Тема 7. Діагностика дитячо-батьківських стосунків
Загальна схема сімейної психодіагностики, сфокусованої на дитині. Методики діагностики дитячо-батьківських стосунків. Діагностика рівня сформованості досвіду саморегуляції.
7.1. Загальна схема сімейної психодіагностики, сфокусованої на дитині
Сімейна діагностика, сфокусована на дитині, означає виявлення у життєдіяльності окремої сім'ї порушень, які сприяють виникненню и збереженню у підростаючої особистості труднощів у повсякденному житії й нервово-психічних розладів. По-друге це визначення тих психологічних особливостей сім'ї і її членів, від яких залежить корекція цих порушень і які, відповідно, потрібно враховувати при виборі методу надання психологічної допомоги (сімейного консультування і (або) психотерапії) та її реалізації.
В основі діагностики психічного й соціального розвитку дитини лежать два положення: причини порушення поведінки і розвитку дитини можуть знаходитися або в особливостях ставлення батьків до дитини та їхньому стилі виховання, або у викривленнях внутрішньої логіки саморозвитку дитини, або у порушенні процесу спілкування між дітьми і батьками, або у комбінації даних чинників. Друге положення витікає з першого і полягає у побудові структури діагностики за принципом дерева: кожен наступний діагностичний крок робиться тільки у тому випадку, якщо отримано відповідний результат на попередньому.
Скарги батьків стосовно розвитку й поведінки дитини можуть бути різними: відсутність контакту з дітьми, нерозуміння дитячої субкульту-ри; конфлікти, неповага дітей до батьків; тривога за дітей з приводу інтелектуального, психічного чи соціального розвитку; проблеми, пов'язані з нестандартною, девіантною поведінкою та іп. Не зважаючи па те, з якого приводу звернулися батьки, перше завдання консультанта полягає у з'ясуванні сутності проблеми й тою, па скільки претензії й оцінки батьків відповідають дійсності. В'.Столін (1987) пропонує наступні ситуації, у яких скарга сфокусована в основному па дитині:
І. Скарга абсолютно безпідставна: реально не існує не тільки проблем у дитини, про які говорять батьки, а й у ставленні батьків до дитини. Вони випадково, за настроєм звернулися до консультанта. Звернення могло бути викликане необгрунтованим страхом батьків. У даному випадку мова йде про особистіші характеристики самих батьків: гри-
вожність, навіюваність. Причому, ці властивості батьків не призвели до серйозних порушень у сімейному спілкуванні в цілому, ні у розвитку дитини або у її поведінці. Батьки можуть звертатися з профілактичних причин - не тому що переживають, а тому, що вони обов'язкові, акуратні і, дізнавшись про такі види послуг, вирішили ними скористатися.
Скарга обгрунтована лише ставленням самих батьків: того, на що скаржиться батько, насправді немає (наприклад, у дитини немає "злої волі" або вона не "патологічно повільна"). Скарга є проявом неадекватного батьківського ставлення.
Скарга частково або повністю обгрунтована: у дитини дійсно є ті ознаки неблагополуччя, про які говорить один з батьків, але стосуються вони тільки сфери взаємовідносин батьків з дитиною, при цьому є порушення або у ставленні батьків до дитини, або у відносинах між батьками, або у двох цих видах взаємовідносин.
Скарга клієнта на деякі особливості дитини обґрунтована: дитина не контактує з однолітками, не встигає у школі, проте у домашніх умовах все у нормі.
Скарга, що стосується поведінки дитини у сім'ї і поза нею, обґрунтована, при цьому ставлення до дитини з боку батьків у межах норми.