольорів т та матеріалів для обробки поверхонь приміщень; освітлення приміщень і схема розміщення в них елементів електромережі; декор, аксесуари та озеленення в приміщеннях, які підлягають проектуванню (стиль інтер’єру).

Початком роботи над наступним етапом служить докладний і якісний обмір кімнат. Більшість з професійних дизайнерів не беруться за створення ескізів за будівельними кресленнями, які надаються в домовій книзі, без обміру, адже проект буде створюватися з урахуванням усіх нюансів конкретного існуючого приміщення.

На основі вказаної попередньої роботи дизайнером розробляються чорнові ескізи (декілька варіантів), на основі яких, за згодою з замовником , виконується графічна частина проекту; підбираються зразки матеріалів, кольорів; робиться калькуляція всіх необхідних витрат для його втілення. При розробці чорнових ескізів рекомендується вирізати умовні зображення обладнання та меблів з кольорового паперу та переміщати їх по плану кімнати, поки не визначиться їхнє ідеальне розміщення. Таку роботу можна виконати на комп’ютері за допомогою відповідних програм. Тільки після цього приступати до виконання чистового варіанту графічної частини проекту.

Усім відомо, що неконтрольований процес, зазвичай рідко завершується очікуваним результатом, тож професійний дизайнер ніколи не буде нехтувати етапом дизайнерського надзору за виконанням усіх робіт, які заплановані в його проекті. Цей етап бажано здійснювати разом із замовником.

3.Складові проекту інтер’єру: принципіальні схеми просторової організації приміщень, основних кольорів інтер’єру, художньо-декоративного оформлення; ескізна частина (плани поверхів, кімнат, підлоги, стелі, розгортки приміщень, кімнат; аксонометрія приміщень (3D-модель); робочі креслення меблів, дверей, вікон тощо); розрахунки необхідності в матеріалах; зразки кольорів фарби, шпалер, килимового покриття тощо.

Послідовність роботи дизайнера інтер’єру та побажання замовника визначають з яких частин буде складатися майбутній проект з дизайну інтер’єра. Зазвичай, до проекту входять: графічна частина, яка є основою проекту; зразки кольорів та матеріалів; економічні розрахунки необхідних витрат для втілення проекту.

До графічної частини готового проекту не входять ескізи, що виконувались дизайнером на підготовчому етапі його розробки. До нього входять: плани приміщень (поверхів, кімнат тощо), стелі, при необхідності, підлоги; розгортки стін; робочі креслення окремих архітектурних елементів та корпусних меблів; аксонометрія приміщення (кращим варіантом у такому випадку є візуалізація – змодельоване на комп'ютері фото реалістичного зображення), схема електричної мережі. Всі вказані графічні документи повинні бути виконані за допомогою креслярських інструментів, із дотриманням стандартного масштабу, з використанням стандартних ліній, стандартних умовних зображень санітарно-технічного та інших видів обладнання й меблів.

Зразки кольорів та матеріалів мають бути представлені кількома екземплярами. Скажімо, по два-три вида шпалер для кожного приміщення, такої довжини, щоб можливо було уявити повну картину оформлення стіни. Або два-три вида облицювальної плитки для робочої поверхні кухні. Сьогодні такі технології, що є можливість, навіть, підготувати для проекту демонстраційні зразки різних видів штукатурки - наприклад, фактурної.

Перед тим, як розробляти проект дизайнер із замовником, зазвичай, обговорюють максимально допустиму суму витрат на здійснення перебудов та опорядження поверхонь. Тому, в більшості випадків, до проекту з дизайну інтер’єру мають входити економічні розрахунки, які представляють собою калькуляцію витрат на матеріали та деякі інструменти для ремонту; орієнтовну (середню) заробітну плату майстрам; матеріали та оплату за роботу на виготовлення окремих дизайнерських предметів інтер’єру чи архітектурних елементів (якщо такі замовлялися) – наприклад, спеціальний кавовий столик чи рама на дзеркало. Такі розрахунки вважаються приблизними, бо під час втілення проекту можуть виникнути непередбачувані ситуації. Тому рекомендується при розробці проекту розраховувати на суму дещо нижчу за домовлену із замовником.

4.Вплив виду опорядження поверхонь приміщень, їх фарбування, узору на них, їх освітленості, розташування меблів на візуальне сприйняття форми та розмірів кімнати. Колір в інтер’єрі приміщень: кольори та їх психологічний вплив , поєднання та гармонія кольорів, фактура матеріалу та імітація.

Не завжди приміщення має ідеальну форму. Іноді кімнати в яких нам доводиться перебувати бувають вузькими та довгими, або низькими чи не достатньо глибокими. В такому випадку , щоб нам комфортніше жилось у подібних приміщеннях, можна позитивно вплинути на їх візуальне сприйняття за допомогою засобів оптичного обману. Існує багато чинників, які професійні дизайнери вдало використовують з цією метою.

На візуальне сприйняття приміщення впливають колір, яким пофарбовані стіни, стеля чи підлога; фактура матеріалів, які при цьому використовувались; узор, що розміщений в різних частинах простору кімнати; розстановка меблів; освітленість приміщення тощо.

Тож, якщо говорити про використання кольору для корекції форми та розмірів кімнати, загально прийнято вважати, що холодні, світлі відтінки кольорів віддаляють поверхню, а теплі та темні – приближують її. Тому стелю, найчастіше, фарбують у світлі холодні тони, або в білий колір, щоб візуально зробити приміщення вищим. Якщо крім стелі так само пофарбувати й стіни, кімната буде здаватися ширшою та глибшою ніж є насправді. Якщо протилежну входу стіну зробити темнішою за інші, кімната стане менш глибокою.

Дрібний орнамент робить будь-яку поверхню кімнати більшою, малюнок, який складається з великих елементів – меншою. Полоси, розміщені горизонтально – роблять приміщення нижчим та ширшим, вертикально - вищим та, відповідно, вужчим. Полоси на підлозі, що розміщені вздовж напряму зору – подовжують кімнату, впоперек – роблять її коротшою та ширшою. Інші приклади див. нижче на малюнках.

Також змінити візуальне сприйняття розмірів приміщення можна використанням матеріалів для стін та меблів різної фактури. Так стіна , що покрита фактурною штукатуркою, буде здаватися ближчою, а диван, який накритий тканиною зі штучного хутра – більшим. Використання гладеньких поверхонь, а особливо дзеркал, взагалі може кардинально змінити розміри приміщення в сторону збільшення. Іноді всю стіну або стелю опоряджують дзеркалами. В такому випадку на стіну треба помістити хоч би один, невеликий акцент, наприклад, поличку з квіткою, щоб не втрачалася реальність простору кімнати.

Сприйняття обсягу замкнутого простору залежить не тільки від фактури і кольору його поверхонь, але і від характеру і ступеня їх освітленості. Яскраве і рівномірне освітлення приміщення робить його просторіше, слабке і вибіркове згущує колір і візуально зменшує простір. Кімната в напівтемряві завжди виглядає менше, ніж яскраво освітлена. Приведемо кілька правил, які можна застосувати на практиці при світловому коректуванні житлових приміщень. Максимальна освітленість стін і застосування при їх обробці матеріалів з хорошими властивостями допоможуть вам візуально розширити простір, що дуже актуально для невеликих приміщень.При освітленні великих приміщень найкраще використовувати світильники прямого світла. Змінюючи яскравість світла, відбитого від підлоги, стін і стелі, можна коректувати об'єм приміщення. Відбите або розсіяне світло візуально збільшує простір.Зменшити висоту стелі вам вдасться, якщо на ньому ви розмістите світильники, світлові промені яких будуть спрямовані на стіни, в цьому випадку стеля буде в тіні і здаватися нижчою. Збільшення висоти можна добитися зворотним прийомом, встановивши на стінах світильники зі спрямованими вгору променями, яскраво освітлена стеля буде здаватися вище. Щоб візуально розширити вузький коридор, необхідно розташувати світильники по рівній лінії, вздовж однієї із стін приміщення.

Розташування світильників уздовж середньої лінії стелі, навпаки, звужує простір. Освітлена стіна в кінці коридору робить його ширше. Яскраве поперечне світло візуально скорочує довжину. Поглибити перспективу довгого коридору можна за допомогою розміщення на стелі рівного ряду однотипних світильників.

Поздовжнє освітлення дозволяє витягнути короткий простір. Отже, правильно встановлене освітлення здатне не тільки коректувати геометрію приміщення, але і маскувати - те, що потрібно залишити в тіні, а також створювати необхідні акценти в інтер'єрі.

5.Основні функції сучасного інтер’єру. Сон. Відпочинок. Індивідуальна робота. Приготування їжі. Приймання їжі. Санітарна гігієна. Побутова робота. Зберігання речей та предметів. Меблі для зон різного призначення, їх параметри. Раціональні розміри відповідних функціональних зон. Обладнання відповідних функціональних зон.

Сучасному інтер'єрі потрібно забезпечити повноцінні умови для відпочинку людини. Сон підтримуємо наше здоров'я і працездатність. Зони сну потребують повної зорової, акустичної та психологічної ізоляції. Ідеальним є розміщення одного спального місця в окремій кімнаті. Спільне розміщення двох і більше спальних місць може бути зручним у разі збігу режимів сну. Меблі для сну має параметри, які універсальні для дорослих людей (рис. 1}. Довжина спального місця - 200 см, ширина різна: одинарна ліжко - 70-90 см, полуторне-120 см, двоспальне-140 см, 160 см, 180 см . По конструкції ліжко може бути стаціонарною або трансформованою: висувний, складаний (прибирається в шафову нішу), відкидний. Спальне місце може бути передбачено в універсальній меблів типу диван-ліжко, крісло-ліжко. У цьому випадку обов'язково відводиться місце для зберігання по-стельних приладдя у вигляді прикроватной тумби або вбудованого скриньки, полиці і т. п. Прийом економічного використання площі приміщення вплинув на появу двоярусних ліжок. Зазвичай вони використовуються, якщо в сім'ї двоє або більше дітей. Відносне положення двох рівнів різноманітно: кутове, поєднане, висувне. На верхню ліжко піднімаються по спеціальній драбині. Додаткові меблі в зоні сну може включати: тумбами або полицю, тумбу для постільних речей, банкетку, стілець, туалетний столик, шафа для зберігання білизни, надкроватний столик. Кожна ліжко повинна мати підхід з бічної сторони. Бажано розташовувати ліжка паралельно південь і із збільшеною відстанню для підходу з торця.

Відпочинок  Відпочиваючи, ми читаємо, розглядаємо ілюстрації, розмовляємо, дивимося телевізор, слухаємо музику. Таким чином, місце відпочинку передбачає сидіння у вільній позі. Основними предметами меблів служать м'який стілець, крісло, диван, шезлонг. Меблі для відпочинку в основному пересувна, що дозволяє займати зручне положення в різних ситуаціях.  Також зони відпочинку обладнуються ємностями для зберігання (стелажі, шафи, полиці, бар), низькими столиками для журналів і альбомів, світильниками місцевого освітлення (торшер, бра, підлогова лампа), апаратурою і телевізором. Набір меблів і розташування предметов диктуються умовами зручності, освітлення, необхідності деякого простору і можливістю переміщення в зоні. Найбільш стабільні і нормовані габарити проходів між предметами обладнання та відстань до екрану телевізора.

індивідуальна робота  Індивідуальна робота - це приготування навчальних завдань, професійна діяльність, самоосвіта, творчість і т. п. За-няття вимагають від людини повної уваги і зосередженості, правильної організації робочого місця і сприятливих умов: від-сутності стороннього шуму і відволікаючих чинників, гарного освітлення. Робоче місце має бути досить ізольовано, необ-хідно для роботи речі розташовані Побла-зостая.  Письмовий або комп'ютерний стіл і робоче крісло - головні предмети меблів для кабінету. Додаткові меблі (книжкові пол-ки, стелажі, шафи), розташована поруч, окреслює робочу зону. Можливі й інші види робочих місць, - там можуть розташовуватися, наприклад, стіл для креслення, кульман, моль-берт, музичний інструмент і т. п.

Приготування їжі  Приготування їжі часто пов'язано з виділенням запахів, шумом, підвищенням температури і вологості повітря.  У той же час для нього необхідне дотримання гігієнічних та санітарних вимог. Специфічність процесу вимагає його організації в окремому приміщенні з хорошою вентиляцією, освітленням і обробкою.При наявності газової плити потрібна постійна ізоляція цієї зони від інших приміщень. Можна застосовувати тимчасову ізоляцію (розсувні перегородки) від суміжного приміщення.

Прийом їжі  Форма харчування залежить від кількості вільного часу у членів сім'ї, від місця проживання і культурних традицій. Організовуючи зону прийому їжі при різних формах харчування, слід враховувати ряд умов: певний режим, кількість і вік домочадців, види застілля (будні, свято) і т. п., необхідність зручною і спокійної обстановки, достатність освітлення.  Для економії часу та енергії, що витрачаються на обслуговування процесу прийому їжі, важливо ближче розмістити зони приготування і прийому їжі. Меблі для прийому їжі включає обідній стіл і місця для сидіння у вигляді табуретів, стільців або лавок. Додаткове обладнання складають ємності для посуду (полиці, буфет, сервант) і освітлювальні прилади.

Санітарна гігієна Гігієна людини включає ряд регулярних і необхідних операцій, більшість з яких мають суто індивідуальний характер, Ереб суворої ізоляції і потребують спеціального санітарно-технічному устаткуванні. Зони організовуються у вигляді спеціальних ізольованих приміщень (санвузли). Якими мешканці користуються по черзі. Квартири з великою площею можуть мати два і більше санвузла. Інші процеси особистої гігієни (безводні процедури, гімнастика тощо) можуть проводитися е зонах сну, індивідуальних занять, що мають достатню ізоляцію. У цих же приміщеннях передбачається здійснення туалету, одягання та ін Обладнання для зберігання одягу, білизни тощо має бути індивідуальним для кожного мешканця, поміщатися у районі спальних місць (гардеробні). Сучасне стандартне санітарно-техні-чеський обладнання включає ванну, душову кабінку, умивальник, унітаз і біде (гиги-еніческій душ для малогабаритних санвузлів). Ванни бувають для лежання (довжина 170,180,190, 200 см) і для сидіння (120 см). За формою вони можуть бути круглими, овальними, трикутними, п'ятикутними і прямокутними. Кутовий варіант розташування ванни передбачає санвузол з великою площею, для круглої ванни також потрібно великий простір. В якості додаткового обладнання використовують супутні предмети (дзеркало, туалетний полку, шафка, рушникодержач, мильниця, стаканчик для зубних щіток, гачки). Шторку для ванни вішають в тому випадку, якщо у ванні приймають душ. Для літніх людей, погано пересуваються самостійно, роблять допоміжні пристосування при устаткуванні ванних кімнат і вбиралень (поручні біля ванни, душа і унітазу). Іноді ванну і вбиральню об'єднують в одне приміщення. Якщо в квартирі два санвузли (гостьовий і господарський), один з них роблять без ванни.

Побутова робота  У квартирах з великою площею сучасні дизайнери виділяють окреме приміщення для прання та прасування білизни, оскільки процес пов'язаний з можливим підвищенням температури і вологості повітря, паротворенням, застосуванням хімічних речовин, виділенням запахів, пилу, мікроорганізмів. У малогабаритних квартирах для цих операцій використовують приміщення санвузла та кухні.  Процеси догляду за житлом (прибирання кімнати, меблів, обладнання тощо) побічно відбиваються в зоні зберігання побутових предметів.

Безліч речей і предметів, необхідних людині, зберігається вдома. Меблі для їх зручного розміщення являє собою різні ємності у вигляді шаф, полиць, стелажів. Основні предмети зберігання утворюють групи за схожими ознаками: для верхнього одягу, взуття, сукні, білизни; для книг, альбомів, декоративно-прикладних предметів ужитку; для зберігання побутових і господарських предметів, інвентарю; для посуду і продуктів. Від призначення предмета залежить глибина ємності: 30 см - ~ для зберігання книг і посуду, 45 см - для господарських предметів, 60 см - для верхнього одягу та білизни. Лицьова поверхня шаф може бути глухий, відкритої, заскленої або комбини-рова. Меблі для зберігання виступає у вигляді додаткового обладнання при організації зон або розміщується самостійно в просторах передпокою, коридорів, комор. У сучасному оснащенні для зберігання широко застосовується вбудовані меблі, виконувана в огороджувальної конструкції приміщення. Вбудовані меблі розміщується в нішах або має вигляд шафи-перегородки. Шафова перегородка сприяє більш доцільного використання площ і висот для корисної ємності і буває двох видів - одностороння і двостороння (рис. 9}. Передпокій є своєрідною зоною в житловому приміщенні. Її величина і призначення в просторі квартири різні. Передпокій служить місцем тимчасового зберігання верхнього одягу і взуття, одягання і роздягання, зустрічі гостей. Відповідно до функцій будинку План квартири. Двостороння шафова перегородка в обладнання входять: вішалка, ящик для взуття, банкетка, дзеркало, шафи й полиці. Розміщення меблів не повинно заважати руху, проходу, тому мінімальна ширина передпокою становить 105-130 см.

Меблі - це пересувні або вбудовані вироби для обладнання житлових і громадських приміщень, садово-паркових та інших зон перебування людини.

Меблі класифікують за призначенням, виду вихідного матеріалу, експлуатаційним, функціональними ознаками, комплектності, характеру та способу виробництва, величині деформації м'якого елемента, а також по конструктивно-технологічним ознаками та видами виробів. Меблі класифікують (ГОСТ 20400) за такими основними ознаками: комплектність, експлуатаційне призначення, функціональне призначення, конструктивно-технологічне виконання, за матеріалами, а також за характером виробництва. У рамках стандартної класифікації, здійснюваної фасетного методом, меблі підрозділяють на незалежні класифікаційні групи. За комплектності меблів в стандарті виділено такі поняття: меблеве виріб (одиничне) та комплектні вироби, які можуть бути представлені у наборах або гарнітурах. Набір меблів - це група виробів, пов'язаних між собою загальною архітектурно-художнім завданням обстановки приміщень, з широкою варіабельністю за складом і призначенням. Із виробів одного набору можна утворювати різні варіанти комплектів меблів, наприклад, набір для кухні, спальні, дитячої кімнати. Гарнітур меблів - група виробів, пов'язаних між собою по архітектурно-художньому і конструктивного ознаками, призначених для обстановки певної функціональної зони приміщення (наприклад, гарнітур м'яких меблів з дивана і крісел; гарнітур для їдальні, що включає шафа для посуду, стіл обідній і стільці; кухонний гарнітур, об'єднуючий шафи-столи, шафи для посуду та продуктів підлогові і настінні, шафи під мийку і вбудовувані електроприлади). З експлуатаційного призначенням меблі класифікують на три підгрупи, що об'єднують вироби за місцем і особливим умовам експлуатації та догляду. Так, наприклад, меблі побутова характеризується підвищеними показниками естетичних властивостей і максимальним рівнем комфортності експлуатації, меблі для громадських приміщень насамперед має володіти міцною конструкцією та захисно-декоративними покриттями, стійкими до стирання і вологій обробці.

Меблі побутові - це вироби, призначені для обстановки різних приміщень, квартир, дач, для використання на відкритому повітрі. Розрізняють такі види побутових меблів: для спільної кімнати (для кімнат з суміщеними функціями, наприклад, їдальнею і спальні або спальні і кабінету), для спальної кімнати, їдальні, вітальні, кабінету, дитячої (вироби, розміри, форма і конструкції яких відповідають віковим особливостям і ростовими характеристиками дітей), для кухонь, прихожих, ванних кімнат, а також дач.

 Меблі для суспільних приміщень - вироби, призначені для обстановки приміщень підприємств і установ з урахуванням характеру їх діяльності та специфіки функціональних процесів. Розрізняють такі види таких меблів: медична (для лікарень, поліклінік та інших медичних установ), лабораторна (для лабораторій, у тому числі навчальних та медичних), для дошкільних установ (дитячих садків, ясел), навчальних закладів (шкіл, училищ, технікумів і вузів), підприємств торгівлі, громадського харчування (їдалень, ресторанів, кафе, закусочних тощо) і побутового обслуговування, готелів і здравниць, театрально-видовищних закладів, бібліотек і читальних залів, спортивних споруд, адміністративних приміщень, залів очікування транспортних установ, підприємств зв'язку. 

Меблі для транспорту - це вироби, призначені для обладнання різних засобів транспорту.