Тема №8

4.Соціальні інститути

Між окремими людьми чи соціальними групами у суспільстві складаються певні зв'язки і відносини. Соціальний зв'язок являє собою процес соціального сполучення, що об'єднує складові частини суспільства у певну функціональну цілісність. У свою чергу, стійкі соціальні зв'язки, що підтримуються протягом тривалого часу і розвиваються, утворюють соціальні відносини. Коли ж соціальні відносини набувають стійких організованих форм спеціалізованої діяльності і при цьому починають відтворюватися в процесі зміни поколінь, то це свідчить про появу соціальних інститутів.

Процес утворення соціальних інститутів отримав назву інстнтуалізація. Початкові форми інституалізації виникають спочатку у середовищі стихійних суспільних процесів, коли в них зароджуються впорядковані, спрямовані дії, певні правила поведінки, а завершується цей процес появою дисципліни, організаційних структур, а саме явище починає піддаватись контролю, регламентації та управлінню.

Соціальні інститути являють собою форму організації і засіб реалізації спільної діяльності людей, що забезпечують функціонування суспільства і одночасно соціальну мобільність індивідів у стратифікаційній структурі суспільства. З точки зору організаційного призначення соціальні інститути регламентують норми, правила, принципи, санкції, що закладають основи діяльності різних сфер життєдіяльності суспільства. А з позиції соціальних переходів інститути діють, як інструменти селекції людей з метою виявлення їх спроможності здійснювати ті чи інші соціальні функції.

Кожен інститут вибудовується навколо розв’язання певної проблеми(чи групи проблем). Наприклад, інститут сім’ї забезпечує відтворення, соціалізацію і матеріальне забезпечення дітей; економічні інститути – виробництво і рух товарів та послуг до споживачів; інститут освіти – передачу культурної спадщини від старшого до молодшого покоління тощо. Г.Спенсер соціальні інститути згрупував у три основні блоки: а) ті, що забезпечують продовження людського роду(шлюб, сім’я); б) розподільні(економічні); в) регулятивні(правова система, церква, моральні норми). З позиції забезпечення селекції і розподілу індивідів(мобільності), щодо їх здатності задовольняти ті чи інші вимоги суспільства П.Сорокін виділяв два рівні: а) ті, що формують і тестують загальні здібності(сім’я, церква, школа); б) ті, що ранжують за рівнем володіння спеціальними здібностями(професійні та політичні установи).

Для забезпечення узгодженості при спільній діяльності людей, соціальні інститути здійснюють координацію та субординацію між різними частинами суспільства(людьми і групами). Координаціяузгоджує діяльність членів суспільства та їх об'єднань. Асубординаціявизначає певне конкретне місце кожного(індивіда чи групи) у суспільстві, вказуючи на їх неоднакове значення. Соціальне значення в свою чергу, визначається можливостями, якими володіють соціальні групи чи окремі люди. На основі цього, між ними можуть встановлюватися два основнітипи відносин:обміну(еквівалентного чи нееквівалентного, симетричного чи несиметричного) тадомінування(панування чи підкорення). Завдяки соціальним інститутам розподіляються соціальні ролі, структурується діяльність людей, забезпечується процес соціалізації індивідів, спадкоємність культури, передача соціального досвіду та ін. При їх допомозі оцінюється діяльність людей і застосовуються санкції до тих, хто відхиляється від унормованої поведінки. Кожен соціальний інститут впорядковує і регулює життєдіяльність суспільства в межах сфери за яку відповідає, а всі разом забезпечують стійкість і цілісність суспільства, як системи.