Н ШІІ (II ГІН іі
пицтва,
пронеси прийняття групових рішень,
згуртованість сім'ї, груповий тиск
та контроль, сімейні конфлікти, а також
цілі та завдання членів сім'ї.Перелічені чинники створюють необхідні передумови для формування суб'єкт-суб'єктних стосунків у сім'ї, в яких діти зазнають виховних впливів і водночас реагують па такі впливи як самоцінні, самодостатні, самоактивні суб'єкти. Відтак у символічному полі взаємодії поєднуються вияви цілеспрямованого впливу дорослих і власних намагань та прагнень дитини.
Стратегія діалогічної взаємодії дає всі шанси вирішити споконвічний конфлікт батьків і дітей. Проте, щоб досягти успіху, як і в будь-якій іншій справі, необхідно докласти деяких вольових зусиль. По-друге, бути психологічно компетентними у даній проблемі і відкритими до змін, до розумних нововведень. По-третє, звільнитися від „влади міфів" (К.Віта-кер, Е.Ейдеміллер), стереотипів як у стратегії виховання, так і у власній світопобудові. По-четверте, намагаючись налагодити суб'єкт-суб'єктпу взаємодію, варто спробувати стати особистим прикладом для дитини. Саме на цьому побудований принцип „кожний один одному вчитель" на прикладі життєдіяльності (В.Семиченко). По-п'яте, визначити правильні орієнтири у самовихованні та вихованні дітей, і більше того, самому правильно визначитись у поняттях та цінностях, оскільки вони формують світогляд не лише окремої особистості, але іі сімейної системи в цілому.
5.2. Особливості мислення дітей та їх прояви у спілкуванні з батьками
Спілкуючись із дитиною, необхідно пам'ятати, що єдино доступним для неї орієнтиром є ставлення до неї оточення, і навіть не саме це ставлення, а його зовнішній прояв. У ситуації взаємодії з батьками, іншими дорослими дитина не просто пасивно сприймає їхні висловлювання та оцінки, а й добудовує, реконструює їх, відштовхуючись від жестів, міміки, інтонації дорослих. Дитині потрібні особливі, не завжди зрозумілі для дорослих, компоненти спілкування. Скажімо, для нормального розвитку дитини вкрай важливий доторк, тактильний контакт із дорослим. Якщо дитину не брати на руки, не розмовляти з нею, то рівень її пізнавальної активності різко знижується.
Підтекст. Спілкування із дітьми - це неабияке мистецтво, що має свої закони і механізми. Діти рідко бувають наївними, обмінюючись інформацією. їх висловлювання часто закодовані, вимагають розшифрування. Напр., 10-літня дитина запитує у батька, скільки в Україні покинутих дітей. Батько, інтелігентна людина, зрадів тому, що дитина проявляє інтерес до соціальних проблем й довго пояснював їй, заглядав у довідник за точними даними. Але ця відповідь дитину не влаштувала, і вона продовжувала розпитувати. А скільки покинутих в інших країнах, а в Європі? Зрештою батько здогадався, що дитину хвилює не соціальний, а особистий аспект проблеми: чи не покинуть її.
Взаємна повага. Для спілкування із дітьми потрібен новий код, потрібно самому трішки ідентифікувати себе із дитиною і поважати її світ. Для цього потрібно, щоб обидві сторони пам'ятали про взаємну повагу і щоб повага до дитини передувала настановам і порадам. Коли дитина