1. Природні монополії: поняття та особливості функціонування.

1. Поняття природної монополії.

Основна причина існування монополій – це економія від масштабу, власне завдяки економії від масштабу багато галузей є природними монополіями (Рис.1).

Отже, якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться дешевше, чим його виробництво декількома фірмами, то ця галузь є природною монополією.

Рис. 1. Економія, зумовлена збільшенням масштабу виробництва: випадок природної монополії.

Щоб дослідити цей випадок ми покажемо (рис.2) умови попиту та довгострокових витрат природної монополії.

Рис. 2. Регульована монополія

Крива попиту перетинає криву довгострокових середніх загальних витрат у точці, де середні витрати все ще знижуються, внаслідок переваг, які забезпечує великий розмір фірми. Отже, наявність багатьох фірм у такій галузі недоцільна, бо, поділивши ринок, кожна фірма переміщувалася б вліво по своїй кривій середніх загальних витрат, тому витрати виробництва на одиницю продукції були б значно вищими.

Залежність між ринковим попитом і витратами така, що досягнення низьких витрат на одиницю продукції передбачає тільки одного виробника.

Виходячи з вищесказаного можна зробити наступний висновок: в деяких галузях економіки ефективним виробником може бути лише одна компанія. Якщо у галузь ввійдуть ще декілька підприємств, то вони не зможуть виробляти продукт за найменших витрат. Високі початкові витрати фірм – природних монополістів пов’язані з постійними чи навіть спадними витратами на обслуговування кожного наступного споживача, тому існування монополій у цих секторах є виправданим, оскільки в такому разі вдається досягти більшої ефективності виробництва, ніж за умов конкуренції.

2. Сфера функціонування природної монополії.

Найважливішими природними монополіями вважаються такі сектори економіки:

• газотранспортна система;

• передача електроенергії та диспетчеризація;

• місцевий електрозв’язок;

• водопостачання і опалення;

• транспорт загального користування (залізниця, потри і т.д.)

Велика частина природних монополій мають тимчасовий характер, адже внаслідок запровадження нових технологій або швидкого зростання ринку, компанія може позбутися своєї монопольної влади. Наприклад, місцевий телефонний зв’язок поступово втрачає ознаки природної монополії, оскільки досить швидко розвивається стільниковий зв’язок. Або, наприклад, економічно ефективним може бути будівництво конкурентного аеропорту, через збільшення обсягу повітряних перевезень та зростання міст. Після появи аеродрому монополію буде ліквідовано.

2. Критерії державного регулювання природних монополій.

1. Методи регулювання природних монополій.

Як правило, неможливо твердити, що одна компанія здатна домінувати на ринку лише завдяки економії на масштабах виробництва. Проте, в тих випадках, коли це все-таки відбувається, можуть з’явитися підстави для прямого державного втручання в роботу монополізованої галузі промисловості.

Існування природної монополії загрожує таким суспільними витратами:

• монополіст встановлює ціну, вищу від конкурентної, і в такий спосіб “експлуатує” споживача;

• викривлення ціни призводить до неефективного розподілу ресурсів в економіці;

• у конкурентному середовищі монополіст не має стимулів до підвищення власної ефективності та якості послуг.

В міжнародній практиці, щоб уникнути суспільних втрат від монополістичної поведінки виробника і виробляти послуги за найменших витрат, органи регулювання застосовують такі два підходи в ціновому регулюванні:

1. Встановлення “цінової стелі”. Монополіст може змінювати ціни відповідно до темпів інфляції за вирахуванням темпу зростання продуктивності значення цього показника у формулі є постійним протягом кількох років. У такому разі компанія, яка прагне отримати більший прибуток в період між переглядами значення згаданого показника у формулі “цінова стеля”, має стимули до підвищення продуктивності.

2. Регулювання ставки доходності. Ставку доходності визначають як відношення прибутку до ринкової вартості капіталу. За таких умов компанія може самостійно вивчати тарифи в межах регульованої ставки доходності. Проте цей підхід критикують за високу ймовірність зловживань під час обчислення доходів і витрат, а також цей підхід вимагає зусиль у збиранні інформації про витрати компанії, коефіцієнт амортизації та ринкову вартість капіталу.

Отже, ціллю державного регулювання природних монополій є:

• обмеження можливостей цінової “експлуатації” споживача завдяки використання механізмів тарифного регулювання;

• гарантія стабільного функціонування секторів – природних монополій, від стану яких часто залежить сталий розвиток економіки загалом;

• контроль за якістю послуг і створення стимулів для інноваційної діяльності монополістів;

• забезпечення “доступу третьої сторони” – надання на прийнятних умовах послуг монополіста тим підприємствам, які конкурують з ним на немонопольних ринках.

2. Регулювання природних монополій на основі встановлення суспільно-справедливої ціни.

Найпоширенішим шляхом регулювання природних монополій є регулювання цін (тарифів) на товари та послуги монополістів на рівні середньої або граничної вартості.

Правило ціноутворення на рівні середньої вартості, АС полягає у встановленні органами влади фіксованої ціни Ра, яка графічно визначається точкою Еа перетину кривої попиту на лінії АС, а обсяг випуску встановлюється на рівні Qа. В даному випадку виробництво буде беззбитковим, тобто забезпечується нормальний прибуток (Рис.3). Порівняно із станом рівноваги нерегульованої монополії, Ем (Рм, Qм), ціна Ра<Рм , обсяг Qа>Qм , монопольний прибуток (площа РfРмЕмF) перерозподіляється на користь споживачів, втрати чистої вигоди скорочуються, тобто суспільний добробут зростає. Але втрати чистої вигоди не зникають зовсім, тому що обсяг Qа менший за ефективний обсяг Qc.

Рис.3.Регулювання природної монополії за правилами Р=АС та Р=МС.

Друге правило регулювання природної монополії-ціноутворення на рівні граничної вартості МС. Воно полягає у встановленні ціни на рівні Рс = МС, відповідно до обсягу попиту конкурентної рівноваги Qс. Порівняно з попереднім правилом регулювання, в цьому варіанті ціна зменшується, обсяг зростає, сукупний надлишок зростає на величину, що дорівнює площі фігури КЕаЕс, тобто втрати чистої вигоди зникають зовсім. Але специфіка природної монополії полягає, зокрема, в тому, що ефективна ціна рівня конкурентної рівноваги Р = МС є збитковою для виробника, при такому регулюванні виробництво слід дотувати в сумі, що чисельно дорівнює площі прямокутника ЕсРсРfL; джерелом такої дотації можуть бути податки, зібрані на інших ринках.

Порівняння результатів встановлення суспільної оптимальної ціни (Р = МС) і ціни, що забезпечує справедливий прибуток (Р = АТС), спричиняє проблему, яку іноді називають дилемою регулювання. Коли встановлюють таку ціну, щоб досягти найефективнішого використання ресурсів (Р = МС), то, ймовірно, регульоване підприємство комунальних послуг зазнає збитків. Виживання фірми залежатиме від постійних державних субсидій, що надають із податкових надходжень. З іншого боку, хоча ціна, яка забезпечує справедливий прибуток (Р = АТС), дозволяє монополістові покривати витрати, вона лише частково розв'язує проблему недостатнього надання ресурсів, якому сприяє нерегульована монополія. Іншими словами, ціна, що забезпечує справедливий прибуток, підвищить обсяг виробництва від Qм до Qа, тоді як суспільне оптимальний обсяг виробництва є Qс. Незважаючи на цю проблему, регулювання ціни може покращити результати монополії з суспільної точки зору: водночас знизити ціну, збільшити обсяг виробництва і зменшити економічні прибутки монополій.

Мета законодавства про природну монополію втілена у теорії регулювання в інтересах суспільства. Згідно з цією теорією, регулювання галузей з природною монополією забезпечує вигоду громадськості, бо споживачам гарантовано якісне обслуговування за прийнятними розцінками. Логіка цього твердження така: якщо конкуренція недоцільна, то слід створювати регульовані монополії, щоб уникнути можливих зловживань неконтрольованої монопольної влади. Регулювання повинно гарантувати, що споживачі отримають вигоду від економії, пов'язаної із масштабами виробництва, тобто від зниження витрат на одиницю продукції (цю економію забезпечують підприємства комунальних послуг завдяки тому, що вони є природними монополіями). На практиці регулятивні органи намагаються встановити такі тарифи, які відшкодовують витрати виробництва і забезпечують "справедливий", або "обгрунтований", дохід підприємству.

3. Проблеми регулювання природних монополій в Україні.

   1. Особливості функціонування природних монополій в Україні.

Уряд України ще не сформулював загального бачення та чітких засад політики щодо природних монополій, хоча в деяких секторах вже відбуваються процеси приватизації та лібералізації.

Особливість функціонування природних монополій в Україні полягає у тому, що більшість монополістів залишилися державними підприємствами, які працюють не тільки на природно монопольному, а й на потенційно конкурентних ринках.

Тому першим кроком у реформуванні природної монополії має стати реструктуризація державного монополіста – корпоратизація та виділення в окремі підприємства тих підрозділів, які працюють на ринках, що не перебувають у стані природної монополії. Такі ринки потрібно відкрити для вільної конкуренції, а згадані відокремлені підприємства – приватизувати.

Процес регулювання природних монополій є принципово важливим, адже діяльність монополіста за умов нечітких ринкових регулювань може призвести до суттєвих суспільних втрат.

У 2000 році (20 квітня) був прийнятий закон “Про природної монополії”. Цей закон дає визначення природної монополії і визначає їх як ринки, на яких конкуренція не призводить до ефективного результату, оскільки витрати на виробництво одиниці продукції завжди зменшуються із зростанням обсягу виробництва. До природних монополій закон відносить ринки послуг трубопровідного транспорту, передачу та розподіл електроенергії, інфраструктуру залізничного, повітряного, морського та річкового транспорту, зв’язку загального користування, централізованого водопостачання та водовідведення.

А також Закон встановив засади регулюванню. Предметом регулювання встановив ціни на товари, які виробляють суб’єкти природних монополій та доступ споживачів до цих товарів.

2. Метод цінової стелі у регулюванні природних монополій в Україні.

Існує думка, що для регулювання природних монополій в Україні доцільно застосовувати принцип “цінової стелі”. По-перше, встановлення “цінової стелі” є більш прозорим методом, оскільки безпосередньо регулює ціну послуги. По-друге, за допомогою “цінової стелі” можна врахувати загальне зростання цін, темпи якого в Україні є високими. По-третє, величина “цінової стелі”, не залежить від ринкової вартості капіталу, що її складно оцінити за умов нерозвиненості ринку капіталу.

Впровадження механізму “цінової стелі” в Україні має передбачати такі основні етапи:

• встановлювати початкову ціну послуги відповідно до принципу покриття загальних витрат коштом загальних доходів;

• визначити темпи зростання продуктивності в секторах- природних монополіях;

• визначити період перегляду формули “цінової стелі”;

• проаналізувати ризики регулювання за “ціновою стелею” і визначити запобіжні заходи. Зокрема, за умов застосування методу “цінової стелі” компанії можуть скорочувати витрати коштом погіршення якості послуг. Отже, потрібно розробити механізм контролю за якістю.

Але не варто забувати, що регулювання мусить забезпечувати чистий виграш для суспільства: витрати на регулювання не мають перевищувати втрат від діяльності природної монополії.

3. Оптимальна форма власності для природного монополіста.

Природних монополістів вважають “стратегічно важливими” підприємствами. В таблиці подано оцінку різних форм власності природних монополістів (див.табл.1). Серед форм власності виділяють: приватну, державну та концепцію – “тимчасову приватизацію” (право управління монополістом уряд передає приватній компанії на визначених умовах на тривалий період).

Аналізуючи таблицю, буде справедливим висновок, що для більшості секторів – природних монополій оптимальним варіантом є приватна форма власності, проте, в разі виникнення великих ризиків, потрібно уважно проаналізувати й можливості збереження державної власності.