Розділ 1. Вітчизняний досвід соціальної інтеграції випускників інтернатних закладів

1. Соціальна інтеграція випускників інтернатних закладів як актуальна проблема сучасного суспільства

Однією із категорій молоді, яка потребує соціальної підтримка у зв’язку з об’єктивними життєвими обставинами – специфічні умови розвитку та соціалізації – є молодь з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [8, 174]. Основні визначення понять наведені в Додатку А.

Період закінчення інтернатного закладу і влаштування подальшого життя для дітей, позбавлених батьківського піклування можна назвати перехідним від статусу вихованця інтернатного закладу до статусу самостійної дорослої людини здатної самостійно приймати рішення та відповідати за свої вчинки. Такий етап життя молодої людини, з одного боку, є відповідальним етапом соціалізації як людини, з іншого – етапом адаптації до нових умов життєдіяльності, ускладненими статусом дитини, позбавленої батьківського піклування [8, 174].

Багато хто з випускників інтернатних закладів не можу адаптуватись до життя за його межами, бо у них не має необхідних вмінь та навичок. Тому соціальна інтеграція випускників інтернатних закладів є актуальною проблемою сучасного суспільства.

Багато випускників дитячих будинків та шкіл інтернатів, залишаючи свої установи, на жаль, не підготовлені до життя в соціумі. Вони із труднощами влаштовуються на роботу, не знають де і як отримати допомогу, інформацію, не володіють елементарними навичками, необхідними в повсякденному житті.

В умовах виховання дитини в дитячому будинку, школі-інтернаті формується особлива внутрішня позиція, яка полягає у відчуженому відношенні до інших і до себе. Для цієї позиції характерні тимчасова обмеженість або нереалістичність життєвих планів, інфантилізм, відсутність самостійності й відповідальності за свою поведінку.

Соціальна інтеграція налагодження оптимальних зв’язків між індивідами, групами, організаціями, державами. При аналізі інтеграції розрізняють рівень даних систем (інтеграція особи, групи, суспільства і т. д.). При цьому термін «інтегрований» має різний сенс. Якщо аналіз ведеться на рівні особи (у психології), під вираженням «інтегрована особа» розуміється цілісний, позбавлений внутрішніх протиріч індивід. Те ж поняття при аналізі на рівні соціальної системи відноситься до особи, інтегрованої (включеної) в соціальну систему [19].

Соціальна інтеграція (лат. integratio - відновлення, заповнення, integer - цілий) - процес встановлення оптимальних зв'язків між соціальними інститутами, групами [32]. Соціальна інтеграція залежиться від процесу соціальної адаптації.

Соціальна адаптація — пристосування індивіда до умов соціального середовища, формування адекватної системи відносин із соціальними об'єктами, рольова пластичність поведінки, інтеграція особистості у соціальні групи, діяльність щодо освоєння стабільних соціальних умов, прийняття норм і цінностей нового соціального середовища, форм соціальної взаємодії. Адаптація може здійснюватись у формі акомодації (повного підпорядкування вимогам середовища без їх критичного аналізу), конформізму (вимушеного підпорядкування вимогам середовища) та асиміляції (свідомого й добровільного прийняття норм та цінностей середовища на основі особистісної солідарності з ними). Адаптація пов'язана з прийняттям індивідом різних соціальних ролей, адекватним відображенням себе і своїх соціальних зв'язків. Вона відіграє вирішальну роль в соціалізації особистості. Порушенням адаптації вважають асоціальну поведінку, маргінальність, алкоголізм, наркоманію [19].

Соціальна адаптація залежить від міри сформованості у вихованців навичок самостійно вирішувати питання організації власного побуту, життєзабезпечення, уміння формувати соціальні зв’язки.

Існують внутрішні, та зовнішні критерії процесу та результату соціально-психологічної адаптації (Л. С. Виготський, А. Ф. Лазурський, В. І. Лебедєв, А. В. Петровський).

Внутрішні критерії:

• розвинуті комунікативні здібності;

• усвідомлення потреби самоосвіти;

• висока мотивація розвитку духовності, соціальної, професійної компетентності та самоактуалізації загалом.

Зовнішні критерії:

• навички самостійності в навчальній і науковій сферах;

• реалізація завдань самоосвіти;

• пристосування до характеру, змісту, умов і організації навчального процесу;

• комунікативна компетентність [10].

Успішний і безболісний початок дорослого життя багато в чому визначається обізнаністю молодої людини стосовно своїх прав та обов'язків, вміння орієнтуватися в складній системі нормативно-правових актів, що регулюють функціонування всіх сфер суспільства, вирішувати повсякденні проблеми.

Неабияку підтримку в цьому можуть надати випускникам представники найближчого соціального оточення. Державні заклади, що опікуються дітьми-сиротами, повинні відігравати особливу роль в їхній долі, надавати допомогу у вирішенні різноманітних проблем, сприяти забезпеченню дитячих прав і відстоювати інтереси. [2, 77]

Існує ряд основних проблем з якими стикаються випускники інтернатних закладів при виході в самостійне життя. Це такі, як:

1. Пошук житла. Початок самостійного життя є випробування для кожного випускника інтернату. Деякі випускники мають можливість жити у рідних. Вибір місця проживання визначає і місце навчання, оскільки в такому випадку випускник не обмежений необхідністю забезпечення місцем у гуртожитку.

Багато випускників не мають куди подітись. Для таких молодих людей єдиним варіантом не залишитися на вулиці є перспектива втупити до навчального закладу і влаштуватись в гуртожиток.

Наявність прописки на житлову площу до батьків, яких було позбавлених прав, може обернутись на гірше для випускників. У випадку, якщо людина прописана на житлову площу, вона втрачає пільги на отримання житла як дитина-сирота, хоча реально проживати там не може [6, 71-72].

2. Продовження освіти. Багато вихованців інтернатних закладів змушені здобувати професії, які їм не подобаються, через складність та неможливість отримати бажаний фах у престижних навчальних закладах; незавершення (з різних причин) навчання у закладі, де навчається дитина після інтернату [8,178].

3. Працевлаштування. Випускникам інтернатних закладів складно влаштуватись на роботу як за отриманою професією, так і в цілому влаштуватись на роботу [2, 109].

Вибір майбутньої професії та трудової стежки здебільшого незначною мірою залежить від бажання самої дитини, що виховується в інтернаті, і зумовлюється, скоріше, зовнішніми обставинами. Шанси вихованців інтернатних закладів розпочати власну бізнес-діяльність сьогодні практично дорівнюють нулю [6, 103-105].

4. Юридичні проблеми. Низька поінформованість про те, як вирішувати житлові та майнові проблеми, судові процеси з питань житла та спадщини призводить до того, що дитина не може захистити власні права; нездатність отримати соціальні грошові виплати через відсутність прописки; проблема оформлення документів щодо повернення батьківських прав та оформлення прав дитини-сироти; отримання трудової пенсії у разі втрати годувальника; проблема розшуку родичів [8, 178].

5. Психологічні проблеми. Неадаптованість до життя за межами інтернату у «вільному» суспільстві; страх перед можливими проблемами влаштування у житті внаслідок штампу «випускник інтернату»; стереотипне сприйняття інтернатних дітей як проституток, злодіїв, ізгоїв, алкоголіків, наркоманів; відсутність рідних, які б могли підтримати; проблема сироти знайти супутника життя; небажання та невміння дотримуватись норм спільного проживання; страх перед самостійним життям [2, 108].

6. Матеріально-економічні проблеми. «Вихідної» допомоги вистачає лише на 1-2 тижні,після виходу з інтернату не вистачає грошей на харчування,скасування випускників безкоштовного проїзду у громадському транспорті, у разі продовження навчання дитина не здатна себе забезпечити матеріально, тому припиняє навчання,не вистачає грошей не ліки та лікування [2, 110].

7. Несформованість навичок самостійного життя. Випускники по закінченні інтернатного закладу не отримують навіть елементарних знань про особисту гігієну, профілактику розповсюдження захворювань та санітарні норми, користування побутовими приладами, що у родині зазвичай робиться природним шляхом – в процесі виховання та накопичення інформації [2, 91].

8. Проблема міжособистісних відносин. У вихованців шкіл-інтернатів, які є закладами закритого типу, наявна проблема спілкування як з однолітками, так і дорослими. Багато хто з молодих людей не знають як звернутись до чужої людини і висловити їй свою думку або бажання. Молоді вихованці шкіл-інтернатів не мають належного запасу стратегій поведінки і спілкування з іншими людьми, як дорослими, так і однолітками [2, 89-90].

Це тільки невелика кількість проблем, які ускладнюють випускникам інтернатів їх самостійне життя, а в деяких випадках роблять це життя неможливим.

На практиці ці проблеми майже не мають вирішення. Це спричинено тим, що фінансування соціальної системи захисту є недостатнім, щоб працівники могли повною мірою виконувати завдання та надавати послуги. Значним недоліком можливостей вирішення цих проблем є те, що діти не знають куди звертатись і на що вони можуть розраховувати. А облік таких дітей та оцінка їх умов проживання та забезпечення майже не здійснюється.