4. Ситуація вільного вибору і відповідальності

Ефективним способом організації співпраці на уроці є створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання. У чому їх мотиваційна цінність? Школяр педагогічно необхідне навчальне завдання приймає як вільно обране.

„Інструментувати навчання як вільно обрану учнем діяльність – це й означає, по-перше, створити найкращі умови для його цілеспрямованого, соціальне і педагогіч­не значущого розвитку, виховання, збагачення знання­ми, досвідом; а по-друге, керувати цим процесом відпові­дно до потреб його внутрішніх сил, тобто позиції самої дитини, її інтересів” (' Амонашвили Ш.А. В школу – с шести лет. – М., 1986. – С. 176).

Вміле використання прийому вільного вибору допов­нює традиційні форми постановки завдань, бо саме так в учнів точніше й швидше формуються самооцінка, прийом цілеутворення, наполегливість і навіть почуття власної гідності. Бесіди з учителями показали, що такі ситуації можна використовувати десь із III-IV чвертей другого класу.

Ідея вільного вибору учнями навчального завдання виявляється в різних способах їх постановки.

1. Вибір учнями завдання під час самостійної роботи трену­вального характеру серед варіантів, написаних на дошці. Зрозу­міло, їх треба розташовувати так, щоб виразно проглядалася відмінність.

2. Вибір учнями свого завдання серед аналогічних. Наприк­лад, у вправі сім речень. Учитель пропонує: „Прочитайте всю вправу. Запишіть одне речення. До нього на вибір виконайте одне із запропонованих завдань”.

3. Вибір учнями об'єктів для спостережень (наприклад, під час екскурсії, прогулянки).

4. Вибір із кількох ілюстрацій однієї, яка, на думку шко­лярів, найбільше відповідає змісту твору.

5. Вибір свого завдання серед тих, які мають визначення рівнів складності: легко, важко, найважче. Наприклад, учитель­ка має із цими написами планшети з картону, у проріз яких вставляються різні завдання.

6. Вибір завдань, що мають символічні назви. Наприклад, на дошці „посміхнулося” сонечко. Кожний промінець має свою назву і номер свого завдання. Учні виберуть спочатку якість людини, а відповідно і завдання.

7. Вибір завдання з моральним підтекстом.

Приклад.

Направо підеш – гроші знайдеш, наліво – сигарети, а пря­мо – уміння. (Набір учителька змінює на різних уроках. Як пра­вило, завдання учень не бачить, бо вони на зворотному боці карт).

На дошці викладають силуети красивих яблук, на зворотно­му боці яких у конвертах — завдання різного обсягу й склад­ності. Учитель пропонує кільком дітям підійти і вибрати те яб­луко, яке хочеться подарувати другові.

Таким чином, діти не тільки вибирають тренувальне завдання, а й розв'язують певну моральну задачу.

Ситуація вільного вибору ефективна і для визначення домашніх завдань, які можуть бути дані загалом для класу і пропонуватись окремим учням. Власне, це один із спо­собів самовизначення учнями своїх можливостей, заохо­чення сумлінних і працездатних.

Застосовуючи цей прийом на уроках математики, дос­лідник В. В. Зайцев (Зайцев В. В. Использование ситуации свободного выбора // Нач. шк. – 1990. – № 5. – С. 24) здобув такі результати: „Вперше ви­конуючи домашнє завдання на основі вільного вибору, близько половина учнів розв'язала стільки ж завдань, як і завжди (або трохи менше звичайного). Кілька осіб вза­галі не розв'язали жодної задачі. При цьому деякі з них мали надійні вмотивування: були в музичній школі, хво­ріли. Однак у кожному класі приблизно 5-6 учнів вико­нали домашнє завдання значно більше за обсягом, ніж звичайно. Нас дещо здивувало те, що серед цих учнів були діти, яких ніяк не можна вважати сильними... На кінець року учнів, які не виконували домашніх завдань у формі вільного вибору, практично не було”.

Цікавою формою стимулювання сильних дітей (скажімо, у четвертому класі) можуть бути доручення самостійно дібрати завдання для наступного уроку, а деякі вчителі навіть доручають окремим учням скласти перевірну робо­ту. Такі доручення, за спостереженнями учителів, дуже корисні, адже учневі слід усвідомити мету діяльності й достатню навчальну насиченість завдання. На наш по­гляд, це й елементарна форма профорієнтації на працю педагога.

Безпосередньо зв'язана з даною формою співпраці на уроці гра „Я – вчитель”. Учень, який готується висту­пити в цій ролі, безпосередньо включається в проведення уроку. Зрозуміло, дитина до такої діяльності готується заздалегідь. Змістова і мотиваційна підготовка відбуваєть­ся так, щоб учень зрозумів, як це непросто розповісти щось класу, поставити своє запитання. Цікавою формою підготовки учнів до ролі вчителя є „Зошит для товари­ша”, куди учні, користуючись правом вільного вибору, записують свої завдання і використовують їх потім у грі в парі „Я – вчитель”. (З досвіду вчителя-методиста В. Б. Едигея, середня школа № 18 м. Кіровограда). Гру „Я – вчитель” для всього класу радимо проводити неча­сто, щоб не втратилися її серйозність і привабливість. Добре, якщо потім дії „вчителя” (Петрика чи Оксанки) піддаються доброзичливому аналізу товаришів.

З передового досвіду можна порекомендувати залучи­ти учнів до складання навчального матеріалу на урок. Наприклад, учні придумують задачі на місцевому матері­алі для „Рідного задачника”, добирають слова для „Скарб­нички рідного слова”, готують розповіді про рослини, які ростуть біля дому.

Ефективним способом організації співпраці на уроці є створення ситуацій вільного вибору учнями навчального завдання. У чому їх мотиваційна цінність? Школяр педагогічно необхідне навчальне завдання приймає як вільно обране.

„Інструментувати навчання як вільно обрану учнем діяльність – це й означає, по-перше, створити найкращі умови для його цілеспрямованого, соціальне і педагогіч­не значущого розвитку, виховання, збагачення знання­ми, досвідом; а по-друге, керувати цим процесом відпові­дно до потреб його внутрішніх сил, тобто позиції самої дитини, її інтересів” ( Амонашвили Ш.А. В школу — с шести лет.— М., 1986.— С. 176).

Ш.О.Амонашвілі вважає, що створенню ситуації успіху у навчанні сприяє встановлення гуманних відносин між педагогом і учнями. „Школяр постійно повинен відчувати, що з ним рахуються, цінують його думку, довіряють, радяться. Одночасно зміст навчання, у зв’язку з яким організовується таке виховне середовище, повинно створювати умови, для того щоб забезпечити школяру можливість висловити свою думку, давати поради, будувати гіпотези, вибирати” .

Він наводить такі ситуації вільного вибору і самостійного прийняття рішень. Ось деякі з них.

1. Учням пропонується самим вибрати собі домашнє завдання з будь–якого предмета або групи предметів. У таких випадках, звичайно, педагог звертається до них у такій формі: „ Домашнє завдання я вам сьогодні не дам. Якщо хто хоче, нехай сам задасть собі завдання, а завтра покаже нам”. На другий день педагог зацікавлено виясняє, хто яке завдання виконав і чому, схвалює зусилля дітей і т.п.

2. Дітям пропонується придумати тему, з якої вони будуть писати в класі твір. Запропоновані теми записують на дошці і весь клас вибирає 3–5 тем, потім за ними пишуть невеликі твори, розповіді, казки. Інший варіант цього прийому: педагог сам дає декілька формулювань тем на вибір і пояснює, що учні, якщо захочуть, можуть придумати свою тему для твору.

3. За просьбою педагога учні дома складають математичні задачі і приклади, з яких потім вибирають декілька варіантів для колективного і самостійного розв’язання у класі. Як правило, у таких випадках педагог говорить дітям: „Ми зараз займемося розв’язанням задачі, яку склала для вас Лія. Ви не боїтеся взятися за розв’язання цієї задачі ? Тоді приступимо до справи і нехай Лія перевіряє, чи правильно ми розмірковуємо”. Або: „Ось вам варіанти складених і вибраних вами задач. Розв’яжіть їх письмово. Якщо виникнуть труднощі, то першим ділом звертайтесь до тих, хто складав задачі, а потім – до мене”.

4. „Пропоную вам два вірші про весну різних авторів, – звертається педагог до учнів. – Давайте виберемо, який із них вивчити напам’ять. Учитель читає обидва вірші, учні обговорюють їх. Звичайно, для заучування частина дітей вибирає один вірш, а частина – інший, пояснюючи свій вибір.

5. На дошці записують декілька варіантів задач для самостійного розв’язання, одночасно педагог повідомляє учням: „У мене на столі в пакетах лежать більш складніші задачі. Якщо хто хоче, може вибрати”. Інший варіант цього прийому може носити такий вид: педагог обходить клас і пропонує учням вибрати пакети, в яких лежать складніші та легші задачі для самостійного розв’язання.

6. „За затвердженим планом на вивчення цієї теми ми повинні затратити п’ять уроків, – говорить учитель. – Можливо, ми з вами постараємося вивчити її, причому ґрунтовно, за чотири уроки. Тоді в нас у класі залишиться ще один урок. А раніше ми зекономили шість уроків. У кінці року ми всі разом подумаємо, вивченню якого матеріалу ми присвятимо час, що залишився”. Звичайно, учні приймають таку пропозицію педагога, а в кінці навчального року за рахунок зекономлених таким чином 6-7 уроків влаштовують навчально-пізнавальні „конференції”, готують доповіді, проводять конкурси, ранки і т.д.

Формування в учнів впевненості в подоланні труднощів значною мірою сприяє створенню ситуації успіху в навчанні. Ш.О. Амонашвілі писав, що „важливо переконувати клас в цілому і кожного учня зосібна, що всі вони здібні і можуть долати труднощі у навчанні. Перед колективним розв’язанням нового навчально-пізнавального завдання, поясненням нового складного навчального матеріалу потрібно обов’язково застерегти школярів про можливі труднощі і висловити надію, що всі вони зможуть їх подолати, водночас пояснивши, як діяти, на що особливо звернути увагу...”. Даючи завдання, вчителі мають переконати учнів, що вони успішно виконають його: „Це завдання не буде для тебе важким, ти справляєшся і з складнішим”, „Я вірю, що в тебе вийде, тільки давай робити ось так”, „Так, я так і думав: звичайно, ти можеш! ” тощо.