1.3 Інституційні форми й основні чинники розвитку сучасної сфери культури.

Сферу культури вирізняє інституційне розмаїття.

У кожній з її галузей і підгалузей діє приватний капітал, у різних формах – від малого індивідуального підприємства до великих компаній в індустрії розваг і ЗМІ, неприбуткові структури, а також державні організації.

До великої зони приватного підприємництва, окрім новітніх високоприбуткових галузей , які базуються на інформаційних технологіях, і традиційній промисловості (за винятком видавництв, які належать церкві, музеям та іншим неприбутковим організаціям), належать підприємства, що видають газети, журнали, художню літературу, альбоми і каталоги. У приватному секторі зосереджені майже весь фото бізнес, виробництво музичних інструментів, звуко – і відеозапис, (крім запису класичної музики), реалізація музичних дисків, аудіо та відеокасет та інших товарів культурного призначення, організація концертної діяльності (тут лише одна з чотирьох фірм є неприбутковою). Переважно на приватнопідприємницьких засадах працюють кіностудії. У досить великих масштабах приватне підприємництво представлено у цирковому та естрадному мистецтві, служить основою й інших його масових видів, зокрема, мистецтво джазу, року і народної музики.

Характерна риса інституційної структури досліджуваної сфери – значні позиції неприбуткового сектору. Неприбуткові структури набули значного поширення у тих видах діяльності, де орієнтація на прибуток перешкоджає якості продукту, що випускається, або обмежена платоспроможним попитом. Вони не охоплюють масового споживача, оскільки творчий елемент роботи не отримує, як правило, адекватної ринкової оцінки. Йдеться про літературу, образотворче, театральне і музичне мистецтво, музейну, архівну і бібліотечну справу, радіо і телебачення. Некомерційна форма організації, що не спрямована на одержання прибутку і тому незалежніша від ринку, дозволяє експериментувати з новаціями, впроваджувати їх, практично не протиставляючи наявним товарам і послугам, оперативніше реагувати на зміни у смаках і потребах населення, задовольняючи його запити, що дедалі більше диференціюються. Завдяки орієнтації не на прибуток, а на реорганізацію тієї чи іншої соціально – культурної мети, цей тип господарської організації виконує надзвичайно важливу соціальну функцію – розширює доступ населення до культурних цінностей, сприяє підвищенню його культурного рівня. Для розвитку багатьох традиційних «живих» видів мистецтва неприбуткові установи є оптимальною організаційно економічною формою.

Неприбуткові структури можуть бути як приватними, так і державними.

Державні неприбуткові організації менш гнучко реагують на зміну попиту і консервативніші при оновленні наданих ними послуг, а тому їхній сервіс має більш усередненіший і стандартизований характер. Крім того, їхні джерела фінансування більшою мірою обмежені бюджетними можливостями, ніж у приватного некомерційного сектору. Неприбуткові структури переважно сконцентровані у сфері серйозного мистецтва: у класичній музиці, драматичному театрі, музеях, бібліотеках, виданні освітньої літератури. Однак слід наголосити, що далеко не все серйозне мистецтво зосереджене в неприбуткових організаціях. Наприклад, у галерейному бізнесі переважає комерційне підприємництво. На комерційній основі працює також низка фірм, які видають художню літературу.

В останні десятиріччя все активніше розповсюджуються змішані форми господарської організації. Є багато дрібних, невеликих бюджетних театральних труп, близьких за моделлю до некомерційних установ. Нерідко трапляються комбінації різних типів економічної організації і в межах єдиної структури: у некомерційному театрі неприбуткові складні, елітарні постановки для обраної публіки побутують поряд із комерційними, розрахованими на масову публіку, такими, що іноді окупають витрати на перші.

Стійкий динамічний розвиток сфери культури спирається на швидко зростаючий попит на товари і послуги культурного призначення з боку населення і суспільства в цілому. На розширення цього попиту впливає багато довго часових чинників, таких як підвищення духовних та естетичних запитів населення мірою зростання його рівня життя і освіти, посилення потреби суспільства у всебічно освічених людях.

Величезну роль у збільшенні попиту відіграють поширення Інтернету (який максимально зняв просторово – часові обмеження часу між виробниками, продавцями та покупцями) і глобалізація світової економіки, що інтенсифікували інформаційний обмін і культурну взаємодію між окремими користувачами і країнами. На цій основі йдуть процеси розширення культурної сфери, підвищення рівня художніх стандартів, прискорення поширення художніх новацій та ідей, розширення доступу до культурних цінностей і відкриття всього культурного різноманіття світу широкими масами населення. Водночас слід зазначити, що Інтернет створює нові складні проблеми, пов’язані з дотриманням етичних та моральних норм і способами надання інформації, які потребують свого вирішення. Крім того, він стимулює стандартизацію культурних цінностей, експансію та універсалізацію культурних стереотипів (наприклад, англо – американської музики, західноєвропейського способу життя), викликаючи негативне реакцію з боку поборників національних традицій. Однак, так чи інакше, прогресу збільшенні обсягів вбираної аудіовізуальної інформації людством і, як наслідок, підвищення та диференціація попиту на неї внаслідок поширення інформаційних технологій та Інтернету очевидні.

Інтерес до культури та мистецтва в сучасному суспільстві зовсім обмежується пасивним залученням до них. Він проявляється також в активній участі населення у художній самодіяльності, благодійності, заняттях в аматорських гуртках, у членстві в різних клубах за інтересами. Заможні верстви населення колекціонують твори мистецтва, відкривають приватні музеї, активно беруть участь у філантропічній діяльності.

Посилення ролі досліджуваної сфери в економічному та соціальному прогресі сучасного суспільства визначає підвищення уваги держави до її розвитку:

• розширюються різні непрямі заходи стимулювання галузі;

• формується спеціальна урядова політика у сфері культури, спрямована на збереження культурної спадщини, на розвиток усіх видів мистецтва, на підвищення загального рівня культури в спрощенні доступу малозабезпечених верств населення до культурних цінностей;

• ухвалюються різні національні програми та проекти. Чимало програм та проектів щодо збереження та реставрації пам’яток культури світового значення здійснюється під егідою ЮНЕСКО, чий список охоронюваних пам’яток культури постійно поповнюється.

Характерна особливість розвитку сфери культури в останні десятиріччя – активне її включення до процесу глобалізацій, розширення міжнародних зв’язків.

Лібералізація світової торгівлі сприяла зростанню міжнародного обміну товарами та послугами культурного призначення. За останні десять років обсяг світового товарообігу, що охоплює досліджувану сферу, о якої входить широкий спектр речової продукції, збільшився майже втричі. Бум мультимедійного бізнесу в 90- ті роки призвів до подальшого стрімкого зростання товарообігу у цій сфері.

У 90- ті роки XX століття найбільшими експортерами товарів та послуг культурного призначення Японія, США та Німеччина, на частку яких припадало 46% загального обсягу даного експорту. За ними йшла Велика Британія, Південна Корея, Франція, Сингапур та Нідерланди. Основними імпортерами були США, Німеччина та Велика Британія, їхня частка в загальному обсязі даного імпорту дорівнювала 40%. Дещо поступались їм Франція, Японія, Гонконг, Італія та Канада.

Дедалі значущим джерелом прибутків ззовні стає міжнародний культурний туризм. Підвищення життєвого рівня, освіти та поінформованості нового покоління надають попитові на туристичні послуги диференційованішого та індивідуалізованого характеру. Зміни у структурі попиту особливо чітко прослідковуються на прикладі розвинених країн, у яких позначився відхід від стандартних форм масового туризму, які були орієнтовані переважно на відпочинок біля моря, до складніших та різноманітніших видів. Сучасний туризм виказує попит на широкий спектр послуг, таких як ознайомлення з природними та історичними пам’ятками, відвідування музеїв, зайняття спортом, запропонування активних видів спорту та розваг, освіта, лікування. Частка зазначених послуг у загальному обсязі міжнародного туризму в останнє десятиріччя швидко зростає. Примітно також, що відвідування закладів культури та огляд архітектурних та інших історичних пам’яток нерідко сполучається із швидкозростаючим діловим туризмом. [2,98 – 102]

Розділ II. Життєвий цикл мистецьких організацій.