1.4. Етапи соціалізації особистості у сім'ї

Соціалізація розгортається впродовж усього життя індивіда і долає декілька етапів. Єдиної класифікації етанів соціалізації ще не вироблено, оскільки різні вчені за основу беруть різні критерії. З огляду на участь у трудовій діяльності Г.Апдреєва (1999) виокремлює дотрудовий, трудовий і післятрудовий етапи соціалізації (соціологічний підхід).

Дотрудовий етап охоплює дитячий, підлітковий та юнацький вік, включаючи два самостійні періоди: ранньої соціалізації (імітації і копіювання дітьми поведінки дорослих, ігрової діяльності) та навчання. Інститутами соціалізації є сім'я, дошкільні установи, школа, позашкільні установи. У сім'ї формуються майбутні сімейні ролі індивіда й водночас сім'я впливає на формування соціально компетентної, зрілої особистості.

Трудовий етап соціалізації пов'язаний із зрілістю особистості, реалізацією та поглибленням нею соціального досвіду. Інститутами соціалізації є трудові колективи, громадські групи тощо. Сім'ю не прийнято розглядати як соціальний інститут па трудовому етапі, однак ряд психологічних досліджень дають підстави стверджувати, що сім'я продовжує залишатися ним. По-перше, у якості батьківської сім'ї, оскільки її модель є зразком для створення власної сім'ї (Т.Димнова, А.Захаров, С.Кратохвіл, Р.Річардсон), а також у розумінні її впливу на особливості творчого становлення, спрямованості інтересів та активності особистості і її життєвого шляху в цілому (Т.Андреєва, Е.Сілясва, Л.Шиейдер). По-друге, інститутом соціалізації особистості у зрілому віці є власна сім'я, яку людина створює на дотрудовому етапі, навчаючись у вузі, або в період трудового етапу соціалізації. Не викликає сумніву той факт, що сім'я (подружній партнер, діти, інші родичі) впливають на розвиток особистості: становлення характеру, зміни цінностей, пріоритетів, життєвої філософії. Вступ у шлюб й успішне сімейне життя завжди розглядалися як складові зрілої особистості. Дослідження Т.Андреєвої (2003) засвідчує, що сім'я у чоловіків сільської місцевості може виступати засобом корекції особистості і, без сумніву, успішної соціалізації на трудовій стадії при негативному „старті" в юності (сирітство, безпритульність, асоціальний спосіб життя).

Специфіка післятрудового етапу соціалізації полягає у реалізації потенціалу людей пенсійного віку, у подальшому особистісиому самовизначенні, виборі стратегії життєвого шляху, пошуку смислу життя. Інститутами соціалізації продовжує бути сім'я, а також церква, громадські організації. Сім'я викопує роль чинника набуття людиною нового змісту життя, відтворення соціального досвіду у взаємодії з онуками тощо.

Як відомо, соціалізація відбувається як за умов цілеспрямованого формування особистості, так і за умов стихійного впливу різних обставин життя (Г.Апдреєва, Л.Орбан-Лембрик, М.Корнєв, В.Максимова, М.Савчин та ін.). Це ж стосується розгортання процесу соціалізації у сім'ї, адже становлення особистості відбувається не лише за цілеспрямованого впливу дорослих (виховання), а й у результаті спостереження за поведінкою усіх членів сім'ї (Т.Андреєва, 2004). Соціальний досвід особистості збагачується у спілкуванні з бабусею й дідусем, у конфліктах з молодшою сестрою або у наслідуванні старшого брата. При цьому не все із перейнятого й засвоєного дитиною може відповідати уявленням її батьків про бажану поведінку, як і не всі моделі поведінки, запозичені від матері або батька, відповідають їх вимогам до дитини. Особистість, що формується, засвоює пеусвідомлені батьками форми їх поведінки, ставлення до інших і до себе.