- •15. Ocнoвнi види дiяльностi людини. Види діяльності людини
- •16. Поняття про спiлкування та його види.
- •L7. Спiлкувення як обмiн iнформацiєю. Невербальна I вербальна комунікації.
- •18. Мовлення як процес спiлкування за допомогою мови.
- •19. Спiлкчвання як мiжособова взасмодiя, оcнoвнi засоби впливу в цроцесi спiлкування.
- •20. Спiлкування як розумiння людьми один одного. Психологiчнi механiзми сприймання людиною людини.
- •21. Поняття особистості в психології.
- •22. Структура особистості.
- •23. Спрямованість особистості.
- •24. Самосвідомість особистості.
- •25. Самооцінка і рівень домагань.
- •26. Психологічний захист особистості .
- •27. Формування особистості.
- •28. Поняття пpo увагу. Види I форми уваги.
- •29. Структура уваги.
- •30. Поняття про відчуття
- •31. Класифікація та види відчуттів.
- •32. Поняття про сприймання, їх характерні особливості.
- •33. Класифікація та види сприймання.
- •34. Поняття про пам'ять. Види пам’яті.
- •35. Запам’ятовування та його види. Умови ефективності запам’ятовування.
- •36. Відтворення і його види.
- •37. Забування і збереження. Боротьба із забуванням.
- •38. Індивідуальні особливості в процесах пам’яті. Типи пам’яті.
- •39. Поняття про мислення.
- •40. Процес розуміння. Розумові дії та мислитель ні операції.
- •41. Мислення в процесі розв’язування задач.
- •42. Види мислення.
- •43. Індивідуальні особливості мислення
- •44. Поняття уяви. Види уяви.
- •45. Процес створення образів уяви .
- •46. Поняття про почуття та їх роль у практичній та пізнавальній діяльності.
- •47. Форми переживання почуттів.
- •48. Основні емоціональні стани та їх зовнішній вираз.
- •49. Вищі почуття та їх види.
- •50. Поняття про волю.
- •51. Вольовий процес і його структура.
- •52. Вольові якості особистості.
- •53. Виховання та самовиховання волі.
- •54. Поняття про темперамент.
- •55. Основні психічні властивості що характеризують темперамент.
- •56. Психологічні властивості темпераменту.
- •57. Понятгя про характер та його структуру
- •58.Акцентуацiя рис характеру.
- •59. Природні і соціальні передумови характеру
- •60. Формування характеру.
- •61. Поняття про здібності. Структура і види здібностей
- •62. Природнi передумови здiбностей.
- •63. Формування здiбностей. Piвнi розвитку здiбностей.
- •64. Предмет, завдання та структура вікової психології
- •65. Методи дослiдження вiкoвoї I педагогiчної психології.
- •66. Зв’язок вікової та педагогічної психології з іншими науками
- •67. Фактори психічного розвитку.
- •68. Рушійні сили психічного розвитку психології
- •69. Діалектичний взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку
- •70. Закономірності психічного розвитку. Явище акселерацiї. Iфантилiзм.
26. Психологічний захист особистості .
Особистість, як соціальна істота, постійно перебуває серед людей, під впливом соціальної діяльності й тих відносин, що склалися в суспільстві. Можна сказати, що вона перебуває під постійним тиском великого потенціалу зовнішнього психічного, яке чинить на неї і негативний, і позитивний вплив.
ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ має допомогти суб´єктові зберегти душевну рівновагу.В основі порушення психічної рівноваги – суперечність між тим, що людина усвідомлює, що в її житті відбулося щось ганебне, принизливе, і тим, що вона підсвідомо бажає «скасувати» те, що сталося, або хоча б витлумачити всі події в сприятливішому для себе ракурсі. Вважають, що найголовнішим у дії психологічного захисту є зниження суб´єктивної значущості травмуючого факту. При цьому бажання захистити себе від чинників, які тривожать психіку, виявляються на свідомому та несвідомому рівнях.
Психологічний захист виявляється не лише в разі виникнення надзвичайних обставин, а й повсякденно. Тому психологічний захист – нормальний, постійний механізм людської психіки.
Основне завдання психологічного захисту – у «витісненні» негативної психоенергії. Це відбувається через перебудову установок, зміну складових свого переконання, утворення додаткових джерел позитивної психоенергії – вироблення нової стратегії, нових поглядів, нових цілей тощо.
Психологічні захисти
Психологічний захист - це природне протистояння людини навколишньому середовищу. Він несвідомо оберігає його від емоційно-негативного перевантаження. Всі уявні різноманітні техніки можна звести, в принципі, до єдиної функції: "Що б не робити, як би не робити, аби досягти комфортного стану, безпеки". Захист не є "вбудована" від народження особистісна структура. У процесі соціалізації захисні механізми виникають, змінюються, перебудовуються під впливом соціальних впливів. Наприклад, захист може перейти в альтруїзм чи накопичення цінностей та ін. У кінцевому підсумку психологічні захисти стають способом існування нездійсненних потягів, бажань, потреб.
Усі захисні механізми мають дві загальні характеристики: 1) вони діють на неусвідомлюваному рівні і тому є засобами самообману; 2) вони спотворюють, заперечують, трансформують або фальсифікують сприйняття реальності, щоб зробити тривогу менш загрозливою для індивіда.
Слід також зауважити, що люди рідко використовують якийсь один механізм захисту - зазвичай вони застосовують різні захисні механізми для вирішення конфлікту або ослаблення тривоги.
27. Формування особистості.
В психології поняття "особистість" розглядають в сукупності понять: "людина", "індивід", "індивідуальність". Людина –представник людського роду "Homosapiens" .Індивід –це окремий представник людського роду, конкретна самість.Особистість –суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.
Індивідуальність – сукупність неповторних рис в людини.
Людина стає особистістю за таких умов:
коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);
коли формується у суспільства (серед людей).
Розвиток і формування особистості
Розвиток людини —це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.
Напрямки розвитку: анатомо-фізіологічний, психічний, соціальний. До анатомо-фізіологічних змін відноситься ріст і розвиток кісткової і м'язової систем, внутрішніх органів, нервової системи. Психічні зміни стосуються, передусім, розумового розвитку, формування всіх психічних рис особистості. Набуття соціальних якостей, необхідних для життя в суспільстві, відносяться до соціального розвитку особистості.
Фактори розвитку: спадковість, середовище, виховання.
Особистість —людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільна значущого та індивідуального —неповторного.
Формування особистості —це становлення людини як соціальної істоти, яке проходить у результаті впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.
Поняття розвитку особистості і формування особистості дуже близькі і нерідко їх вживають як синоніми. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, самоформування.
Функції виховання в розвитку і формуванні особистості людини:
а) організовує діяльність, в якій розвивається і формується особистість;
б) підбирає зміст для розвитку і формування особистості; в) усуває впливи, які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості; г) ізолює особистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.
Виховання не тільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Його завдання полягає в тому, щоб створити "зону ближнього розвитку", яка б у подальшому перейшла у зону актуального розвитку. Значить, виховання формує особистість, веде за собою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають у стадії становлення.
Спадковість — це відновлення у нащадків біологічної подібності.
У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному положенні, до окремих видів діяльності та ін.).
Середовище — все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім'ї, ближнього оточення і кінчаючії середовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для. її розвитку і виховання.
Соціалізація людини — процес перетворення людської істоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.
У середовищі людина соціалізується.
Рушійні сили розвитку.
Рушійними силами розвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: а) асиміляція і дисиміляція; б) збудження і гальмування; в) емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість і горе); г) спадкові дані і потреби виховання; ґ) рівень розвитку особистості і її ідеал; д) потреби особистості і моральний обов'язок; е) домагання особистості і її можливості.
Діяльність — важлива форма прояву активного ставлення людини до оточуючої дійсності.
Діяльність —спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.
Основними компонентами діяльності є: а) суб'єкт з його потребами; [б) мета, відповідно до якої предмет перетворення на об'єкт, на який спрямовано діяльність; в) засіб реалізації мети; г) результат діяльності.
Спілкування— один з універсальних способів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути різних видів: особистість — особистість, особистість — група, особистість — колектив, група — група, група — колектив. За змістом воно може бути ділове .формальне) і особисте (неформальне).