4. Освіта на українських землях у хх ст.

Крах царизму в Російській імперії у березні 1917 р. зумовив виникнення УНР на чолі з Центральною радою. Проіснувавши до кінця квітня 1918 р. ЦР здійснила низку заходів щодо розбудови нової школи. Уряд УНР склав концепцію національної освіти, в основу якої було покладено принципи: громадсько-державного характерну освіти; рівноправності усіх громадян на здобуття загальної освіти; навчання рідною мовою; запровадження самоврядування у школі; пріоритетний характер фінансування освіти; введення загального, безплатного, обов’язкового світсько-початкового навчання.

Уряд гетьмана П.Скоропадського продовжував політику розвитку українського шкільництва. Але орієнтація на широке самоврядування змінилася централізацією освітньої справи, заохоченням приватної ініціативи у заснуванні українських гімназій та інших середніх шкіл, тривали “українізація” школи та кількісне зростання різноманітних навчальних закладів.

У середніх навчальних закладах, що залишилися російськомовними, було введено як обов’язкові предмети українську мову, історію та географію України, історію української літератури. Відкриваються нові вищі навчальні заклади (серед них Катеринославський університет у 1918 р.), започатковуються Українська академія наук, Педагогічна академія, Національна бібліотека, низка великих видавництв.

Більшовицький режим, який переміг у громадянській війні, спершу продовжував демократичні перетворення в українській школі. В духовному плані вони були певним відлунням 1917-1920 рр. – часів існування української національної держави. Відкриваються школи з українською мовою навчання, на базі гімназій, міністерських і церковнопарафіяльних шкіл утворюються 4-річні і 7-річні трудові школи, з’являються дитячі бібліотеки, забезпечуються соціальний захист та виховання дітей сиріт, безпритульних дітей, доступність навчання. Основним завданням системи освіти стає ліквідація неписьменності та мало письменності, яку було ліквідовано 1939 р., запроваджується загально початкова освіта, перехід до загально семирічної освіти в місті й на селі, поступово розширюється мережа початкових шкіл у містах і районних центрах.

Вимогою часу було створення єдиної системи народної освіти, ку більшовики зробили надійним засобом впровадження своєї ідеології. Саме на це спрямовується державна освітня політика. З 1934 р. встановлено єдину загальносоюзну систему освіти: початкова школа (1-4 класи), неповна середня школа (1-7 класи), середня школа (1-10 класи). Єдину союзну державу СРСР, у складі якої була УРСР, було проголошено у 1922 р., але відмінності української системи народної освіти, які зберігалися до 1930 р. (в Росії єдина трудова школа була 9-річною, в Україні – 7-річною; в Росії технікум був підготовчою ланкою до інституту, в Україні – інститут і технікум вважалися рівноправними вищими навчальними закладами тощо) свідчили про певну незалежність української освітньої політики.

Тенденції розвитку освіти в Україні в складі СРСР:

1. Українізація (спроба європеїзувати систему освіти) 1920-і рр.

2. Повернення до авторитаризму, запровадження загальної початкової обов’язкової освіти (1930-ті рр.).

3. Гуманізація навчального предмету (хрущовська “відлига”).

4. Застій у школі, втрата інтересу до знань, робітнизація освіти (70 – початок 80-х рр.).

5. Розвиток суто української школи (1991 р.).

11