Службова частина (апарат) видання

10.1. Апарат чи службова частина видання: теоретичний і практичний аспекти

10.2. Елементи службової частини на початкових сторінках

10.3. Елементи службової частини на прикінцевих сторінках

10.1. Апарат чи службова частина видання: теоретичний і практичний аспекти

Розглядаючи в попередній темі змістову (текстову) конструкцію видання, ми наголосили на необхідності поділу її на такі головні частини: службову, вступну, основну та заключну. Кожна з цих частин має свої окремі складові, досконале засвоєння яких дає змогу професійно, на високому рівні готувати до друку той чи інший видавничий продукт.

Такий поділ, зручний з практичного боку, вступає, однак, у суперечність з усталеним протягом багатьох років у радянській теорії видавничої справи та редагування поняттям апарат видання.

Справді, за згаданою теорією, це поняття включало в себе практично все, що не стосувалося основного (авторського) тексту видання. Згідно з концепцією відомого російського вченого-книгознавця А. Мільчина, апарат видання (як комплекс додаткових до основного тесту видання елементів, завдяки яким стає легше й зручніше користуватися цим виданням), у свою чергу, ділиться на чотири великі блоки апаратів: розпізнавально-відмітний, довідково-пошуковий, довідково-пояснювальний та бібліографічний. Усередині кожного з них подавалася детальніша градація складових нижчого порядку. Таким чином, до апарату видання залучалися анотація, передмова, післямова, вступна стаття, коментарі, додатки, примітки, вихідні відомості, покажчики, бібліографія і т. ін.

Така градація і з теоретичного, і, особливо, з практичного боку виглядає вразливою та непереконливою. З теоретичного боку, передусім тому, що термін "апарат" (етимологічно, згідно із "Словником іншомовних слів", як: 1) Прилад, пристрій, пристосування; 2) Установа або сукупність установ, організацій; 3) Сукупність працівників установи; 4) Сукупність органів у організмі) не зовсім коректно вживається у контексті видавничої справи (порівняймо, "доїльний апарат", "апарат райдержадміністрації", "вестибулярний апарат" тощо). З практичного боку — тому, що штучне об'єднання дещо еклектичних, а нерідко й суперечливих, за своєю природою елементів текстів виявлялося заскладним, а то й заплутаним для розуміння і сприйняття редактором чи видавцем в умовах підготовки до друку того чи іншого виду видання.

На відміну від російських, західні дослідники теорії та практики видавничої справи в аналізі структури книжкового видання дотримуються інших підходів. Вони не виокремлюють "авторський текст" чи, скажімо, "розпізнавально-пошуковий текст". У структурі книжкового видання для них важливі різноманітні складові цього тексту — авторського, редакторського, видавничого. Це увиразнює, спрощує справді надто складну проблематику, робить її доступнішою, зрозумілішою для засвоєння.

Такого ж розуміння елементів змістової конструкції видання ми й будемо дотримуватися, аналізуючи кожну з її частин.

Таким чином, за нашою концепцією змістової конструкції книжкового видання, елементи його "апарату" логічнопереходять у повноправні структурні одиниці в окремих частинах цієї конструкції:

• службовій (вихідні відомості);

• вступній (передмова, історико-біографічний нарис);

• заключній (післямова, коментарі, додатки, покажчики, списки скорочень і умовних позначень, бібліографія тощо).

Що ж входить до поняття службова частина видання? Спробуємо дати визначення.

Службова частина видання— це напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних матеріалів видавничого походження, який вміщується, здебільшого, на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою його ідентифікації користувачами як усередині країни, так і за рубежем, а також для бібліографічного опрацювання та статистичного обліку.

Розглядаючи цю частину видання у контексті українських державних стандартів, ми можемо вести мову про вихідні відомості та їх основні елементи.

Елементами вихідних відомостей видання, згідно із Законом України "Про видавничу справу" та проектом нового українського стандарту "Видання. Вихідні відомості", є:

• відомості про авторів (або тих осіб, хто брав участь у створенні конкретного видання);

• назва видання;

• иадзаголовкові, підзаголовкові, вихідні дані;

• класифікаційні індекси;

• макет анотованої каталожної картки;

• анотація;

• міжнародні стандартні номери;

• знак охорони авторського права;

• випускні дані.

Коротко розглянемо місце розташування та текстове наповнення кожного з цих елементів у книжкових та періодичних виданнях.