Теоретичні питання

1. Кров – внутрішнє середовище організму. Склад крові, плазми, сироватки крові. Формені елементи крові: еритроцити, лейкоцити, тромбоцити. Об’єм крові, рН крові.

2. Гомеостатичні, фізико-хімічні і біологічні властивості крові.

3. Гемоглобін, його структура (особливості первинного, вторинного, третинного та четвертинного рівнів структурної організації, будова гему) і властивості.

4. Фізіологічні типи гемоглобіну різних етапів розвитку організму. Похідні гемоглобіну, їх значення.

5. Патологічні форми гемоглобіну. Гемоглобінози: гемоглобінопатії (на прикладі серповидноклітинної анемії) і таласемії.

6. Дихальна функція еритроцитів (зв’язування кисню, його транспорт, газообмін у тканинах, транспорт СО₂). Ефект кооперативності. Ефект Бора. Залежність ступеня оксигенації від парціального тиску кисню. Крива дисоціації оксигемоглобіну і міоглобіну.

7. Кислотно-основний стан. Регуляція рН рідин в організмі: порушення кислотно-основного стану: ацидоз метаболічний та респіраторний; алкалоз метаболічний та респіраторний. Механізми їх виникнення. Гормональні механізми регуляції кислотно-основного стану та осмотичного тиску.

8. Буферні системи крові, їх види: роль буферних систем крові в підтриманні постійності рН крові.

9. Основні типи гіпоксії, механізм їх виникнення, методи діагностики:

• гіпоксія, викликана зниженням рО₂ у повітрі, що вдихається;

• гіпоксія внаслідок розвитку патологічного процесу (легеневий тип, серцево-судинний, тканинний і гемічний).

Практична робота

Дослід 1. Виявлення оксигемоглобіну (НbО₂)Fе²⁺.

Принцип методу. У разі отримання похідних гемоглобіну (окси-, карбокси-, метгемоглобіну) використовують їх властивості, зокрема те, що оксигемоглобін – нестійка сполука, карбоксигемоглобін – стійка сполука, метгемоглобін – утворюється під дією окиснювачів. Досліджують ці похідні методом спектрального аналізу. Пігменти крові вибірково поглинають промені світла певної довжини хвилі, світло, що проходить, дає характерні спектри поглинання.

Матеріальне забезпечення: спектроскоп, натрію дитіоніт, розчин крові.

Хід роботи: У мірний циліндр на 50 мл вливають 1 мл дефібринованої крові і розводять дистильованою водою до позначки. Відмічають колір розчину, відбирають у пробірку 10 мл розчину оксигемоглобіну і закріплюють у щілині спектроскопа. Під час розглядання в спектроскопі видно дві чіткі смуги поглинання в жовто-зеленій частині спектра. У 2-у пробірку відмірюють приблизно 10 мл оксигемоглобіну для отримання іншого похідного. Перша пробірка служить контролем для подальших досліджень.

Зробити висновок. Звернути увагу на те, що вивчення спектрів поглинання дає можливість виявити оксигемоглобін.

Дослід 2. Виявлення гемоглобіну (Нb)Fе²⁺.

Хід роботи: До розчину оксигемоглобіну в 2-й пробірці додають 2 –3 крупинки натрію дитіоніту Nа₂S₂O₄ і обережно змішують. Відмічають зміну кольору. Розчин гемоглобіну обережно переливають із пробірки в пробірку для доступу кисню і переходу гемоглобіну в оксигемоглобін. Відмічають зміну кольору і перевіряють спектр поглинання. В спектроскопі видно широку полосу поглинання між Фраунгоферовими лініями Д і Е, характерними для оксигемоглобіну.

Зробити висновок. Звернути увагу на спектр поглинання гемоглобіну, який значно відрізняється від оксигемоглобіну.

Клініко-діагностичне значення. Концентрацiя гемоглобiну в кровi жiнок 120 – 140 г/л, а у чоловіків 130 – 140 г/л. Зменшення концентрацii гемоглобiну є основним показником при анемії. Рiвень зниження гемоглобiну у кровi залежить вiд форми анемiї.

Пiдвищення концентрацiї гемоглобiну в кровi спостерiгається при мiєлопролiферативних захворюваннях i симптоматичних еритроцитозах, що відмічається при рiзних станах.

У судовiй i клiнiчнiй медицинi широко використовують методи якiсного визначення гемоглобiну, проби Тейхмана, бензидинову, спектральний аналiз похiдних гемоглобiну.

У клiнiцi для дiагностики цукрового дiабету використовується рiвень глiкозильованого гемоглобiну. Глiкозильований гемоглобiн – це комплекс глюкози з мiнорною фракцiєю А гемоглобiну. В нормi його концентрацiя становить 5-7 % вiд загальної кiлькостi гемоглобiну.

Дослід 3. Визначення геміну (Fе³⁺).

Хід роботи: 1. Визначення лужного геміну (ОН). До розчину оксигемоглобіну додають 2 – 3 краплі 5 % розчину натрію гідроксиду і нагрівають до зміни кольору. Спостерігають зникнення спектра оксигемоглобіну.

2. Визначення кислого геміну. До розчину оксигемоглобіну додають 2 – 3 краплі 5 % розчину хлоридної кислоти. Спостерігають зміну кольору і зникнення спектру оксигемоглобіну.

Зробити висновок. Звернути увагу на вплив кислот і лугів на властивості гемоглобіну.

Клініко-діагностичне значення. У судово-медичних експертизах ідентифікацію крові проводять за утворенням геміну.

Дослід 4. Колоїдна (осадова) проба Вельтмана на визначення стану білків крові.

Принцип методу. Реакція ґрунтується на флокуляції білків у сироватці крові, яку нагрівають до однократного закипання після додавання її до розчину певної (залежить від колоїдної стабільності системи) кількості кальцію хлориду.

Матеріальне забезпечення: пробірки, 0,5 % розчин кальцію хлориду, сироватка крові.

Хід роботи: До 4,9 мл дистильованої води додають 0,1 мл сироватки крові, вміст пробірки перемішують шляхом її перевертання і потім приливають 0,1 мл 0,5 % розчину хлориду кальцію. Вміст пробірки струшують і нагрівають над газовим пальником до закипання суміші. Потім пробірку охолоджують і дивляться крізь неї на світло.

Якщо пластівці в пробірці не з’являються, то до розчину додають ще 0,1 мл СаСl₂ і знову нагрівають до кипіння. Процедуру повторюють до випадання пластівчастого осаду.

Результати оцінюють за загальною кількістю кальцію хлориду в цій реакції.

Клініко-діагностичне значення. Використання осадових проб з діагностичною метою базується на зміні розчинності білків плазми крові при деяких захворюваннях. Сольові розчини викликають преципітацію білків, що проявляється помутнінням розчинів або утворенням пластівців. Результати осадових проб можуть бути показовими при захворюваннях печінки, а також при інших захворюваннях, які супроводжуються диспротеїнеміями з переважанням грубодисперсних глобулінових фракцій. До колоїдних проб відносяться тимолова, сулемова, Вельтмана. Норма для проби Вельтмана становить 0,4 – 0,5 мл кальцію хлориду. Утворення пластівців при додаванні СаСl₂ менше норми спостерігається при паренхіматозному ураженні печінки, малярії, більше норми – при ревматизмі, туберкульозі легень.