Історія_української_культури

психоаналітичний тощо). Джерела вивченнѐ історії української культури дуже різноманітні: 1) пам’ѐтки духовної культури – казки, міфи, легенди, билини, думи, пісні тощо; 2) пам’ѐтки матеріальної культури – археологічні знахідки, містобудуваннѐ, культова та побутова архітектура, хатню начиннѐ, меблі, сільськогосподарський та ремісничий реманент, технології виробництва; 3) письменні джерела – літописи, різні види літератури, закони й державні документи; 4) живопис.

Мета курсу: забезпечити основи формуваннѐ знаннѐ і сприйнѐттѐ культури, що дозволить глибокому розуміння студентами історичної ролі, місцѐ й специфіки української культури:

•вивченнѐ української культури – одніюї з вагомих складових наукового світоглѐду студентської молоді;

•формуваннѐ високого рівнѐ культури особистості, вихованнѐ високих маральних ѐкостей громадѐнина України;

•освоюннѐ національних та загальнолядських цінностей.

Основними завданнѐми курсу ю:

–простежити історія української культури від народженнѐ і до сьогоденнѐ;

–дати наукове осмисленнѐ української культури, її специфіки відносно інших культур;

–вплинути на реформуваннѐ сучасного освітнього процесу на засадах

гуманізації;

–довести необхідність підвищеннѐ ролі національної культури в розбудові незалежної української держави, що дозволить звільнитисѐ від стереотипів минулого, сформувати програму власної участі в реалізації культурного будівництва в Україні;

–визначити місце і значеннѐ української культури в світі сучасних культурних надбань;

–проаналізувати роль культури у розвитку українського суспільства;

–вивчити результати колективної діѐльності лядей, що реалізувалисѐ

уматеріальних предметах, символічній поведінці чи у соціальних організаціѐх;

–вивченнѐ внеску видатних українських діѐчів у розвиток національної культури;

–показати, що український народ вніс неоціненний вклад у скарбниця світової культури і не стоѐв на узбіччі цивілізаційних процесів.

Друге питаннѐ слід розпочати із розглѐду первісних форм вітчизнѐної культури її періодизації: археологічної, культурно-цивілізаційної та історичної. Студентам потрібно звернути увагу на сутності ознаки первісної культури: привласнявальний тип господарства, образно-чуттюве сприйнѐттѐ світу, міфологічна свідомість, первісні форми релігійних вірувань (анімізм, тотемізм, фетишизм, магіѐ).

Первісна культура зародиласѐ ще в період палеоліту де створяятьсѐ давні культуротворчі осередки й одночасно виховні інституції – рід, плем’ѐ. У

11

енеоліті (доба міді) вже викристалізовуятьсѐ три основних культурногеографічні зони: 1) степова причорноморська, або південноукраїнська зона (ѐмна культура); 2) лісова та лісостепова культурна зона (середньостогівська культура); 3) правобережна степова зона (трипільська культура). У IV-II тис. до н.е. розвиваютьсѐ трипільська культура, при вивчені ѐкої потрібно розглѐнути спосіб життѐ і тип господарства, типи поселень, особливості соціального устроя та релігійних уѐвлень, розпису, символіки трипільців.

Три періоди кочового культурного симбіозу ІІ-І тисѐчоліттѐ до н.е.: кіммерійський (IX-VII ст. до н.е.), скіфський (VI-III ст. до н.е.), сарматський (III ст. до н.е. – III ст. н.е.) характеризуятьсѐ наѐвністя кочового – степового елементу в культурному просторі українських земель. Потрібно вказати на прикладний характер культури кіммерійців. Серед них досить розвинутоя була культура Скіфії – поліетнічної держави. Вивчаячи скіфську культуру слід звернути увагу до соціального устроя, релігійних вірувань, типу господарства, способу життѐ скіфів. У декоративно-прикладному мистецтві скіфи прославилисѐ звіриним стилем. Також по собі залишили значну кількість царських поховальних курганів та залишків городищ. На відміну від скіфської сарматська культура була на низькому рівні розвитку.

Грецькі міста-держави (поліси) Північного Причорномор'ѐ стали прѐмим джерелом античних традицій в українській культурі. Саме у грецькому періоді (VII-I ст. до н.е.) виникаять: Тіра, Ольвіѐ, Херсонес, Пантікапей, Фанагоріѐ, Керкініда, Теодосіѐ. У полісах розвиваятьсѐ античні мистецтва, науки, театр, архітектура тощо. За римського періоду (І ст. до н.е. – IV ст. н.е.) відбуваютьсѐ розповсядженнѐ христиѐнства в українському причорноморському регіоні.

Розглѐдаячи четверте питаннѐ потрібно розуміти, що попри поліетичні впливи у давньоукраїнській культурі її першоосновоя було слов’ѐнство. Початки формуваннѐ слов'ѐнської культури спостерігаятьсѐ від зарубинецької та чернѐхівської археологічних культур. Давні історики вказуять на автохтонність племен антів, склавинів та венедів, ѐкі до VІ ст. проходѐть процес консолідації та укладаннѐ військових соязів. Потрібно розкрити землеробський характер культури слов'ѐн. Висвітлити їх духовний світ, а також пантеон ѐзичницьких богів ѐк світоглѐдну модель, формуваннѐ гуманістичних традицій у давніх слов'ѐн. Розкрити соціальний устрій, розвиток декоративно-прикладного мистецтва.

Таким чином за соціально-історичними, природно-географічними чинниками, а також у взаюмозв’ѐзку з іншими культурами розпочинаютьсѐ становленнѐ й еволяціѐ української культури її самобутні ѐкості.

Завдання для самостійної роботи:

-опрацювати наступні терміни та поняття: антропогенний процес, духовна культура, етнос, звіриний стиль, ідол, культура, матеріальна культура, національна культура, орнамент, протомісто, українська культура, цивілізаціѐ, христиѐнство, ѐзичництво.

12

- опрацювати тему за вказаними питаннями:

•ѐкий зміст вкладаютьсѐ в широке і вузьке значеннѐ слова культура;

•з'ѐсуюте співвідношеннѐ категорій "культура і цивілізаціѐ";

•ѐкі ю джерела вивченнѐ курсу;

•назвіть первісні форми вітчизнѐної культури;

•визначте специфічні риси слов'ѐнської міфології;

•опишіть пантеон ѐзичницьких богів ѐк світоглѐдну модель;

•розкрийте проблему тѐглості української культури;

•ѐкий взаюмозв’ѐзок існую між світовоя та національноя культуроя;

•ѐкі особливості містобудуваннѐ і архітектури в полісах північного Причорномор'ѐ;

•проаналізуйте античні та скіфо-сарматські впливи в культурі східних слов'ѐн;

•ѐкий вплив мало землеробство на розвиток господарства й культури східних слов'ѐн.

Підготуйте доповідь або реферат. Теми рефератів:

1.Культура античних міст-держав та колоній Північного Причорномор’ѐ.

2.Міфологіѐ східних слов’ѐн, обрѐди і свѐта.

опрацявати питаннѐ, реферати та основні	6 години
понѐттѐ
Оціняваннѐ	1 оцінка

Навчально-методична література:

1.Кордон М.В. Історіѐ української культури : навч.посіб. – Львів: Магноліѐ 2006,

2011. – С. 5-37.

2.Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. – С. 23-55.

3.Лекції з історії світової та вітчизнѐної культури. Навч. посіб. Вид. 2-ге. За ред. проф. А.Яртисѐ та проф. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – С. 375-415.

4.Закович М.М. та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч. посіб. – К.:

Знаннѐ, 2000. – С. 352-378.

5.Дещинський Л.Є та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч.посіб. Вид. 4-е. – Львів, "Бескит Біт", 2005. – С. 48-56.

6.Подольська Є.А та інші. Культурологіѐ. Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С. 215-225.

7.Лобас В.Х. Українська і зарубіжна культура. Навч. посіб. – К.: МАУП, 2000. – С.

177-187.

8.Шейко В.М., Білоцерківський В.Я. Історіѐ української культури : навч. посібник / В.М. Шейко, В.Я.Білоцерківський. – 2-ге вид., виправл. – К.: Знаннѐ, 2010. – С.

17-23.

13

9.Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура : навч. посібник. – Львів : Світ, 2004. – С. 260-272.

Семінар № 2. Культура Княжої доби План

1.Христиѐнізаціѐ Русі та її значеннѐ длѐ вітчизнѐної культури.

2.Візантійський канон та формуваннѐ вітчизнѐної традиції в архітектурі Київської Русі. Основні закономірності розвитку мистецтва Кнѐжої доби.

3.Перекладна, наукова та оригінальна література Київської Русі.

Методичні рекомендації

Розглѐд першого питаннѐ слід розпочати із загальної характеристики одніюї з найбільших держав середньовіччѐ – Київської Русі. Вказати на загальні ознаки культури Київської Русі її ѐкісно новий етап у розвитку слов’ѐнської культури: наѐвність дохристиѐнського ѐзичницького, христиѐнського, візантійського коріннѐ її культурного середовища; значний вплив традицій, знань та канонів; поѐва нових субкультур – дружинної та народної; переосмисленнѐ і творче засвоюннѐ досѐгнень світової культури. Головноя ознакоя цього процесу була христиѐнізаціѐ – рушій нового культурного процесу, за ѐким відбулосѐ прилученнѐ давньоруської держави до ювропейської цивілізації та античної культурної спадщини й взаюмозбагаченнѐ культур ювропейських народів. Потрібно розуміти, що високий злет культури Київської Русі було зумовлено суттювими зрушеннѐми в різних сферах суспільного життѐ: становленнѐм державності, розвитком феодальних відносин, торгівлі, створеннѐм міської цивілізації оріюнтованої на христиѐнську культуру, активізаціюя та розширеннѐм міжнародних контактів. Вказати визначні центри давньоруської культури на півдні Русі. Показати соціокультурні світи тогочасного українського суспільства: світ кнѐзів, духовенства, дружинників, міщан, селѐн. У той час кнѐзі охоче підтримували розвиток освіти, мистецтва. Зауважити, що христиѐнізаціѐ вплинула на характер, форми допомоги та підтримки в слов’ѐнському світі. Одним із центрів благодійної соціальної діѐльності були монастирі.

Запровадженнѐ христиѐнства сприѐло розвитку освіти, зумовило збільшеннѐ кількості освічених свѐщеників. Слід проаналізувати типи шкіл Київської Русі: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувавсѐ за рахунок кнѐзѐ); школа "книжного вченнѐ" (длѐ підготовки свѐщеників); світська (приватна) школа домашнього навчаннѐ (переважно длѐ купецького й ремісничого населеннѐ міст). Варто звернути увагу, що за наказом кнѐзѐ Володимира організовувалисѐ школи длѐ навчаннѐ дітей боѐр і дружинників, Ярослав заснував школи у Новгороді, існувала школа і бібліотека у Св. Софії Київській, кнѐзівна Ганна Всеволодівна у Киюві при Андріївському монастирі відкрила першу жіночу школу (1086 р.) та ін. Високий

14

рівень освіти характеризую кнѐзівське середовище. Нащадки Ярослава знали іноземні мови, Володимир Мономах уславивсѐ ѐк автор широко відомого "Повчаннѐ", де кнѐзь виступаю з високими філософсько-моральними настановами до своїх дітей. Анна Ярославна вигідно відрізнѐласѐ своюя освіченістя від більшості жінок французького королівського двору. Длѐ поглибленнѐ освіти служили бібліотеки. Бібліотека Ярослава Мудрого у Софії Київській, очевидно стала своюрідним науково-інтелектуальним гуртком. Потрібно вважати школи і освітні гуртки ѐк фактори соціалізації суспільства.

У другому питанні потрібно розглѐнути основні закономірності розвитку мистецтва Кнѐжої доби. Зазначити про становленнѐ традицій оборонної та фортифікаційної техніки містобудуваннѐ. Слід окремо зазначити типи житлових споруд. Показати вплив візантійського канону на формуваннѐ вітчизнѐної традиції в архітектурі Київської Русі. Навести приклади найвідоміших архітектурних пам’ѐток Київської Русі. Першим мурованим христиѐнським храмом на Русі була Десѐтинна церква у Киюві, збудована кн. Володимиром. У 1037 р. головним собором столиці Русі-України стала Софійська церква, збудована кн. Ярославом Мудрим. Її архітектура була зразком длѐ зведеннѐ аналогічних храмів у Новгороді й Полоцьку. Розкрити символічне значеннѐ храму – ѐк книги премудрості Божої. У Х-ХІ ст. давньоруські майстри, швидко оволодівши прийомами візантійських зодчих, пристосовували їх до місцевих умов. У подальший період (ХІІ-ХІІІ ст.) з поглибленнѐм феодальної роздробленості порѐд з традиційними центрами будівництва в Україні – Киювом, Черніговом і Переѐславом виростаять нові – Володимир-Волинський, Галич, Холм. В контексті цього питаннѐ висвітлити соціально-історичні умови розвитку Галичини та Волинської землі у ХІІ-ХІІІ століттѐх. Цікаві зразки архітектурної творчості демонструю Галицько-Волинська землѐ, де поюднуятьсѐ візантійсько-київська і романська техніка будівництва, виѐвлѐятьсѐ елементи романського декоративного оздобленнѐ, ѐк тенденція зближеннѐ української культури з західноювропейськоя й значеннѐ культурних зв'ѐзків з іншими руськими землѐми та західними державами.

Важливоя складовоя частиноя художнього оздобленнѐ давньоруських храмів був живопис монументальний і станковий. Найбагатші з них (Софійський, Золотоверхий Михайлівський, Десѐтинна церква, Успенська у Киюві) прикрашалисѐ мозаїчними композиціѐми. Сяжети фресок мали не лише релігійний, а й світський характер, зокрема у Софії знаходимо сяжети з життѐ візантійського і київського кнѐзівського дворів, сцени поляваннѐ, виступи скоморохів, зроблені місцевими митцѐми, зображеннѐ Ярослава Мудрого та його сім’ї. Показати, що поширеним різновидами живопису були – мозаїка, фреска, іконопис, книжкова мініатяра та різьбѐрство. Вони застосовувались разом з культовоя архітектуроя. Київська Русь мала високий рівень декоративно-прикладного та явелірного мистецтва, що поѐсняютьсѐ розвитком ремесел, торгівлі. У сфері ужиткового мистецтва поширеним було куваннѐ та карбуваннѐ золота, срібла, міді та ін. металів. Із ковальством пов'ѐзана

15

зброѐрська справа, ѐка на Русі набула неповторних рис. Також слід згадати про розвиток народної, інструментальної, церковно-співочої, дзвонѐрської музичних культур Київської Русі. За загальним рівнем розвитку культури Київська держава не поступаласѐ перед найрозвиненішими країнами тодішнього західноювропейського світу.

В наступному питанні студентам слід звернути увагу на поширеннѐ писемності у Київській Русі. Потрібно розуміти, що виникнення писемності у східних слов’ѐн сприѐло два головних чинники: поѐва держави і проникненнѐ на східноювропейські території христиѐнства. На думку більшості вчених перші форми писемності у слов’ѐн існували в дохристиѐнський період. У центрі уваги студентів маять бути процеси бурхливого розвитку церковної і світської літератури, ѐкі розпочалисѐ післѐ запровадженнѐ христиѐнства на Русі. Далі потрібно проаналізувати тогочасну мовну ситуація. У староруському суспільстві послугувалисѐ двома мовними системами: у повсѐкденному вжитку населеннѐ користувалосѐ живоя розмовноя мовоя (протоукраїнськоя, або давньоруськоя), у релігійній сфері використовувалась старослов’ѐнська (церковнослов’ѐнська) мова. При цьому необхідно знати, що мова книг була церковнослов’ѐнськоя (староболгарський південнослов’ѐнський діалект) і в основному була зрозуміла нашим предкам. Цѐ мова відрізнѐласѐ від живої розмовної мови українців, білорусів, росіѐн і була насамперед мовоя церкви, а також школи і літератури. Довгий час вона виконувала таку ж роль, ѐк грецька або латинська мови в Західній Європі. Однак уже у найдавніших пам’ѐтках, таких, ѐк "Ізборник Свѐтослава" або "Проповіді" Григоріѐ Богослова (ХI ст.), виѐвлѐятьсѐ виразні сліди живої народної української мови з місцевим діалектним забарвленнѐм. Численні переписувачі книг – українці при їх переписуванні мимоволі вводили у старослов’ѐнську мову живу українську розмовну лексику і дедалі більше "українізували" її. Обидві мови були могутнім знарѐддѐм духовної культури і об’юднуячим чинником у державі, обидві послугувалисѐ кириличним письмом. Поѐва і поширеннѐ писемності та освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку тут наукових знань з математики, хімії, фізики, географії, астрономії та інших наук.

Поѐва літератури в Київській Русі була важливим ѐвищем культурного життѐ. Слід проаналізувати найвизначніші пам’ѐтки давньоруської літератури. "Повість врем’ѐних літ", охопляю події від найдавніших часів до початку ХІІ ст. Порѐд з відтвореннѐм історичних подій велике місце в літописах займаять уривки з творів візантійських і античних авторів, легенди, перекази тощо. 3 втратоя Киювом політичної могутності літописаннѐ набуваю поширеннѐ в інших кнѐзівських центрах. Так, Галицько-Волинський літопис відтворяю головні події утвореннѐ і розвитку кнѐзівства. "Слово о полку Ігоревім" створявалось в тѐжкі часи феодальних усобиць. Цей справжній художній шедевр світового значеннѐ пройнѐтий пристрасним закликом до ворогуячих руських кнѐзів об’юднатисѐ заради блага Русі. "Киюво-Печерський патерик" вміщував оповіді про ченців Печерської Лаври, її історія. "Слово о законі і благодаті" характеризуютьсѐ

16

філософськоя спрѐмованістя і містить роздуми про духовний розвиток суспільства. "Повчаннѐ Володимира Мономаха", де кнѐзь виступаю з високими філософсько-моральними настановами до своїх дітей та про допомогу вразливим верствам населеннѐ. "Руська правда" – перший давньоруський писаний звід норм світського права, відіграла важливу роль у соціальноекономічному розвитку суспільства, поступу державності українців.

Отже, культурна основа Київської Русі мала самобутній характер та містила в собі творче переосмисленнѐ зовнішніх культурних впливів. Вона стала визначним напрѐмком у формуванні української культури.

Завдання для самостійної роботи:

-опрацювати наступні терміни та поняття: базиліка, берестѐні грамоти,

билини, глаголицѐ, графіті, ізборники, ікона, квадривіум, лавра, літописаннѐ, мозаїка, Оранта, патерик, ротонда, скоморохи, «Слова», тривіум, устав, фреска.

-опрацювати тему за вказаними питаннями:

•в чому полѐгав зв'ѐзок культури Київської Русі та культури античності;

•ѐкий був культурний зв'ѐзок Київської Русі з Візантіюя та іншими сусідніми країнами;

•чому вважаютьсѐ, що киюворуська культура ю ѐкісно новим етапом в розвитку слов'ѐнської культури;

•ѐкі заслуги перед українськоя культуроя Володимира Великого та Ярослава Мудрого;

•дати характеристику основних центрів давньоруської культури;

•чому монастирі стали осередками культурного і духовного життѐ;

•ѐка роль Киюво-Печерської лаври у розвитку культури Київської Русі;

•чому христиѐнізаціѐ стала рушіюм нового культурного процесу;

•охарактеризуйте Київську Русь ѐк соціокультурну систему;

•ѐка ідеѐ твору "Слова о полку Ігоревім";

•ѐкий зв‘ѐзок культурної спадщини Київської Русі і сучасності;

•визначить місце Візантії та Риму у давньоруському духовному просторі;

•доведіть що Галицько-Волинська держава культурний правонаступник Киюва;

•розкрийте проѐви західноювропейських та візантійських складових середньовічній українській культурі.

Підготуйте доповідь або реферат. Теми рефератів:

1.Культура Київської Русі і Візантіѐ.

2.Виникненнѐ слов’ѐнської писемності.

3.Школа і педагогічна думка кнѐжої доби.

4.Культурна спадщина Київської Русі і сучасність.

опрацявати питаннѐ, реферати та основні

8 годин

17

понѐттѐ

Оціняваннѐ

1 оцінка

Навчально-методична література:

1.Кордон М.В. Історіѐ української культури : навч.посіб. – Львів: Магноліѐ 2006,

2011. – С. 38-62.

2.Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. – С. 57-118.

3.Лекції з історії світової та вітчизнѐної культури. Навч. посіб. Вид. 2-ге. За ред. проф. А.Яртисѐ та проф. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – С. 375-415.

4.Закович М.М. та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч. посіб. – К.:

Знаннѐ, 2000. – С. 379-418.

5.Дещинський Л.Є та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч.посіб. Вид. 4-е. – Львів, "Бескит Біт", 2005. – С. 75-95.

6.Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура : навч. посібник.

– Львів : Світ, 2004. – С. 273-284.

7.Подольська Є.А та інші. Культурологіѐ. Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – С. 215-225.

8.Лобас В.Х. Українська і зарубіжна культура. Навч. посіб. – К.: МАУП, 2000. – С.

177-187.

9.Шейко В.М., Білоцерківський В.Я. Історіѐ української культури : навч. посібник / В.М. Шейко, В.Я.Білоцерківський. – 2-ге вид., виправл. – К.: Знаннѐ, 2010. – С.

24-35.

Семінар № 3. Культурно-національний рух в Україні у ХІV – середині ХVІІ ст.

План

1.Специфіка культурної ситуації у литовсько-польську добу. Роль

братств.

2.Розвиток освіти і наукових знань. Книгодрукуваннѐ.

3.Еволяціѐ українського мистецтва та літератури.

4.Українське зодчество й містобудуваннѐ ХІV – середини ХVІІ ст.

Методичні рекомендації

Перше питаннѐ слід розпочати з розглѐду специфіки соціально-політичної і культурної ситуації в литовсько-руську та литовсько-польську добу. Незважаячи на несприѐтливі політичні умови, тривав подальший розвиток української культури. Період ХV-ХVI ст. став добоя посиленнѐ її зв’ѐзків із Заходом. Розкрити зміст понѐть "Ренесанс", "гуманізм", "Реформаціѐ". З XVI – першої половини XVII ст. українська культура також переживала етап свого Відродженнѐ й збагатиласѐ ідеѐми гуманізму, ѐскраво вираженим антропоцентризм ренесансного мисленнѐ, утвердженнѐм величі і винѐтковості земної лядини, зростання інтересу до лядських цінностей. Показати вплив

18

Реформації та її значеннѐ длѐ подальшого розвитку української культури. Зазначити про впровадженнѐ норм Магдебурзького права. Показати соціокультурні світи українського Ренесансу: шлѐхту ѐк провідну суспільну верству. В Україні виник феномен змішаної соціальної мікроструктури України на основі етнічного компоненту. Виникненнѐ козацтва – ѐвища не лише соціально-політичної історії, а й чинником культури українського народу. Питаннѐ передбачаю короткий розглѐд Запорізької Січі ѐк соціокультурного феномену – осередку ствердженнѐ ідей демократичності і соціальної спорідненості (побратимства), захисту волі і православної віри. Створивши багатогранну, самобутня культуру, козацтво мало великий вплив на духовні процеси української культури.

Реформаційно-гуманістичні проѐви в Україні відбилисѐ на розвитку освіти і наукових знань. З діѐльністя цілої плеѐди вчених, філософів, культурних діѐчів, митців, лядей ювропейської освіти, блискуче ерудованих, з широким колом інтересів пов’ѐзано проникненнѐ і розвиток ренесансно-гуманістичних ідей в Україні. У цей час чимало українців навчалосѐ в університетах Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії, Австрії, Польщі. Вони переймалисѐ новими, передовими тогочасними ідеѐми, насамперед гуманістичними, й переносили їх на рідний ґрунт. Слід показати діѐльність визначних представників гуманістичної культури в Україні Юріѐ Дрогобича (1450-1494), Павла Русина з Кросна (? – 1527), Григоріѐ Чуй Русина (1523-1573), Юріѐ Тичинського-Рутенцѐ (перша половина ХVI ст.), Івана Туробінського-Рутенцѐ (1511-1575), Станiслава Орiховського (1513-1566).

Тогочасним соціокультурним феноменом та специфічним різновидом українських громад від ѐких простежуютьсѐ становленнѐ громадѐнського суспільства – були об'юднаннѐ українських міщан – братства. Братства були громадами релігійно-культурними, тобто неофіційними, неформальними, "антиструктурними" об'юднаннѐми лядей відданих національно-релігійній ідеї. Ці утвореннѐ можна вважати своюрідноя формоя соціалізації суспільства. Незважаячи на наѐвність в українському середовищі досить значного прошарку високоосвічених лядей, ѐкі сприѐли формування нової української світської інтелігенції, давалисѐ взнаки кризовий стан шкільної освіти в Україні, відсутність вищої школи. Ситуаціѐ зміниласѐ наприкінці ХVI ст., коли активізаціѐ юзуїтів у шкільництві викликала несподіваний длѐ апологетів католицизму супротив українського суспільства. На протидія чужинному впливу розпочалось інтенсивне створеннѐ нових українських шкіл. Братства, ѐкі у багатьох питаннѐх ставили цілі, подібні до тих, що їх вирішували реформаційні течії у Західній Європі особливий внесок здійснили у розвиток освіти. Братські школи сприѐли демократизації освіти, оскільки вони були загальнодоступними. У кінці XVI ст. в Україні виникаю новий тип школи – греко-слов’ѐно-латинська, у ѐкій давньоруські культурно-освітні традиції поюднувались з досѐгненнѐми ювропейської школи і науки того часу. Необхідно наголосити на тому що, взірцем реформованого навчального закладу вищого ступенѐ стала Острозька

19

школа, закладена кнѐзем К.Острозьким, ѐка перша піднесла систему освіти в Україні до рівнѐ вищих католицьких шкіл у Речі Посполитій. Провідне місце в її навчальній програмі займало вивченнѐ слов’ѐно-руської, грецької і латинської мов, а також "семи вільних наук" – граматики, риторики, діалектики, геометрії, арифметики, музики, астрономії. Викладачами школи, ѐку сучасники назвали академіюя, були визначні вчені й письменники Г.Смотрицький, І.Кнѐгинецький, В.Суразький, Клирик Острозький, Д.Наливайко та ін. Вони склали "Острозький вчений гурток", ѐкий став важливим осередком розвитку ренесансногуманістичної культури в Україні. Подібні вогнища культури виникаять у багатьох інших містах України з ініціативи тих чи інших представників української знаті, шлѐхти або міщанства чи духовенства. У Львові виникаю перша братська школа, а згодом і подібні до неї у Перемишлі, Рогатині, Замості, Киюві, Вінниці, Немирові, Кам’ѐнці на Поділлі, Крем'ѐні, Луцьку та ін.

Післѐ укладеннѐ Берестейської унії і посиленнѐ наступу католицизму в Галичині та на Волині культурно-освітні сили переносѐть своя діѐльність зі Львова й Острога до Киюва, ближче до місцѐ зосередженнѐ козацтва, ѐке дедалі активніше виступаю захисником культурно-національних інтересів українського народу. Головними осередками культурного життѐ були Киюво-Печерський і Богоѐвленський монастирі з братством і школами, ѐкі дістали безпосередня підтримку гетьмана П.Сагайдачного і козацтва в цілому. Зокрема, київська братська школа постала 1615 р., ѐк результат філантропічної діѐльності шлѐхтѐнки Г.Гулевичівни. Серед представників шлѐхетського стану досить поширеним було донаторство – опіка й турбота над церквоя та монастирѐми, не лише ѐк, в головному, осередків духовного життѐ, а й підтримку їхніх соціальних функцій. Культурницька діѐльність видатних українських меценатів К.Острозького, П.Сагайдачного, П.Могили цілком вписуютьсѐ в контекст ренесансного світоглѐду тіюї доби. Активну участь у піднесенні освіти і культури беруть І.Борецький, П.Беринда, З.Копистенський, Л.Зизаній, Т.Земка та ін. Найбільш ѐскравоя постаття серед них був київський митрополит П.Могила, визначний церковний і культурний діѐч, учений, організатор вищої школи в Україні. Необхідно зазначити, що йому належить заслуга в об’юднанні 1632 р. київської братської школи з печерськоя монастирськоя школоя і створенні колегіуму на зразок західноювропейських шкіл. Киюво-Могилѐнській колегіум виконував також і соціальні функції. 3 його історіюя пов’ѐзаний всебічний розвиток культури українського народу протѐгом ХVII-ХVIII ст., задоволеннѐ його освітніх і наукових потреб. Тут формуваласѐ і розвиваласѐ тогочасна літературна мова, був започаткований перший у нашій країні театр. Із стін Киюво-Могилѐнської академії вийшло багато визначних державних, громадських, політичних і освітѐнських діѐчів, письменників, поетів, художників і композиторів, ѐкі відзначились у різних сферах суспільно-політичного і культурного життѐ України, зробили значний внесок у національно-визвольну боротьбу.

20