2. Нормативно-правова база соціальної інтеграції випускників інтернатних закладів

Захист прав та інтересів випускників інтернатних закладів та вирішення проблем пошуку житла, продовження освіти, працевлаштування, юридичні питання, психологічні, матеріально-економічні проблеми, не сформованості навичок самостійного життя забезпечується нормативно-правовою базою України. Державна підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні юридично закріплена на законодавчому рівні та забезпечується відповідними органами виконавчої влади.

Відповідно до частини 3 статті 52 Конституції України утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу [9].

Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, молоді з числа дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначаються Законом «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», який набув чинності 13.01. 2005 року і є складовою законодавства про охорону дитинства. Зокрема у статті 1 цього закону визначається статус дитини-сироти та відповідні пільги, передбачені для цієї категорії осіб.

Стаття 32 має назву «Збереження права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа на житло» і вона передбачає, що «за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України…», «Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім'ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.

Діти сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають право проживати в дитячих будинках сімейного типу до повернення їм зазначеного житла або надання житла місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

До працевлаштування випускників закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на обліку в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, квартирна плата та плата за комунальні послуги здійснюються органами праці та соціального захисту населення за місцезнаходженням житла».

В статті 33 «Збереження дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа житлом» йдеться про те, що «діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, у разі відсутності в таких дітей житла мають право зараховуватися на квартирний облік та соціальний квартирний облік за місцем їх походження або проживання до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за заявою опікуна чи піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де проживає дитина, або органу опіки та піклування», «Соціальне житло, що надається дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, особам з їх числа для проживання, має відповідати санітарним і технічним вимогам»[12].

Вирішення житлових проблем регулюється Житловим кодексом Української РСР. А саме стаття 32 говорить, що «громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, а такі, що одружилися або влаштувалися на роботу у передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, - відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні (віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років) здійснюють право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників». Також в статті 39 йдеться про те, що «діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які досягли 16 років, а також особи з їх числа беруться відповідними органами місцевого самоврядування на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за місцем їх походження або проживання до влаштування в сім'ї громадян, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»

Статтею 46 передбачено, що дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, поза чергою надається жиле приміщення після завершення терміну перебування у сім'ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також особам з їх числа у разі відсутності житла або неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України [5].

Відповідно до Пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» у разі коли у дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, відсутнє житло, яке належить їй на праві власності (користування), або якщо повернення до нього неможливе, після досягнення дитиною 16-річного віку служба у справах дітей за місцем походження або проживання дитини з урахуванням її бажання подає районній, районній у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчому органові міської, районної у місті, сільської, селищної ради документи дитини, необхідні для взяття її на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті, сільської, селищної ради за місцем походження або проживання дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, у разі відсутності у неї житла після закінчення (припинення) її перебування під опікою, піклуванням, у прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, позачергово забезпечує її житловим приміщенням [11].

Проблема продовження навчання теж є досить актуальною серед випускників інтернатних закладів. У статті 53 Конституції України визначено: «Кожен має право на освіту. Повна і загальна освіта є обов’язковою. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі» [9].

Відповідною Постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. №226«Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» (із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 433) передбачено, що абітурієнти з числа дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, приймаються до навчальних закладів поза конкурсом.

Таким студентам, крім повного державного забезпечення, виплачується стипендія в розмірі, який на 50% перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100% заробітної плати, яка нарахована в період виробничого навчання та виробничої практики [16].

Статтею 1 Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено, що особи із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування це особи віком від 18 до 23 років, у яких у віці до 18 років померли або загинули батьки, та особи, які були віднесені до категорії дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно Закону, такі діти мають право на повне державне забезпечення при продовженні навчання до 23 років.

Чинним законодавством України не передбачено право позаконкурсного вступу для осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які досягли 23 років [12].

Проблема працевлаштування вихованців інтернатних закладів регулюється статтею 5 Закону України «Про зайнятість населення», відповідно до якого «Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу» [14].

Статтею 4 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» передбачені заходи соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, серед яких визначається мінімальний стандарт щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця – встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особі з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів [12].

Проблема несформованих навичок самостійного життя зазначена в наказі Міністерства освіти та молоді України «Про затвердження Порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та управлінь (відділів) освіти щодо підготовки до самостійного життя дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з числа учнів старших та випускних класів інтернатних закладів і шкіл соціальної реабілітації».

Цей Порядок визначає основні напрями та форми взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та управлінь (відділів) освіти щодо здійснення соціальної роботи в інтернатних закладах і школах соціальної реабілітації з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, з числа учнів старших та випускних класів з метою їх соціальної та психологічної адаптації, підготовки до самостійного життя [15].

Для вирішення матеріально-економічних проблем встановлюються державні соціальні стандарти, які мають бути на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку. Державні мінімальні стандарти встановлюються щодо:

• мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття;

• житлового забезпечення;

• мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі не можливості надання такого робочого місця – встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів;

• мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінчення такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах влаштування після досягнення 18- річного віку;

• мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку або до закінчення відповідних навчальних закладів;

• мінімального стандарту медичного обслуговування;

• мінімального стандарту забезпечення таких дітей іграшками, що сприяють розвитку, спортивними інвентарями, газетами і журналами відповідно дитячого, юнацького, загально пізнавального та виховного спрямування;

• мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування;

• мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів, прийомних батьків [12].

Працюють державні органи піклування про дітей-сиріт, які перевіряють умови утримання, виховання, навчання дітей-сиріт, клопочуть про захист їх прав, при потребі розшукують батьків.

Проблема пошуку житла частково вирішена на період продовження навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладів – це означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Складніше тим дітям, які мають розпочати трудове життя відразу після закінчення школи. Забезпечення їх житлом та робочим місцем законодавчо визначено, однак реально ці гарантії практично не реалізуються.