1. Плевральна пункція

Плевральна пункція – це пункція плевральної порожнини, яку проводять із діагностичною та лікувальною метою, для аспірації плеврального вмісту з подальшим визначенням його характеру та кількості й розправлення легень.

Показання:

1. Травматичний гемоторакс.

2. Пневмоторакс.

3. Наявність плеврального випоту невизначеної етіології.

Протипоказання: облітерація плевральної порожнини.

Плевральну пункцію здійснюють головним чином при ексудативному плевриті, емпіємі плеври, гідротораксом; крім того, її виробляють при гемотораксу, хілотораксе, спонтанному або травматичному пневмотораксі, рідше при підозрі на пухлину плеври. Вона дозволяє встановити наявність в плевральній порожнині ексудату, транссудату, крові, повітря, отримати її вміст для бактеріологічного, цитологічного та фізико-хімічного досліджень. За допомогою плевральної пункції відсмоктують патологічний вміст плевральної порожнини, здійснюють промивання і вводять в неї різні лікарські засоби (антисептики, антибіотики, протеолітичні ферменти, фібринолітичні, гормональні та протипухлинні засоби). Плевральна пункція виконують також при накладенні пневмотораксу з лікувальною або діагностичною метою.

Зазвичай пункцію здійснюють у положенні хворого сидячи. При скупченні рідини в плевральній порожнині голова і тулуб хворого повинні бути нахилені вперед, а плече на стороні пункції відведено вгору і вперед, що дозволяє розширити міжреберні проміжки; голову і руку хворого слід підтримувати. При великих рубцевих процесах в плеврі плевральну пункцію безпечніше проводити в положенні хворого лежачи на здоровому боці; головний кінець перев’язувального або операційного столу злегка опускають. Таке положення дозволяє запобігти повітряну емболію судин головного мозку в разі поранення вени легкого і попадання в неї повітря.

Плевральну пункцію проводять з дотриманням правил асептики, як правило, під місцевою анестезією 0,5% розчином новокаїну (10-15 мл). Для видалення рідини з плевральної порожнини прокол роблять в сьомому або восьмому міжребер’ї між середньою пахвовій і лопатки лініями; для відсмоктування повітря – у другому або третьому міжребер’ї по среднеключичной лінії. Місце проколу уточнюють за допомогою перкусії, аускультації і рентгеноскопії. Грудну стінку проколюють по верхньому краю ребра, щоб уникнути пошкодження міжреберних судин і нерва, розташованих уздовж його нижнього краю. Вміст плевральної порожнини відсмоктують звичайним шприцом, шприцом Жане або різними спеціальними відсмоктувальними апаратами. Шприц або відсмоктує апарат з’єднують з голкою (троакаром), введеної в плевральну порожнину, за допомогою крана або гумової трубки. При відсмоктуванні повітря або рідини з плевральної порожнини перед тим як від’єднати шприц, на трубку накладають затискач або закривають кран, що дозволяє запобігти потраплянню повітря в плевральну порожнину. У міру віддалення плеврального вмісту іноді дещо змінюють напрямок голки. Евакуація великої кількості повітря або рідини з плевральної порожнини повинна проводитися повільно, щоб не викликати швидкого зміщення середостіння. Проби рідини для лабораторного дослідження збирають в стерильні пробірки, решту рідина – в мірну колбу. Отвір в шкірі після плевральної пункції заклеюють коллодием або рідиною Новікова.

При проведенні плевральної пункції можливі ускладнення: прокол легені, діафрагми, печінки, селезінки, шлунка, внутриплевральное кровотеча, повітряна емболія судин головного мозку. При проколі легкого з’являється кашель, а у разі введення в тканину легені лікарських засобів відчувається їх смак у роті. При виникненні внутриплеврального кровотечі під час плевральної пункції в шприц проникає червона кров, а при наявності бронхоплеврального свища виникає кровохаркання. Повітряна емболія судин головного мозку може виявлятися гостро виникаючої сліпотою на один або обидва ока, в більш важких випадках – втратою свідомості, судомами. При попаданні голки в шлунок через діафрагму в шприці можуть бути виявлені повітря і шлунковий вміст. При всіх ускладненнях під час плевральної пункції необхідно фазу же витягти голку з плевральної порожнини, укласти хворого на спину у горизонтальне положення, викликати хірурга, а при повітряної емболії судин головного мозку – невропатолога і реаніматолога.

Профілактика ускладнень включає ретельне визначення місця пункції та напрямки голки, суворе дотримання методики і техніки маніпуляції.

Техніка: для видалення повітря з плевральної порожнини пункцію слід проводити в II міжреберному проміжку по середньоключичній лінії (в положенні хворого сидячи) або в V-VI міжреберному проміжку по середній пахвовій лінії (в положенні хворого лежачи на здоровому боку з відведеною за йодову рукою або сидячи). При гідро- і гемотораксі пункцію можна виконувати в VII–ІХ міжреберному проміжку по задній пахвовій або лопаточній лінії.