2. Конструкція повітряних ліній

2.1 Загальна характеристика

Повітряна лінія ( П.Л.) складається із слідуючих основних конструктивних елементів :

а) проводи, призначені для передавання і розподілу електричної енергії:

б) опори, які потрібні для підтримування проводів і тросів на певній відстані від поверхні землі, води або споруд;

в) ізолятори, що забезпечують ізоляцію проводів від опор;

г) арматура, яка потрібна для закріплення ізоляторів на опорі, а проводів на ізоляторах;

д) грозозахисні троси, призначені для захисту проводів від розрядів блискавки.

Захисні троси монтуються на верхній частині опори, над фазними проводами ліній 110 кВ і вище.

Смуга, яка безпосередньо прилягає до лінії електропередачі, називається трасою ліній.

Горизонтальна відстань між сусідніми опорами ліній називається прольотом.

Анкерні прольоти – відстань між двома анкерними опорами.

Відстань між горизонталлю, що проходить через точки кріплення проводів на опорах і найнижчою точкою проводу в прольоті називається стрілою провисання, а відстань від найнижчої точки проводу до поверхні землі, води або споруди – габаритом лінії.

Повітряні лінії 35 і 110 кВ призначені для живлення підстанцій від енергосистем і для зв’язку між підстанціями. Лінії 220 і 330 кВ використовуються для електропостачання великих промислових районів, а також для зв’язку між окремими енергосистемами.

Надпотужні енергосистеми об’єднують повітряними лініями 500 і 750кВ. Такі лінії використовуються для передачі великих потужностей на ду-

же великі відстані.

П.Л. слід споруджувати з недефіцитних, недорогих матеріалів. Матеріали повинні мати достатньо високу механічну міцність, стійкість проти корозії.

2.2. Опори

Опори в ПЛ виготовляються з дерева, залізобетону і металу.

Дерев’яні опори застосовують для ліній напругою до 220 кВ. Вони прості у виготовленні і відносно дешеві. Беруть, як правило, для опор – сосну.

Діаметр опори у верхній частині повинен бути не менше:

а) 12 см для ліній напругою до 1000 В;

б) 16 см – для ліній до 35 кВ;

в) 18 см – для ліній вищої напруги.

Збіг опори ( зміна діаметра на 1 м довжини) повинен бути не більше 8 мм. Довжина опори – 4 … 15 м.

Дерев’яні опори недовговічні – не просочених опор – 3 … 5 років, просочених антисептиками – 15 … 20 років. Дерев’яні опори, як правило, складаються з окремих частин:

а) основного стояка;

б) приставки ( пасинка ).

З’єднують їх двома бандажами з стального дроту діаметром 4 … 6мм або хомутами.

На П.Л. останнім часом використовують в основному залізобетонні опори. Основним їх недоліком є порівняно велика маса. Іноді при замиканні на землю перегорає арматура і розплавляється бетон опори. Тому всі металеві елементи опори ( щтирі, траверси) треба заземляти. Для цього використовують внутрішню арматуру, якщо її немає, то виконують зовнішній заземлюючий спуск.

На лініях напругою понад 35 кВ часто використовують металеві опори, які монтуються на залізобетонних фундаментах.

За призначенням опори поділяються:

1) проміжні;

2) анкерні;

3) перехідні;

4) кутові;

5) транспозиційні;

6) спеціальні.

Проміжні опори служать для підтримування проводів в анкерних прольотах, їх 85 … 90 % від загальної кількості опор в лінії.

Анкерні опори призначені для жорсткого кріплення проводів. Відстань між анкерними опорами в лініях 110 кВ і вище складає 5 … 15 км.

Різновидністю анкерних опор є кінцеві опори, які встановлюються між П.Л. і розподільчим устаткуванням.

При зміні напрямку траси лінії встановлюють кутові опори (для них використовують розкоси або розтяжки) Вони можуть бути і анкерними.

Транспозиційні опори призначені для зміни розміщення фази на лінії. Транспозиція застосовується на лініях напругою 110 кВ і вище при довжині лінії понад 100 км для вирівнювання індуктивного опору і ємкості проводів відносно землі.

Перехідні опори використовують на великих прольотах ( через ріки, озера, інші споруди – П.Л., залізні дороги та і т. п.)

Відгалужувальні опори – для глухого відгалуження від лінії.