SELECTION_last_file

361

спосіб дбаючи про його здоров’я. Арабські спеціалісти тих далеких часів ввели добір за походженням та результатами випробувань, а також розведення у чистоті. Арабська порода мала порівняно великий вплив на конярство Європи та деяких держав інших континентів.

Проте ні час, ні методи створення цих двох унікальних порід коней – ахалтекінської та арабської – достовірно невідомі. Більше того, на Аравійському півострові – батьківщині арабів – диких коней не було, тому там нікого було одомашнювати. Є лише припущення дослідників про те, що ці породи були створені за одну і навіть дві тисячі років до нової ери, а протилежні думки істориків, археологів стверджують, що ахалтекінська порода була створена у ІV…ІІІ ст. до н.е., а час створення арабських коней датується ІV…VІІ ст. н.е. Сьогодні ці дві породи є унікальними шедеврами світового значення і сприймаються як витвір селекційного мистецтва спеціалістів конярів-практиків сивої давнини.

Безсумнівним є і той факт, що після одомашнення коней людина прагнула поліпшувати їх. Віками накопичувався досвід цієї роботи, вдосконалювалися технологічні способи ведення конярства і поширювалися між народами (війни, переселення, стихійні лиха, епідемії та ін.). З цього приводу професор В.О. Вітт (1937) писав, що у країни Дворіччя (сучасний Ірак та території країн, що з ним межують) одомашнених коней завезено із Середньої Азії на межі ІІІ і ІІ тисячоліття до н.е. і що люди, які володіли ними, вміли інтенсивно і спеціалізовано використовувати їх. Про це свідчать матеріали тих часів, зокрема “Записки миттанійця Кіккулі” – своєрідний трактат з конярства, написаний за чотирнадцять століть до нової ери. У них надані детальні настанови щодо годівлі, утримання, поступового тренувального навантаження, привчання коней до витривалості та участі у бойових діях. Цей найстаріший у світі трактат з тренінгу і використання коней був дешифрований і виданий у 1931 р. Б. Грозним. Древні спеціалісти знали, що висота в холці дорослого коня дорівнює подвійній висоті у лікті триденного лошати.

362

Капіталістична система організації виробництва, як відомо, вперше виникла в Англії, а згодом набула поширення й в інших країнах Європи. Нова система потребувала значного притоку робочої сили, джерелом якої стали (як і тепер) сільські жителі. Щоб задовольнити населення у продуктах харчування, сільські виробники, чисельність яких щорічно скорочувалася, змушені були шукати шляхи підвищення продуктивності домашніх тварин. Англійські фахівці ХVІІІ…ХІХ ст. створили класичні породи ваговозів (шайри, клейдесдалі, суффольки), які не тільки перевозили вантажі у портах і промислових містах, а й значною мірою сприяли інтенсифікації землеробства.

Слід зазначити, що створенню порід великої рогатої худоби, свиней, овець і птиці передували значні успіхи англійців у селекції коней. Ними виведені також легкозапряжні норфольки і йоркшири та верхові породи, серед яких всесвітньої слави і популярності набула чистокровна верхова. З цього приводу професор В.О. Вітт (1957) писав, що чистокровна верхова порода є зразком колективної зоотехнічної творчості багатьох поколінь людей і що немає іншої породи сільськогосподарських тварин, як немає й іншої породи коней, в яку було б вкладено стільки людської праці й терпіння, честолюбства і захоплення, таланту і розуму.

Англійські фахівці запозичили в арабів перевірений віками досвід селекції коней: оцінювання і добір за результатами скакових випробувань жеребців і кобил (спочатку вони це робили у парфорсних полюваннях, а з 1750 р. – на іподромах сучасного зразка), розведення у чистоті (для його реалізації і контролю введена закрита книга племінних коней, 1793 р.) та

використання у племінній роботі даних про походження кожного коня

(розроблено класичні родоводи, які використовують і нині). Надзвичайною заслугою англійських селекціонерів є впровадження у практику документування всього того, що пов’язано з виведенням цієї породи. А сприяв цьому такий історичний факт.

363

У 1575 р. до стайні королеви Єлизавети (Англія) з Неаполя був запрошений для консультацій найавторитетніший знавець кіннозаводства сеньйор Просперо Д′Осма. Він дав необхідні поради стосовно того, як повернути заводові колишню славу, написав низку пропозицій, висновків та склав списки жеребців і кобил, зазначивши їх вік, масть і те, з яким жеребцем кожна з них спарована. Манускрипт цей, датований 1576 р., було передано до бібліотеки графа Лейчестера – управляючого королівським заводом. Згодом рукопис пропав, але потім знайшовся у картотеці продавця книг у Парижі, який за кілька фунтів продав його англійському дилеру, а той у 1927 р. за 115 фунтів перепродав його американцеві Альфреду Б. Маклею. Рік 1576-й, і

рукопис Просперо Д′Осма вважають першим офіційним записом в історії розведення чистокровних верхових коней. З часів створення цієї породи у Європі почався і триває дотепер документований породотворний процес.

Під час створення нових чи удосконалення існуючих порід коней визначають головні ознаки, за якими необхідно вести селекцію. Удосконалення коней будь-яких порід за кількома відразу ознаками малоефективне. Щоб досягти поставленої мети часто селекцію ведуть поетапно – спочатку за однією ознакою (як правило, основною), а згодом за іншою. Так, наприклад, приблизно до 1965 року американського рисака селекціонували за жвавістю, жорстко контролюючи вимоги його стандарту, а саме: дворічні рисаки (і жеребці, і кобили) повинні були долати одну сухопутну милю (1609 м) за 2 хв. 30 с. (до 1930 р.). Згодом вимоги підвищувалися і тепер становлять 2 хв. 10 с. Крім того, зросла інтенсивність випробування сучасних стандартбредних рисаків – тобто кількість виступів в офіційних змаганнях протягом одного місяця до 4…6 разів. За чинними правилами вітчизняні рисаки дворічного віку мають за місяць до 1,5 виступів в офіційних змаганнях. У той час увага до промірів рисаків та іноходців у США була другорядною. Куплені у США стандартбредні жеребці, які свого часу використовувалися для поліпшення російського рисака, досить різнилися за промірами. Так, жеребець Білл Гановер (2 хв. 00,8 с) 1958 р.н.

364

мав висоту в холці 162 см, навскісну довжину тулуба – 165, обхват грудей – 187 та обхват п’ястка 20 см, а завезений разом з ним Ейпекс Гановер (2 хв. 00,8 с) був зовсім мініатюрним і мав 150...151….175….19 см відповідно. Сучасні американські рисаки значно вирівняні за калібром.

6.2 Селекційні ознаки та їх оцінювання

До найбільш поширених ознак, за якими ведуть селекцію коней вітчизняних і зарубіжних порід (рис. 6.1.) будь-якої спеціалізації є типовість, екстер’єр, жвавість, витривалість, проміри, якість рухів, м’ясна і молочна продуктивність, скороспілість, масть, інтелектуальність, відтворна здатність жеребців і кобил, якість потомків, походження.

Типовість – це вираженість ознак породи у жеребця, кобили чи ремонтного молодняку, який планують використовувати для відтворення племінного поголів’я. У новостворюваної породи типовість формується добором особин із добре вираженими корисними ознаками (бажаний тип).

Екстер’єр – передбачає, перш за все, бракування тих особин із групи ремонтного молодняку, які мають чітко виражені вади і недоліки будови тіла, щоб не накопичувати ці негативні ознаки в популяції. Крім того, добір за екстер’єром дає можливість культивувати у наступних поколіннях деякі породні ознаки, такі як випуклий профіль голови кладрубських і ліппіцанських і, навпаки, вігнутий в арабських коней, високо поставлена шия ахалтекінців чи своєрідна постава вух марварських коней Індії. Крім того, селекція за цією ознакою дає можливість контролювати пропорційність розвитку тіла тварини загалом чи окремих його частин.

365

українська верхова

чистокровна верхова

арабська

ахалтекінська

орловська рисиста

гуцульська

новоолександрівський ваговоз шетленський поні Рис. 6.1. Представники основних порід коней, які використовують і

розводять в Україні

366

Основою у вивченні екстер’єру (і типовості теж) є окомірне оцінювання. Хоч воно і суб’єктивне, все ж за достатньої досвідченості спеціалістів досить ефективне. Зарубіжний досвід свідчить, що типовість, екстер’єр, якість рухів і стрибків коня краще оцінювати комісійно – групою незалежних експертів. Це, як відомо, дає можливість підвищити об’єктивність оцінювання зазначених ознак.

Оцінюючи екстер’єр, слід звернути увагу не тільки на окремі статі, недоліки чи вади, а й на тварину загалом, враховуючи насамперед її племінну цінність, типовість і походження, гармонійність розвитку і вираженість статевого диморфізму, вік та породну належність. Слід при цьому диференційовано оцінювати недоліки і навіть вади екстер’єру. Природжений козинець, приміром, був характерною вадою жеребця чистокровної верхової породи Дугласа 1944 р.н. від Граніта ІІ і Дрофи. Але, незважаючи на це, у трирічному віці він виграв великий всесоюзний приз (Дербі) і став основним продовжувачем лінії Тагора в післявоєнні роки. Його внук Аден у 1981 р. виграв Кубок Європи (Кельн, Німеччина), теж маючи козинець і ненайкращий екстер’єр. Відомо також, що наявність недоліків і вад екстер’єру чи їх відсутність ще не дають повного уявлення про племінну цінність коня. Тому треба враховувати, що зв’язки між зовнішньою будовою тіла тварини (екстер’єром) та її інтер’єрними особливостями, роботоздатністю, витривалістю та племінною цінністю не такі прості, як іноді здається, і часто прямо не корелюють. Чим, наприклад, пояснити те, що перший в історії орловської рисистої породи жеребець Іппік (1хв. 59,7с) 1980 р.н., який “розміняв” 2 хв. на дистанції 1600 м, мав хіба що задовільний тип та екстер’єр, але, незважаючи на це, встановив два абсолютних рекорди.

Для деяких порід коней, зокрема ахалтекінської, арабської, терської та інших, основою популярності яких є нарядність, краса, благородство, ефективність рухів тощо, вимоги до екстер’єру жорсткіші, ніж до розведення рисаків, напівкровних коней та ваговозів. На кінних заводах, що працюють зі своїм типом коней (наприклад, серед орловських рисаків є дібрівський,

367

хреновський та московський типи), увага до екстер’єру як селекційної ознаки значно зростає порівняно з тими господарствами, які працюють на “загальний тип”.

Роботоздатність племінних рисистих і верхових порід визначають за результатами їх іподромних випробувань. Так, жвавість рисаків, або швидкість руху, оцінюють часом, за який вони долають офіційно встановлену мінімальну дистанцію – 1600 м. Якщо рисак пробігає цю відстань за 2 хв. 10 с, то це є посередній, за 2 хв. 05 с – високий і жвавіше 2 хв. – дуже високий біговий клас. За всю історію орловської породи на початок 2005 р. виявлено 108 рисаків класу 2хв. 05 с і лише 3 гол. жвавіше двох хвилин: Іппік (1 хв. 59,7 с), 1980 р.н., Мазок (1 хв 58,4 с), 1983 р.н. і Ковбой (1 хв. 57,2 с), 1984 р.н.

Під час оцінювання скакового класу верхових коней враховують не час подолання певної дистанції, а кількість перемог і зайнятих призових місць, здобутих на вітчизняних іподромах і за кордоном. У зарубіжній практиці скаковий клас чистокровних коней визначають переважно лише сумою виграшу за сезон чи за весь час їх випробування на іподромах. Крім того, під час випробувань швидкоалюрних коней враховують енергійність їх руху, прагнення до перемоги, здатність до конкурентної боротьби на фінішній прямій, скаковий клас конкурентів, стиль перемог.

Витривалість швидкоалюрних племінних коней визначають часом, за який на іподромах вони долають передбачені правилами довгі дистанції – 2400, 3200 і 4800 м (для рисаків) і від 2 до 4 тис. м та більше (для верхових). Витривалість рисаків визначають ще й багатогітовими заїздами в день випробувань: чим сталіший показник часу долання відстані за два-три заїзди (гіти), тим витриваліший рисак. У США, Туркменії, Монголії, країнах Близького Сходу та Північної Африки витривалість коней визначають у багатокілометрових пробігах. В США, наприклад, популярними є змагання “100 миль – за день” (161 км), здебільшого переможцями яких були арабські жеребці.

368

Враховуючи різні скакові здібності коней чистокровної верхової породи, в Росії, Україні та інших державах їх поділяють за роботоздатністю на такі групи: стаєри – середня дистанція перемог у яких становить понад

2100 м; фляєри – 1600…2000 м і спринтери – до 1600 м. Міжнародна класифікація передбачає більш деталізовану оцінку дистанційності коней: спринтери (S) – середня дистанція перемог 1000…1200 м; майлери (М) – 1400…1800 м, проміжні дистанції (І) – 1900…2100 м; довгі дистанції

(L) – 2200…2700 м і дуже довгі (Е) – 2800 м і більше.

Коней ваговозних порід випробовують: на термінову доставку вантажу риссю на возах з тягловим зусиллям 50 кг, що відповідає масі вантажу і воза в 1500 кг, дистанція 2 км; на термінову доставку вантажу кроком возами з тягловим зусиллям 150 кг, яке відповідає загальній масі воза з вантажем в 4500 кг, дистанція 2 км; на тяглову витривалість у полозовому приладі з тягловим зусиллям 300 кг, що відповідає масі вантажу з приладом у 9500 кг; на максимальне тяглове зусилля проводять також у полозовому приладі, де початкове тяглове зусилля становить 400 кілограмів. У триборстві переможця визначають тільки серед чотирирічних коней і старших за результатами трьох видів змагань – термінова доставка вантажу кроком і риссю та на тяглову витривалість.

Проміри – у вітчизняному кіннозаводстві враховують, як правило, чотири офіційні проміри – висоту в холці, навскісну довжину тулуба, обхват грудей та обхват п’ястка. Для найбільш поширених у державі порід коней – новоолександрівських ваговозів, українських і чистокровних верхових, орловських і російських (призових) рисаків та гуцульських – розроблено і затверджено вимоги (стандарти) щодо величини промірів і живої маси молодняку у віці 6, 12, 18, 24, 30 і 36 місяців. Порівнюючи фактичні проміри з вимогами стандарту (шкали) роблять висновок про розвиток молодняку і вживають відповідних заходів, якщо показники незадовільні. У практиці набуває поширення оперативна шкала розвитку молодняку, яка передбачає

369

вимірювання і зважування тварин через кожні 15 діб (а не через 6 міс.) у найбільш відповідальні періоди вирощування – від 6 до 18 міс.

За прийнятою в Європі класифікацією місцеві породи коней всіх континентів відносять до групи поні і за зростом поділяють на 5 типів: А – до

117 см; В – 117…127 см; С – 127…137; Д – 137…148; Е – 148…157 см. За часів колишнього Радянського Союзу і тепер ця класифікація не визнається і практичного значення у вітчизняному конярстві не має.

Якість рухів. Оцінювання цієї ознаки набирає все більшої популярності як офіційний показник якості руху коня. Вона характеризується частотою і довжиною кроку, еластичністю та елегантністю рухів, відсутністю аномалій (рух боком, різні за розміром копита, клишоногість, розкид, травмування п’ясток передніх копит зачепами задніх та ін.), здатністю спортивних коней “складатися” під час долання перешкод, силою поштовху задніх кінцівок, відповідальністю і слухняністю під час змагань. За цією ознакою німецькі спеціалісти, наприклад, надзвичайно серйозно оцінюють спортивних коней своїх напівкровних порід. Щорічно незалежна комісія на спеціальних конкурсах (кьорунг) з кількох сотень претендентів добирає плідниками лише 10…15 жеребців. Під час змагань із виїздки якість рухів оцінюють за рівномірністю, рівністю, ритмом, темпом, рівновагою, кульганням, вільністю, прямолінійністю, каденцією (віртуозністю) та гармонією.

Інтелектуальність – це поведінка коня за звичайних виробничих умов, його психологічна дія та реакція (“вираз обличчя”) на вимоги коновода, тренера, жокея, наїзника, спортсмена, а також тямущість та інтелігентність (“порядок” у деннику, особливості споживання концентрованих кормів, стан підстилки та ін.). Інтелектуальність коня значною мірою розвивається етичністю обслуговчого персоналу, вмінням оцінювати психологічний стан коня, розуміти його бажання і наміри за виразом очей, рухами вух, губ, хвоста, тулуба, гримасами і жестами. Тут слід згадати слова грецького історика

370

Ксенофонта, який ще за 430 р. до н.е. говорив “...молодих коней слід виховувати так, щоб вони не тільки любили людину, але й прагнули до неї...”.

Масть – це забарвлення покривного і захисного волосся на тілі коня. Крім англійських суффольків та гафлінгів (мілкі гірські ваговози Австрії та Німеччини) масть не є породною ознакою. У коней заводських порід зустрічається кілька мастей (3…5). Не типові для породи масті (наприклад, булана чи ряба для орловських рисаків) не селекціонують. Під час створення породи чи породної групи коней декоративного призначення масті приділяють першочергову увагу.

Скороспілість – визначається віком використання коней для певних потреб (відтворення, кінний спорт, іподромні випробування та ін.). Скороспілість рисаків визначається ще й віком встановлення власного рекорду жвавості. Цей показник має велике економічне значення. Так, орловські рисаки встановлюють власні рекорди жвавості у віці 5,5…6 років, а стандартбредні американські – у 3…4 роки.

Відтворна здатність кобили – кількість народжених нею нормально розвинених живих лошат за період заводського використання. Відомо, що близько 35% кобил починають жеребність близнятами, але народжується їх близько 2 відсотків. Відношення спеціалістів кінних заводів до кобил, які народжують двійнят, негативне. Відтворну здатність кобил оцінюють за регулярністю прояву охоти, її тривалістю, нормальною топографією статевих органів, перебігом жеребності, легкістю ожереблення, молочністю та за материнськими якостями. Під час добору ремонтних кобил необхідно ретельно вивчити показники відтворення у їх матерів та інших представниць обох боків родоводу. У межах кожного кінного заводу є кобили-рекордистки за строками використання та кількістю народжених здорових лошат. Від них і бажано, в першу чергу, добирати ремонтний молодняк, безумовно, звертаючи увагу на розвиток у них і інших ознак.

М’ясна продуктивність – визначається масою туші і забійним виходом, співвідношенням тканин у туші, хімічним складом і