4. Неокласичні функції споживання та заощадження

При побудові всіх раніш розглянутих функцій споживання передбачалося, що: 1) доход домашніх господарств є екзогенною величиною; 2) частка споживання в доході визначається на основі звичок, традицій, психологічних схильностей економічних суб’єктів.

Економісти класичної школи і сучасні неокласики використовують принципово інший підхід при побудові функції споживання.

У концепції класичної школи доход є для домашніх господарств ендогенним параметром. Економічний суб’єкт сам визначає, якою буде величина його доходу шляхом розподілу календарного часу на робочий і вільний, виходячи з критерію максимізації корисності.

Функція корисності має вигляд , де F=Т–N і у=wN+П; Т, F, N – відповідно календарний, вільний і робочий час, w – реальна ставка заробітної плати, П – реальний доход від майна.

Графічно максимізацію корисності ілюструє рисунок 5.6, на якому функція корисності представлена сімейством кривих байдужості U₁–U₃. Криві байдужості мають додатний нахил і випуклі до вісі абсцис, оскільки для зберігання досягнутого рівня корисності кожна додаткова година праці повинна компенсуватися все зростаючим доходом.

Індивід прагне досягти більш високої кривої байдужості, але його можливості обмежені бюджетним рівнянням: у=wN+П. Графічно бюджетне рівняння – це промінь ПЕ (рис. 5.6).

Точка дотику бюджетного обмеження і однієї з кривих байдужості визначає величину доходу індивіда і обсяг пропонованої праці.

Розподіл доходу між поточним споживанням і заощадженням здійснюється суб’єктом на основі врахування, з однієї сторони, ступеню переваги ним поточного споживання перед майбутнім, з іншої сторони – встановленої ставки відсотку.

В концепції неокласичної школи обсяг споживання домашніх господарств є спадаючою функцією від відсоткової ставки:

, (5.15)

де С_а – незалежний від ставки проценту обсяг споживання;

у^v – доход, яким розпоряджаються;

а – параметр, який показує, на скільки одиниць скоротиться споживання (зросте заощадження), якщо ставка відсотку збільшиться на один пункт;

i – ставка відсотку.

Відповідно, неокласична функція заощадження є зростаючою функцією від ставки відсотку:

. (5.16)

Графіки неокласичних функцій споживання та заощадження представлено на рис. 5.7.

5. Поняття інвестиційного попиту

І. Бланком – автором відомої книги «Інвестиційний менеджмент» – було відмічено: «Характеризуючи економічну сутність інвестицій, слід зауважити, що в сучасній літературі цей термін іноді трактується помилково або дуже вузько. Найтиповіша помилка в тому, що під інвестиціями розуміється будь-яке вкладення коштів, яке не призводить ані до зростання капіталу, ані до одержання прибутку. До них часто відносять так звані споживчі інвестиції (купівля телевізорів, автомобілів, квартир, дач тощо), які за своїм економічним змістом до інвестицій не належать». Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991p.: «Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект».

В макроекономіці інвестиції (нім. Investition, від лат. investio – одягаю) є частиною сукупних витрат, що складається з витрат на нові засоби виробництва, інвестиції в нове житло і приросту товарних запасів. Тобто, інвестиції – це частина ВВП, не спожита в поточний період, і що забезпечує приріст капіталу в економіці (табл. 5.1).

Розрізняють наступні види інвестицій: державні, створені із коштів державного бюджету, державних фінансових джерел; приватні, створені із коштів підприємств, організацій, громадян, включаючи як особисті, так і залучені кошти; реальні – будь-які витрати на створення або відновлення капіталу; прямі – ті, які вкладені безпосередньо у виробництво окремого виду продукції (табл. 5.2); фінансові (портфельні), що вкладаються в акції, облігації та інші цінні папери.

Таблиця 5.1

Інвестиції в основний капітал в Україні

Роки	Інвестиції в основний капітал, млн. грн.	Зростання порівняно з докризовим 1997 p, %	Зростання до відповідного періоду попереднього року, %
1997	12401	100	91,2
1998	13958	106,1	106,1
1999	17552	106,5	100,4
2000	23629	121,8	114,4
2001	32573	147,1	120,8
2002	37178	160,2	108,9
2003	51011	210,3	131,3

Таблиця 5.2

Прямі іноземні інвестиції в Україну (на початок року, млн. дол. США)

Показники	2001	2002	2003	2004
Прямі іноземні інвестиції в Україну	3875	4555	5472	6658
Прямі іноземні інвестиції з України в економіку країн світу	170	156	144	164

Розрізняють також інвестиції валові та чисті.

Валові (брутто) інвестиції (I_br) – це загальний обсяг інвестицій за певний період незалежно від джерел фінансування.

Чисті (нетто) інвестиції (I_n) – це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

I_br – Am = I_n. (5.1)

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від’ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший, ніж сума амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.

Під інвестиційним попитом розуміють попит підприємців на блага для відновлення зношеного капіталу і збільшення реального капіталу.

Попит на інвестиції – наймінливіша частина сукупного попиту на блага. Інвестиції сильніше за все реагують на зміну економічної кон’юнктури. З іншого боку, саме зміна обсягу інвестицій частіше за все є причиною кон’юнктурних коливань.

Специфіка впливу інвестицій на економічну кон’юнктуру полягає в тому, що в момент їх здійснення зростає попит на блага, а пропозиція благ зросте лише через якийсь час, коли в дію вступлять нові виробничі потужності.

В залежності від того, які фактори визначають обсяг попиту на інвестиції, останні діляться на індуційовані та автономні.

Інвестиції називаються індуційованими (I_ін), якщо причиною їх здійснення є стійке зростання попиту на блага.

Щоб визначити обсяг інвестицій на розширення виробничої бази, що забезпечить задоволення попиту, який зріс, необхідно знати прирісну капіталоємність продукції () – коефіцієнт, який показує, скільки одиниць додаткового капіталу (ΔК) необхідно для виробництва додаткової одиниці продукції (Δу). Коефіцієнт прирісної капіталоємності продукції ще називають акселератором та розраховують за формулою:

(5.2)

При заданій прирісній капіталоємності продукції для збільшення виробництва з у₀ до у₁ необхідні індуційовані інвестиції в розмірі:

(5.3)

Таким чином, індуційовані інвестиції є функцією від приросту національного доходу.

При рівномірному збільшенні національного доходу обсяг індуційованих інвестицій постійний. Якщо доход зростає зі змінною швидкістю, то обсяг індуційованих інвестицій коливається. У випадку скорочення національного доходу індуційовані інвестиції стають від’ємними. Часто підприємцям вигідно робити інвестиції і при постійному національному доході, тобто при заданому сукупному попиті на блага. Це передусім інвестиції в нову техніку і підвищення якості продукції. Такі інвестиції частіше за все самі стають причиною зростання національного доходу, але їх здійснення не є наслідком зростання національного доходу, і тому вони називаються автономними (І_а).