Висновки

Реконкіста (ісп. Reconquista, від reconquistar – відвойовувати) – відвоювання народами Піренейського півострова в VІІІ-ХV ст.ст. територій, захоплених арабами (точніше арабами і берберами, що згодом одержали загальну назву – маври). Реконкіста почалася битвою 718 біля Ковадонги. На відвойованих землях створювалися самостійні держави (інтереси Реконкісти інтенсифікували процеси їх централізації і об'єднання). Розпад Кордовського халіфату (1031) полегшив іспанським державам звільнення земель на півдні півострова. В 1085 кастильці взяли Толедо. Вторгнення на Піренейський півострів ал-Моравідів (кінець ХІ ст.) і ал-Мохадів (середина ХІІ ст.) лише дещо затримало подальший розвиток Реконкісти. 16 липня 1212 р. об'єднані сили Кастилії, Арагона і Наварри отримали біля Лас-Навас-де-Толоса вирішальну перемогу над військами ал-Мохадів. В 1236 р. кастильці взяли Кордову, в 1248 – Севілью; в 1229-35 рр. Арагон відвоював Балеарські острови, в 1238 р. – Валенсію; португальці звільнили в 1249-50 рр. територію Алгарві (південь сучасної Португалії). До середини ХІІІ ст. в руках арабів залишився лише Гранадський емірат, який впав у 1492 р.

Реконкіста значною мірою визначила своєрідність економічного і політичного розвитку держав Піренейського півострова.

Реконкіста була не тільки ланцюгом військових походів, вона була широким процесом колонізації – заселенням і економічним освоєнням спустошених війною земель. Головною рушійною силою Реконкісти були селяни. В початковий період Реконкісти селяни, що осідали на звільнених землях, в своїй більшості добивалися особистої свободи. Активну участь в Реконкісті брали міста. Постійна загроза набігів арабів стимулювала утворення селянських (бегетрій) і міських общин. Успішний хід Реконкісти сприяв зміцненню в державах королівської влади, яка поступово взяла в свої руки (при активній участі світських і духовних феодалів) розподіл відвойованих земель, що утворилися. Зацікавлені в економічному освоєнні цих земель, у воїнах для подальшої боротьби з арабами, королі були змушені надавати щойно виникаючим населеним пунктам, міським і сільським общинам ряд пільг і привілеїв (у тому числі самоврядування). ХІ-ХІІ ст.ст. – період розквіту міських і сільських общин; в Леоні і Кастилії селянство цього часу залишалося особисто вільним. З відтисненням маврів на південь півострова посилився натиск феодалів на селян, і у ряді держав півострова (але не в Леоні і Кастилії) вже в ХІІІ ст. селяни втратили особисту свободу. З Реконкісти, яка велася під гаслом релігійної боротьби з "невірними", пов'язано зростання ідеологічного впливу і економічної могутності католицької церкви в Іспанії і Португалії; духовно-рицарські ордени (Калатрава, Алькантара, Авісський орден та ін.) перетворилися на найбільших земельних власників-латифундистів. Реконкіста визначила й інші особливості феодалізму на Піренейському півострові: численність шару дрібного рицарства (в ряди якого був відкритий доступ і селянам, і городянам, якщо вони були в змозі спорядити коня); порівняно раннє посилення королівської влади, що диктувалося необхідністю об'єднання сил в боротьбі із зовнішнім ворогом. З Реконкістою пов'язаний процес формування народностей – іспанської, каталонської, баскської, галісійської та португальської, складання їх національної культури, національного характеру. Реконкіста знайшла яскраве відображення в іспанській літературі (в героїчному епосі про Сида, романсеро та інших пам'ятниках). Особлива роль Кастилії в Реконкісті позначилася на формуванні національної іспанської мови, в основу якої ліг кастильский діалект, що поширювався на звільнених територіях.