SELECTION_last_file

61

поколіннях, максимальне використання тварин, оцінених за якістю потомства і з високим рівнем генетичного потенціалу.

Цілеспрямоване спаровування цінних у певному відношенні самців із самицями, які володіють такими ж властивостями, становить суть гомогенного (однорідного) підбору. При цьому вирішують такі завдання:

1)закріпити в потомстві тварин цінні властивості, якими володіють

батьки;

2)збільшити кількість тварин із бажаними якостями;

3)створити більш стійку спадковість тварин;

4)отримати в наступних поколіннях більший розвиток ознак, за якими проводять добір.

Гетерогенним (різнорідним) підбором називають спаровування тварин, які відрізняються за рівнем вираженості ознак, використовується з метою збагачення генотипу потомків бажаними генами, збільшення їх генетичної різноманітності, позбавлення або виправлення одного або кількох недоліків, отримання явища гетерозису.

Із врахуванням групової належності тварин виділяють такі методи розведення: чистопородне розведення, схрещування, гібридизація.

Чистопородним розведенням називають спаровування тварин, які належать до однієї породи. Це основний метод розведення тварин. Його мета

–збереження і удосконалення цінних властивостей породи. Під час чистопородного розведення спостерігається стійка передача потомству властивостей породи, які закріплені цілеспрямованим добором і підбором у багатьох поколіннях тварин, що більшою мірою гарантує отримання потомства бажаної якості.

Чистопородними вважають тварин, які походять від чистопородних батька та матері або ж належать до V покоління в результаті вбирного (поглинального) схрещування.

Основним методом удосконалення порід під час чистопородного розведення є племінна робота з лініями та родинами.

62

Диференціювання породи на ряд якісно відмінних і споріднених груп тварин, якими є лінії та родини – одна із важливих особливостей роботи з породою. Тому в процесі удосконалення порід чи окремих стад важливого значення надають їх генеалогічній структурі.

Розведення за лініями сприяє підтриманню певного рівня гомозиготності в породі, її консолідації. Разом з тим, достатнє число ліній, які мають свої відмінності за конституцією, екстер’єром, господарськокорисними ознаками, технологічними властивостями тварин, створюють мінливість у породі і більшу можливість для її удосконалення. Кожна лінія в породі існує протягом певного періоду поки вдається зберегти її цінні властивості. Процес зникнення старих і появи нових ліній відбувається безперервно. Тривалість існування лінії залежить від ступеня препотентності родоначальника, продовжувачів лінії та ефективності племінної роботи з нею.

Лінії – це загальнопородні структурні одиниці. Вони поширені в багатьох стадах. Родини за чисельністю значно менші і, як правило, не виходять за межі одного стада. Кращі родини за племінною цінністю мають загальнопородне значення у зв’язку з широким використанням у породі їх чоловічих потомків.

Зв’язок ліній і родин є, насамперед, генетичним, через те, що кожна тварина по батьку належить до певної лінії, а по матері до певної родини. Племінна робота з лініями та родинами взаємопов’язана. Під час роботи з породою важливим є вивчення поєднуваності ліній між собою, а також ліній та родин. Кращі поєднання повторюються більш широко.

У племінній роботі з породою чи окремими стадами великого значення надають їх генеалогічній структурі.

Розведення за лініями – це система племінної роботи з породою зоснована на лініях. Цей метод використовують як під час чистопородного розведення так і в разі схрещування тварин. Великого значення розведенню за лініями надають під час створення нових порід та типів.

63

Лінією називають групу тварин у породі, що походить від видатного плідника-родоначальника і характеризується якісною своєрідністю. Найбільший вплив на вдосконалення породи мають заводські лінії, тварини яких характеризуються високим рівнем продуктивності, бажаним типом, стійкою передачею властивих їм ознак потомству.

Схрещування – це спрямовування тварин, які належать до різних порід, а також помісей між собою і вихідними породами.

Виділяють такі варіанти схрещування: вбирне, ввідне, відтворювальне, промислове і перемінне. Вбирне, ввідне та відтворювальне схрещування використовують для покращання як продуктивних, так і племінних якостей тварин, а промислове і перемінне – для отримання тварин з високим рівнем продуктивності, яких не використовують для відтворення.

Вбирне схрещування (поглинальне, перетворювальне, гредінг). Його мета – перетворення гіршої (поліпшуваної) породи на кращу шляхом використання в кожному поколінні плідників поліпшувальної породи. П’яте покоління вважається чистопородним за поліпшувальною породою.

Ввідне схрещування (прилиття крові) використовують з метою покращання певних ознак основної (поліпшуваної) породи шляхом тимчасового (одноразового) відхилення від чистопородного розведення. Основними етапами ввідного схрещування є: отримання помісей під час використання плідників поліпшувальної породи; отримання кількох поколінь від зворотного спаровування з плідниками поліпшуваної породи; розведення помісей бажаного типу (3/4, 7/8 чи 15/16 кровності) „в собі”.

Відтворювальне схрещування використовують з метою створення нової породи на основі використання двох і більше вихідних порід. Передумовами відтворювального схрещування є: обгрунтування необхідності створення нової породи, розробка стандартів майбутньої породи, вибір вихідних порід (батьківських і материнських), розробка схеми схрещування і визначення частки участі кожної породи, вибір базових господарств. Основними етапами відтворювального схрещування є: отримання тварин бажаного типу в

64

результаті схрещування вихідних порід; закладання ліній та родин на помісних тварин бажаного типу та кращих представників вихідних порід. Використання цілеспрямованого добору тварин, гомогенного підбору за основними ознаками, спорідненого парування (інколи в тісних ступенях), створення породної групи; проведення кросів ліній, збільшення чисельності тварин, розширення ареалу, перетворення породної групи в породу; юридичне оформлення нової породи.

Промислове схрещування. Його мета – отримання високопродуктивних товарних тварин з вираженим гетерозисом. Виділяють просте промислове схрещування, коли використовують дві породи і складне, коли спаровують тварин трьох і більше порід.

Логічним продовженням промислового є перемінне схрещування, його використовують з метою отримання тварин з вираженим ефектом гетерозису у кількох поколіннях шляхом поперемінного використання плідників вихідних порід.

Гібридизація (віддалене схрещування) – це спаровування різних видів,

гібридів між собою та вихідними видами.

Міжлінійна та породнолінійна гібридизація – спаровування спеціально виведених і вивчених на поєднуваність ліній чи типів тварин з метою отримання гарантованого ефекту гетерозису. Цей метод найпоширеніший у свинарстві та птахівництві.

1.6. Великомасштабна селекція у тваринництві

Генетичне поліпшення порід сільськогосподарських тварин здійснюється за рахунок племінних стад. У стадах створюють високоцінних тварин в результаті нагромадження бажаних генів шляхом цілеспрямованого добору і підбору та подальшого масового розмноження одержаного від них потомства в товарних стадах. У племінних заводах одержують високоцінних самців і самиць, яких передають у репродукторні стада для одержання від

65

них потомства. Потомство племінних тварин, одержане в репродукторних стадах, передають у товарні стада для одержання від нього продукції.

Умалоплідному тваринництві, такому як, скотарство, генетичне поліпшення товарних стад, в яких знаходиться 95 – 98% поголів'я породи, здійснюють переважно шляхом масового штучного осіменіння корів спермою бугаїв-поліпшувачів, виведених у племзаводах.

Щоб досягти генетичного поліпшення товарних стад (основних виробників тваринницької продукції) за рахунок одержання потомства від високоцінних тварин, у племінних стадах ведеться ретельне оцінювання їх генетичних властивостей на основі фенотипних показників предків, потомства, побічних родичів.

Подальший прогрес у генетичному поліпшенні сільськогосподарських тварин обумовлений інтенсивним використанням видатних тварин-лідерів породи. Селекціонери завжди намагалися перетворити індивідуальні якості високоцінних племінних тварин у групові, тобто, створити на їх основі лінії, заводські стада. З цією метою використовується метод штучного осіменіння і тривалого зберігання консервованої сперми, що значно посилило інтенсивність розмноження високоцінних плідників. Сучасні методи біотехнології створили такі ж можливості і для відтворення маточного поголів’я.

Найінтенсивніше використовують плідників у галузі молочного скотарства, що дає можливість необмежено розповсюджувати в межах породи гени найбільш видатних тварин. У наш час стало можливим осіменяти 100 тис. і більше корів спермою бугая-поліпшувача, оціненого за якістю потомства. У зв’язку з цим селекційна робота має великомасштабний характер і розповсюджується на всю породу. Як наслідок, вплив спадковості плідників на генетичне поліпшення молочної худоби становить близько

90…95%, у вівчарстві – 70…80%.

Уптахівництві та свинарстві генетичний потенціал плідників використовують для створення високопродуктивних міжпородних і

66

міжлінійних внутрішньопородних гібридів на основі схрещування між собою спеціалізованих інбредних і аутбредних ліній.

Великомасштабна селекція – це централізована система племінної роботи, спрямована на створення в племінних стадах високоцінних тварин та інтенсивне розмноження їх потомків у товарних стадах.

Останнім часом як в Україні, так і за кордоном розроблено методи моделювання селекційного процесу і оптимізації селекційних програм з використанням сучасних досягнень популяційної генетики і ГІС-технологій (її елементом є генетико-інформаційні технології). Ці методи дають можливість розробити такі програми селекції, які сприяють максимальному генетичному поліпшенню всієї породної популяції за мінімальних витрат на заходи під час проведення племінної роботи.

1.7. Взаємодія „генотип × середовище”

Тривалий час у селекціонерів існувала неузгодженість щодо переважного впливу генотипу і середовища на продуктивність худоби.

Між тим безперервна мінливість показників продуктивності – результат взаємодії всіх генетичних і середовищних факторів. Успадковується не готова ознака, а певний тип реакції організму (норма реакції) на умови життя. У мінливому середовищі різні генотипи реалізуються неоднаково, оскільки, розвиток спрямовується генами, дія яких проявляється лише за певних зовнішніх факторів.

Денлоп А. (1963) запропонував класифікацію взаємодії „генотип – середовище”, яка зустрічається під час розведення худоби (рис. 1.1).

Тип 1. Цей тип взаємодії постійно спостерігається в кожному стаді і часто не піддається обліку. Проте, така взаємодія може визвати зниження успадковуваності ознак і, відповідно, стає перепоною прогресу в селекції.

67

	І
Незначна різниця	Незначна генотипна
умов середовища	різниця

ІІІІІ

Значно відрізняються		Значні генотипні
умови середовища	ІV	відмінності

Рис. 1.1. Взаємодія генотипу і середовища

Як відомо, у селекції використовують показник коефіцієнта успадковуваності (h2). Цю частку мінливості ознаки нерідко використовують у розрахунках, орієнтуючись на середньопопуляційне значення, що є помилковим, оскільки, наслідок взаємодії генотипів і середовища у різних стадах не однаковий. Реальним цей показник є тоді, коли він визначений у конкретних умовах, у конкретній групі тварин.

Тип 2. Взаємодія спостерігається в групі особин з незначними генетичними відмінностями (лінії, родини, зональні і конституційні типи і т.д.) в нових умовах середовища. Таке трапляється тоді, коли переміщують окремі групи тварин окремих плідників із племінних господарств в інші регіони, де кліматичні і кормові особливості відрізняються від попередніх. У таких випадках відбувається адаптація тварин до незвичних умов середовища.

Одні організми легко адаптуються (пристосовуються) до незвичних умов середовища, інші – важко. Є тварини, які не здатні пристосуватися до нового клімату, типу годівлі, складу кормів і т.д.

Наприклад, у корів джерсейської породи в умовах Африки зовсім зникає лактаційна діяльність і багато тварин не дають потомство. Легше пристосовуються на острові Джерсі породи африканського континенту.

68

Нікоро З.С., Стакан Г.А. та інші (1968) приводять матеріали досліджень Брембі на однояйцевих теличках-двійнях джерсейської породи в Новій Зеландії. Сестри були розділені на дві групи і вирощувалися у різних за рівнем продуктивності стадах, де рівень годівлі значно відрізнявся. З часом всіх тварин перевели в одне господарство, тобто, в аналогічні умови годівлі і утримання. Автор дійшов висновку, що показник продуктивності корів в одному стаді не дає змоги з упевненістю передбачити, яким він буде у тварин в інших умовах середовища.

Про неспівпадання оцінок племінних якостей одних і тих же бугаїв у різних стадах – відоме явище у селекційній практиці. Нерідко бугайполіпшувач в одному стаді, виявляється погіршувачем в іншому.

Разом з тим, багатьма дослідниками на остфризькій, айрширській, датській та інших породах не встановлено особливої різниці взаємодії генотипу і середовища в інших господарствах і стадах. Ранги селекційної оцінки тварин співпадали незалежно від їх переміщення. Все це засвідчує про необхідність створення відповідних умов годівлі і утримання для завезених тварин з інших країн та регіонів. Нехтування цими вимогами може призвести до переродження і охлялості нововвезених генотипів худоби.

Упершому випадку невідповідність умов середовища вимогам генотипу призводить спочатку до незначної різниці, пізніше – до значної з диференціацією на чітко відмінні екотипи.

Уіншому випадку – тварини втрачають плодючість, у приплоді з’являються нежиттєздатні особини і т.д.

Охлялість – явище ослаблення конституції, здоров’я, різке падіння продуктивності, відтворної здатності.

Тип 3. Така взаємодія спостерігається у випадках, коли декілька різних порід знаходяться в однакових умовах середовища. Не дивлячись на генотипні відмінності ці породи за фенотипними ознаками стають подібними.

69

Тип 4. Цей вид взаємодії має важливе значення під час вибору порід до певних екологічних та географічних умов. Його слід враховувати під час планового районування порід, акліматизації і створення у певних зонах нових породних типів і порід.

Проблеми взаємодії генотипів і середовища мають лише теоретичне і практичне значення. Пізнання цієї проблеми дає змогу ефективно вирішувати наступне: розподілення тварин за їх генетичною цінністю, характер і ступінь кореляції під час оцінювання племінних якостей тварин, ефективність добору, програму селекції, пристосованість порід і окремих структурних одиниць породи до тих чи інших екологічних і господарських умов.

Загальний механізм адаптації (пристосування до нового середовища) включає в себе такі зміни в організмі тварини: мобілізація енергетичних ресурсів для забезпечення основних функцій; мобілізація пластичного резерву в організмі, пристосувальний синтез структурних білків; мобілізація захисних властивостей організму. Все разом може активізувати генетичний апарат клітин, що забезпечує довготривалу адаптацію.

Розрізняють адаптацію природжену і набуту. Природжена адаптація генетично детермінована, обумовлена. Набута – формується в онтогенезі поступово.

Щодо галузі тваринництва поняття середовище – це складна комплексна взаємодія географічних, кліматичних, біолого технологічних та господарських факторів, які впливають на тварин та їх продуктивність, відтворну здатність.

Деякі з них діють у протилежному напрямі щодо продуктивності цієї особини, а це призводить іноді до надлишкового споживання кормів.

Часто селекціонер відбирає і використовує для племінних цілей таких особин, які в природних умовах не здатні існувати. У такому разі природний і штучний добір вступають у протиріччя.

Наприклад, у високопродуктивних особин спостерігається зменшення довголіття, плодючості. Такі тварини порівняно мало забезпечують зміни в

70

генофонді популяції. Тому під час розведення домашніх тварин особливого значення набувають пошуки методів обмеження дії негативних факторів зовнішнього середовища.

У високопродуктивних стадах дуже швидко настає зношення організму корів навіть тоді, коли їм дають максимум кормів. Рух поголів’я корів за інтенсивної селекції досить швидкий. Кожен рік змушені міняти понад 30% маток.

Проблема поліпшення умов середовища постійно залишається відкритою і недовершеною. Звуження поняття середовище до поняття про рівень годівлі тварин нерідко призводить до помилок у селекційній практиці.

Слід виділити одне з найважливіших положень теоретичних основ селекції – продуктивність тварин у результаті добору зростатиме за умови адекватного поліпшення умов середовища, оскільки для реалізації генетичного потенціалу високопродуктивних тварин необхідні високий рівень годівлі та утримання. Без створення відповідних умов племінна тварина з високим рівнем генетичного потенціалу, особливо імпортних спеціалізованих порід, за своїм екстер'єром і продуктивністю не відповідатиме стандарту.

Слід відзначити й іншу закономірність – взаємодію генотипу тварин із середовищем. Як приклад можна навести схрещування молочних порід худоби в Україні з голштинськими плідниками. Практика показала, що зі збільшенням кровності за голштинською породою у помісних тварин підвищувався генетичний потенціал за надоєм. Втім у товарних стадах з невисоким рівнем годівлі і утримання абсолютний надій молока у помісних тварин не підвищувався. У таких стадах кращі генотипи показують гірші результати. Причиною цього є те, що помісні тварини з високою кровністю за голштинською породою характеризуються посиленим обміном енергії, вимагають більш високого рівня годівлі, гостро реагують на незбалансованість раціонів і низькоякісні корми зниженням вгодованості і живої маси, сприйнятливіші до захворювань у несприятливих умовах