Висновки до другого розділу

У кожній країні сформована власна законодавча база, яка допомагає дітям, позбавленим батьківського піклування адаптуватись до життя в суспільстві. У розвинених країнах здійснюється де інституалізація інтернатних закладів. В них пріоритетною формою для опіки над дітьми є прийомна, або фостерна сім’я. Та все ж існує ряд документів, які захищають права цієї категорії населення.

В країнах колишнього радянського союзу ще є інтернатні заклади, хоча соціальна політика спрямована на перехід на сімейну форму опіки над дітьми. Адже інтернат не може забезпечити тими навичками самостійного життя, якими дитина зазвичай вчиться в сім’ї, шляхом прикладу батьків.

Враховуючи дезадаптованість вихованців інтернатних закладів для них в законодавстві передбачені пільги, які забезпечують дітям право на житло, освіту, матеріальну допомогу, працевлаштування і т.д. Але ці права не завжди дотримуються. В усуненні цього недоліку, на мою думку, нам би допомогла система супроводу випускників інтернатних закладів, яка діє закордоном. Вона передбачає нагляд за дитиною соціальним працівником, який може стати і консультантом і вихователем, і наставником, і посередником, або просто спостерігачем. Адже найбільша проблема полягає в непоінформованості випускників, більшість з них не знає куди і як потрібно звертатись в разі виникнення проблем. В цьому їм би допоміг соціальний працівник, який постарався б дати відповідь на запитання дітей, посприяти у влаштуванні їх самостійного дорослого життя і т.д.

Висновки

Створення оптимальних умов для підтримки соціально незахищених категорій дітей є одним з найважливіших завдань сьогодення, яке полягає не в ізоляції знедолених дітей від соціуму, а в їх інтеграції в соціум через пріоритетність в соціальній політиці саме сімейних форм допомоги дітям-сиротам.

В країнах світу розвиваються альтернативні форми виховання дітей, які проживають в дитячих установах. Від дитячих будинків до безперервного виховання в родині – найважливіша тенденція в світі. В більшості країн світу в останні 20 років постійно спостерігається єдина (схожа) тенденція: відмова, від великих дитячих установ і підтримка дітей в їх природному (сімейному) середовищі проживання.

Отже, соціальна політика Україна надає дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування можливість проживати в закладів, де б вони могли навчатись і спілкуватись із такими ж дітьми. Але після виходу з цих інтернатних закладів, випускники стикаються з проблеми самостійного життя. У них не має сформованих навичок для самостійної життєдіяльності. Проблеми виникають із найпростішими речами такими, як приготування їжі, виконання побутових справ, планування життя, будування сімейного життя і т.д. Тобто, в закладах їм у всьому допомагали та усім забезпечували, вони могли не хвилюватись за домашні справи, але в реальному житті вони зустрілись із невідомістю. І найгірше те, що в Україні не має чітко передбачених установ, які повинні підготувати випускників інтернатних закладів до самостійного життя.

Зарубіжні країни практикують співпрацю із ЗМІ, які закордоном мають суттєвий вплив на свідомість та соціальну орієнтованість людей. У нашій країні засоби масової інформації більше впливають та навіюють людям їх потреби, а закордоном вони спрямовані на поінформування населення про проблеми, які є актуальними. Отже, діти мають більше можливостей дізнатись про свої права, обов’язки та пільги, вони не зустрічають осуду чи неприязні з боку інших громадян, як це прийнято у нас.

Можна визначити такі перспективні напрям державної політики, щодо заходів, спрямованих на зменшення кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: у першу чергу підвищення рівня матеріального забезпечення населення, що можливе за умов створення робочих місць та адекватного життєвим потребам розміру оплати праці; реалізація соціальних програм, спрямованих на матеріальну та соціальну підтримку сімей з дітьми, молодих сімей, неповних сімей; соціальна політика, спрямована на піднесення сімейних цінностей, формування культу сім’ї, виховання в батьків відповідальності за виконання батьківських обов’язків; боротьба з алкоголізацією та наркоманією – суттєвим причинами безвідповідального батьківства, поширення соціального сирітства.

Законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Забезпечити гідні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, – це завдання, які повинна ставити перед собою держава, але не зважаючи на збільшення кількості таких дітей, значна частина дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових та службових приміщень.