17. Пункція вени у ліктьовому згині, приготування та під’єднання системи для переливання трансфузійних розчинів.

Показаннями до пункції вени є введення різних лікарських препаратів, узяття крові для досліджень, вимірювання венозного тиску і введення катетерів (наприклад, для лазерного опромінення крові). Для цієї маніпуляції використовують шприци місткістю 10—20 мл і гумовий джгут. Пунктують зазвичай поверхневі вени ліктьового згину, тильної поверхні кисті, передпліччя, голови, рідше — підключичної вени. Внутрішньовенні ін'єкції найчастіше виконують у поверхневі вени ліктьового згину. Для проведення пункції спочатку створюють штучний венозний стаз, наклавши гумовий джгут на плече. Внутрішню поверхню ліктьового згину кілька разів протирають ватою, змоченою 96 % етиловим спиртом. Пальцями лівої руки вибирають найбільшу і найменш рухливу вену і фіксують її. Пункцію можна провести одномоментно або у 2 етапи. У разі 1-го варіанта голку встановлюють зрізом угору над венозним стовбуром і проколюють одночасно шкіру і стінку вени. У разі 2-го варіанта голку встановлюють так само, але трохи збоку від венозного стовбура і проколюють спочатку шкіру, потім відводять шприц з голкою дещо вбік і проколюють стінку судини збоку, одночасно просунувши голку вперед. Для тривалішого внутрішньовенного введення лікарських препаратів використовують пластмасові системи одноразового використання.

Перед використанням систему розпаковують із пакета і монтують. Беруть потрібний флакон з лікарським препаратом, знімають з нього металеву пластинку, гумовий корок протирають 96 % етиловим спиртом і проколюють його повітроносною голкою із фільтром. Іншу (коротку) голку, що з'єднана трубкою з крапельницею, також уводять через корок у флакон (у деяких системах є тільки одна велика голка, яка виконує подвійну функцію — як повітропровідник і як провідник рідини). Флакон перевертають догори дном, крапельницю підіймають так, щоб її фільтр був угорі, а трубка, з'єднана з канюлею, — внизу. Поступово опускаючи периферійний кінець системи, витискують повітря з крапельниці. Заповнивши резервуар рідиною наполовину, повертають крапельницю в робоче положення і видаляють повітря з трубок доти, доки з канюлі не потече розчин. На канюлю надягають голку, а трубку вище від голки затискують затискачем. Заповнену систему встановлюють на штатив і з'єднують з голкою, що міститься у вені, фіксуючи останню до шкіри лейкопластирем. За допомогою гвинтового затискача регулюють швидкість інфузії, яка може становити в середньому 45—60 крапель за 1 хв (за необхідності швидкість уведення препаратів можна змінювати). По закінченні вливання голку з вени виймають, місце уколу обробляють спиртом і затискують стерильним трубку вище від голки затискують затискачем. Заповнену систему встановлюють на штатив і з'єднують з голкою, що міститься у вені, фіксуючи останню до шкіри лейкопластирем. За допомогою гвинтового затискача регулюють швидкість інфузії, яка може становити в середньому 45—60 крапель за 1 хв (за необхідності швидкість уведення препаратів можна змінювати). По закінченні вливання голку з вени виймають, місце уколу обробляють спиртом і затискують стерильним тампоном або серветкою. Під час інфузії слід бути дуже уважним, щоб запобігти різним ускладненням, особливо повітряній емболії, що може виникнути внаслідок засмоктування в судини повітря із системи для інфузії або з відкритого катетера під час пункції вени.