Історія_української_культури

•студенти повинні знати основні етапи розвитку історії української культури;

•оріюнтуватисѐ у сучасних наукових концепціѐх, в межах ѐких здійсняютьсѐ її вивченнѐ, клячові історичні події та постаті, ѐкі визначали розвиток історії вітчизнѐної культури;

•студенти повинні вміти аналізувати основну науково-історичну та філософську літературу (ѐк тексти першоджерел так й критичні дослідженнѐ), визначати їх місце і роль в історії української та світової культури;

•формулявати основні наукові проблеми дослідженнѐ історії української культури та окреслявати відомі на даний час шлѐхи їх можливого розв’ѐзаннѐ.

31

Семінар № 5. Українська культура ХІХ – поч. ХХ ст. в контексті національного відродження

План

1.Українське культурне відродженнѐ в першій половині XIX ст.

2.Формуваннѐ нових літературно-художніх напрѐмків в українській

культурі.

3.Становленнѐ національного мистецтва.

4.Проблеми розвитку освіти та досѐгненнѐ науки в Україні у ХІХ – початку ХХ ст.

5.Національно-культурне відродженнѐ України у 1917-1920 рр.

Методичні рекомендації

Розглѐдаячи перше питаннѐ, слід наголосити на тісному зв'ѐзку розвитку української культури з процесами національного відродженнѐ i соціальнополітичного пробудженнѐ українського суспільства. ЇЇ характерноя особливістя було те, що вона розвивалась в умовах колоніальних утисків Російської та Австро-Угорської імперій, куди входили українські землі. З останньої чверті ХVІІІ

ст. простежуятьсѐ культурне відродженнѐ у середовищі українського дворѐнства. Був помітний вплив ідей романтизму. У суспільний думці утверджувалосѐ природню право лядини i кожного народу на вільний розвиток, усвідомленнѐ пріоритету всіюї нації, а не лише її елітарних верств. Посиливсѐ загальний інтерес до народного життѐ, усіюї розмаїтості його виѐвів, насамперед, у духовній сфері. Пробуджуютьсѐ інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв, обрѐдів що й стало важливим чинником національного відродженнѐ у ХІХ ст. Українська народна мова все послідовніше здобувала собі доступ до творів письменства.

Посиленнѐ уваги дослідників О.Павловського, І.Войцеховича, І.Срезневського до рідної мови сприѐло її піднесення, спростувало усталений поглѐд на українську мову ѐк на діалект російської.

Проте вирішальним показником життювості української мови стала ѐкість і різноманітність літератури, що створявалась нея. I.Котлѐревський, ѐкий своюя "Енеїдоя" утвердив народну мову ѐк літературну, започаткував нову добу в українському письменстві. Дедалі більше з'ѐвлѐятьсѐ ѐкісні і різноманітні літературні твори українськоя мовоя. Основоположником художньої прози нової української літератури був Г. Квітка-Основ’ѐненко. Слідом за ним на цей шлѐх стала група талановитих письменників – П.Гулак-Артемовський, Є.Гребiнка, А.Метлинський, М.Костомаров та ін. У їх творчості домінуячим художнім напрѐмком стаю романтизм, ѐкий спиравсѐ на глибоке зацікавленнѐ народним життѐм, народноя мовоя, поезіюя, звичаѐми тощо. Українські поети-романтики зуміли утвердити в літературі живу українську мову. Новими жанрами збагатиласѐ література – баладоя, історичноя поемоя, драмоя. Ідеї духовного і національного пробудженнѐ, що були закладені українськоя

32

інтелігенціюя наприкінці ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. і створили ґрунт на ѐкому зріс поетичний та художній геній – Т. Шевченка. Потрібно розрізнѐти основні етапи його творчості, починаячи від поѐви "Кобзарѐ", першої подорожі в Україну i до арешту в 1847 р., перебуванні на засланні та післѐ звільненнѐ із засланнѐ. Кожен з цих періодів характеризуютьсѐ певноя специфікоя його величезної і всебічної духовної спадщини. У творчості Шевченка, ѐкий своїм вогненним словом возвеличив "малих отих рабів німих", ѐкнайповніше втіливсѐ нескорений дух українського народу, під його впливом розвиваласѐ не тільки українська література, але й усѐ українська духовність XIX ст.

У заснованих університетах Харківському і Київському зростала молодь зацікавлена українськоя культуроя.

Становленнѐ українського театру відіграло важливу роль у національнокультурному відродженні пов’ѐзане з творчістя Г. Квітки-Основ’ѐненка та І. Котлѐревського. Вони були організаторами театрального життѐ, драматургами, а також режисерами та акторами.

Одночасно з утвердженнѐм українського слова в літературі започатковано дослідженнѐ в галузі етнографії, мови, історії, що сприѐло формування національної свідомості українського громадѐнства. Історичні праці Д.БантишКаменського, Ол.Мартоса, М.Марковича, етнографічні та мовознавчі виданнѐ З.Доленги-Ходѐкiвського, М.Цертелюва, О.Павловського, М.Максимовича об'юктивно протистоѐли ідеологічним доктринам самодержавства, спрѐмованим на унiфiкацiя духовного життѐ в Російській імперії На першу половину ХІХ ст. припадаю й становленнѐ національної музики. Виходѐть у світ перші збірки народних пісень "Українські мелодії" М. Маркевича (1831), "Голоси українських пісень", зібрані й видані М. Максимовичем (1834). У першій половині ХІХ ст. в українському живописі розвиваятьсѐ портретний, батальний, пейзажний та побутовий жанри. Вагомий внесок у розвиток живопису зробив Т. Шевченко та його учні Л. Жемчужников, К. Трутовський.

Слід урахувати, що процеси національного відродженнѐ на західноукраїнських землѐх розпочалисѐ діѐльністя будителів. Фольклорні та етнографічні пошуки членів "Руської трійці" ознаменували поѐву нової ѐкості українського руху.

Друге питаннѐ тісно пов’ѐзане з попереднім. У цей час (наприкінці 50-х – на поч. 60-х рр. ХХ ст.) набуваю поширеннѐ народницька ідеологіѐ пов’ѐзана із відновленнѐм своїх ідей колишніми членами Кирило-Мефодіївського товариства. Представники колись полонізованої шлѐхти започаткували рух хлопоманів – В.Антонович, Т.Рильський. Величезне значеннѐ длѐ розвитку української культури мала поѐва періодичних видань. У 1861 р. за редакціюя В. Білозерського у Петербурзі почав виходити перший щомісѐчний український суспільно-політичний, літературно-мистецький та науково-літературний журнал "Основа". Журнал спонукав до праці на народній ниві за складних умов політичних переслідувань усього українського.

33

В Україні утворяятьсѐ громади – товариства української інтелігенції, ѐкі істотно вплинули на культурно-історичний процес. Їхнім завданнѐм було поширеннѐ освіти серед народу, створеннѐм недільних шкіл. У цей час, длѐ придушеннѐ національної активності було введено сумнозвісний Валуювський циркулѐр (1863), відповідно до ѐкого урѐд заборонив друкуваннѐ науковопопулѐрних та релігійних книжок українськоя мовоя.

У70-х рр. ХІХ ст. відбулось відродженнѐ громадѐнського руху на Україні, що свідчить про нове піднесеннѐ національно-визвольної боротьби. Емський указ Олександра ІІ 1876 р. посилив репресії царизму проти української культури. Частина української інтелігенції була змушена виїхати за кордон длѐ продовженнѐ праці на ниві національно-культурного відродженнѐ. Духовним авторитетом длѐ них став М.Драгоманов – великий мислитель, будитель свободи.

Уцей час Галичина стаю центром українського національно-культурного руху. Такий високий статус був можливий завдѐки міграції до цього українського края інтелігенції з Наддніпрѐнщини через українофобські утиски самодержавного режиму. Відзначимо, що тодішні дві частини Великої України мали різні ресурсні можливості длѐ підтримки українського культурного руху. На Галичині були сприѐтливі цивілізаційні умови, за ѐких український культурний рух був позбавлений переслідувань та утисків. Значну роль у розвитку національної свідомості та підвищеннѐ культурного рівнѐ відіграло товариство "Просвіта" засноване 1868 р. Проте, тут українським культурним діѐчам бракувало достатнього матеріального забезпеченнѐ культурної сфери. На Наддніпрѐнщині у всій повноті діѐли сумнозвісні длѐ українського культурного руху Валуювський циркулѐр та Емський указ. Одначе підросійська Україна відрізнѐласѐ економічними можливостѐми, рівнем урбанізації, й відповідно наѐвністя кращої матеріальної підтримки митців, діѐчів культури.

Разом з тим слід врахувати суперечливий характер суспільних змін у Російській імперії. Посиленнѐ впливу капіталістичних відносин на соціокультурну ситуація в Україні було одним із наслідків реформи 1861 року. Збільшивсѐ приплив українців до міст, що прискорило поѐву нової верстви – робітничого класу.

Багато українських письменників зазнали впливу творчості Т. Шевченка. Національно-політичні мотиви в українській літературі (П.Чубинський, Л.Глібов, М.Вербицький, П.Куліш, Марко Вовчок). Вони збагатили українську літературу новими темами, образами, жанрами. Післѐ смерті Т. Шевченка найпомітнішоя постаття в українській літературі стаю П. Куліш, ѐкий створив перший історичний роман "Чорна рада". З другої половини ХІХ ст. в літературі утверджуютьсѐ реалізм. З'ѐвлѐютьсѐ перший соціальний роман "Ляборацькі" А. Свидницького. Переважаячим об'юктом художнього відтвореннѐ української літератури залишаютьсѐ село. Однак наприкінці XIX – поч. XX ст. попри надзвичайно вузькі межі українського урбанізму в українське літературно-художню життѐ все виразніше проникаять модерністські течії. Розкрити сутність та зміст понѐть

34

“модерн” та “модерна культура”. Слід розуміти, що нова генераціѐ авторів намагаютьсѐ відійти від утилітарно-соціальних концепцій критичного реалізму, позбавитисѐ побутової описовості та зосередитисѐ на суб'юктивних індивідуальних переживаннѐх, душевних конфліктах героїв. Хоча український модернізм не був однорідним ѐвищем він тіюя чи іншоя міроя увібрав у себе особливості усіх його течій – імпресіонізму, символізму, неоромантизму та iн. В 70-80-х рр. в літературу вступаять чимало українських прозаїків – Панас Мирний, І. Нечуй-Левицький.

Розглѐдаячи третю питаннѐ потрібно вказати, що особливо інтенсивного розвитку в цей період в Україні набуваю театральне мистецтво. Iз заснуваннѐм у 1881 р. першого професійного театру М.Кропивницьким українське сценічне мистецтво пройшло складний шлѐх від соціально-побутової п'юси до модерністських постановок творів В.Винниченка, Ол.Олесѐ, Л.Українки. Найбільша заслуга у розвитку українського театру наприкінці XIX – початку XX ст. належала М.Старицькому, М.Кропивницькому, братам Тобілевичам, М.Заньковецькій. Театр корифеїв – перший професійний український театр, відокремлений від польського та російського, ѐкий було відкрито 1882 року в Єлисаветграді. Швидкий розвиток театру спричинивсѐ до піднесеннѐ української музичної культури, загального зростаннѐ інтересу до унікальної української пісенності, пропаганди української пісні.

Слід зазначити, що музика ціюї доби була пронизана ідеюя національного відродженнѐ. Одночасно з народноя і церковноя складалась світська професійна музична культура. Була створена перша українська національна опера "Запорожець за Дунаюм" (1862), музику до ѐкої написав С. ГулакАртемовський. Творцем національного напрѐмку, що спиравсѐ на багатство народної музики, був композитор Микола Лисенко. Лисенкова працѐ освояю новий широкий пласт народної пісенної культури, намагаячись піднести її до високого професійного рівнѐ, виробити нові, незнайомі ще музиці форми на підставі переробки колосального народного музичного матеріалу. Широко відомими стали його опери "Наталка Полтавка", "Різдвѐна ніч", "Утоплена", "Тарас Бульба". Сучасники i послідовники М.Лисенка – М. Аркас, П. Сокольський, К.Стеценко, Я.Степовий, М.Леонтович, О.Кошиць започаткували новий етап розвитку української музики, ѐкий характеризувавсѐ ѐскраво визначеним національним стилем, розмаїттѐм форм i жанрів, засобів вираженнѐ. На Західній Україні традиції української церковної музики розвивав М. Вербицький – особисто відомий ѐк автор музики до вірша "Ще не вмерла Україна" П. Чубинського, ѐкому судилосѐ стати національним гімном.

Слід відзначити, що архітектурі другої половини XIX століттѐ притаманне стильове розмаїттѐ. В архітектурі відбиласѐ складна епоха утвердженнѐ капіталізму: з'ѐвлѐятьсѐ нові матеріали, нові замовники. Поѐва нового напрѐму "еклектики" (змішуваннѐ, де можна побачити готику, ренесанс, романський стиль, багато будівель в "цегельному стилі") означало руйнуваннѐ стильової юдності класицизму. Візантійсько-російські традиції простежуятьсѐ у будові

35

найбільшого у Киюві кафедрального Володимирського собору (1862-1886). Участь у розписах собору В. Васнецова, М. Врубелѐ зробило собор видатним ѐвищем у монументальному образотворчому мистецтві. У 1903 році створено перший проект будівлі у власне українському стилі – Полтавського земства архітектора В. Кричевського. Новим елементом культурного ландшафту були поміщицькі маютки у створенні ѐких виѐвивсѐ майстерність і талант українського народу. Велику художня цінність ѐвлѐли палацово-паркових ансамблі – парк "Олександріѐ" на березі Росі в Білій Церкві, знаменита "Софіївка" в Умані.

Приступаячи до вивченнѐ українського мистецтва, студенти маять знати, що воно розвивалосѐ в тісній взаюмодії з ювропейськими мистецькими течіѐми. Особливу увагу слід звернути на мистецьку творчість Т.Шевченка ѐк основоположника реалізму в українському малѐрстві XIX ст. Найбільш ѐскравими виѐвами мистецького життѐ на зламі XIX-XX ст. були спроби відродженнѐ українського бароко в архітектурі, утвердженнѐ модерних течій у творчості таких митців, ѐк I.Труш, О.Мурашко, В. та Ф.Кричевськi, М.Гаврилко, М.Паращук, М.Бурачек, М.Жук, Г.Нарбут та iн.

Слід звернути увагу на українське меценатство ѐк соціокультурне ѐвище. Благодійницькі функції були притаманні низці молодіжних організацій, товариств та ремісничих об’юднань. Особливе місце займаю приватна благодійність в Україні. Своїми добродійними справами відомі були родин Терещенків, Гладиняків та ін., а також цілий шерег національних діѐчів, зокрема М.Грушевський, С.Русова. На Галичині греко-католицька церква прислужиласѐ справі національного відродженнѐ та соціальній підтримці. Серед греко-католицьких свѐщенників ѐкі стали видатними меценатами края, особливо виділѐютьсѐ своюя філантропічноя діѐльністя митрополит Андрей Шептицький.

У четвертому питанні потрібно вказати, що освітнѐ сфера Наддніпрѐнської України була елементом загальнодержавної російської політики. Розширеннѐ мережі навчальних закладів у ХІХ ст. недостатньо вирішувало проблему освіти населеннѐ. До того ж заклади освіти були важливим засобом русифікації та денаціоналізації українського народу. На західноукраїнських землѐх, розвиток шкільної освіти був незадовільний.

Друга половина ХІХ ст. була часом активного розвитку науки в Україні, чому сприѐли численні наукові школи (досѐгненнѐ педагогічної науки, розвиток української економічної науки, психології). Тривав бурхливий розвиток суспільних наук. Особливе значеннѐ длѐ розвитку української культури та відродженнѐ української нації мали тогочасні дослідженнѐ в галузі українознавства: у сфері історії та етнографії плідно працявали М. Костомаров, В. Антонович, М. Драгоманов, О. Єфименко, Д. Багалій та ін. Ф. Вовк; фольклористику розвивали П. Чубинський, М. Сумцов та ін. Важливим чинником розвитку української культури стали мовознавчі праці О. Потебні, П. Житецького, А. Кримського. У 1892 р. у Львові було створено наукове товариство ім. Тараса Шевченка (НТШ), ѐке мало за мету об'юднати наукові сили

36

на усіх українських землѐх. Згодом воно стало відігравати роль Української академії наук. Понад 15 років НТШ очолявав М. Грушевський – видатна постать в українській духовній культурі, що ю автором понад двох тисѐч наукових праць, серед ѐких 11-томна "Історіѐ України-Руси" та 5-томна "Історіѐ української літератури". Його ж заходами створяютьсѐ "Українське наукове товариство" у Киюві. Обидві наукові установи об’юднували багатьох блискучих представників української науки, ѐкі активно сприѐли національно-культурному відродження України.

Розпочинаячи п'ѐте питаннѐ слід вказати, що воюнна ситуаціѐ зумовила посиленнѐ поліцейсько-жандармського режиму у Російській імперії. Це негативно вплинуло на українське культурне життѐ – зупинено виданнѐ української преси, переслідуваннѐ зазнали культурні діѐчі. Лише на Галичині українська інтелігенціѐ у складі легіонів УСС використовували культурницьку діѐльність длѐ пропаганди національної свідомості та розвитку українського шкільництва. Події 1914-1918 років мали визначальний вплив на культуротворчі процеси східних та західних земель України.

У короткотривалий період визвольних змагань 1917-1921 рр. українська культура вперше післѐ тривалої перерви знову стала національно-державноя й отримала нові фундаменти длѐ свого дальшого розвитку. Події української револяції сприѐли розгортання національно-культурного відродженнѐ України. Відновлявали своя діѐльність та створявалисѐ нові громадські культурно-творчі організації та об’юднаннѐ, відкривалисѐ українські школи. Відбулось відродженнѐ "Просвіт" на Наддніпрѐнщині. Було засновано Українську Академія мистецтв (згодом Художній інститут), створено мережу національної вищої школи. Потрібно розкрити зміст та основні завданнѐ діѐльності Української Академії Наук, її структуру. Відбулось відродженнѐ української автокефальної православної церкви. Набули піднесеннѐ освіта та наука за часів Гетьманату. Розвиток українського театру був сповнений модерними пошуками (Лесь Курбас, Гнат Юра).

Таким чином українська культура розвиваласѐ за складних обставин політичного характеру та територіального роз'юднаннѐ українських земель. Попри те, що українське культурне поле було частиноя імперської культури ѐк Росії так і Австро-Угорщини на ньому з'ѐвилось в достатній кількості національно оріюнтованих творів. Це уможливило національно-культурне відродженнѐ українців. Усебічний розвиток української культури став пріоритетом державної підтримки у період національно-визвольних змагань

1917-1920 рр.

Завдання для самостійної роботи:

-опрацювати наступні терміни та поняття: ампір, еклектика, експресіонізм, "Галицько-руська матицѐ", громади, "Зорѐ галицька", класицизм, меценат, національна свідомість, націоналізаціѐ освіти, Просвіти, "Рада", романтизм, реалізм, русифікаціѐ, Руська бесіда, хуторѐнство.

37

- опрацювати тему за вказаними питаннями:

•ѐкі досѐгненнѐ суспільних і природничих наук у першій половині ХІХ ст.;

•чому Східна Галичина стала у ХІХ ст. оплотом українства;

•ѐка роль у духовному житті народу греко-католицької церкви;

•в чому полѐгало значеннѐ Кирило-Мефодіївського братства у культурному і національному розвитку України;

•ѐкими були особливості культурних процесів на українських землѐх в 1900-1917 роках;

•ѐк проходив процес становленнѐ нової української літератури;

•ѐкі заслуги І.Котлѐревського перед українськоя культуроя;

•ѐка роль Т.Шевченка в становленні української національної самосвідомості;

•ѐка роль І.Франка в розвитку української культури на західноукраїнських землѐх;

•чому українська художнѐ література ХІХ – початку ХХ ст. стала рушіюм у відродженні нації;

•ѐкими були успіхи в драматургії і театральному мистецтві;

•чому український романтизм вважаютьсѐ чинником національного відродженнѐ;

•ѐк народницька ідеологіѐ вплинула на формуваннѐ культурної та політичної свідомості модерної української нації;

•розкриюте Ємський указ і його вплив на подальший розвиток української літератури і театрального мистецтва;

•охарактеризуйте вплив громадівського руху на розвиток літератури в Україні;

•ѐка роль Михайла Грушевського у розвитку української науки;

•розкрийте сутність та зміст понѐть "модерн" та "модерна культура";

•ѐк розвивалась українська преса та журналістика на східноукраїнських землѐх;

•визначте місце розвитку національної культури у процесах відродженнѐ української держави 1917-1921 рр.;

•ѐкоя була національно-культурна політика Центральної Ради та П.Скоропадського;

•простежте культуротворчі процеси на Галичині у 1914-1916 рр;

•зміст та основні завданнѐ діѐльності Української Академії Наук, її структура;

•ѐкі були принципи культурної політики більшовиків у 1917-1919 рр.;

•на конкретних прикладах поѐсніть, ѐкі нові тенденції простежувалисѐ в українській архітектурі й містобудуванні др. пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.;

•розкажіть про зародженнѐ нових жанрів мистецтва в контексті наукових досѐгнень;

•висвітліть специфіку культурного процесу в Галичині 2-ї половини ХІХ ст.;

•ѐкі наукові товариства, книгарні, друкарні, видавництва, бібліотеки діѐли в Україні;

•ѐк відбулосѐ зародженнѐ і поширеннѐ української преси;

•становленнѐ національного музичного стиля в Україні;

38

• висвітліть меценатську та доброчинну діѐльність в Україні.

Підготуйте доповідь або реферат. Теми рефератів:

1.Українська культура на зламі століть. Нове національно-культурне відродженнѐ на початку ХХ ст.

2.Драматургіѐ і театральне мистецтво України в ХІХ – на початку ХХ ст.

3.Визначні пам’ѐтники архітектури ХІХ ст.

4.Українське образотворче мистецтво в ХІХ ст.

5.Музична культура в ХІХ – на початку ХХ ст.

6.Знамениті українські меценати.

7.Відомі українські вчені ХІХ – початку ХХ ст.

опрацявати питаннѐ, реферати та основні	6 годин
понѐттѐ
Оціняваннѐ	1 оцінка

Навчально-методична література:

1.Кордон М.В. Історіѐ української культури : навч.посіб. – Львів: Магноліѐ 2006,

2011. – С. 141-226.

2.Попович М.В. Нарис історії культури України. – К., 1998. – С. 290-532.

3.Закович М.М. та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч. посіб. – К.:

Знаннѐ, 2000. – С. 502-535.

4.Лобас В.Х. Українська і зарубіжна культура. Навч. посіб. – К.: МАУП, 2000. – С.

187-210.

5.Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура : навч. посібник. – Львів : Світ, 2004. – С. 304-316.

6.Дещинський Л.Є та інші. Українська та зарубіжна культура. Навч.посіб. Вид. 4-е. – Львів, "Бескит Біт", 2005. – С. 191-205, 231-274.

7.Лекції з історії світової та вітчизнѐної культури. Навч. посіб. Вид. 2-ге. За ред. проф. А.Яртисѐ та проф. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005. – С. 416-565.

8.Кормич Л.І., Багацький В.В. Культурологіѐ (історіѐ і теоріѐ світової культури ХХ ст.) Навч. посіб. – Харків: Одіссей, 2002 – С. 243-296.

9.Мюднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ століттѐ. Навч. посіб. – К.:

Знаннѐ, 2003. – С. 104-208.

10.Шейко В.М., Білоцерківський В.Я. Історіѐ української культури : навч. посібник / В.М. Шейко, В.Я.Білоцерківський. – 2-ге вид., виправл. – К.: Знаннѐ, 2010. – С.

59-126.

39

Семінар № 6. Український культурний ренесанс і тоталітаризм План

1.Політика українізації, її обмеженість.

2.Розвиток літератури та мистецтва.

3.Посиленнѐ імперської політики в СРСР, початок тоталітарного наступу на українську національну культуру та інтелігенція.

4.Національно-культурний розвиток західноукраїнських земель.

Методичні рекомендації

Студентам слід знати, що під впливом більшовиків український культурний процес дедалі зумовлявавсѐ політичними обставинами. Політика більшовицького керівництва в галузі культури називаласѐ "культурноя револяціюя" і переслідувала головну мету – утримати і розширити своя владу. Ідеологічноя основоя нової культури став утверджуватисѐ марксизм. Цей процес супроводжувавсѐ знищеннѐм усіх старих різновидів культур і намаганнѐм створити юдину длѐ всіх пролетарську (згодом – соціалістичну) культуру – ворожу західній культурі, на ѐку мала б спиратисѐ правлѐча партіѐ у своїх планах розширеннѐ нової, тоталітарної системи.

Більшовики започаткували безоглѐдний терор проти представників національно-визвольного руху і насамперед проти української інтелігенції та селѐнства. Однак невдовзі радѐнське керівництво в Україні було змушене змінити тактику. Спочатку здійснено перехід до пом’ѐкшеної русифікації ("теоріѐ боротьби двох культур"), ѐка формально проголошувала співіснуваннѐ і вільну конкуренція російської та української культур, а насправді забезпечувала російським шовіністам їх позиції, що вони здобули за 250 років пануваннѐ царизму в Україні. Одночасно відбулисѐ зміни соціальної структури населеннѐ. Запроваджуваласѐ класова юдність – юдиний трудовий народ. Встановлявавсѐ класовий характер соціального забезпеченнѐ. Середовище відігравало важливу роль у формуванні особистості.

Однак у результаті нестримного звуженнѐ соціального підґрунтѐ партії більшовиків в Україні, вона була змушена вдатисѐ до певних корективів у національно-культурній політиці та перейти у 1923 р. до "українізації". Однак її активне здійсненнѐ почалосѐ у 1925 р. У ході цього тактичного відступу більшовицької партії був послаблений терор, заохочуваласѐ до поверненнѐ на батьківщину українська політична еміграціѐ, представникам ѐкої надаваласѐ можливість розвивати українську культуру в межах радѐнської системи. Розпочалась кампаніѐ за ліквідація неписьменності. Поглибилась українізаціѐ освіти. Створявалисѐ нові школи длѐ національних меншин. До середини 30-х років закінчилосѐ формуваннѐ радѐнської системи народної освіти. Вона характеризуваласѐ наѐвністя обов'ѐзкових державних програм навчаннѐ, підручників, жорстким розпорѐдком навчального процесу. Не припинѐлисѐ пошуки шлѐхів соціального вихованнѐ. Загальні ідеали соціалізму були досить привабливі. Вони успадкували прагненнѐ до справедливості, захисту бідних і

40