13.4. Маркетинговий етап

Непросто визначити, від якої межі бере початок цей етап. У переважній більшості середніх і великих видавництв він настає після одержання редактором первинних документів від автора. Адже чим раніше буде продуманий і організований комплекс заходів, спрямованих на промоцію (просування на книжковому ринку) конкретного видавничого продукту, тим успішніше можна його реалізувати.

Завданням редактора на цьому етапі є написання такого рекламного тексту, який би відразу "запрацював на створення високого іміджу майбутнього видання. Нерідко буває, що слабкий зміст книги компенсується успішною рекламою та іншими маркетинговими акціями. І, навпаки, прекрасне за змістом видання раптом "залягає на складі, бо і каталожна картка, і анотація, і рекламні тексти для преси зроблені бездушно, непрофесійно, без живої іскорки.

Одна суттєва заувага щодо форми реалізації редакторських виправлень і приписів на всіх етапах редакційно-видавничого процесу. Будь-які письмові вказівки редактора іншим учасникам видавничого процесу (оператору комп'ютерного складання, автору, технічному чи художньому редактору) є недоречними, оскільки на книжкових шпальтах для цього немає місця. Видавничо-поліграфічна практика віддавна виробила цілу серію простих, доступних для розуміння новачка знаків, які стали називатися коректурними. Побутують вони протягом століть і дійшли до сучасної, всуціль комп'ютеризованої, видавничої справи практично без суттєвих змін. До того ж, коректурні знаки, як і знаки дорожнього руху, дуже схожі між собою і в інших країнах. Незнання цих знаків, чи невміння ними користуватися (незалежно від того, є у видавництві коректорська служба чи немає) однозначно характеризуватиме професійний рівень працівників такого видавництва, загальну культуру організації видавничого процесу.

Тема № 14

Редагування як вид професійної діяльності і як складова редакційно-видавничого процесу

14.1. Термінологічні та творчі начала

14.2. Організація і зміст процесу редагування

14.3. Види редагування

14.1. Термінологічні та творчі начала

Первісне розуміння сутності терміна редагування можна осягнути, заглибившись у його етимологію. Латинське redactus дослівно означає приводити в порядок. Французьке redaction складається з двох слів: лат. red — знову і actio – дія. Отож, спрощено тлумачити це поняття можна як повторну дію з метою удосконалення, впорядкування після уже кимсь або власноруч зробленого.

Складніше з науковим тлумаченням. Напевне, жодному іншому терміну з видавничої справи не "повезло" так на розмаїтість визначень (часом таких, що заперечують одне одного) як редагуванню. Особливо строкатою така розмаїтість виглядає з праць вітчизняних дослідників теорії редагування.

Найтиповіші приклади наукової інтерпретації редагування можна навести такі: "сфера суспільно-політичної й ідеологічної праці", "вид інтелектуального випробування рукопису", "аналіз твору", "діяльність, пов'язана з регулюванням інформаційно-комунікативних процесів у суспільстві", "критичний аналіз твору з партійних, спеціальних чи видавничих позицій", "приведення (тексту) у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами", "остаточне опрацювання тексту перед здачею до складання з позиції сприймання".

Кожне з таких визначень, звичайно, має право на існування. Однак воно лише частково, а то й опосередковано, торкається глибини розуміння цього поняття, але аж ніяк не віддзеркалює його сповна. Пояснення цьому криється в кількох площинах.

По-перше, редагування є поняття багатоаспектне: це і різновид професійної діяльності, й система професійних дій виконавця, залученого до цього процесу; це і творчість, і послідовне виконання рутинних операцій, спрямованих на удосконалення того чи іншого твору журналістики чи книговидання.

По-друге, змістове наповнення цього терміна змінювалося залежно від цілей і завдань, які ставилися перед учасниками редакційно-видавничого процесу. В умовах тоталітарного суспільства процес редагування однозначно тлумачився як складова відповідальної партійно-ідеологічної роботи. Сутність її зводилася переважно до максимального наповнення і вивірення в текстах цитат партійних вождів, інших ідеологічних та правописних норм, ретельного стеження за недопущенням крамольних, з точки зору режиму, фактів і суджень. Творчі аспекти редагування або недооцінювалися, або просто ігнорувалися. Натомість у західному світі, де віддавна толеруються демократичні цінності, редагування нерідко порівнюється з мистецтвом.

Виходячи із досягнутого рівня розвитку сучасної української та зарубіжної редакційно-видавничої справи, поняття редагування, на нашу думку, слід розглядати в ширшому і вужчому значеннях.

У широкому розумінні. Редагування — це вид професійної діяльності, пов'язаної з підготовкою до друку різних видів видавничої продукції, а також теле-, радіопередач та кінофільмів. Така діяльність здійснюється здебільшого у сферах засобів масової інформації, книговидання та кінематографії.

У вузькому розумінні. Редагування — це складова редакційно-видавничого процесу, який передбачає послідовне виконання редактором низки організаційних, творчих та технічних функцій, спрямованих на удосконалення змісту і форми призначеного для друку (передачі в ефір) твору, приведення його у відповідність із загальноприйнятими в суспільстві вимогами і правилами.

Останнє визначення цілком коректно і ненав'язливо може спонукати до розстановки давноочікуваних акцентів у цілком надуманих, на нашу думку, дискусіях щодо так званої революції в теорії і практиці редагування, що сталася буцімто останнім часом. У запалі перевернути усталену піраміду, на якій століттями базувався досвід кращих українських і зарубіжних редакторів та видавців (незалежно від того, яке перо було в їхніх руках: гусяче, кулькове чи електронне) щодо творення непроминальних друкарських шедеврів, деякі дослідники нової генерації прагнуть формалізувати процес редагування в суворих рамках дотримання редактором різноманітних норм, вихолостивши з цього процесу високий чин творчості. Так, за одним із наукових експериментів уже доведено, що в редагуванні є лише 20 відсотків процесів, які можна назвати творчими, а 80 — нетворчі, або нормативні виправлення.

На результати такого експерименту (відразу скажемо, сумнівної якості), можна було б і не звертати увагу, якби за цим не йшли глобальніші висновки його автора: необхідність внесення відповідних змін до навчальних програм, за якими готуються редактори-видавці: зменшити кількість "творчих" дисциплін, натомість, збільшити кількість "інженерних"...

Можна лише уявити, який редактор виходитиме зі стін університету чи друкарської академії після перекроювання навчальних програм у бік зменшення й до того незначної кількості дисциплін, які творять Особистість, Професіонала, Патріота. Гадаємо, що це буде редактор грамотний, з високою виконавською дисципліною, але байдужий. Такому найлегше давати "зверху" вказівки, під яким кутом зору редагувати тексти, які акценти розставляти, в який напрямок спрямувати критичне начало, який відеоряд підібрати для маніпулювання громадською думкою тощо.

Чи не звідси починається і спрощений, а відтак хибний, підхід до оцінки сутнісного наповнення професії редактора-видавця? У середовищі батьків абітурієнтів, та й самих студентів-журналістів не раз доводилося чути такі оціночні сентенції: відділення редагування не може навіть конкурувати з журналістикою тому, що після його закінчення доведеться все життя порпатися в чужих текстах, розставляючи крапки і коми.

Спроби формалізувати творчість (письменника, журналіста, редактора, митця взагалі), поділити і полічити "творчі й нетворчі операції" робилися неодноразово. Але вони щоразу зазнавали невдачі. З тієї простої причини, що в подібних підрахунках ігнорується Особистість, нівелюються критерії Творчості. Адже один і той же текст у результаті опрацювання, скажімо, двома різними редакторами може вийти цілком відмінний. В одному будуть ретельно виправлені практично всі помилки, уніфіковані усі його складові, логічною і вмотивованою вийде структура, а виклад матеріалу не зачепить "за живе" нікого; читач відкладе його вбік після прочитання кількох абзаців чи сторінок. В іншому — той же матеріал виблискуватиме, викликатиме асоціації, спонукатиме думати. У першому випадку текст готував до друку "інженерний" редактор, який, як машина, сліпо слідував нормам, у другому — "творчий", бо працював з отим алмазним різцем, який, за влучним виразом американця Гарольда Росса, рафінує, шліфує, зачищає тріщини, виявляє й лікує хвороби у матеріалі, перетворюючи таким чином камінь у коштовність.

Крім того, співвідношення творчих і нетворчих начал у редагуванні залежатиме також і від виду видання, читацького призначення, рівня підготовленості автора — особистість він чи примітивний компілятор або графоман.