3. Соціальна мобільність
Поняття "соціальна мобільність" вперше застосував Пітирим Сорокін. Соціальна мобільність - це перехід людей з одного прошарку суспільства в інший. При цьому розрізняють горизонтальну і вертикальну соціальну мобільність. Соціальне переміщення не пов'язане зі зміною статусу, називається горизонтальною соціальною мобільністю, а те, яке передбачає зміну статусу - вертикальною. Вертикальна соціальна мобільність, в свою чергу, буває висхідною і низхідною. Висхідна соціальна мобільність передбачає набуття вищого статусу, пов'язаного з більш високим престижем, доходами чи владою, а низхідна - це втрата певних соціальних позицій. Соціальна мобільність у різних суспільствах є неоднаковою, на що впливає рівень відкритості соціальних прошарків, груп і суспільства в цілому. Спостерігається певна закономірність щодо меншої соціальної мобільності у доіндустріальних суспільствах і більшої - в індустріальних, проте вона не є жорстоко детермінованою. Існують такі суспільства, де соціальна нерівність зведена до мінімуму (наприклад, кастова (варнова) система в Індії), і навпаки, виникають обставини, коли переміщення з одного прошарку суспільства в інший набуває величезних масштабів, що супроводжується руйнуванням звичної соціальної структури суспільства (під час революцій чи завоювань). Для нормального розвитку суспільства необхідний певний оптимальний рівень соціальної мобільності. Надмірна ізольованість суспільних прошарків призводить до стагнації суспільства оскільки нові соціальні ролі можуть ефективно засвоюватися лише у відповідному середовищі, яке спроможне передавати досвід виконання певних суспільних функцій.
Маргінальність - це стан нечіткої самоідентифікації людини із певною суспільною групою. Маргінальність з'являється при переході з однієї групи в іншу, для яких характерне виконання різних суспільних функцій, або якщо групи є носіями різних культурних, релігійних, етнічних, політичних та ін. установок, традицій, ціннісних орієнтацій. Для маргінала характерний стан, коли установки попереднього соціального середовища вже частково втрачені, а нові ще остаточно незасвоєні. Внаслідок цього з'являється відчуття роздвоєності свідомості, що проявляється в непослідовності поведінки і втраті чіткої орієнтації у соціальному середовищі. Якщо соціальна мобільність не набуває обвального характеру, то явище маргінальності охоплює, як правило лише частину життя окремої людини, яка потрібна для повноцінної інтеграції у нове середовище, і в цілому являє собою хоч і проблемний, проте необхідний для нормального розвитку суспільства процес. Проте, якщо соціальні переміщення набувають значних масштабів, тоді великі групи маргіналів створюють стійкі угрупування, які надзвичайно складно піддаються інтегруванню у велике співтовариство. У маргінальних груп з'являється відчуття окремішності, через що виникає конфлікт цінностей: маргіналів, з одного боку, і суспільства - з іншого. З маргінальністю пов'язане таке явище, як аномія, для якої характерна відсутність самоконтролю, самодисципліни, невмотивовані спонтанні емоційні спалахи, що перетворює людей на залежних істот без власного "Я", які не здатні до послідовної систематичної діяльності. Егоїзм, іноді групівщина, кругова порука панують у цьому середовищі. Поширений нігілізм та орієнтація виключно на матеріальну сферу, породжують, залежно від життєвих обставин: люмпена, корупціонера, компрадорського буржуа, члена організованого злочинного угрупування тощо. Якщо людина при втраті старих цінностей не засвоює нових, більш досконалих, то результат - цинізм.