. Правова культура

Правова культура є частиною загальної культури і зумовлена соціальним, духовним, політичним, економічним ладом суспільства. Підкреслимо, що правова культура включає тільки прогресивні, соціально корисні та цінні правові явища. У свою чергу правова культура також є цінністю, оскільки дозволяє людям користуватися благами свободи і справедливості, служить забезпеченню правопорядку, вищих інтересів суспільства і держави.

Залежно від носія правової культури розрізняють: 1) правову культуру особистості; 2)правову культуру професійної групи; 3) правову культуру суспільства

Правова культура особистості — це якісний правовий стан особистості, що включає знання і розуміння індивідом права, повагу до нього, а також його дії відповідно до нього.

Правовое воспитание (в узком смысле) — целенаправленный процесс воздействия на сознание людей с целыо формирования высокого уровня правовой культуры.

К основным формам правового воспитания относят прежде всего правовое обучение, а также правовое просвещение иправовую пропаганду.

Методы правового воспитания включают в себя убеждение, поощрение, принуждение.

Формы правового воспитания

К формам правового воспитания относятся:

• правовое обучение (специальная подготовка и обучение в высших и средних специальных учебных заведениях, в школе);

• правовая пропаганда (правовое воспитание населения в лекториях, общественных консультациях, телевидением, другими средствами массовой информации и т. д.);

• правовое воспитание правонарушителей правоприменительными (правоохранительными) органами (правовоспитательная деятельность органов внутренних дел, суда, прокуратуры, органов, исполняющих наказание, и др.);

• юридическая практика (особенно важна для практикующих студентов, которые получают знания в результате непосредственного участия в правоприменительной деятельности).

21) Правомірна поведінка і правопорушення. Поняття, причини, склад і види правопорушення.Правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана і допустима під кутом зору інтересів громадянського суспільства поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, що виявляється у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.

Правопорушення відрізняється від правомірної поведінки і діяльності наступними ознаками:

1) це суспільне небезпечне або шкідливе діяння;

2) це протиправне діяння (дія або бездіяльність);

3) винне протиправне діяння;

4) юридичне карне діяння;

5) наявність причинного зв'язку між протиправними діяннями і наслідками.

Правопорушення — це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене діючим законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.

Всі правопорушення є суспільне небезпечними або шкідливими, оскільки вони направлені проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різна: матеріальна, моральна, а іноді і дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо. В зв'язку із цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.

Причини правопорушень:

1) фактори суб'єктивного характеру — низький рівень правової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства;

3) недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, слабка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних заходів їхнього захисту),

Правопорушення підрозділяються на: злочини та проступки.

— Конституційні

— Адміністративні

— Цивільно-правові