2.3 Ізолятори

Ізолятори П.Л. називаються лінійними. Вони виготовляються із фарфору або скла. Скло порівняно з фарфором має переваги. Прозорість скляних ізоляторів дає змогу легко виявляти дефекти. При електричному пробої скляні ізолятори здебільшого руйнуються.

За конструктивним виконанням лінійні ізолятори П.Л. поділяються на:

а) штирьові;

б) підвісні.

Перші використовуються на П.Л. напругою до 35 кВ, другі – на лініях 35 кВ і більше.

На лініях низької напруги здебільшого використовують РФ, РФО, ТФ або скляні – НС ( низьковольтний скляний ), НС-18, НС-16 ( для гаків або штирів діаметром 18 мм, 16 мм).

На лініях 10 кВ – ізолятори ШФ ( ШФ10-Г) та скляні ШМ10-А і ШС10-Г ( старе позначення ШСС-10 і ШЖБ10-С ).

Для ліній напругою 35 кВ з дерев’яними опорами – ШФ-35. А при перерізах проводів понад 50 мм² – лише підвісні ізолятори ПФ класів 70, 160, 200 або ПС класів 40, 70, 120, 160, 200, 800.

ПС70-Д – ізолятор підвісний скляний, руйнуюче електромеханічне навантаження 70 кН, конструктивне виконання – Д.

Залежно від напруги підвісні ізолятори складають в гірлянду:

35; 110; 220; 330 кВ

3 7 13 17 штук,

а на дерев’яних опорах на один менше.

2.4 Лінійна арматура

Використовується для кріплення ізоляторів до пор, а проводів до ізоляторів. Ії виготовляють здебільшого із сталі.

Штирьові ізолятори кріпляться за допомогою гаків або штирів.

Штирі С-16, С-14, С-12, С-16n

Д-16, Д-12, Д-12 n

С – стальна траверса, Д – дерев’яна траверса

n – проміжна опора

12 … 16 – діаметр верхнього кінця штиря в мм.

Підвісні ізолятори в гірляндах з’єднуються між собою за допомогою стержня і «шапки», а до траверси прикріплюються лінійною арматурою.

Для під’єднання проводів до гірлянди використовують затискачі.

2.5 Основні габаритні параметри

При перетині П.Л. з іншими лініями відстань між проводами різних

ліній повинна становити не менше :

1 м – для ліній низької напруги;

2 м – для ліній 10 кВ;

3 м – для ліній 35 кВ.

Допускається спільне підвішування проводів лінії високої напруги ( до 10 кВ ) і лінії низької напруги в одних опорах. Відстань між ними повинна бути не менше 1.5 м. Крім того, на лінії високої напруги треба застосовувати підсилене кріплення проводів.

3. Спорудження повітряних ліній

Процес монтажу П.Л. складається з двох частин:

1) підготовчих робіт

а) розмітка траси;

б) рубка просіки.

2) будівельно-монтажних робіт

а) складання і встановлення опор;

б) розкочування, віднімання і натягування проводі;

в) виконання вводів в будинки.

3.1 Розбивка траси на місцевості і земляні роботи

Відповідно до постанови уряду про охорону орних земель П.Л. слід прокладати на непридатних для оранки землях, уздовж доріг, полів, сівозмін.

Проект лінії, в тому числі і розробку траси, виконують, як правило, проектні організації. При попередній розвідці вибирають трасу лінії по карті, збирають відомості про перешкоди, яких немає на карті, і погоджують трасу з зацікавленими організаціями. Після цього намічені варіанти уточнюють на місці майбутньої траси.

Отримавши проект лінії електромонтажна організація ( або електромонтери конкретної організації) спочатку виконують розбивку траси з допомогою теодоліта. На місцевості фіксують пікетами (кілочками ) місце, де будуть встановлені опори.

Пікети нумерують за номерами майбутніх опор. Через кожні 1 … 2 км траси встановлюють репери ( міцніші ніж пікети кілки).

Траса лінії повинна бути вільною від різних споруд, очищеною від кущів і дерев. Ширину просіки для П.Л. напругою понад 1 кВ беруть більшою за відстань між крайніми проводами по 3 м в кожний бік, а при висоті дерев більше 4 м ще в кожну сторону на висоту основного лісового масиву., у фруктових садах з висотою дерев до 4 м – просіку не роблять.

Для П.Л. напругою до 1 кВ просіку робити не обов’язково, але відстань від проводів до гілок повинна бути не менше 1 м.

Центр котловану для одностоякових опор визначають пікетами.

Вручну котлован під опору копають дуже рідко, а саме:

а) коли обсяг робіт невеликий;

б) коли траса лінії проходить в місцях, де не можуть пройти механізми;

в) коли лінія проходить по території підприємств і населених пунктів з розвинутою мережею підземних комунікацій;

г) при проходженні лінії по території саду чи в місцях вирощування цінних культур, де механізми причинять великі збитки. Копають котлован глибиною до 2.5 м з уступами через 80 см, 60 см.