Іv. Планування реалізації стратегій

При плануванні реалізації стратегій розрізняють тактичні, оперативні цілі і плани.

Тактичні цілі – завдання, що передбачають розв'язання часткових проблем менеджерами середнього рівня і описують кроки в досягненні стратегічних цілей. Тактичні плани – дії, спрямовані на досягнення тактичних цілей, на підтримування стратегічних планів, які, звичайно, розробляються на термін від півроку до двох років.

Оперативні цілі – завдання, що передбачають розв'язання поточних проблем, питань і визначаються менеджерами нижнього рівня для досягнення тактичних і стратегічних цілей. Оперативні плани – дії, спрямовані на досягнення оперативних цілей і підтримування тактичних планів. Вони розробляються менеджерами нижнього рівня в межах року на будь-який період: тиждень, декада, місяць, квартал, півріччя, рік.

Реалізація стратегій здійснюється в двох напрямках: адміністративному і економічному.

Зупинимось на складових елементах адміністративного напряму.

Тактика – це короткотермінові стратегії, які:

• розробляються з метою розвитку стратегій;

• створюються на рівні середнього рівня управління;

• діють коротший час, ніж стратегії;

• мають властивість досить швидко виявляти результати.

Політика – це загальне керівництво для дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей. Як приклад можна розглядати політику, спрямовану на уніфікацію деталей та вузлів автомобіля.

Процедури – дії, які слід виконувати в конкретних ситуаціях з тенденцією до повторювання, застосування випробуваних часом способів дії як стандартизованої вказівки.

Правила – опис дій, які слід виконувати в конкретній специфічній ситуації. Наприклад, розробка правил внутрішнього розпорядку, правила прийому абітурієнтів в ВУЗ. Використовується, коли керівництво намагається встановити порядок, щоб гарантувати виконання конкретних дій чітко визначеним способом, у випадках, коли вимагається високий ступінь підпорядкованості і жорстке обмеження дії учасників процесу.

Правила і процедури відіграють важливу роль у досягненні цілей, оскільки:

1. вказують працівникам напрям дій, котрий за досвідом із високою ймовірністю має бути успішним і сприяє досягненню цілей;

2. підвищують ефективність, виключаючи непотрібні повтори процесу, що призводить до прийнятного рішення;

3. дають можливість керівникам точно передбачити, що робитимуть підлеглі в конкретній ситуації;

4. дають змогу робити точні порівняння з минулими результатами або ж результатами інших груп, А оскільки аналогічне завдання виконується аналогічним способом, то воно має виконуватися кожний раз із такою ж самою або зростаючою ефективністю.

Економічний напрям, базується на формуванні бюджету, застосуванні системи показників і управлінні за цілями.

Бюджетування — метод розподілу ресурсів, що в кількісній формі визначає досягнення цілей, які також мають кількісний вираз.

Переваги бюджетування

1. 3 Погляду витрат:

• забезпечує економічний підхід до використання всіх типів ресурсів (сировини, матеріалів, устаткування, фінансів та ін.);

• забезпечує контроль витрат залежно від тієї конкретної цілі, стосовно якої вони відбуваються;

• дає можливість скоротити витрати за рахунок децентралізації рішень; . орієнтує керівництво на організацію ефективної роботи фінансових та бухгалтерських підрозділів у напрямі пошуку і використання всіх видів резервів.

2. З погляду управління фінансами:

• дає можливість прогнозувати надходження і використання грошей та встановлювати фінансові межі, у яких здійснюється діяльність;

• дає змогу заздалегідь визначити де, коли і на яку суму можна забезпечити фінансування;

• дає змогу підвищити імідж підприємства перед фінансовими організаціями (за якісного використання методу та супутніх йому елементів).

3. З погляду комерційної діяльності:

• примушує підприємство вивчати та прогнозувати місце продукції підприємства на ринках;

• надає можливість формулювати і виконувати дії, які поліпшують стан підприємства в цілому.

4. З погляду загальної стратегії:

• примушує вести детальний аналіз усіх аспектів діяльності підприємства;

• є необхідним для розроблення всебічно обґрунтованих стратегій, що входять у "стратегічний набір";

• є засобом кількісної оцінки цілей підприємства (без емоційних і суб'єктивних поглядів керівників);

• є засобом виявлення відхилень ("сигналів тривоги") в діяльності підприємства щодо виконання стратегічних планів.

5. З погляду загального керівництва:

• чітко визначає місце і вартість кожної структурної ланки;

• забезпечує координацію діяльності, спрямовану на досягнення кінцевих результатів;

• створює умови для децентралізації відповідальності;

• підвищує гнучкість завдяки розподілу обов'язків;

• підвищує загальну ефективність діяльності підприємства.

Недоліки бюджетування:

• потребує великих витрат часу і грошей під час його освоєння;

• змінює структуру керівництва й управління, що без контролю може призвести до хаосу та підвищення рівня опору змінам на підприємстві;

• потребує певного досвіду і навичок від робітників (інакше можна навіть завдати шкоди);

• не змінює інших методів управління підприємством.

Бюджетування може здійснюватись у повному і неповному обсязі.

Повне бюджетування можливе за детального опрацювання всіх його складових, коли в результаті формуються такі бюджети: збуту, виробництва, робочої сили, витрат на виробництво, постачання, адміністративних і фінансових витрат, грошових ресурсів, капіталовкладень та ін.

Управління за цілями (management by objectivs - МВО) - це метод об'єднання планування, контролю і мотивації внаслідок чого поліпшується зв"язок між цілями організації, керівниками всіх рівнів і підлеглими.

Етапи управління за цілями:

Застосування системи показників і оперативного планування.

3 метою конкретизації напряму реалізації стратегії і (особл.) управління за цілями необхідно сформувати систему оперативного планування, показники, які в цю систему закладаються для кожного рівня управління і функціональної області.